Розділ 3. Кров і вода

Фен Сінь нарешті ступив на тверду землю під собою, присвічуючи світлом в руці. Його очі широко розпахнулися, а зіниці звузилися до точок. Те, що він побачив перед собою змусило мимовільно застигнути на місці.

В цій глушині, у калюжі крові, прикутий до кайданів висів схудлий чоловік. На його лице спадало заплутане чорне волосся, а на хворобливо блідій шкірі засохшими цівочками красувалися червоно-чорні плями.

Це…це…це…?

В думках дещо промайнуло, але Фен Сінь викинув це припущення до поки не впевниться.

Він би точно впізнав це тіло скільки б років не пройшло, але те, що було зараз перед ним більше походило на шмат фаршу тварини, з якої не стекла кров. І це волосся. Волосся, яке не отримувало догляд довгі роки.

Фен Сінь обережно підійшов ближче, присів поряд і пустив пальці у спутані пасма, які обережно прибрав з непритомного лиця. Йому відкрились ті самі тонкі хмурі брови, довгі вії, прямий ніс і тонкі губи, які він не бачив сімнадцять років.

– Му Цін..? Му Цін, – Фен Сінь похлопав тильною стороною долоні по його щоці. – Му Цін, прокинься, Му Цін. Му Цін..?

Фен Сінь встав  і розірвав обидва ланцюги на зап’ястях, взяв Му Ціна попідруки та переніс до пустої кімнати в своєму домі на Небесах.

 

***

– «Ваша величність наслідний принц, ти можеш прийти до мене зараз? Дуже терміново», – почав розмову Фен Сінь у приватній духовній мережі.

В голові одразу пролунала відповідь:

– «Можу. А що сталося?»

– «Му Цін стався.»

В мережі зависла тиша.

– «Що? – перепитав Сє Лянь. – Му Цін?»

– «Так. І я збіса не знаю що з ним робити.»

– «Що з ним?»

– «Сам прийди і подивися.»

Фен Сінь знайшов пляшку обезболюючого. Його руки проймало ледь помітне тримтіння, яке трохи завадило вийняти тугу пробку. Відкрита магічна настойка одразу ринула магічним сяйвом в сторону Му Ціна, що лежав на ліжку вверх спиною. Крові на ньому багато – і засохлої, і свіжої. Під всіма шарами червоних плям навіть ран не видно, але вони точно є, і вони точно болять.

За кілька хвилин в палац влетів Сє Лянь. По його вкритих рум’янцем щоках виблискували крапельки поту. Увійшовши в кімнату, його кроки стали повільними, ледь чутними. Він зупинився коло Фен Сіня, що стояв за бильцем ліжка, і лише в очах майнуло якесь смутне питання. Сє Лянь присів біля Му Ціна й пронизав його поглядом.

– Довго він так? – тихо запитав він.

– Не прокидався, – підтвердив Фен Сінь. – Я дав йому тої настойки, можливо допоможе.

– А є щось їдке, щоб вивести з непритомного стану?

– Має бути.

Сє Лянь підніс палець до носу Му Ціна – дихає. Він ще раз оглянув того зверху до низу, а Фен Сінь тим часом приніс бинт, вимочений у нашатирі й передав його в руки Сє Ляню і відійшов до краю ліжка. Від пронизливого запаху прямо під носом, лице Му Ціна мимовільно скривилося у невдоволеній гримасі, але очі не розплющилися.

– Му Цііін, прокинься, – лагідно позвав Сє Лянь.

Жодної відповіді.

М’яз на обличчі Фен Сіня сіпнувся.

– Де ти його знайшов? – раптом запитав наслідний принц.

– Пам’ятаєш оте місто яке я тобі показував?

– Так.

– Поблизу є ліс. У лісі є забуте село, і його храм, в якому я від дощу сховався. В храмі був підвал. А в підвалі… озеро крові, ланцюги… – Фен Сінь запнувся. – І у нього дві канги.

Сє Лянь піднявся на ноги й попрямував до столу щоб покласти бинт. Він голосно видихнув:

– Бай. Це дуже в його стилі. Мабуть, коли ми впали у лаву, він схопив Му Ціна і знову намагався переманити на свою сторону. А ми думали, що він помер.

– У Безликого якась білочка на катування людей, особливо на протикування мечем бозна скільки разів. Навіть після смерті.

– Минуло сімнадцять років, Цзюнь У немає, лишились наслідки. Потрібно їх розгребти пошвидше і не згадувати.

– І як ти думаєш їх розгрібати? Ці наслідки, – Фен Сінь вказав пальцем на Му Ціна, – їх спочатку б згребти.

– Згребем. Інь Юя ж згребли, – розвів руками Сє Лянь. – Його ми взагалі з мертвих дістали.

– У Інь Юя не було двох проклятих канг.

– Зате у мене були.

– І де ми стільки духовної енергії візьмем? Чи ти пропонуєш піти шукати Мей Нянціна, який вічно десь пропадає? Тільки він вміє їх знімати.

– Фен Сінь… – почувся ледь вловимий для вуха звук, – досить… мені снитися.

У кімнаті враз запала тиша. Фен Сінь, почувши своє ім’я закляк як вкопаний, не взмозі ворухнутися. Сє Лянь кинувся до ліжка.

– Му Цін, Му Цін, ти як? – тихим занепокоїним голосом заторохтів принц.

Му Цін ледь відкритими затуманеними очима дивився на Фен Сіня в далині, і лише через кілька секунд зрозумів, що прямо перед ним з’явився Сє Лянь.

Він продовжував ласкаво будити його:

– Чуєш мене? Ти не спиш, ти тут, ти з нами. Ти в безпеці.

Брови Му Ціна здивовано нахмурилися, а очі сфокусувалися на Сє Ляні.

– Сє… Лянь? – одними губами вимовив Му Цін. Його довгі вії затремтіли і знову накрили очі.

Фен Сінь важко задихав, наче йому не вистачало повітря.

Принц встав з колін і випростався:

– А ти чого так скам’янів?

Фен Сінь враз заморгав:

– Нічого я не скам’янів. Тобі здалося.

– Хех, можливо, – усміхнувся Сє Лянь і видихнув. Секунду помовчав, він додав: – Його потрібно помити.

– Що? – не зрозумів Фен Сінь.

– Мені як нікому відомо, що поки не промиєш рани, толку не буде. А у Му Ціна тут крові як… як… та я навіть не знаю що тут сказати, – Сє Лянь пішов до дверей. – Неси його у купальню, а я розпущу слуг, а то за пів години вся Столиця буде знати, що тут відбувається, і спокою нам тоді не дадуть. Хтозна, як вони відреагують на повернення Му Ціна.

Після закінчення фрази, Сє Лянь одразу зник в коридорі, Фен Сінь і заперечити не встиг. Він ще довго вдивлявся в простір, де кілька митей тому стояв принц. Його серце заклякло, коли сказані йому слова дійшли до мозку і він зрозумів, що йому потрібно буде зробити.

Фен Сінь повільно повернув голову в сторону ліжка та нервово потер ніс. «А я не зрозумів, чого це ти розпоряджаєшся моїми слугами?! Сє Лянь, якого чорта!». Зібрав всі свої сили, він ступив кілька кроків до Му Ціна:

– Ееей, генерал підмітала, – гукнув Фен Сінь. – Ідіот, якщо ти не прокинешся зараз, мені доведеться власноруч відтирати тобі спину, а ти ж не хочеш такого приниження, я знаю точно. Тому розперіщуй свої очі, прокидайся.

Жодної відповіді.

Фен Сінь так і почервонів.

– Мітла ходяча, вставай… твою ж матір, – в останній надії гукнув він і перевернув Му Ціна на спину, – це останнє попередження, прокидайся.

Абсолютно нічого.

Фен Сінь набрав повні груди повітря і пустив свої руки під коліна та спину Му Ціна, намагаючись не торкатися ран.

 

***

 

У  купальні вже чекав по пояс оголений Сє Лянь і заколював волосся в об’ємну гулю.

– Що так довго? Я поїсти варю швидше, ніж ти його сюди ніс.

– А якого біса саме ти пішов розпускати слуг?

– Я сказав їм, що ти хворий і тобі потрібно побути на самоті. Якби ти це сказав, вони б не повірили.

– Сє Лянь, скажи чесно, хто в цьому домі хазяїн? Га?

– Той, хто перший візьме ініціативу в свої руки. Хехе. А тепер роздягайся.

– Якого хріна!?

– А ти хочеш бути мокрим?

Фен Сінь прохрипів але передав Му Ціна в руки Сє Ляню. Він стягнув з себе обладунки і верхній одяг, залишившись стояти в одній сорочці та штанах.

Сє Лянь вже пішов і опустив Му Ціна у воду, слідом спустився і Фен Сінь.

– Доручаю тобі легшу роботу. Опусти його отак, але так, щоб і волосся намокло, – сказав принц і передав Му Ціна назад Фен Сіню.

– Мені його тримати?!

– А, вибач, ти хотів його мити?

– НІ!

– Оце ти мінливий. В тобі стільки протиріч.

Фен Сінь одразу замовк і втупився кудись у стелю, поки Сє Лянь намилював волосся Му Ціну. Йому не хотілося навіть опускати погляд, він лише й відчував як чисті локони ненав’язливо торкалися його стегна і так само відштовхувалися, залишаючи за собою легенький лоскіт. Як хвилі Чорних вод, усередині Фен Сіня буяло якесь незнайоме йому відчуття тривоги. Від цього відчуття німіє тіло, а кінчики пальців пробирає тремор, у голові крутяться незв’язні слова. Зараз у його руках бліде тіло, дихання якого не сильно відрізнялося від його власного, хоча стан відрізнявся суттєво.

– Ще довго? – спромігся запитати Фен Сінь.

– Тут ще трохи лишилося, – відповів Сє Лянь. – Тобі не набридло дивитися в стелю?

– Ні. Все чудово. Давай швидше, щоб це все закінчилося.

– Стараюсь як можу. Ну в принципі, з волоссям все.

– Нарешті, – видихнув Фен Сінь і глянув в очі принцу, – Чорт! Лише з волоссям все!?

Сє Лянь дивно пронизав його поглядом.

– Ну так. А ти думав все буде так просто?

– Чорт його дери, як ти думаєш відмивати йому спину?

– Ти будеш тримати його, я митиму. Нічого нового.

– Як ти хочеш щоб я його тримав?! Я що, по-твоєму, маю сперти його на себе і впритул обіймати увесь цей час!..

– Твоє рішення, – посміхнувся Сє Лянь, – роби як знаєш.

– НЕ УХМИЛЯЙСЯ НАДІ МНОЮ! З чоловіком своїм будеш обійматися.

– Буду, – Сє Лянь прикрив рот рукою й захіхікав. – Давай швидше з цим розберемося, а то раптом Му Цін прямо в тебе на руках прокинеться. І ще є одна деталь… ми не стягнули з нього штани.

– НУ ЧОМУ ЦИМ НЕ СЛУГИ ЗАЙМАЮТЬСЯ!

– Та тихо ти! Тебе ніхто не змушує дивитися і на тебе ніхто не дивиться, заспокойся. А то Пей Міна зараз покличу для моральної підтримки.

– НЕ ТРЕБА ПЕЙ МІНА!

– Тоді не розкатуй губу.

Сє Лянь взявся стягувати одяг з Му Ціна так спокійно і швидко, ніби все життя тільки й займався цим. Руки Фен Сіня тепер торкалися ще й оголених ніг, а свою брезгливість довелося сховати як найдалі і терпіти. Він ніколи б не подумав, що колись опиниться в подібному становищі. Зі скривленою рожею Фен Сінь промайнув мимолітним поглядом на лице Му Ціна. Секунди вистачило, щоб у зіниці застигла картинка з розпорошеним чорним волоссям по поверхні води і білосніжною шкірою лиця, на якому ні краплі крові чи бруду. Цього разу він зрадів, що ті очі так і не відкрилися. Аж від серця відлягло.

Фен Сінь ще раз проклинаючим поглядом подивився на Сє Ляня і ще раз на Му Ціна, видохнув, взяв останнього під руки і притулив до себе. Вода почала цівками стікати з волосся, змочуючи білу сорочку, що під натиском почала прилипати до живота і торсу. Коли голова Му Ціна припала до плеча, а тіло повнісю сперлося на Фен Сіня, Фен Сінь ,здається, забув як дихати. Він підхопив Му Ціна під пахви, щоб той не впав у воду, а сам, відчуваючи кожний дотик, щосили заплющив свої очі, щоб не бачити вираз обличча Сє Ляня.

– Давай швидше, – пробуркав він, і принц прийнявся до справи.

За всі свої вісімсот з половиною років, Фен Сінь вперше за життя відчув на собі легку вагу Му Ціна, і якби хто-небуть колись сказав йому, що таке станеться, він би нізащо не повірив. Так само не повірив би і в те, що Му Цін залишився живим.

Вода навколо почала швидко забарвлюватися рожевими розводами, а нудотно-солодкуватий запах, від якого стискається все всередині, оповив кімнату. З кров’ю стикаються усі боги війни, і вона ніколи не викликала якихось особливих емоцій, але саме ця, вона якась не така.

Раптом, у ребро Фен Сіню вжалися тонкі пальці, а з плеча зникла важкість, між тілом і мокрою сорочкою пройшлася прохолода. Му Цін різко відсторонився і врізався спиною в Сє Ляня, ледь не втративши рівновагу. Його погляд одразу впав на мокрого Фен Сіня перед собою, після чого його й без того бліда шкіра стала ще білішою. Він швидко заморгав, повертаючи голову назад.

– Ччччч, Му Ціне, тихо – заговорив Сє Лянь, притримуючи його ззаду за спину, – ти в безпеці, ти з нами.

Му Цін відсахнувся в сторону, приходячи в себе від потрясіння. Тепер його почало пробирати легке тремтіння по всьому тілу, відтворюючи маленькі хвилі у воді.

– Це мене й лякає, – випалив він, коли адреналін трохи ослабився.

Фен Сінь тихо став остронь, з ніг до голови оглядаючи небожителів по пояс у воді. Що тільки що взагалі відбувалося?

Сє Лянь ступив крок на зустіч Му Ціну:

– Я сумував. Як ти себе зараз почуваш?

– Нормально, – відповів Му Цін все більше тремтячим голосом.

– На тобі лишилося ще трохи крові, – Сє Лянь переводив очі то на Му Ціна, то на Фен Сіня, – чи не могли б ви…

Фен Сінь вдивлявся в щось перед собою, Му Цін зустрівся з ним поглядом і одразу сплюнув:

– Ні.

– Я не впевнений, що ти зможеш довго стояти сам, ти не в найкращому стані… – продовжив принц.

– Ні! – скрикнув Му Цін хитнувшись на місці. Він ступив крок назад, розмахуючи руками, – Я не буду ні секунди стояти в подібному положенні. Я краще ще поживу в тому підвалі…

Він ще говорив, коли Фен Сінь без слів схопив його за зап’ястя і притягнув до себе, охопив однією рукою за плече, а іншою за талію не даючи вирватися. Му Цінові пальці знову встромилися йому в обидва ребра, лише вдавлюючи білі сліди, але не в змозі вирватися.

– Ти що твориш! Відпусти! – закричав переляканий Му Цін.

– Невдячна ти тварина, невдячний ідіот! – прямо на вухо йому обурився Фен Сінь. – Як врятували тебе, так радій! Ваша величність, чого ти стоїш, приступай вже.

Сє Лянь отетеріло спостерігав як ці двоє знову пережималися між собою, як колись. Майже, але дещо інакше. Він ще трохи почекав осторонь, поки вони вгамуються.

За кілька хвилин пручань, пальці на тілі Фен Сіня помітно ослабли і просто застигли на місці, ноги стали важкими, а згодом і голова опустилася на плече. Лише час від часу Му Цін намагався зробити легенький опір, але сили вже були на такій межі, що вся енергія просто витрачалася на те, аби знову не знепритомніти.

На чутливій спині Му Цін відчував кожен рух Сє Ляня, і абсолютно всього Фен Сіня. Запах його шкіри і волосся, вологу сорочку між ними, кожен його вдих і видих. Він відчував, як Фен Сінь вдихає його запах.

Тримаючи у своїх руках тендітне тіло, подібне до тонкої порцеляни, Фен Сінь сам ледь не непритомнів від напруги. Потилиця Му Ціна була так близько, що її можна поцілувати, а підсохле волосся трохи розпушилося і лоскотало ніс. Неможливо не відчути, наскільки тяжко здіймалися його груди, і наскільки слабким є дихання.

По каламутній воді хмарками плавала піна. Кінчиками пальців Сє Лянь похлопав по плечу Му Ціна і лагідно, наче до дитини, прощебетав:

– Все скінчилося.

Руки Фен Сіня зісковзнули з гладенької шкіри, і Му Цін без поспіху став на ноги, покидаючи «обійми».

Сє Лянь опустив свої очі:

– Вибач.

– За що? – не зрозумів Му Цін.

– Що не встиг врятувати.

Фен Сінь зірвався з місця й виліз з води. Залишаючи після себе мокрі сліди, він зник в коридорі. Двоє так і лишилися в німому здивуванні дивитися услід.

Му Цін винувато повернувся до Сє Ляня і помітив, що очі принца почервоніли і ось-ось з них покотяться сьози.

– Ти… хотів мене врятувати?

– Хотів, але секунди не вистачило і мені дуже шкода…

На очах Му Ціна теж зблиснув червоний відтінок, і ледь відчувши це, він виліз по сходах із води, і вже на суші з-за спини кинув:

– Чому.

– Що – чому?

– Я думав, що ти не віриш мені, що ти впевнений у тому, що я зрадив тебе. І я вже повірив, що все своє жалюгідне життя, протягом якого я намагався стати кращою версією себе і спробувати сподобатися хоч комусь, повністю провалене. Бо скільки б разів я не намагався допомогти, завжди виходило лише гірше. Мені ніколи ніхто не вірив.

– Я знаю, що ти не брехав тоді.

Вираз обличчя Му Ціна дійсно важко описати.

Сє Лянь додав, як само собою зрозуміле:

– Ти ж хотів, щоб я повірив тобі? І я повірив… Адже ми, можна вважати, знайомі багато років, хіба не так? І я впевнений, що ти не така людина. Можливо, ти й плюнеш іншому в склянку, але щоб підсипати отруту… ти б ніколи цього не зробив.

Дослухав до середини, Му Цін зм’якшився, але під кінець став чорнішим за хмару:

– Ніколи не використовуй це порівняння. Припини, забудь. Не тещо яд, я й плювати ніколи не став би. Це просто огидно!

В цей момент при дверях з’явився Фен Сінь, а у руках був складений білий одяг. Сє Лянь виліз з води і підійшов ближче до Му Ціна, вкриваючи його рушником:

– Загалом, Му Ціне, Дзюнь Ву вдягнув на тебе канги і змусив страждати, бо ти відмовився від зловмисних дій. Але я не можу дозволити цьому продовжуватися, бо ти не піддався його спокусі. Ти зробив правильно, і саме тому я знайду спосіб, як звільнити тебе.