by янця —— Ґайє Нортон, я проти солодкого нічого не маю. Проте не коли воно займає весь стіл. Самаела встигла сотні разів накрутити на палець неслухняний локон, смикнути перлинний разок і настукати мелодію каблуком. Та посмішка на веснянкуватому обличчі, неглибоко зораному зморшками,…
by янця —Вона не зводить із мене погляду. Темного, колючого й багряного, неначе замість очей у неї діри. Якщо довго задивлятись — втону, тож зціплюю зуби й заплющую свої. Вдих — видих, вдих — видих… Жбурляю її на ліжко так, що його скрегіт звучить наче людський стогін. Добре, що він…
by янця —В кабінеті Лінна стояла холоднеча. Настільки, що пальці замерзали і Ключі не слухалися. Стрей штурхнув брата й засичав: — Нарешті… Звісно, тріумфальну мить той зіпсував — об щось зачепився й упав додолу. Стрей зареготав, адже згадав, що так само Іґніс падав у рік, коли вчився…
by янця —О Ти, що імені Твого ми не знаємо, Почуй, як ворушаться наші уста, та пошли Всі печалі оддалік, щоби чути безперестану Нашії восхваляння. Ти, що ходиш між пітьмою й світлом, благослови На таке ж пірнання утішне Углиб душ грішних; Нехай не воздасться нам зло за добро, І хай…
by янця —Безіменна — прости За всії гріхи вчинені по землі ходячи мною, І нами, і дітьми, моїми й чиїмись, і усі інакші; Надай покою душі, Поглинь Своєю, Наділи сенсом скорішнє буття; Прийми дари посмертні од мене, Од всіх, од дітей, моїх та чиїхось, і усі решту, Та покажи шлях; А відтак —…
by янця —Спасибі Тобі, що народжуєшся раз у раз і вмираєш, За приведене до нас Тобою життя нове; Спасибі, о Ти, без імені, Що обране нами схвалюєш; Нехай душа ця нова служить, як і наші, І хвалить Тебе, і любить, і відданістю горить; Супроводи її в самий кінець, Щоби між гріхів і загадок не…
by янця —О Безіменна, вкажи нічний шлях Мені, що ходить під зорями й місяцем Поволі, шануючи Ім’я Твоє. Бо ж Ти — володарка темені, Слід знати кожному межі угідь блаженних, Де шуміти не варто, і плакати, і сміятись теж; Де зустрічаєш інакшого себе — Справжнього слугу Твого. Та в тих же…
by veroliska —Маомао повели. Двері зачинилися з глухим звуком, що прозвучав майже як вирок. У кімнаті залишилися лише двоє: Лакан і Меймей. Він стояв, наче статуя, але не з граніту, а з болю. Очі дивилися в нікуди. Руки тремтіли. Він, імператорський стратег, який за життя бачив десятки битв, не…
by veroliska —Імператор плакав. Не тим гучним, відчайдушним риданням, що спотворює обличчя і розриває груди. Його біль був глибшим, тихим, тим, що стискає серце і не дає вільно дихати. Навіть найближчі служниці, які роками знали кожен його подих, не бачили цих сліз. Але кухар, старий, сивий…
We use cookies to enhance your browsing experience, serve personalized content, and analyze our traffic. Some features are not available without, but you can limit the site to strictly necessary cookies only. See Privacy Policy.
Login
Log in with a social media account to set up a profile. You can change your nickname later.