Розділ 3

Розділ 3

Все нове спочатку лякає. Те,  чому не можеш дати пояснення, лякає ще більше. Події, на які не маєш впливу, насторожують.

Коли Валері та Спайк пішли, у вітальні завмерла на деякий час тиша. Але Ксендр довго мовчати не міг:

– Не треба було їх відпускати. А може вона якийсь вид демона, допоможе вампіру, і тоді вони потоплять весь Саннідейл в крові. Або викличуть новий апокаліпсис, – не зупинявся Ксендр.

Хоча в його словах було розумне зерно, Тара заперечила:

-Ні, вона – людина. Причому в її аурі стільки світла, не думаю, що вона буде допомагати Спайку. Хіба що навпаки.

-Не зрозумів? – поправив окуляри Джайлз.

-Її аура накриває його, він не являє загрози, допоки вона поряд.

Всі недовірливо подивитись на подругу Віллоу. Дівчина нещодавно доєдналася до їх компанії, тому поки що вірити їй остаточно ніхто не наважувався, окрім рудоволосої. Віллоу підійшла, поклала руку на плече Тари, демонструючи свою підтримку, а потім сказала:

-Я пошукаю інформацію про неї. Ось вона записала про себе дані. Ой, – зойкнула Віллоу, – Баффі, її дата народження повністю збігається з твоєю. Дедалі все цікавіше.

-А що вам розповів упир? – запитав Ксендр.

-Нічого конкретного, – відповіла Баффі, – якісь солдати його схопили, доставили в лабораторію, яка знаходиться десь під землею, потім провалля, а коли втік, з’ясував, що не може заподіяти шкоди.

-Давайте завтра зберемося і на свіжу голову все обговоримо, – запропонував Джайлз.

Всі погодились. Година вже була пізня, у кожного свої справи.

Ксендр і Аня дорогою додому обговорювали ситуацію, яка склалась. Хлопець  не припиняв висувати теорії стосовно Вел, а ще більше про цю “біляву парочку в чорному”. Аню бісив факт, що Ксендр приділяв їм забато уваги, а особливо дівчині.

Віллоу і Тара попрямували у гуртожиток. Руда відволіклась від своїх думок і переживань, і тому невимушено розмовляла з новою подругою. Тара запропонувала допомогу в пошуках інформації, Віллоу була рада компанії.

З початком навчання в університеті,  Баффі все рідше заходила на патрулювання на цвинтар. Ось і сьогодні вона вирішила обійти околиці навколо студмістечка. Занурена в свої думки вона не помітила тінь, яка промайнула повз неї. Тільки шорох привернув її увагу. Вона присіла за кущами і стала спостерігати. Три чоловіки в військовій формі прошмигнули і зникли в невідомому напрямку, наче провалились крізь землю. Останній з вояків наостанок озирнувся, і Баффі здалось, що вона його знає. Трохи подумавши, Винищувачка вирішила, шо Спайк де в чому мав рацію.  А потім як грім серед ясного неба: той військовий схожий на Райлі Фінна, аспіранта професорки Меггі Волш!

 

Спайк сидів на дивані, на його груди спиною сперлась Валері. Скільки так минуло часу, вони не знали. Мовчали, кожен думав про своє. Розумом вампір усвідомлював, що все неправильно. Але діяв, як завжди, інстинктами і почуттями. Вел заспокоїлась і вже мислила логічно. Треба вислухати Джайлза та інших, перевірити ще деяку інформацію, а потім робити висновки. Вона відхилилась від Спайка і сказала:

-Напевно, мені час іти.

-Я піду з тобою.

-Ти не маєш робити те, що не хочеш. А я не повинна тобою маніпулювати, це неправильно, – спокійно і серйозно відповіла дівчина.

-Тоді не вирішуй, що мені робити. Я піду, не можу сидіти і вигадувати, що Скубі там наплетуть, – вже посміхаючись додав він.

-А сонце? Раніше я про це не подумала.

-Ну, якщо не боїшся забруднитися, підемо каналізаційними тунелями.

-Там є криси? – розмова вже веселила Вел.

-А ти їх боїшся?

-Та ні, напевно.

-Все, мала, досить, ходімо.

Спайк одягнув свій шкіряний плащ, а Вел хотіла взяти сорочку. Повернулась, зойкнула і наступної миті опинилась на саркофазі, біля якого стояла. Вампір прослідкував за її рухами, таке враження, що її підкинула невидима сила.

-Що, криса? – в’їдливо спитав.

-Ні, – відповіла Валері. – Я з’ясувала, що боюсь павуків.

-Тобто вбивати вампіра не страшно, а маленьку тваринку злякалась, – вже щосили сміявся Спайки.

-Не смішно, ось сидить велика волохата потвора і дивиться на мене усіма своїми очима, – не вгавала Вел.

-Мала, ти іноді мене дивуєш і лякаєш одночасно, – підійшов до неї Спайк. – Як ти туди застрибнула?

-З переляку. А ти, що не вмієш так стрибати?

-Я вмію, люди – ні.

-Будемо вважати, що я виключення. Прибери його, будь ласка, – Валері пересмикнуло.

Спайк, давлячись від сміху, взяв павука в руки, прочинив двері і випустив волоханя.

-Ти так і будеш там сидіти? – запитав він, повернувшись.

-Нікому не кажи, що я боюсь павуків, чуєш? – погрозливо глянула дівчина.

-Твої слабкості буду використовувати суто в своїх інтересах, – підійшов блондин до саркофагу і зняв звідти Валері. Та злегка стукнула його по плечі:

-Не здумай!

 

Коли вони блукали тунелямі по дорозі до Джайлза, Спайк мав можливість пересвідчитись, що на демонів чип дійсно не діє. Валері стояла в стороні і спостерігала за його граційними рухами в поєдинку, за швидкістю та реакцією. І хоча демон не був гідним супротивником, бо представляв расу підлих і задирикуватих, але не занадто сильних, Спайк відірвався на повну.

-Ти була права щодо чіпа. Отже, не все втрачено, я можу битися, – виплеснув емоції вампір, обтрушуючи свій плащ.

-І що дитині потрібно для щастя, – посміхаючись промовила дівчина.

-Хто б казав, сама не втрималась зранку, – повів плечима та всміхнувся Спайк.

-То може нам один одного гемселити, щоб ніхто не страждав, – ігриво запитала Вел.

-Треба спробувати, – повернувся вампір і пішов вперед.

За декілька кроків Вел озвалася:

-Спайк!

Вампір зупинився. Це вперше вона назвала його на ім’я.

-Що, мала?

-Давай поки не будемо казати всім, що нам відомо. Нехай спочатку вони поділяться інформацією. Щось я їм не дуже довіряю.

Вампіра здивував той факт, що йому вона розповіла те, що прочитала в тій статті, а людям не хоче.

-Ти не довіряєш людям? А мені навіщо розказала?

-З тобою легко. Тобі я вірю. А вони зовсім чужі і ворожі, – відповіла Вел, дивлячись на нього.

Його неначе облили гарячою водою.

-Так неправильно, мені ти менш за все маєш вірити. Тим більше, знаючи, що на тебе не спрацьовує чип, – незрозуміла ситуація бісила його. Ще ніхто з людей не підносив Вампіра вище за собі подібних. Його мали б боятися.

-Все, що відбувається, взагалі неправильне. Але мені так краще, я відчуваю, – дівчина доторкнулася до його щоки маленькою долонькою. – Можеш всіх запевняти, що ти – Зло, можеш доводити, що ніколи не змінишся. Я не проти. Така твоя сутність. Але не мені, – вона проникливо дивилася на нього яскраво-зеленими очима. – Я бачу зовсім інше.

Спайк нахилив голову вбік і ще міцніше притиснувся до її долоні, потім мовчки взяв її за руку і пішов уперед.

Коли вони дійшли до кінця тунелю, Спайк сказав:

-Я не зможу вийти. Сонце ще високо.

-Почекай, я зараз, – кивнула дівчина з розумінням.

Валері подзвонила в двері, Джайлз не заставив довго чекати.

-Добрий день! Добре, що ти прийшла. Баффі і Віллоу також скоро прийдуть, – сказав чоловік.

-Містер Джайлз, я не сама. – Руперт огледівся, але нікого не побачив. – Дайте, будь ласка, ковдру.

-Спайк?

-Так, якщо ви не проти. Мені так спокійніше, – випередила Вел, передбачивши подальші питання.

-Я не схвалюю твого спілкування з вампіром, але ти все одно мене не послухаєш, – він допитливо подивився на Валері.

-Не буду Вам брехати, і між вами і ним мій вибір буде не на вашу користь.

-Чому?

-Ви всі в мені вбачаєте ворога, хоча і намагаєтесь бути хорошими.

Прямолінійність Вел вибила Джайлза з колії. Він навіть не знав, що відповісти. Зняв окуляри, протер хустинкою, наче давав собі час на роздуми. А потім відповів:

-Ти помиляєшся.

-Можливо, але свої дії волію з Вами поки не обговорювати. Тому або ми ввійдемо разом, або ніяк.

Джайлз похитав головою, мовчки зник ненадовго в будинку і повернувся з ковдрою.

-Я не буду зачиняти двері, – протягнув тканину Валері.

-Дякую, – кинула дівчина і побігла.

Коли Вел повернулася, Спайк відразу задав питання:

-Мала, ти розумієш, що риєш собі могилу? До квартири Джайлза не так далеко.

-Ти про нашу з ним розмову? Я хочу розставити всі крапки над і. Я прийшла до них з проханням допомогти розібратися. Але повчати і вказувати, що мені робити і як жити, я не дозволю. Я не хочу бути лялькою в їхніх руках, щоб вони смикали мотузки коли і як їм вигідно. Я не намаюся знайти друзів серед них, принаймні, зараз.

-Але така позиція навряд чи допоможе. Для них я – ненайкраща компанія для тебе. Я – той, хто будь- якої миті може позбавити тебе життя. І це вони ще не знають про чип, на відміну від тебе.

-Припини. Слухай, ти думаєш, що я дурна або настільки наївна, що не розумію, хто ти і що можеш заподіяти? Я чітко це усвідомлюю. Різниця між можеш і хочеш суттєва. Наразі я можу покластися тільки на свої відчуття. Так ось, загрози від тебе я не відчуваю і не відчувала, повторила вона слова Спайка з їхньої вечірньої розмови. – І якщо тобі набридло…

-Вел, досить. Я тебе зрозумів. – Спайк перервав дівчину, тому що не хотів почути таке, що зажене і його в глухий кут, як Джайлза. Від тієї дівчинки, яка розгублено дивилась в монітор не залишилося і сліду. Зараз він розмовляв з впевненою в собі жінкою, яка мислить раціонально, яка вже все вирішила, і допомога їй не потрібна. Лише підтримка. Йому захотілось поцілувати дівчину. Не ніжно і романтично, торкаючись лише губами – вона цього не потребувала зараз. Він хотів глибокого пристрасного поцілунку, хотів відчути її силу. Але стримався. Мовчки Спайк простягнув руку за ковдрою. Валері йшла попереду, ще хотіла щось сказати, але промовчала.

Джайлз сидів у кріслі і пив чай, коли Спайк вбіг, а за ним непоспішаючи увійшла Валері. Вампір відкинув ковдру на диван і сів на сходах подалі від вікон. Джайлз очікував шпильок і сарказму, але Спайк мовчав. Руперт глянув на дівчину, яка спокійно сіла в інше крісло.

-Чаю? – запропонував господар.

-Ні, дякую,- відмовилась Вел.

-Все добре?

-Наскільки можливо за таких обставин.

На щастя прийшли Баффі і Віллоу і цю безглузду розмову можна було припинити. Привітавшись,  дівчата влаштувався на дивані, і рудоволоса почала:

-Нам з Тарою не так багато вдалося дізнатися, та все ж. Окрім вже відомих фактів я знайшла інформацію про те, що ти, – звернулася вона до Вел, – екстерном закінчила школу і ще минулого року вступила до Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. Вивчаєш гуманітарні та соціальні науки, зокрема літературу, міфологію та психологію.

-А так можливо? – здивувалася Валері.

-Зважаючи на те, що ти два курси опанувала за рік, для тебе, напевно можливо, – із заздрістю відповіла Віллоу. А потім продовжила – На початку вересня оформила академічну відпустку. З того часу тебе в закладі ніхто не бачив.

-Тобто десь місяць я була невідомо де? І мене ніхто не шукав? – уточнила Вел.

-Я не знайшла нічого про це, – винувато опустила голову Віллоу.

-То не твоя провина, – підбадьорила дівчину Вел. – Це все?

-Не зовсім, – знітилась Руда.

Вел глянула на Спайка, який до цього сидів мовчки. Той підвівся, але не зробив жодного кроку, тільки кивнув Валері. Вочевидь Баффі з подругою вже обговорювали ситуацію, тому білявка прийшла на допомогу:

-Це стосується твоїх батьків. Розумієш, я не знаю, як сказати, – Баффі замовкла.

-Винищувачка, не тягни, – не витримав вампір.

-Тебе не питали, – огризнулась Обрана.

Але і Джайлз вже не витримував:

-Баффі, що там?

-Вони загинули, – тихо промовила дівчина.

-О, Вел, мені прикро, – спохватився чоловік і знав окуляри.

Спайк не знав, що йому робити: підійти і підтримати Валері чи залишитися на місці і не злити всіх присутніх. За нього вирішила Вел. Та підвелась і підійшла до нього.

-Ти як, мала?

-Нормально, – а потім зовсім тихо, щоб чув тільки він, промовила, – але хочеться поскоріше піти звідси.

-То чого себе силувати? – провів блондин долонею по її руці від плеча і до зап’ястя, а потім перехопив її пальці.

-Ми можемо чимось допомогти? – запитав Джайлз. Чи то на нього подіяли слова Вел на початку сьогоднішньої зустрічі, чи то досвід дорослої людини, але Наглядач змінив тактику спілкування з дівчиною.

-На жаль, тут ніхто мені не допоможе, – повернулась на його голос дівчина, але руки вампіра не випустила. Так вона почувала себе впевнено.

-Може не зараз, а згодом, тобі варто перевестись до Університету Саннідейла. Там є гуртожиток. А з фінансовим питанням щось придумаємо, – продовжував Джайлз.

-Можливо, – не впевнено відповіла Вел.

-Щодо фінансового питання, – подала голос Віллоу, – батьки Валері були заможні. У неї є рахунок в банку. Ось, – молода відьма передала Вел аркуш, на якому була інформація про банківську установу та наявність рахунку на її ім’я.

Валері мовчки глянула, подякувала і поклала папірець до кишені. Їй ще більше захотілось попрощатися з усіма і, залишившись  наодинці, поговорити зі Спайком. Валері повернулась до вікна, побачила, що сонце вже сідає, потім подивилася на вампіра з німим питанням в очах. Він її зрозумів, кліпнув очима.

-Вибачте, але я хочу осмислити все, що почула. Мені потрібен час.

Баффі хотіла щось заперечити і втягнути Валері в нову розмову, але Джайлз зупинив підопічну. А потім звернувся до Вел.

-Якщо потрібна буде допомога чи порада, звертайся, – наостанок сказав Руперт.

В дверях зіштовхнулися з Ксендером. Той зиркнув на їх руки і заверещав:

-Я ж казав, вони заодне. Буде лихо.

Спайк не втримався і рикнув, наближаючичь до хлопця. Нічого спричинити вампір не міг, але, щоб повеселити себе і налякати Ксендера, не пропустив нагоди. Товариш Баффі відскочив убік:

-А ви мені не вірите.

Джайлз махнув рукою. Валері та Спайк зникли за дверима. Ксендр підбіг до дівчат:

-Ви це бачили? – на його питання ніхто не відповів. Натомість Віллоу звернулась до Джайлза:

-Скажіть, чому так? Вона б мала довіряти нам, а не вампіру. Ми ж хороші, ми допоможемо.

-Їй складно, а ми, напевно, десь перегнули палицю, – Руперт глянув на Ксендера.

Коли двері зачинились, Вел озирнулась, прислухалась.

-Що трапилась? – запитав Спайк.

-Сподіваюсь, лише здалося, – відповіла дівчина.

-Що далі?

-Я хочу їсти, – відповіла Вел так, неначе наразі це була головна проблема.

-Та невже? Ходім, – посміхнувся вампір, дивуючись її здатностості опановувати свої емоції.

Вони зупинились біля трейлеру з фастфудом. Валері подивилась на меню, подумала і зупинила свій вибір на картоплі фрі, овочевому салатові та соку.

-І гострі крильця, – додав Спайк.

-Ти їси звичайну їжу?

-Користі не приносить, але і не шкодить, – відповів неоднозначно.

Отримавши замовлення попрямували до парку, того самого, в якому з’явилася Вел. Під покровом ночі він здавався іншим. Дівчина підійшла до фонтану.

-Знаєш, я тут себе вперше побачила.

-Себе? – перепитав вампір.

-Так, коли опритомніла, побачила своє віддзеркалення, – пояснила вона, дивлячись у темну поверхню води, в якій відбивалися вогники.

Вони сиділи на краю фонтану, їли, розмовляли. Спочатку ні про що конкретне, іноді навіть смішне. Але все ж таки повернулися до головного питання.

-Що ти думаєш робити далі?

-Я й сьогодні не знайшла житло. Зловживаю твоєю гостинністю.

-Я не про це, і я не проти.

-Ти про те, що сказала Віллоу? Я не знаю. Мені здається, що Валері Вайт – це взагалі не про мене.

-Як це? – не зрозумів Спайк. – Ти втратила память, але ж до цього жила.

-Так, мала жити, – розмірковувала вголос дівчина. – Але в телефоні жодного номера, в ноутбуці також нічого. Ніхто, взагалі ніхто мене не шукає: ні друзі, ні родичі. Не могла ж я жити в замкненому просторі, без будь-яких знайомств?

-Так, дивно. Але ж у тебе є документи, ключі, банківський рахунок. Для привида це не властиво.

-Ага, а ще речі в камері схову і записка, яка адресована Валері. Невже б я зверталась до себе в другій особі, аби лишила речі на автостанції?

-В логіці тобі не відмовиш.

-Таке враження, що хтось намагається змусити мене повірити, що я дійсно Валері Вайт. І ці всі навіяні спогади про Баффі і її оточення. Не розумію, навіщо все це?

-Це лякає?

-Ні, бісить. Не я контролюю ситуацію, а обставини контролюють мене – дівчина замовкла, підняла голову вгору, глибоко втянула носом повітря, прислухалась.

-Та що таке? – ці дії дратували Спайка.

-Або у мене паранойя, або за нами хтось стежить, – відповіла, нахилившись якомога ближче до вампіра.

-Хто?

-Не людина.

Поривом вітру Валері окотило холодними бризками. Вона здригнулась від несподіванки.

-Холодно?

-Трошки.

-Я тебе проведу, а сам піду у справах.

-Добре, тільки будь обережним.

-Я вже дорослий, не треба хвилюватися, – посміхнувся вампір.

Коли Спайк повернувся, Валері вже спала. Сон її був поверхневий, повіки час від часу здригалися. Незважаючи на темряву, вампір бачив її волосся, яке розсипалось по подушці, обрамляючи її гарне личко. Ковдра сповзла, оголюючи ноги. Спайк обережно вкрив дівчину і пішов до себе.

Справ у нього ніяких не було, просто хотів відволіктися. Оскільки звик діяти по ситуації і довго не аналізувати те, що відбувається навкруги, зараз був трохи спантеличений. Тому за грою  в карти не думав про те, що сталося. А ось зараз думки мереживом плелись в його голові поки не зморив сон.

Крик відірвав його від сновидінь. Крик був не голосний, але не для вампіра. Він піднявся нагору і саркастично промовив:

-Мала, що? Знову павук?

Відповіді не було. Спайк почув, що Вел намагається дихати, але виходить тільки вдихати. Він схватив пляшку з водою, яку Вел поставила, напевно, ще ввечері біля дивану, хлюпнув в обличчя. Нарешті дівчина видихнула, взяла пляшку із рук вампіра і зробила ковток. Спайк запалив свічки і питально подивився на неї.

-Все гаразд, просто сон.

-Що ж таке має наснитися, щоб ти перестала нормально дихати?

-Якась жінка рятувала дітей, допомагала їм вилізти у вікно, а потім її поранили. А я відчула, неначе це сталося зі мною, – Валері скинула ковдру і потерла стегно на лівій нозі. На ньому виднілась червона пляма, неначе опік. – А потім вибухи, вона впала. Стало важко дихати і їй, і мені. Вона крикнула, і я прокинулась.

-Може пагані думки на ніч?

-Та ні, вже перед сном я вирішила, що не кожному дарують шанс почати все з початку: ні спогадів, не проблем. Чистий аркуш. І спокійно заснула.

-То лягай, якщо заспокоїлась, – прикрив її ноги Спайк.

-Ні, не хочу. Ти йди, а я ще посиджу, та й нога болить, не можу відволіктися.

Спайк прибрав ковдру, доторкнувся до червоної плями, та горіла вогнем. Від його доторку стало легше і Валері поклала свою руку поверх його і зітхнула:

-Так краще.

-Не будемо ж ми так сидіти всю ніч. Ходім, – Спайк підвівся, взяв Вел на руки і спустився у спальню. Поклавши дівчину на ліжко, ліг поруч, накрив стегно долонею. Валері притулилася спиною до вампіра і через деякий час її дихання стало рівним, вона заснула.

На ранок Спайк провів рукою по простирадлу. Нікого не було. Тільки запах лишився, там де спала Вел. На горі хтось ходив. Цікавість взяла гору, він піднявся.

-Ти на пробіжку? – сонно проговорив вампір

-Я вже повернулась.

-Як нога?

-Дякую, набагато краще. Пляма ще лишилась, але вже не болить.

-Котра година? – поцікавився вампір, неначе це мало для нього якесь значення.

-Майже десята. Я хочу сходити в студмістечко.

-Ти вирішила прислухатись до слів Джайлза?

-Не зовсім. Я хочу відвідати лекції з тих предметів, які нібито вивчала. Якщо механічна память дозволяє користуватися телефоном і комп’ютером, тоді може, щось і згадаю.

-Зрозуміло, ти не здаєшся – Спайк потер очі.

-Кров на тумбі, я пішла, – вона торкнулася губами його щоки і вибігла.

-Якесь божевільне кіно, але приємне, – вампір торкнувся пальцями того місця, де тільки-но були її губи.

По обіді Валері повернулася. В руках тримала великий стакан. Від нього пахло кмином і анісом.

-Як минув день? – запитала дівчина, сідаючи біля Спайка на диван. Блондин не відволікаючись від телевізора відповів:

-Між серіалом і якимсь шоу задрімав, а потім… – замовк, втягнув повітря, – навіть те, що в твоєму стакані, не переб’є запах крові. – Вампір торкнувся її підборіддя і повернув обличчя до себе. Ліву вилицю прикривало волосся. Він прибрав локон і побачив свіжу подряпину. – Ти знову побилася?

-Я не винна, змушена була захищатися, – промовила винувато Вел.

-Хто на цей раз? – вже посміхався Спайк.

-Я вже виходила зі студмістечка, коли підійшов цей хлопець. А потім запропонував сходити на каву. Всі мої відмови ігнорував, ось і отримав.

-Тебе не можна випускати до людей, ти обов’язково вскочиш у халепу. Хто він?

-Не знаю, може спортсмен, може військовий.

-А де це сталося?

-Біля виходу із західної сторони кампусу.

-Угу, – тільки і відповів Спайк, щось згадував або розмірковував. – Це звідки? – тицьнув на стакан.

-Я зайшла в кафе до Мері, доньки м’ясника, вона мене пригостила.

-Що для себе вияснила?

-Побувала на лекції з психології у професорки Волш. Дивна вона, щось приховує. Посперечалася з нею на тему довіри. На літературі було звично, неначе це моє, але на деякі питання викладач не зміг відповісти і поводився, як Джайлз. Цікавіше всього було на міфології. Та там також виникла суперечка. Ми по різному бачимо світ демонів. Напевно, мене більше не пустять до навчального закладу.

-Я ж кажу, тебе не можна пускати до людей, – хмикнув Спайк.

 

Сонце вже сіло, останні проміння сховалися за обрієм. Вечір приніс прохолоду. Валері відірвала погляд від монітору і спитала Спайка:

-В тебе є якісь плани?

-Не те, щоб щось конкретне. А ти маєш пропозицію?

-Давай прогуляємось, а то вже очі болять, все одно нічого корисного не знайшла.

Коли вони поверталися з прогулянки через парк, в якому були минулого вечора, Спайку прийшла голову ідея перевірити їх сили. Валері захопливо погодилася. Вони відійшли у ту частину парку, де майже не було людей. І розпочався їх поєдинок. Хоча він більше нагадував пристрасний танець.  Обоє використовували  свої сили і техніку, якою володіли,   максимально ефективно. Це проявлялось в чітких ударах, блоках, хватках. Кожен з них думав наперед, враховував сильні сторони супротивника, вибирав найефективнішу тактику. Їх висока витривалість, швидкість, сила дозволяли продовжувати поєдинок як найдовше. Бій був наповнений складними комбінаціями ударів, переходив від ближнього до дальнього бою, і назад. Нарешті, Спайк дозволив повалити себе на землю. Валері придавила його, сівши на стегна.

-Навіщо ти піддався? – невдоволено запитала вона.

-Я хочу ще один спаринг. Якби ти програла, можливо б не погодилася.

Замість відповіді дівчина подалася вперед, нахилилась до його обличчя і запитала:

-Ти нічого не відчуваєш?

-Зважаючи, де ти зараз сидиш, я багато чого відчуваю, якщо ти не помітила, – опустив він очі до свого паху.

-Помітила, але я не про це.

-Я не можу зараз думати ні про що, окрім….

Валері скотилась з нього і сіла поруч. Наступної миті вже спіймала стрілу, яка була націлена в Спайка.

-Все ж таки не паранойя, – схопилась на ноги вона, втягнула повітря, – знову цей запах.

Спайк послідував її прикладу.

-Дякую, мала! Далі я сам. Здається, я знаю цю не людину, – а потім крикнув в напрямку кущів, – Пуф, довго ти ще будеш за нами підлягати?

З кущів показалася постать високого темноволосого чоловіка. В руках він тримав арбалет, але зараз той був опущений до землі. Він мовчав, а Спайк не угавав:

-У тебе настільки нецікаве не-життя, що спостерігаєш за моїм? А якщо приїхав до Винищувачки, то помилився. Мене зараз вона не цікавить.

-Я бачу, ти собі знайшов іграшку. Хто приклав ікла до її шиї? Ти?

-Ти зовсім здурів? Вона- людина. Прислухайся!

-Вона не може бути людиною, я вас бачив.

Валері весь час тільки спостерігала за розмовою двох вампірів. Потім почула шорох з іншого боку галявини. Повернулась, придивилась і звернулася до вампіра:

-Спайк, обережно, тут солдати і зараз вони нападуть, – на останньому слові дівчина розвернулася і вибила ногою гвинтівку з рук першого. Заглянула в розгублені очі. Райлі Фінн. Спайк підбіг, коли вона спрямувала свій кулак в голову іншого. – Нагадую, вони – люди, – кинула в бік вампіра і з розвороту нанесла наступний удар вже третьому.

-І ти продовжуєш стверджувати, що вона – людина? – інший вампір відволік Спайка.

-Вважай, що це моя Винищувачка, – буркнув блондин, і між вампірами розв’язалась бійка. За декілька хвилин Спайк почув голос одного із вояків:

-Візьміть об’єкт №17, поки я приборкаю її. Треба доставити їх в лабораторію.

Білявий вампір відштовхнув свого супротивника  на декілька метрів і вступив в новий бій. Кожен удар озивався розрядом струму в його голові. Він тільки встиг прокричати:

-Ви вже і людей тягните до лабораторії? – ще черга ударів. Спочатку двоє солдат не могли справитись з ним, але з кожною хвилиною сили Спайка слабшали, допоки він не втратив свідомість.

В цей час чорнявий вампір зайняв позицію очікування, тому що не зміг зрозуміти, що тут відбувається. Валері подолати одного солдата було набагато простіше. Коли той лежав обличчям донизу з вивернутою рукою, дівчина промовила:

-Забирай своїх підлеглих і лишіть Спайка в спокої.

-Він власність Уряду, – прохрипів Райлі.

-Він – не власність! Забирайтесь! – Вел нанесла ще один удар, і Фінн знепритомнів.

Коли Валері підбігла, солдати тягли Спайка.

-Ви погано чуєте? Я сказала залишити його, – злість так і лилась з дівчини.

Вони кинули вампіра і намагались захиститись. Валері не знала, чи вистачить у неї сил ще на бійку з ними, не розуміла, що зі Спайком, тому прийняла рішення діяти по іншому. Лівою рукою вона схопилась за медальйон на її шиї, а правою розсікла повітря. Солдати розлетілись в різні боки. В цей час опритомнів Райлі і скомандував відступати. Наостанок промовив:

-Ми ще зустрінемось.

-Не сумніваюсь, – відповіла дівчина, опускаючись на коліна біля Спайка.

Той лежав із заплющеними очима, не ворушився.

-Спайк, ти мене чуєш? Боже, як привести до тями вампіра? – Валері не знала, що їй робити. В цей час підійшов Чорнявий.

-Що з ним?

-Його прошибло струмом. Нащо він поліз у бійку з людьми? Лупив би тебе, і все було б добре, – Вел не знала, як допомогти. Потім їй прийшла одна думка.

-Відійди, і якомога далі, – рикнула вона вампіру. Пошукала очима стрілу, яку перехопила напередодні.

-Ти його хочеш добити? – здивувався темноволосий.

-Відійди, по доброму прошу.

Вампір зробив пару кроків, озирнувся і побачив, що дівчина проводе вістрієм стріли по руці.

-Ти збожеволіла? Якщо він опритомніє, вб’є тебе, – кинувся до неї. Запах крові вдарив в ніс, вампір зробив рух головою, щоб позбутися інстинктивного пориву.

-Не вб’є, він – не ти, – перша крапля впала на губи Спайка, потім ще одна. Повіки задрижали, ніздрі розширились, він облизав губи, обличчя швидко змінилось. Валері піднесла руку до його губ, і гострі ікла розірвали шкіру. Дівчина скривилась, але залишилась спокійною і не смикнулася. Спайк зробив три ковтки, розплющив очі. Вони були не сині, як звикла Вел, а кольору бурштину. На неї дивився демон. Вона провела вільною рукою по білявій голові, по обличчю, вкритому буграми. Спайк зупинився, але руку не випустив.

-Досить, Спайк, зупинись, – лагідно промовила Вел. Вампір зробив ще один ковток, провів язиком по ранкам і видихнув. Поволі обличчя набуло звичного вигляду.

-Як ти? – Валері гладила його волосся і дивилась в очі.

-Що сталося? – промовив Спайк хриплуватим голосом.

-Не треба було чіпати людей, – вже заспокоївшись, відповіла дівчина.

Вампір підвів голову, потім корпус і сів біля Вел.

-Мала, чому?

-Я обіцяла тебе захистити від людей, ще на початку знайомства, пам’ятаєш?

Весь цей час за ними спостерігав інший вампір. Все, що він побачив, не можливо було пояснити. Мільйон питань він вже сформулював, але не знав, як почати розмову.

-Ти ще тут? – підвів голову Спайк. – Ангел, зараз взагалі не до тебе. Йди.

-Я не розумію, що у вас тут відбувається?

-Спитай у своєї Винищувачки, якщо так цікаво. Або поговори з Наглядачем. Тільки йди.

Ангел хотів ще щось запитати, але Спайк зупинив його поглядом. Чорнявому лишилось тільки послухати свого родича.

Коли старший вампір зник з поля зору, Валері перепитала:

-Як ти себе почуваєш?

-Наче нормально, а ти як?

-Все добре. Можеш підвестися?

-Так, а ти поспішаєш?

Спайк підвівся, на ногах тримався впевнено. Його жарти свідчили, що все гаразд:

-Ти хочеш повторити спаринг?

-Ні, роздягайся.

-Мала, я б також хотів продовжити з того моменту, де ми зупинились. Але не думав, що прямо тут – Спайк скинув плащ і почав розстібати гудзик на джинсах. Дівчина його зупинила:

-Почнемо з верху. Знімай футболку.

-Ти вирішила домінувати? – здивувався, але прохання виконав.

Валері підійшла до нього. Провела пальцями обох рук по шиї, грудях, пресу. Чим нижче опускались її руки, тим гучнішим був стогін Спайка. Дівчина не оминула увагою жодного сантиметра шкіри від шиї і до ременя. Вампір не витримав, схопив її в обійми і хотів поцілувати. Вона провела пальцями по його мускулистим рукам.

-Почекай, не зараз, – зупинила його Вел. Зайшла зі спини і продовжила обстежувати шкіру. Під правою лопаткою рухи припинила, поклала долоню і завмерла.

-Кицюню, ще ніхто так майстерно мене не трахав, – видихнув Спайк.

Рук з його тіла не прибрала, але стала знову перед ним і зазирнула в очі. Притулилась до вампіра сильніше і промовила:

-На тобі маячок. Під шкірою.

-Так це все через нього, а я вже подумав…

-Вибач, якщо розчарувала, – перебила його дівчина. Але це нагальна проблема, а те, про що ти подумав, може почекати, – посміхнулась Вел.

-Як довго чекати? – спіймав її хвилю Спайк.

-Спочатку вирішимо, що робити з цим, – вона знов торкнулася його спини. Спайк глибоко вдихнув.

-А ти можеш робити це якось по іншому, а то я не втримаюсь?

-Зараз буде трохи боляче, – попередила дівчина і знову повернулася до його спини. Однією рукою взяла амулет, а іншою накрила місце на шкірі, де нащупала маячок. Розряд струму, але не такий сильний, який відчував вампір при контакті з людьми, пронизав його під долонею Вел.

-Кицю, ти ще й садистка. Ти його видалила? – фонтан емоцій переповнював Спайка.

-Ні, нейтралізувала на деякий час. Думаю, до ранку вистачить.

-А як ти… – вампір повернув голову, наче намагався побачити свою спину.

-Я тобі обов’язково розповім, але зараз я хочу в душ і в ліжко. Ти дійдеш до склепу?

-Так, звичайно, – Спайк одягав футболку і тут йому прийшла в голову думка, яку він озвучив, – А чип ти не можеш нейтралізувати? – дивився на неї, нахиливши у бік голову.

-Я не хочу зачепити твої мізки, а то ще зробишся овочем, – посміхнулась Вел, а потім серйозніше додала, – Або взагалі тебе не стане, а ти мені потрібен.

-Потрібен? – одягаючи плащ, спитав Спайк.

Валері підійшла до нього, поклала руки на груди, подивилась в очі і промовила:

-Дуже.

Спайк діяв емоціями і стримувати себе вже не міг і не хотів. Він міцно обійняв дівчину. Їх губи наблизились, через секунду його рот заволодів губами і язиком дівчини. Глибокий і пристрасний поцілунок охопив вогнем їхні тіла. Вел не відчувала землі під ногами в прямому і переносному значенні. Невідомо скільки це могло б тривати, якби дівчині не потрібен був ковток повітря. Вона злегка відхилилась, Спайк провів язиком по її шиї.

-Ти перевернула все моє не-життя, – простогнав він.

-Не пошкодуєш? – пустливо запитала дівчина.

-Час покаже, – в такому ж тоні відповів вампір.

Валері легенько пнула його в плече, а потім вже серйозно і лагідно сказала:

-Тобі потрібно відпочити.

Спайк кивнув, повернув дівчину на землю, і вони, взявшись за руки, пішли з парку.