Розділ 5. Сповідь богів

Крізь тривалий і глибокий сон, до пробудження посприяв добре знайоми для Му Ціна зуд на спині, який означав лише одне. Зараз почнеться.

Не встигнув остаточно прокинутися, жорстокий біль пронизав Му Ціна до тремтіння кісток настільки, що він не зміг стримати крику і заволав що є сили.

Органи всередині перетворилися в кашу, до горла почала стрімко підійматися жовч з кров’ю, не залишаючи ніякого іншого вибору окрім як блювання. Тіло, подібно до ганчірки, почало викручувати в різні сторони.  Біль, одночасно різкий і ріжучий, схожий на чисельні удари ножем, що розчленовує тушу на дрібні шматки плоті. Біль здається живим, він здавлює, давить і розповзається по тілу інтенсивними хвилями. Це відчуття безвихідності, коли навіть дихати нестерпно, а кожна секунда здається нескінченною.

– АААААААААААААААААААААААААААА!

Тіло Му Ціна зігнулося в дугу, вивертаючись то в одну сторону, то в другу, поки голосно не звалився з ліжка на підлогу. Жоє огорнула його сильніше, намагаючись зупинити потоки крові, сама заливаючись червоним.

Не пройшло й хвилини як подарунок Безликого Бая знову нагадав про себе, а підлога вже перетворилася на багряне жахіття, у якому Му Цін посідає головну роль.

Біль все нахлинав з новою силою, не вщухаючи ні на секунду.

Повітря у кімнаті ставало все менше й менше, хапаючи залишки ротом, по обличчю Му Ціна пустилися сльози, обпікаючи щоки на своєму шляху, після чого стікали у розсипане по підлозі чорне волосся.

Му Цін не почув, як гучними кроками по коридору з’явився Фен Сінь і на секунду застиг біля порога. Лише крізь сльози помітив, як він здирає з ліжка простирадло і стискає його у руках.

Через мить Му Цін відчув, як Фен Сінь витягує його з калюжі й затискає спину тканиною. Від різких рухів рани ще сильніше дали про себе знати, і він скинув голову назад і знову заволав:

– ЩО ТИ РОБИШ!!! – захльобуючись у сльозах і крові простонав Му Цін. – ОБЛИШ! ААААААААААААА!!!

Лиця Фен Сіня не було видно. Він не вимовив жодного слова, але взяв Му Ціна на руки і сів під стіною, опустив його собі на коліна, і притиснув до себе, відчуваючи кожне тремтіння та здіймання грудей, кожне схлипування і хрипіння. Відчуваючи, як біла тканина на спині стає теплою та мокрою, як на щоках висихають сльози, як крики виснажують слабку плоть. Він ховав Му Ціна у своїх обіймах, аж поки дія прокляття не почала вщухати.

***

Все ще перебуваючи на руках, безсилий Му Цін відсторонився, але не встав. Фен Сінь, що досі не сказав жодного слова, дозволив йому самому вирішувати, що тепер робити. І яке було здивування, коли цей гордий і впертий бог, подібно до малої виснаженої дитини, поклав голову на передпліччя і не думав вставати. Він відвернув своє обличча від Фен Сіня, ховаючи напухлі губи та мокрі очі за впавшим на чоло волоссям.

– Чому не встаєш? – врешті запитав Фен Сінь пестячи бліде плече великим пальцем, ніби намагався заспокоїти .

– Не можу, – тихо, стишеним голосом зізнався Му Цін.

– А хочеш?

Му Цін заперечно хитнув головою.

– Не схоже на тебе, – лагідно, трохи зверхньо, пробурмотів Фен Сінь.

У відповідь на це не пролунало жодних саркастичних коментарів, хоча вони, безсумнівно, могли бути. Впродовж кількох, довгих, сповнених апатії хвилин, що тягнулися як вічність, яку не хотілося переривати, Фен Сінь не відривав свого зору від витонченого профілю, очікував, коли зафіксований погляд Му Ціна відірветься від невидимої точки у просторі.

– Таке… часто траплялося? – перервав він цю паузу.

– Ні.

– Це з чимось пов’язано?

– З духовною енергією.

– Коли її стає більше заданого ліміту?

– Просто коли вона з’являється.

– Ого.

– Мені потрібно її вгамовувати, щоб канги не почали дію. Це важко.

Фен Сінь непомітно глянув на ті чорні кайдани і сам не помітив, як накрив їх своєю долонею.

– Ми їх знімемо.

– Та кому я потрібен? Нікому. Що мені тоді робити, якщо їх знімуть? У мене репутація зрадника. Впевнений, мене всі будуть гнати, як тільки дізнаються, що я живий. Я все своє життя намагався досягти кращого, але як завжди все валиться з рук. Я завжди виходжу мерзотником, засранцем і дрянню, і не важливо, наскільки у мене хороші наміри. Так було завжди…

– Му Цін…

– …І скільки б я не намагався це виправити, нічого не змінюється. Якби я міг з собою покінчити, зробив би це ще давним-давно…

До щоки легко торкнулися пальці і Му Цін заткнувся. Фен Сінь повернув його голову, щоб налаштувати зоровий контакт. Вони зустрілися віч-на-віч і зачманілий Му Цін задубів як статуя.

– Твоє щастя, що я не б’ю лежачих! Ти навіть не уявляєш, як я хочу вибити з тебе останні слова. Я сказав, що зніму з тебе канги, так значить зніму. Так, дійсно, всі засуджували тебе за те, що ти лицемір і погано до всіх відносився, ненавиділи за твій нестерпний характер, гордість і сарказм. Навіть я сам. Але згадай, хто завжди найпершим йшов на допомогу Сє Ляню? Хто найбільше переживав за нього і завжди знаходився поряд? Саме ти скочив за ним у яму, не знаючи, що там на тебе чекає, але ти все одно пішов його рятувати. Саме ти першим приніс йому ліки, і першим йшов його рятувати. Саме ти мене завжди витягав з неприємностей. Саме ти пішов шукати Цзянь Лань з Цоцо. Ти намагався врятувати мене з Небесної столиці. Сє Лянь правильно сказав, що ти відмовився служити Баю і за це тебе не потрібно карати. Ти просто не вмієш показувати свої емоції та почуття, але вони як загадка, яку хочеться розгадувати. Ти завжди боявся смерті, але при тому знаходячись на межі, ти завжди хотів всіх врятувати, тож просто дозволь врятувати й тебе. І не смій казати про себе погано та бажати собі смерті, бо ти не заслуговуєш на це.

В чорних очах Му Ціна зблиснули крапельки сліз і знову покотилися до низу. Він намагався відвернути лице в бік, аби просто не підтримувати зоровий контакт, але Фен Сінь міцно зафіксував його голову і витер пальцем мокру щоку. Бідний Му Цін почав щосили голосити, захльобуючись у власних соплях і розмазувати їх по лицю разом із слідами крові.

Фен Сінь зовсім не очікував такої бурхливої реакції і сам розгубився. В його очах поселився страх, зганяючи на зовні блискучу сльозу. Він змусив себе відняти руку від щоки і зірвати білу скатертину зі столу поряд. Нею він прийнявся стирати мокрі плями з Му Ціна, поки лице не стало чистим. Фен Сінь облишив тканину, припідняв Му Ціна до себе і знову обійняв, при тому не отримав жодного супротиву. Він знову відчув солодкий запах волосся.

– Фен Сінь?

– М?

– Ти сумував?

Всередині щось перевернулося, в горлі став ком.

-…

Му Цін не діждався відповіді, зате відчув, як його сильніше вдавило до грудей Фен Сіня.

– Сє Лянь із Хва Ченом шукають Мей Нянціна, – перевів тему Фен Сінь. – Скоро все стане на свої місця.