Розділ 1. Пробудження

Анна та Люсія були студентками одного факультету. Вони зустрічалися зовсім недавно, але вже відчували особливу близькість. Вечорами вони майже завжди телефонували одна одній – іноді говорили годинами, сміялися, обговорювали навчання чи мріяли про майбутнє.
Того вечора все починалося звично.

Анна:
– Ти сьогодні звучиш втомлено. Все гаразд?

Люсія (з усмішкою):
– Так, все нормально. Просто якесь дивне відчуття… ніби жар всередині.

Вона лежала на ліжку у своїй кімнаті, телефон біля вуха. Але за хвилину відчула різкий поштовх у грудях. Спершу легке поколювання, а потім – важкість. Її м’язи почали пульсувати.

Люсія:
– Анно… щось… зі мною відбувається…

Вона сіла, тримаючи телефон тремтячими руками. Груди налилися вагою, і тканина блузки болісно натяглася.

Анна (стривожено):
– Що саме? Люсія, скажи мені!

Люсія (зі стогоном):
– Мої… груди… вони… збільшуються… чорт…

Звук розривається тканини долинув навіть у слухавку. Люсія скрикнула, відчуваючи, як стегна й сідниці почали наливатися силою, розширюватися. Вона заплющила очі, дихання стало хрипким і важким. Одяг почав рватися. Нігті вп’ялися в простирадло. Вологість її кицьки зростала на фоні стогонів.

Анна:
– Люсія! Мені це не подобається! Я йду до тебе!

Люсія (крізь стогін):
– Н-ні… зачекай… Я… я не знаю… це… так… приєм…но… аааа…

Її груди вирвалися з ліфчика, розірвавши блузку. Великі сідниці розірвали шорти, залишивши самі лише трусики, які вже ледь трималися. М’язи на руках розпухали й рвали рукави. Вона піднялася, виставивши вперед величезні груди, які мимоволі почала пестити. З них витікали краплі молока. Її розпирало від енергії, що, наче стихія, безжально наповнювала тіло й оп’яняла розум.

Тінь її тіла на стіні почала зростати, витягуватися й спотворюватися, нарощуючи м’язи, позбуваючись решток одягу. Вона глянула на свої руки – пальці подовшали, м’язи пульсували.

Люсія (голос стає нижчим, грубішим):
– АННО… Я… ВІДЧУВАЮ… СИЛУ…

У ту ж мить її очі закотилися, біла рідина бризнула на стіни й стелю. По кімнаті пронісся оргазмічний і водночас звірячий рев, і вона вигукнула:

Люсія:
– ТАК! БІЛЬШЕ!!

З тріском проломилася стіна. Цегла й дошки посипалися на вулицю, і в слухавці Анна почула страшенний гуркіт. Зв’язок урвався.

Вона вискочила з квартири й помчала до будинку Люсії. Серце калатало, ніби ось-ось вистрибне.
Коли добігла – одна зі стін була пробита зсередини. Крізь клуби пилюки та уламки цегли виднілася величезна тінь, що повільно ворушилася у місячному світлі.

Анна, задихаючись, зупинилася перед будинком. У повітрі пахло пилом і бетоном, з двору долинали важкі звуки – ніби гігантський звір насилу рухався, зачіпаючи стіни й меблі.

Вона обережно ступила ближче, серце билося у вухах.
– Люсія… – покликала вона тремтячим голосом.

Відповіді не було. Лише гуркіт, скрегіт і низьке, протяжне дихання.
З пролому у стіні раптом з’явилася величезна жіноча рука. Шкіра на ній була натягнута, жили пульсували, пальці стискалися й розтискалися. Потім – силует голови, волосся, що спадало на плечі.

Люсія (глухо, низьким голосом):
– АННО…

Вона вийшла ближче. Її тіло вже було більше трьох поверхів заввишки, груди важко здіймалися при кожному вдиху, стегна тиснули на потрісканий асфальт. Розірваний одяг висів клаптями.

Анна застигла. Перед нею стояла Люсія – її дівчина, але перетворена на щось… більше.
– Боже… це справді ти? – ледве видушила вона.

Люсія (ледве стримуючи стогін):
– Так… це я… Тільки я не знаю… чи зможу… зупинитися…

Вона зробила крок ближче, і земля під ногами Анни задрижала. Її погляд ковзнув по тілові Люсії – м’язи на руках і животі переливалися від напруження, груди тремтіли у ритмі важкого дихання. Усе її неймовірне тіло блищало від поту. В її очах поєднувалися тривога й солодкава хтивість.

Анна:
– Люсія, я з тобою. Я допоможу…

Люсія (стогне, прикриваючи обличчя рукою):
– Н-ні… ти не розумієш… це відчуття… воно занадто приємне… Я… хочу, щоб ти теж… його відчула…

Анна зробила крок назад, але всередині неї боролися жах і дивне захоплення. Перед нею стояло не чудовисько – а велична, майже божественна постать, сповнена сили й сексуальності.

Люсія опустилася на коліна, земля затремтіла. Вона нахилилася до Анни, і гаряче дихання огорнуло її, наче порив вітру.

Люсія (пошепки, майже гарчить):
– Поділи це зі мною… будь ласка…

У цей момент її тіло знову почало сіпатися від нової хвилі росту. Вени налилися кров’ю, голос зірвався на крик:
– Аааааа!

Гігантські м’язи почали роздуватися, груди — мов повітряні кулі.
Її тінь накрила Анну повністю. Вона зрозуміла: вибору мабуть вже не залишилося.

Далі буде…