Розділ 1. Гора Тунлу, кайдани та канги

Там, на горі, вони в безпеці. Вони дивляться своїми бездушними поглядами, і певно, ніхто не кинеться ризикувати життям. Все-таки,  їх можна зрозуміти. Жодна душа, неважливо, жива чи мертва, не стане на сторону того, кого ненавидить. І зрозуміло чому.

Отак, намагаєшся зробити як краще, а виходить як завжди.

Кожного, клятого, разу.

Можливо, в цьому й проблема, що Му Цін допомагає тим, кому його допомога до біса не здалася. У всякому випадку крайнім роблять завжди його. Як щось зникає, кого винять? Му Ціна. Коли в когось якесь нещастя, хто під гарячу руку потрапляє? Му Цін. У безвихідній ситуації пропонуєш вирішення, Му Ціне? Погано пропонуєш, Му Ціне! Намагаєшся рятувати когось? Не так рятуєш, Му Ціне!

Може, дійсно, потрібно було стати на сторону Дзюнь Ву?

Унизу безодня, розпечена лава з мільйонами померлих душ, що готові битися за його погоріле тіло, а в руках розпечений до неймовірної температури чжаньмадао, що в будь яку секунду може вирватися зі стіни, і небожителі, які вважають його зрадником. Ось до чого довела його допомога.

За останні сотні років він жодного разу не був на межі смерті, але тепер обставини зовсім інші. Бути похованим у лаві в тисячу разів страшніше, ніж померти від ран, і в той момент, коли він уявив, як численні холодні руки мерців роздирають його на шматки, лезо почало прогинатися.

Але навіть зараз, остання надія, така мізерна, що аж боляче, не покидає Му Ціна. Останні секунди сподівань, що йому все-таки протягнуть руку допомоги, за яку він вхопиться своєю обпеченою долонею й отримає шанс пожити ще хоч трохи.

Тут занадто спекотно. Останні сили. Руки до нестерпності печуть. Підошви взуття помітно плавляться. Піт змішується із сльозами. Нестерпні почуття.

Ніхто не прийде.

Занадто небезпечно.

Нікому не потрібен «зрадник».

В очах темніє, руки слабнуть.

Му Цін востаннє підвів очі туди, де стояли Хва Чен, Фен Сінь і… і… не стояв Сє Лянь…

Десь у далечіні майнула біла тінь.

В очах остаточно потемніло, заграло кольоровими феєрверками та зірочками, ніби на святі. Му Цін відчув абсолютну невагомість.

***

В якийсь момент чиїсь ніжні руки огорнули майже безпам’ятне тіло. Все ще знаходячись в польоті, Му Цін трохи оговтався та побачив перед собою дуже знайомий білий воріт даоських одеж.

– Сє Лянь? – розсіяно запитав Му Цін, виходячи із шоку.

– Майже, Сюаньчжень. Майже.

Му Цін підвів очі та побачив білу маску, що плаче й посміхається. Не Сє Лянь. Безликий Бай нісся над порожнечею, наче кожен ранок виходив сюди попити чай з ромашкою. А під низом — смерть.

Від цього видовища живіт скрутило. Му Цін радше впаде униз, де скінчиться його жалюгідне життя, ніж буде спокійно триматися за цього демона. Він схопився за білі одежі та відштовхнувся, заметав ногами, доклав усіх сил, що лишилися, спробував вирватися з цих гидких рук. Бай з насмішкою у голосі не дав йому покинути обійми:

– Ти вже хочеш піти?

Раптом канга на зап’ясті різко зжалася й без того бліда шкіра на руці стала ще світлішою, майже синьою. Все тіло почало охоплювати оніміння та неприємний біль.

– Хіба ти не все своє життя хотів довести, що ти здібний, що ти розумний, що ти нічим не гірший за інших? Хіба ти не намагався отримати належної уваги? Чому іншим дістається все саме найкраще, а тобі нічого, мій дорогий Сюаньжень?

Му Цін нічого не відповів. Оніміння стало настільки сильним, що легені почали погано працювати, гаряче повітря так здавлює груди, що здається, органи от-от роздавляться з середини.

– Ти постійно знаходишся біля найкращих, але ніколи не стаєш одним з них, як би ти не старався і скільки б часу не пройшло. Чому тобі увесь час потрібно боротися за краще місце у цьому світі, Му Ціне? Чому ти завжди позаду?

Всередині щось рухнуло, перевернулося. Дійсно, слова можуть колоти сильніше леза.

Вже по всій шкірі зник здоровий окрас, канга налилася кров’ю, стала яскравою, важкою. Повіки закрилися. Він так і не зміг вирватися.

***

Прийшовши до тями цього разу, Му Ціну в ніс вдарило затхле сире повітря підвалу. Декілька вогняних сфер в кутках освітлювали почорнілі від плісняви стіни. Канга ослабла, кров знову пустилася венами. Але щось все одно здавлювало обидва зап’ястя, а м’язи тягнулися під власною вагою тіла. Му Цін одразу усвідомив: він став бранцем Безликого Бая, і прямо зараз він стоїть просто перед ним.

– Досконалий володар Сюаньчжень, – зверхньо звернувся демон, – бог війни південного заходу, покровитель південно-західних земель, що має понад сім тисяч храмів і монастирів, до яких приходять десятки тисяч послідовників кожен день. Мої вітання тобі, Му Ціне. Це дійсно хороший результат, про який можуть мріяти всі небожителі.

– Навіщо ти приніс мене сюди? – огризнувся Му Цін.

– Бо ти можеш стати кращим, – усміхнувся демон. – Кращим за будь кого. Ти можеш прямо зараз стати таким, і тобі більше ніколи, чуєш, ніколи не доведеться виборювати своє місце в світі, покажеш нарешті, що ти заслуговуєш кращого, бо сильніший, могутніший, розумніший. Досить ділити своє місце з негідником Фен Сінем, який анітрохи не доклав зусиль до свого процвітання, а отримав все дарма.

У Му Ціна голова почала йти обертом.

– Досить! – скрикнув він. – Не лізь до мене в голову! Я не хочу мати з тобою нічого спільного!..

– Не гарно перебивати старших, – пробурчав Бай. – Схоже, роки служіння при дворі Сяньле тебе нічому не навчили. Дивно, адже ти дуже добре вмієш наслідувати вище суспільство, чи не так? Інакше б ти не прижився у Небесній столиці.

– Не говори зі мною!

– Це все не так важливо, – продовжив Бай. – Я даю тобі можливість стати абсолютно незалежним, ніхто не стане плювати тобі в лице, як колись, Му Ціне. Ти ніколи не згадаєш як замітав двори, чистив горщики, та прав одежі. Ти будеш моєю правою рукою, і я ніколи не буду змушувати тебе займатися цими справами. Навіть Сяньле змушував тебе це робити, хоча ти один з найкращих богів. Чому він тебе так низько опускає? Бо хоче нагадати, де твоє місце. Це так жалюгідно з його боку. Ніхто не повинен казати, що робити генералу Сюаньчженю. Ніхто.

Солодкі слова стрімко прокрадалися у мозок, скільки б Му Цін не намагався заглушити їх своїми криками, які дзвоном відлунювалися у власному черепі.

– Я НЕ ХОЧУ МАТИ З ТОБОЮ НІЧОГО СПІЛЬНОГО! ЙДИ ГЕТЬ З МОЄЇ ГОЛОВИ! ГЕТЬ! Я НЕ ХОЧУ БАЧИТИ ТЕБЕ! ЗДОХНИ! – кричав він, аж поки канга на руці знову не стиснулася.

Безликий Бай без жодної тіні емоцій підійшов надто близько й присів навпочіпки, щоб його та Му Цінові очі були на одному рівні. Він вхопив гостре підборіддя навпроти, щоб Му Цін не вздумав і ворухнути головою.

Від цього дотику серце одразу опустилося в п’яти, а тіло почало трясти з новою силою.

– Ти вже такий дорослий. А робити правильний вибір так і не навчився. Невже ти хочеш завжди залишатися в тіні?

Му Цін промовчав на це, але демон все одно терпляче чекав його відповіді. Му Цін зібрав свої сили, та набрав якнайбільше затхлого повітря в груди, плюнув прямісінько в маску навпроти. Безликий Бай повільно відпустив підборіддя та відсторонився. Він неквапливо обійшов за спину Му Ціна, тому генерал насторожився. Зовсім невідомо, що задумало Біле лихо.

– Знаю, рішення приймати важко, – раптом заговорив Бай. – Але я дам тобі трохи часу на роздуми. Впевнений, тобі цього вистачить.

Він торкнувся вказівним пальцем спини Му Ціна і почав щось старанно виводити. Кожен його рух супроводжувався неймовірним болем, подібним до пронизування гострим ножем. Почала текти багряна кров. Му Ціна мимоволі скрутило на ланцюгах, з очей потекли гарячі сльози а з губ зірвався крик.

ДОСИТЬ! ДОСИТЬ! ДОСИТЬ! ДОСИТЬ! ДОСИТЬ!

Безликий закінчив виводити ієрогліфи на пульсуючій шкірі. «玄真».

– Я ще повернуся. Не забувай, хто ти, Сюаньчжень, тебе чекає велике майбутнє, – наостанок кинув демон і зник.

На обох руках красувалися канги та кайдани.