Розділ 2

Сонце вже скотилось за обрій. Темрява і прохолода огорнули її тіло. Дівчина глибоко вдихнула, затримала подих і видихнула. І разом з тим видихнула всю роздратованість на цих людей. Та, напевно, більше її дратувала власна безпорадність. Наближення Спайка Вел відчула навіть стоячи до нього спиною, як тихо б він не йшов. Чомусь майнула думка, що всі відчуття загостренні: і слух, і зір, і нюх. Ось зараз вона за запахом визначила, що йде саме він. Заплющила очі. Їй чогось не вистачало.

Коли клацнула запальничка і вампір закурив, Валері зрозуміла, чого саме їй не вистачало. Підійшла до Спайка, піднесла цигарку в його долоні до своїх губ і вдихнула їдкий дим. Спайк очікував, що дівчина зайдеться кашлем. Вона видихнула, повторила свої дії, а потім запитала:

– Що будемо робити далі?

-Мала, чи не рано тобі палити? – посміхаючись, запитав вампір.

-Не знаю, скажи який хоча б зараз рік.

-Жовтень дев’яносто дев’ятого.

-Отже, я повнолітня. І можу робити все, що хочу.

-То що ти хочеш зараз?

-Поїхати на автобусну станцію.

-Ти вирішила втекти? – здивовано і розчаровано спитав Спайк.

Валері відкрила рюкзак, щось пошукала і витягла папірець, на якому було написано: Автобусна станція Саннідейла. Комірка 1507. Код – дата твого народження.

• Ні, хочу перевірити дещо, – вона простягнула йому записку. – Ти знаєш де це?

Вампір кивнув, зробив ще одну затяжку, недопалок відкинув у сторону, взяв дівчину за руку і повів тільки у йому відомому напрямку.

Коли вони зупинилися біля кафе, Вел глянула на нього і запитала:

-Щось я не бачу тут жодного автобусу. Ти нічого не переплутав?

-Ти – людина, і тобі час від часу потрібно харчуватися. Не забула?

-Я про це не думала зовсім.

-Треба якось дістати тобі їжу, – задумливо сказав вампір.

-Ми просто можемо за неї заплатити, – спокійно відповіла дівчина.

-У тебе є на те гроші? – недовірливо глянув на неї Спайк.

Валері спокійно дістала гаманець. В ньому була велика сума готівкою, а також банківські карти двох різних установ.

-Ну, це вже вирішує багато питань, – посміхаючись відповів Спайк, поглянувши на руку дівчини, в якій вона тримала гроші. – Таке враження, що на плечі ти носиш сундук з несподіванками.

-Сама дивуюсь, – сказала Вел і вивернула все з рюкзака на столик, який стояв на вуличному майданчику біля кафе.

Вони побачили там мобільний телефон, ключі, напевно, від якогось помешкання і від машини.

-А кажеш, немає де жити, – сказав Спайк, розмахуючи ключами.

-Ще б знати, де це. Ані адреси, ані натяку, – промовила дівчина.

Вони зайшли в середину. Підійшли до барної стійки. Валері замовила овочевий салат, каву і тістечко, Спайк – пиво. Коли вони збирались вже йти, вампір глянув на Вел і посміхнувся.

-Що? – не зрозуміла дівчина.

Він взяв серветку і витер залишки крему на її губах.

-Іноді мені здається, що ти – звичайна білявка, як Хармоні. Але здебільшого ти уособлюєш вольову і незалежну жінку. Як в такому тендітному і гарному тілі може вжитися така сильна особистість? – примружившись запитав Спайк.

-Нормально. А Хармоні – це твоя дівчина? – поцікавилась Валері.

-Ні, був досвід, але невдалий. Мені вистачило кілька днів.

Дівчина не стала вдаватися в подробиці, її це зовсім не цікавило. А потім запитала:

-Вибач, в тебе ж є своє життя. Я тобі нічого не зіпсувала своїми проблемами?

-В мене їх також купа, тож безпорадність інших додає впевненості.

-Я не безпорадна, можливо, розгублена, – обурилась вона.

-Як скажеш, – посміхнувся Спайк. – То що, йдемо?

-Ага, – Вел розрахувалась, і вони пішли.

Зважаючи на пізню годину на автостанції було малолюдно. Комірку вони знайшли швидко. Валері завмерла біля неї і не поспішала ввести код.

-Ти не знаєш дату народження? – спитав Спайк.

-Я бачила її на документах. Не знаю, що мене там очікує.

-Не бійся, мала. Я не думаю, що ти випустиш якогось демона.

-Я не боюсь, – відповіла Вел і рішуче відчинила комірку.

Нічого незвичайного там не було. Валіза і спортивна сумка. Валері з легкістю витягла багаж. Цікавість переповнювала дівчину, але глянути на вміст посеред автостанції вона не наважилася.

-Куди тепер? – відволік її від роздумів Спайк.

-Мені треба десь заночувати.

Спайк замислився на хвилину. Простіше за все відвести її до готелю і залишити саму вирішувати свої проблеми, а він би повернувся до звичного самотнього життя, точніше призвичаївся до нового, зважаючи на чип. Але йому було цікаво, чим закінчиться їх авантюра, та і відпускати дівчину вампіру чомусь не хотілось.

-Якщо хочеш, переночуй у мене, а завтра пошукаємо тобі житло, – запропонував Спайк, втім не сподіваючись, що Вел погодиться.

-А де ти живеш?

-На цвинтарі в склепі, – посміхнувся вампір і прослідкував за її реакцією.

-О, прикольно. Ніколи, напевно, не була в склепі. То пішли?

Дорогою до склепу деякий час ішли мовчки, кожен думав про своє: Валері намагалася впорядкувати думки і події сьогоднішнього дня, а Спайка мучило питання – хто ця дівчина і чому з’явилася. Вампір не витримав і почав розмову:

-Ти що, взагалі нічого не пам’ятаєш?

-Не зовсім. Але здебільшого про сторонніх людей. Але таке враження, що я не пережила це з ними, а так би мовити, спостерігала з боку. Коли опритомніла, відразу відчула , що мені потрібно захистити Баффі. Тільки не розумію. Баффі – обрана, має надлюдські здібності. Від чого я можу її захистити? – в голос розмірковувала Вел.

-Знаєш, твої сили не поступаються силам Винищувачки. І тут справа не тільки в навичках бойових мистецтв. Я б з радістю перевірив, але головний біль на сьогодні в мої плани не входив, – посміхнувся він. А потім вже серйозніше спитав – За мною теж спостерігала з боку, що про мене ти знаєш?

-Крім того, шо ти – вампір? Ти понад сто років нещадно вбивав людей, серед них дві Винищувачки. В Саннідейл приїхав вбити третю. Знала і про чип ще до того, як почула про нього у Джайлза, знаю, що на сутички з демонами чіп не реагуватиме.

До цього часу вони дійшли до склепу. Спайк увійшов першим, дівчина – за ним. Стримувати себе, щоб не заглянути в чемодан, Валері не стала. Тому, як тільки переступила поріг, відчинила “чорну коробку з сюрпризом”. Там були лише особисті речі і одяг. Вел потягнулася до спортивної сумки. Очі її округлились, коли вона побачила вміст: там були декілька гостро заточених і відшліфованих кілків, арбалет і кинджал, викуваний зі сталі. Він мав гострий клинок довжиною близько тридцяти сантиметрів, ромбовидну форму, пряму хрестовину і навершя у формі сплюснутого з боків шару. Дівчина спочатку взяла в руки цю ріжучу зброю, провела пальцем по клинку і повернула на місце. Потім взяла кілок, покрутила його в руках. Швидкість, з якою палиця оберталась в її пальцях, взлетіла в повітря і повернулася в руку дівчини, вражала. Спайк стис пальці в кулаки і подалі відійшов. Ця ситуація його злила:

-Може ти від мене повинна захищати Винищувачку. Така собі мила і наївна наступної миті розпорошиш мене цим кілком. Я багато років існую в цьому світі і навчився не довіряти оточуючим, особливо людям.

-Не лести собі, не ти – моя ціль.

-Чому я маю взагалі тобі вірити? – не заспокоювався вампір.

Дівчина нічого не відповіла, поклала кілок у рюкзак, закрила сумку і тільки тоді спокійно сказала:

-Ти правий, не мусиш. Я піду, речі заберу завтра, – Вел зібралась вийти зі склепу, але Спайк зозла схватив її за руку, очікуючи отримати розряд в голову. Зробив крок назад, схватився за скроні, але нічого не відбувалося.

-Що від тебе очікувати? Для чого ти тут? Ти неправильна – ні демон, ні людина. Ти… – вампір так злився на ситуацію, яку не контролював, на дівчину, яка мовчки стояла навпроти нього, що не міг підібрати слів.

-… ніхто? – завершила за нього Вел. – Дякую, влучно. Я дійсно не пам’ятаю, хто я. І все, що відбувається зі мною, бісить. Але все ж я жива… істота, – видихнула вона останнє слово з сумом. – А до кого я належу, з’ясую сама. Вибач, що потурбувала – закинула на плече рюкзак і вийшла в ніч.

Спайк сів на диван, закурив. Чому слова Вел так різали слух. Істота…. Можливо, тому що на свою адресу не раз чув таке, і воно зачепило. Коли розпалась їх “Родина”, вони з Дру були принаймні вдвох. А Валері зараз сама йде по цвинтарю в незнайомому місті. Та що з ним таке, чому він жаліє людину?! Вона була щирою та привітною, розмовляла з ним, як з рівним, не ставила умов. Вампір згадав себе, коли його кинула Дру. Самотність і порожнеча. Напевно так себе почуває і Вел.

-Криваве пекло, – перервав свої роздуми Спайк і вискочив зі склепу.

Валері йшла між могилами, думаючи, де переночувати, що робити далі.

-Яка краля! Тобі не казали, що вночі не можна гуляти по цвинтарю? – почула вона. Вампір виник невідомо звідки. Він був високий і бридкий.

-Напевно, казали. Не пам’ятаю, – без емоційно відповіла дівчина.

-А тобі не страшно померти? – хмикнув демон, підходячи все ближче.

-Не страшно, коли не знаєш, як жити далі, – сумно промовила Вел.

Спайк чув кожне слово і бачив, що може статися непоправне. Він кинувся вперед. Але наступної миті відбулось те, що змусило зупинитись. Бридкий вампір сказав:

-Вважай, що я – твоя смерть. А може тебе звернути і будемо разом?

-Не сьогодні. І ти взагалі мені не подобаєшся, – відповіла Валерія, підійшовши ближче до вампіра. Прямий удар кулаком в щелепу збив того з пантелику. Наступний удар ногою з розвороту відкинув противника на декілька метрів.

-Я маю намір ще пожити, – резюмувала Вел, швидко крокуючи вперед і зламавши гілку з найближчого дерева.

-Хто ти? Ти що, нова Винищувачка? – тільки і встиг пробелькотіти вампір.

Ще один удар в щелепу правою, а ліва рука ввігнала гілку в серце:

-Я – твоя смерть, – видихнула Вел. Подув вітер, і прах полетів на неї. – Чудово, тепер не тільки ночівлю шукати, а ще й душ. Дівчина випросталась, дістала цигарку і запальничку, глибоко затягнулась і повільно випустила дим.

-Полегшало? – запитав Спайк, підійшовши через хвилину.

-Угу, – тільки і відповіла дівчина, продовжуючи курити, не обертаючись.

-Ти як?

-Чудово, вся в праху серед цвинтаря, – не міняючи положення сказала Вел.

-Можу запропонувати тільки холодний душ і ночівлю.

-Не боїшся, що я тебе розпорошу? – хмикнула Вел.

-Якби хотіла, зробила б це на подвір’ї біля квартири Джайлза. Після побаченого, я в цьому впевнений. – Вампір трохи помовчав, а потім тихо промовив – Вибач.

Валері викинула недопалок, повільно розвернулася до нього обличчям, заглянула в очі і запитала:

-Ти нічого не переплутав? Ти – Зло, я – невідома істота. Нащо ти вибачаєшся? Тобі не все одно?

Спайк хотів за звичкою пирснути, відповісти щось грубе і саркастичне, але тільки повторив:

-Вибач… І ти не істота, а людина. Чому в тебе такі здібності, не знаю. Але загрози від тебе не відчуваю, і не відчував.

Вони декілька хвилин постояли мовчки, кожен осмислював те, що відбулося.

-То що стосовно моєї пропозиції? – порушив мовчанку Спайк.

-Добре, – відповіла, подумавши дівчина. Але вони так і стояли, дивлячись один одному вічі. Потім Спайк взяв її за руку, переплів свої пальці з її і повів до склепу.

Після душу Валері почувала себе краще. На дивані вона побачила подушку і ковдру. Спайка не було видно. Дівчина почала роздивлятися свою руку. На лівому передпліччі від кисті до ліктя було татуювання. Вел намагалася прочитати.

-Ти поранена? – спитав Спайк, піднімаючись сходами, які вели вниз. Запаху крові не відчував, тому не дуже хвилювався.

-Ні, намагаюсь прочитати напис, – відповіла Вел, повертаючи руку то в один бік, то в інший.

-Давай допоможу, – взяв її руку і промовив – Filia est optimum donum fati. Це…

-…латина. Донька – найкращий подарунок долі. До чого це? У мене є дитина? Та ні, божевілля! – Валері глянула на вампіра.

-Ти сама ще дитина, – посміхнувся Спайк. – А втім…- закотив він очі .

-Та ну, не хочу навіть про це думати – була категоричною дівчина. Вона підійшла до валізи, біля якої лишила рюкзак. Дістала мобільний телефон. Футболка, в якій вона була, сягала середини стегна. Спайк глянув на дівчину, затримав погляд на її струнких ногах. Мотнув головою, щоб прогнати думки і фантазії, які там причаїлися, і сказав:

-Солодких снів, мала. Скоро світанок, – повернувся і по східцях пішов униз.

-Навзаєм, – відповіла Вел, кутаючись в ковдру.

Заснути вона не могла. Чи то емоційне навантаження далося взнаки, чи незнайоме місце. Валерія глянула в телефонну книгу. Жодного номеру.

-Так не може бути. Таке враження, що Валері Вайт взагалі не існувало. Ні друзів, ні родичів, ні батьків. І ніхто мене не шукає, – так в роздумах вона і зустрілася з Морфеєм.

Коли Спайк прокинувся, на горі було тихо. Він не відчував її присутності, тільки запах, який нагадував, що вона була тут.

-Все ж таки пішла. Вперта, – процідив крізь зуби вампір. Піднявся нагору, знайшов цигарки, закурив.

Двері скрипнули. Валері увійшла з двома невеликими паперовими пакунками, один простягнула Спайку:

-Доброго ранку! Твій сніданок.

Спайк втягнув носом повітря, відчув запах крові, але не людської. Розкрив пакет, там була банка з червоною рідиною. Дівчина зробила це так, наче в пакеті лежав гамбургер. Її нічого не бентежило, вона спокійно дістала зі свого пакета пляшку з йогуртом і круасан і сіла на диван. Вампір здивований постояв декілька секунд, а потім запитав:

-Де ти була? І звідки це? – він помахав пакетом.

-Пішла на ранкову пробіжку. Потім відчула голод, подумала, що тобі також треба їсти. Зайшла в м’ясну лавку. Містер Майєрз – приємний чоловік, сказав що чекатиме мене кожного ранку.

-Так просто? Почекай, що з твоєю рукою? Ще вчора на ній нічого не було? – вказав вампір на подряпину, яка майже загоїлась.

-Я ж кажу. Містер Майєрз – приємний чоловік, а якийсь нахаба хотів його скривдити. Я трішки не розрахувала сили.

-Це був демон?

-Ні, – Вел спокійно продовжувала снідати.

-Тебе скоро буде ненавидіти все місто. Ти б’єш і демонів, і людей.

-Я не можу терпіти, коли ображають слабших. Я просто захистила м’ясника. А тепер вибач, я в душ, – сказала вона, зробивши останній ковток з пляшки. – І випий кров, поки ще тепла.

Спайк тільки похитав головою. Зробив перший ковток. Свиняча кров була іншою на смак, ніж людська. Але, як альтернатива, цілком підходить.

Вел… Ця дівчина – цілковита загадка. В ній поєднувалось непоєднуване: вродлива білявка, яка діє на емоціях і розсудлива мудра жінка, турботлива матуся і неслухняний бешкетник, який б’ється при першій ліпшій нагоді. Чи зможе коли-небудь він розгадати цю загадку, чи дівчина раптово зникне, як і з’явилася? А ще йому було цікаво, яка вона коханка. Її поведінка нагадувала відкритий флірт, або ж дівчина не усвідомлювала, яку цікавість і бажання викликає у чоловіків. Від роздумів Спайка відірвав телефонний дзвінок, який дратував слух. Він повертів в руках сріблясту коробочку, а потім натиснув кнопку з зеленою слухавкою.

-Алло! – промовив вампір.

-Вибачте, можу я почути Валері, – заговорив з того боку голос Джайлза.

-Руперт, це ти?

-Спайк? Де Вел? Що ти з нею зробив?

-Вона в душі. Чого ти так кричиш? Мала, напевно, крізь шум води тебе почує. Що ти хотів?

-Нам треба з нею поговорити. Передай їй, щоб зателефонувала, коли зможе.

-Я подумаю, – Спай глянув на блимаючий екран телефону, який сповіщав про завершення розмови. Повернув телефон на місце, допив кров.

Валері повернулась вже одягнена, волосся підібране вгорі так спокусливо оголювало її шию. Спайк відвернувся.

-Телефонував Джайлз, – повідомив він.

-Добре, дякую! – відповіла дівчина і взяла телефон.

Коли гудки перервались, Вел почула голос бібліотекаря:

-Я слухаю.

-Містер Джайлз, добрий день.

Спайк не хотів слухати їх розмову, тому пішов у свою спальню. Через декілька хвилин Валері спустилася до нього:

-Руперт попросив прийти до нього після обіду, – сказала дівчина, присівши на нижню сходинку.

-То йди, я не тримаю, – Спайк лежав на величезному ліжку.

-Ти підеш зі мною? Будь ласка, – закліпала вона віями, у неї був у цю мить такий беззахисний вигляд.

-Мала, не роби так, – схилив голову набік вампір. – Коли бачу тебе, не можу відмовити, але знов туди йти не хочу.

– Розумію, – зітхнула дівчина, підвелась і піднялась на гору.

До зустрічі зі Скубі, як назвав їх Спайк, ще був час. Валері не знала, чим себе зайняти. Відкрила валізу, перебрала речі. Їх було не так багато, але всі, на думку Вел, були комфортні. В одній з кишень вона знайшла ноутбук. Невідомо звідки купа думок затанцювала в голові дівчини. Коли вона ввімкнути його, стала переглядати, що містить жорсткий диск. Нічого, як і в телефоні. Потім подумала, було б добре під’єднатися до інтернету, використавши телефон, як модем. Пошукала дроти для з’єднання у валізі. Ті лежали в тій же кишені, що і ноутбук.

Коли чергова сторінка з її запиту завантажилася, Валері зрозуміла, чому її ніхто не шукає. Дівчину огорнув такий сум, розпач і всі ті емоції, які вибивають з колії, не дають мислити логічно. Тільки почуттями.

Спайку набридло сидіти самому, тому він вийшов до Вел. Та сиділа нерухомо, тільки пальці бігали по клавіатурі.

-Ти сама знайдеш дорогу? – почав розмову вампір.

-Угу.

-Впевнена?

-Угу.

-Послухай, ти що образилась? Я…- він намагався побачити її обличчя. – Подивись на мене, будь ласка.

Вел підняла на нього сумні очі.

-Я не образилася, просто…- дівчина повернула до нього ноутбук. Там була стаття з якоїсь газети. Спайк почав читати. “Подружжя Вайт загинули під час пожежі в своєму будинку в передмісті Лос-Анджелесу, який згорів дотла за лічені хвилини. Їх єдина донька Валері на той час перебувала в студмістечку Каліфорнійського університету….” Далі він читати не став, відірвав погляд від монітору і глянув на Вел. Та сиділа мовчки, заламуючи руки. Спайк підійшов, присів біля її ніг, взяв тремтячі долоні в свої і сказав:

-Мені шкода… Що ти відчуваєш?

-Порожнечу. Я одна і нікому не потрібна – промовила дівчина, схиливши голову.

-Не кажи так. Потрібна, мені потрібна. Можливо, ти – моє покарання, прокляття або подарунок долі. Але ти потрібна мені! Чуєш? – Спайк сам здивувався тому, що сказав. Миттєвий порив озвучив його емоції і бажання, які вирували в ньому з того моменту, як він її побачив.

Валері підвела голову, подивилась в його сині очі, посміхнулась кутиками губ, і по її щоці скотилась самотня сльоза. Спайк торкнувся губами кришталика на щоці, сів поряд і пригорнув дівчину до себе. Валері стало затишно і спокійно в його холодних обіймах.