Total Eclipse Of The Heart

Кажуть, що доля кожної людини вже давно вирішена наперед. Кажуть, що не варто чинити опір своїй долі. Приймай все належним чином та живи спокійно. Але є люди, які стверджують протилежне. Люди, які готові боротися за краще життя. Людина пише своє життя. Тільки вона вирішує, яким життя має бути: радісним, світлим або ж непросвітною пітьмою, мороком, який оповитий страхом. Людина, і тільки вона, має владу над своєю долею. Нічого ніде не написано. Це безглуздо. За такого ставлення до життя втрачається саме життя. Ми – незапрограмовані роботи, які виконують заздалегідь прописані команди у певний момент часу. Людство – живий організм, який здатний приймати сам рішення і впливати на свою долю, долю близьких, на долю країни та цілого світу. Ось тільки людство забуло про це. Люди сліпо виконують вказівки своїх диктаторів і мовчки йдуть на бійню. А сидячи вдома розмірковують про високе і вважають себе великими філософами. Я не хочу так жити і бути одним цілим з мільйонним натовпом, я хочу бути однією із мільйонів. Тією, кому не байдужа доля кожної людини в мільйонному натовпі. Хочу захищати людей від сил зла, та й добра теж. Вічна їхня боротьба… як багато в цій війні полягло смертних людей. Світ побудований на їхніх кістках і потопає у їхній крові.

***

– Тобі треба йти. Думаю, янголи вже відчули твою присутність у цьому світі, – припустила Данте.

– Прекрасно. Тепер ти його захищаєш, – обурився Нейт.

– Почалося. Давайте далі не продовжуватимемо цю безглузду розмову, – запропонувала дівчина. – Кем, йди.

– Як забажаєш. Радий був побачитися, брате, – Камаель зник.

– Ти серйозно? Навіщо його відпустила? Навіщо взагалі притягла його до нашого світу? – обурився Нейт.

– По-перше, заспокойся, по-друге, із поверненням Кема в наш світ, янголи йому спуску не дадуть. Вони ж його шукатимуть і знайдуть, а потім або вб’ють, або у в’язницю посадять. Що дозволить нам діяти. А по-третє, він віддав щось дуже важливе, – Данте дістала клинок Смерті.

– Ти прекрасна, – посміхнувся Нейт.

– Знаю. Потрібно поговорити з цією Френкі. Може вона нарешті скаже на кого працює, бо ці її завдання вже дратують мене, – мисливиця попрямувала до своєї чергової орендованої квартири.

– Ти так просто віддаси їй клинок Смерті?

– Ні звичайно. Ти його сховаєш. Віддамо його тільки коли будемо впевнені на всі сто в чесності блондинистого нефіліма. Або не віддамо, і самі вб’ємо демона, і запечатаємо ворота.

– Добре, – Нейт узяв кинджал і зник.

Данте набрала номер Френкі. Вони домовились про зустріч за день. Тим часом Данте відсунула зайві меблі, згорнула килим у кімнаті, намалювала на підлозі необхідний символ, запалила свічки і сіла в центрі кола. Мисливиця змастила руки якимось маслом, вимовила заклинання латиною. Руки її спалахнули вогнем. «Ненавиджу це. Чого тільки не зробиш заради правди», – подумала Данте і плеснула в долоні. Щойно мисливиця зробила це, навколо запанувала найтемніша темрява. Вже за мить все стало, яким було. Ось тільки Данте вже не була у своїй квартирі. Вона знаходилася в одній із кімнат для тренувань в Ордені. Озирнувшись, мисливиця побачила перед собою якусь особу. Данте покликала її на ім’я:

– Адаель, почуй мене, – мисливиця вимовила ще пару слів із заклинання. Та, до якої вона зверталась, обернулася. Це була світловолоса дівчина з великими блакитними, наче саме небо, очима. Її біляве волосся було недбало зібране в пучок. Оливкова шкіра світилася під сонячним промінням.

– Даніела? – здивувалася дівчина. – Я так рада тебе бачити, – зраділа вона, і кинулася до Данте.

– Спокійно, Адаель. Ти ж не хочеш згоріти від пекельного полум’я, – Данте поглядом вказала на свої палаючі долоні. – У мене мало часу.

– Що привело тебе до мене? – поцікавилася Адаель.

– Мені стало відомо, що Орден полює на янголів. Це правда? У мене мало часу. Як тільки вогонь згасне, я назавжди застрягну в цій площині з примарами проклятих. Викладай швидше все, що знаєш.

– Так. Але глави Ордену поки що не довіряють мені своїх таємниць. Я намагатимуся дізнатися більше. Знаю лише одне – темрява близько, я відчуваю це.

– А що кажуть інші янголи?

– Вони мовчать чи просто приховані від мене. Востаннє, коли я говорила з Доріаном, він наказав мені поки не зв’язуватися з янголами заради їхньої безпеки.

– Доріан? Його випустили із в’язниці? – здивувалася Данте.

– Так. Данте, ти маєш знати – Орден задумав щось погане. Вони і на Нейта полюють. Будьте обережні. Їхня мета всі ангели.

– Тоді чому тебе ще не схопили?

– Коли почалося полювання на ангелів – я втекла. Але Доріан наказав повернутися і дізнатися якнайбільше. Я змінила свою зовнішність і вони думають, що я просто відьма. Мій справжній людський вигляд можуть бачити лише янголи та привиди. Ось чому ти мене впізнала. Адже ти зараз у площині привидів. Данте, найбільше Орден хоче спіймати архангелів. Пам’ятай про це.

– Дякую, – Данте хотіла поставити ще кілька запитань своїй старій знайомій, але час перебування в площині привидів добігав кінця: вогонь повільно згасав. – Я маю йти. Сподіваюся, що зустрінемося ще. Дізнайся якнайбільше про плани Ордену.

– Я зроблю все можливе, – відповіла Адаель. Данте сказала кілька слів і плеснула у долоні. Все заполонила темрява, та за мить все повернулося до норми, а Данте опинилась у своїй квартирі. Дівчина завершила ритуал і її руки перестали горіти.

– Заклинання астральної проекції? Та ще з використанням пекельного полум’я? Достойно похвали, – Данте почула чоловічий голос. Дівчина обернулася: за столом сидів Камаель. Він спокійно попивав віскі з пляшки та курив сигарету. – Сумував за цим, – він поглянув на спиртне.

– Я ж сказала тобі сховатися. Що не зрозуміло було в цій фразі? – дівчина піднялася з підлоги.

– Знаєш, коли ти вся така зосереджена сиділа, ти була страшенно привабливою. Це одна з причин, чому я не хочу ховатись. Адже я не зможу спостерігати за тобою.

– Вважатиму за комплімент, – Данте зробила ковток віскі і, відібравши сигарету у непроханого гостя, загасила її. – Для чого прийшов? – запитала дівчина і пішла на кухню.

– Хочу допомогти тобі, – янгол пішов за Данте. – Хіба це не очевидно?

– Слухай, Капітан Очевидність, я не потребую твоєї допомоги. Краще йди, – Данте включила чайник, налила собі багато заварки в чашку і почала їсти мед.

– Побічний ефект від твоєї подорожі? – вказав чоловік на солодку речовину у банці.

– Ні. Я просто обожнюю без зупинки поїдати цю солодку гидоту. Тобі прямо і праворуч – там двері у великий світ.

– Твій рівень глюкози впав, доки ти була в іншій площині. Ти витратила багато енергії і поки не в змозі битися зі мною. А значить, я залишаюся, – Кем мило посміхнувся.

– Гаразд, залишайся, – після недовгої паузи дівчина вдарила ангела чашкою, в якій робила собі чай, по скроні. Від удару Кем знепритомнів і впав. Данте ж спокійно доїла мед. Янгола вона прикувала кайданками до кухонної батареї. – Поговоримо про твою поведінку вранці, – мисливиця пішла відпочивати.

Прокинулася Данте на світанку. Її розбудив звук скла, що б’ється. Дівчина вскочила з ліжка, діставши з-під подушки револьвер. Те, що вона побачила, застало її зненацька. Шумом, що розбудив її, виявився столик зі скляною стільницею. На нього впав Нейт, якого дуже вдало туди кинув Камаель.

– Зроблю вигляд, що я цього не бачу, – Данте лягла під ковдру і, сховавшись з головою, спробувала вирушити до царства Морфея. Але звуки бійки, що долинали до неї, не дозволяли їй цього зробити. Тоді дівчина спробувала розняти чоловіків. З першого разу їй це не вдалося: Камаель відштовхнув її до стіни. Данте вирішила вдатися до дієвішого способу – вона вступила в бійку. Спочатку мисливиця нейтралізувала одного ангела: Данте вимовила якісь слова, і той упав навколішки, схопившись за голову. Потім іншого. Він був переможений ніжками від зламаного раніше столика.

– Навіщо ти так жорстоко? У мене голова буде ще два дні болти, – скаржився Камаель.

– А мені вона, здається, руку зламала, – сказав Нейт, валяючись на підлозі.

– Дорослі мужики, а ниєте, як малі діти. Ну, чия геніальна ідея була трощити меблі в квартирі? І що найголовніше, не дати мені виспатися, а це куди страшніше за цей бардак, – дівчина вказала на безлад у кімнаті.

– Взагалі, я тебе захищав, Спляча красуня, – відповів Нейт. – Що він тут робить?

– Поки ти спала, мені вдалося звільнитися. Потім з’явився він, – Кем вказав на Натаніеля, – і накинувся на мене.

– Ясно. Обидва за мною на кухню! Зараз же! – скомандувала Данте і прослідувала за вказаним напрямком. Чоловіки пішли за нею.

– До речі, гарна піжама, Данте. Особливо коротенькі шорти. Твоя божественна попа в них ще божественніша, – посміхнувся Кем.

– Замовкни. Камаель, ще раз повторюю – мені твоя допомога не потрібна. Ми з Нейтом упораємося. Я вдячна, що ти віддав мені кинджал, але на цьому наші стосунки закінчено. І взагалі, йди. Ти давно перестав бути частиною нашої команди. Зрадникам у нас не місце, – впевнено заявила Данте.

– Це було образливо, – з сумом у голосі відповів Кем. – Я заслужу твою довіру, – Камаель зник.

– Нарешті. Я думав, він ніколи не піде.

– Я бачилася з Адаель. Френкі сказала правду про полювання на ангелів. Твоя колишня підлегла теж говорила про це. А ще вона сказала про майбутнє зло. І попередила, що в цьому причетний Орден.

– Що будемо робити?

– Як завжди – рятувати світ. Якщо нефілім права щодо кинджала, ми можемо вбити демона і просто не дати йому зробити задумане.

– Ти ж знаєш, у нього будуть послідовники. Якщо не він, то хтось інший реалізує задумане.

– Так, я думала про це. Потрібно запечатати ворота Пекла та…

– Небеса? Ти це хотіла сказати? – запитав Нейт.

– Так, – Данте глибоко зітхнула. – Ми не можемо закрити Пекло, не закривши Рай. Адже має бути баланс.

– Ти ж розумієш, що на нас почнуть полювання не тільки всі тварюки надприродного світу, а й істоти, які несуть світло?

– Так. Але я не бачу іншого виходу. Як тільки брама буде закрита назавжди, всіх надприродних істот потрібно вбити.

– І мене?

– Натаніель, – мисливиця ніби видихнула це ім’я. – Ти ж сам знаєш, що так буде правильно.

– Після твоїх таких рішень, я не знаю, що правильно.

Данте хотіла сказати ще щось, але її перервав звук мобільного.

– Френкі надіслала повідомлення. Через годину вона чекає на нас у кафе недалеко звідси. Варто обговорити всі умови нашої співпраці, – запропонувала Данте. Нейт кивнув на знак згоди і зник.

За годину Данте прийшла до кафе. Дівчина увійшла всередину, сподіваючись побачити там Френкі або Нейта. Але їх ще не було. Мисливиця присіла за вільний столик і, замовивши собі каву, почала набирати Нейта. Він постійно скидав дзвінок від Данте. «Ну, візьми трубку. Адже я хвилююся», – промайнуло у дівчини в голові.

– Не треба хвилюватися. Зі мною все добре, – поруч із Данте сів Натаніель. – Але я все ще не хочу з тобою говорити. Твій план знищення надприродного світу мені не подобається. І я зроблю все можливе, щоби ти його не втілила в життя.

– Чортові водії! – навпроти друзів присіла Френкі. – Ще трохи, і врізалися б у мене. А ці повільні консультанти у бутіках! Це просто жах! Всім привіт, – вона мило посміхнулась.

– Хоч у когось є настрій. Чого кликала?

– Не груби дівчині. Ви, що, погиркались? Чи, може, когось божественна сила в ліжку підвела? Ви розумієте про що я? – хихикнула Френкі.

– Не до твоїх жартів. Краще до справи. Я виконала твоє доручення. Двічі. Тепер твоя черга допомагати, – заявила Данте. – І так, клинок Смерті поки побуде у нас.

– Добре, хай буде так. Завтра в цьому монастирі, – Френкі дістала карту Польщі, і вказала на будівлю, – станеться дещо не дуже хороше. Років чотириста тому на цьому місці проводили обряди поплічники диявола. Їх упіймали, стратили, а будинок знесли та збудували спочатку церкву, а потім монастир. Це не ворота пекла звичайно, але тут перетинаються так звані лей-лінії і створюють вузол. Концентрація енергії тут дуже велика. Саме тут має з’явитися так званий Руйнівник.

– Навряд. Я його вбила ще 1830 року. Крові було багато, але було весело, – пригадала Данте.

– Руйнівник – це не один демон. Вони майже права рука Люцифера. Вмирає один – на його місце приходить інший.

– Навіщо нам Руйнівник? – запитав Нейт.

– Це ще одне завдання для Данте. А ще його кров потрібна для обряду. Так що беріться за діло. Після цього на вас чекає зустріч із людиною, яка допоможе нам усім. І так, у монастирі шукайте церкву. Там усе станеться.

– Це чудове почуття бути чиєюсь шавкою, – злісно сказала Данте, і разом з Нейтом покинула кафе.

Наступного дня мисливця з ангелом була біля воріт потрібного монастиря.

– І як може виглядати ця лазівка ​​з Пекла? – запитав Нейт.

– Це ти скажи мені. Ти янгол і маєш знати таке, – дівчина знизала плечима, і дістала ніж. Вона промовила якісь слова, а потім зробила поріз на долоні. Краплинки крові впали на підлогу.

– Що ти робиш? – здивувався Нейт.

– Намагаюся знайти цей вузол із лей-ліній. Кров проклятих завжди допомагає при заклинанні пошуку подібних. Адже демони – це янголи, яких прокляли, чи не так?

– Не усі, – відповів Нейт. – І навіть не половина.

Краплі крові Данте впали на підлогу та почали рухатися. «Пошук» привів мисливицю до невеликої церкви за кілька сотень метрів від старого храму. Там демони вже готували ритуал свого господаря. Данте дістала свої револьвери та вирушила до головного входу церкви. Дорогою до своєї цілі вона вбила парочку демонів. Дівчина зайшла до церкви.

– Щось довго ви, – сказав молодий чоловік. – Ми вже зачекалися.

– Вибачте за запізнення. Робила манікюр, тож запізнилася на вашу вечірку. Ну, де тут ваш Руйнівник? Хочу подивитись на нього.

– Не хвилюйся. Незабаром він прийде. Щойно ми завершимо ритуал.

– Чорт. Ви ще не завершили його? Гаразд, я готова почекати, – Данте присіла на одну з лавок. – Чи є у когось поп-корн?

– Бачу, ти заручилася підтримкою янгола, – біля Данте присів Нейт.

– Навіщо ці розмови? Давайте вже починати.

– Із задоволенням. Тільки нам потрібний останній інгредієнт – кров янгола. Прекрасно, що один із них перебуває поряд, – незнайомець дістав кинджал. Нейт спробував зникнути, але йому не вдалося. До ангела підійшли троє дівчат і щось вимовляли стародавньою мовою. Через їхнє заклинання ангел не міг зникнути, і був повністю позбавлений своєї ангельської сили. Потім молодий хлопець зробив надріз у ангела, набрав його крові. Відьми, якими виявилися троє дівчат, виголосили чергове заклинання, після чого Нейт зник.

– Не хвилюйся, я тебе прикрию, – поряд з Данте з’явився Камаель.

– Знову ти.

– Вилаєш мене потім. Зараз є справи важливіші.

– Ти точно на моїй стороні? – перепитала Данте.

– Завжди. Що мені робити?

– Є план. Включай свою янгольську чарівність на всю потужність. Це має знести пару демонів геть. А з цим молодим чоловіком я впораюся сама.

– Як забажаєш, – серце Камаеля стало світитися яскравим світлом, яке розходилося по всьому тілу, і ставало все яскравішим. І коли досягло свого апогею, на мить зникло, а потім спрацювало немов світловий вибух, спопеляючи демонів. Як тільки все закінчилося, Кем майже без сил впав на коліна. У церкві запанувала тиша. Усі демони, що були у будівлі, зникли.

– Занадто пізно. Він уже йде, – молодий хлопець вилив кров Нейта на вівтар і промовив заклинання. Вівтар церкви вибухнув. З уламків виліз чоловік років сорока. Він підвівся на ноги і оглянув приміщення. Він хотів щось сказати, але не встиг. Данте вистрілила йому у голову. Демон упав мертвий.

– Це і є ваш страшний Руйнівник? Мені якось прикро. Так легко його вбила.

– Браво, – почувся позаду жіночий голос.

Данте обернулася. Перед нею стояла білява жінка, одягнена у бежеву шифонову блузку та джинси, на ногах красувалися червоні туфлі на високих підборах. Доповнювали образ жінки аксесуари: золотистий браслет і підвіска у вигляді сови.

– Руйнівник це я. Хоча ім’я мені взагалі не подобається. Краще називай мене Мел.

– Спробую запам’ятати. Ти більше схожа на Періс Хілтон, аніж на демона, якого всі бояться.

– Зарозуміла, любителька поговорити, брюнетка в шкірянці – такою я тебе й уявляла, Данте. Зовнішність оманлива, люба, – мовила білявка.

– Краще йди, а то не встигнеш на розпродаж останньої колекції в бутику і приєднаєшся до цього туриста, – Данте вказала на мертвого демона.

– Оу, – сказала блондинка, і підійшла ближче. – Мій майже улюблений братик пав смертю хоробрих, – незнайомка присіла біля тіла чоловіка. – Зізнаюся чесно, я завжди не любила його. Досить часто він намагався мене вбити. А ось ти станеш моєю власністю, а твої друзі помруть, – Мел підійшла ближче до мисливці.

– Повертайся в пекло, Мелейно, – перед Данте став янгол.

– Камаель? – здивовано спитала демон. – Давно не бачилися. З того часу, як ти допоміг Уриїлу скинути мене і брата в Пекло. Пам’ятаєш? – м’яко казала Мел.

– Із задоволенням повторю це.

– Можеш спробувати. Ходять чутки, що ти впав у немилість перед ангелами, і ти навіть намагався звільнити Люцифера. Що ж тебе зупинило, брате? – Кем мимоволі глянув у бік Данте. – Хм… Смертні дівчата. Вони завжди приваблювали тебе. Повинна сказати, ця дама навіть мені до вподоби.

– Як тобі вдалося вибратися? – запитав Кем.

– Поки ви розважали моїх слуг і допомогли Бальтазару вибратися, одна дуже мила дівчина допомогла мені повернутися на землю. Шатенка з небесно-блакитними очима та величезною силою. Повинна визнати, що потенціал у неї просто шикарний. Як же її звати? А, не важливо. Ви потім з нею познайомитеся, коли горітимете в Пеклі. Що ж це ми все балакаємо і балакаємо, час вмирати настав.

– Данте, ти знаєш, що робити, коли бачиш справжній образ янгола, – сказав Кем.

– Ні, навіть не думай. Тоді тебе схоплять.

– Знаю, – Кем глянув у вічі мисливиці, і посміхнувся. Потім звернувся до демона. – Гей, Мелейно, я знаю парочку ангелів, які готові дні і ночі безперервно катувати тебе. А ти знаєш, вони в цьому дуже вправні.

– О, ти цього не зробиш. Тоді і ти пізнаєш їхню жорстокість.

– Я готовий до цього, а ти? – Кем посміхнувся. Він заплющив очі. У той же момент у чоловіка «прорізалися» дві пари яскравих, але обпалених крил. Його фізична оболонка перетворилася на яскраве світло, в якому було видно лише силует. А зріст Камаеля у рази збільшилося.

– Якщо ти налаштований серйозно, тоді… – Мелейна теж перетворилась. Її шкіра змінила колір на болотяний, і вкрилася пухирями. Одна половина обличчя нагадувала обвуглену шкіру, а на другій половині було видно лише череп.

Янгол і демон кинулися один на одного. Поки вони билися, Данте дістала флягу і набрала кров Бальтазара. Вже за кілька секунд до церкви прибуло кілька ангелів. Вони кинулися на Мелейну і тих істот, які залишилися. Руйнівнику вдалося втекти, але решта істот залишилася битися. Камаель прийняв свій колишній вигляд, і поранений почав шукати Данте в натовпі.

– Даремно ти повернувся в цей світ, – перед Кемом стояв Доріан. – У мене наказ доставити тебе на Небеса.

– Краще смерть. Я не здамся. Не для того я повернувся, щоб знову потрапити до в’язниці.

– Перестань. Ти слабкий. Бій із Мелейною забрав багато сил. До того ж, тобі ніколи не вдавалося перемогти мене, – Доріан заніс свій меч для удару.

– Спочатку тобі доведеться вбити мене, – за Кема заступилася Данте. – Як незручно: я безсмертна. Що дозволить мені навіть вічність шукати тебе, щоб помститися за смерть Камаеля. Вибирай.

– Чорт, Данте. Ти знаєш, що йому вірити не можна. Зрадив раз, зрадить і другий.

– Можливо. Але зараз ангели мають більш важливі справи, ніж вбивати один одного. Дозволь нам піти.

– Добре, – після паузи відповів Доріан. – Будеш винна мені. Ідіть, поки вас не вбили, – Доріан доторкнувся до Кема і мисливиці, і ті опинилися посеред дороги.

– Ти поранений, – дівчина окинула поглядом хлопця. – Чи зможеш перенести нас у мою схованку? – запитала Данте.

– Думаю так. Уяви місце, і ми будемо там, – янгол обійняв дівчину, і вже за мить вони були біля будинку, який з одного боку оточував ліс, з іншого – вихід до великого озера. – Де це ми?

– Мій старий будинок. Я використовую його, коли мені треба втекти від когось. Потрібно обробити твої рани, – дівчина зайшла усередину. – Поживеш тут кілька днів. Поки я не вигадаю, що з тобою робити.

– Ем… Данте, я не можу увійти. Тут символ, який не пускає янголів, – вказав на стіну Кем.

– Точно, я й забула. Місце приховано всім надприродних істот. Зараз, – Данте приклала руку до стіни, закрила очі і вимовила кілька слів, серед яких було ім’я Камаеля, на іншій мові. – Тепер можеш увійти. Зробила виняток для тебе.

– Дякую, – янгол увійшов до будинку. – Тут мило, – він оглянув приміщення.

– Тут є все необхідне для тебе: ліжко, щось схоже на кухню, ванна кімната, гарний вид із вікна. Раз на тиждень я буду приїжджати до тебе. Тебе тут ніхто не знайде.

– Хвилюєшся за мене? – чоловік усміхнувся.

– Ти допоміг мені сьогодні, хоч міг цього й не робити. Ти ризикнув своїм життям заради справи. Я завжди ціную вчинки, а не порожні слова, – Данте дістала аптечку.

– Ні. Не заради справи. Це було зроблено заради тебе. Ти не повина потрапити в руки демонів. Ти надто важлива для всіх. І для мене.

– Так, – вона оглянула рани Кема. Данте вдала, що проігнорувала слова ангела. – Твої поранення не такі вже й серйозні, як я думала.

– Не хвилюйся за це. За кілька годин я зцілюсь.

– Знаю, але, як мінімум, рани треба обробити. Порізи від клинків янголів гояться довше, чи не так? Не хочу, щоб ти сплив кров’ю в моєму прекрасному будинку, – Данте почала обробляти поранення Камаеля. На лівому боці вона помітила шрам. – Звідки це?

– 1902 рік, Чехія. Шрам сторічної давнини. Моє нагадування про зраду. Погоджуся, що заслужив цей шрам.

– Але чому ти не зцілив себе? – Данте провела пальчиком по шраму, уважно його розглядаючи.

– Данте, – від її дотику Кем здригнувся. За сто років він забув, як приємно, коли до нього торкається не байдужа йому людина. – Це ж був клинок Смерті. Такі рани не зникають безслідно. І не кажи, що тобі шкода. Знаю, що це не так.

– Ти правий. Мені не шкода. Я закінчила, – дівчина прибрала брудні ганчірки та бинти, і сховала аптечку.

– Дякую. Ти була дуже люб’язна, – Кем посміхнувся.

Його посмішка! Вона завжди зводила Данте з розуму. Побачивши її вчергове за останній день, дівчина відчула, як всередині неї з маленького, майже згаслого вугілля, розгорається величезне полум’я, що все поглинає. Данте не втрималася і піддалася цьому вогню пристрасті. Вона поцілувала Камаеля. Зрозумівши, що зробила, вона відразу відійшла від янгола.

– Не треба було цього робити. Вибач. Я краще піду. До зустрічі за тиждень, – вона спробувала піти, але Кем схопив її за руку.

– Я шалено сумував за смаком твоїх губ, щоб зараз відпустити тебе, – Кем прибрав пасмо волосся з обличчя Данте. – Мені потрібна ця мить з тобою, – він поцілував її.

Серце мисливиці почало вистукувати шалений ритм. З кожною секундою дотики ставали все більш пристрасними. Одяг падав на підлогу. Його губи залишали жаркі сліди на її тілі, а руки стискали стегна. Він уклав її на ліжко, продовжуючи покривати поцілунками оксамитову шкіру. Для нього це був не просто секс – це був спогад. Повернення. Він намагався запам’ятати кожен міліметр її тіла, ніби боявся знову втратити. Кем знав, що це може бути остання їхня мить разом. Тому те, що зараз відбувається між ними, було таким важливим для нього.

Він пестив її, відчував, як вона тремтить під ним. В один з моментів, коли вони були на межі, з тіла Камаеля раптом ринуло сліпуче світло. Його очі на мить засвітилися блідо-блакитним вогнем, а шкіра почала випромінювати золотисте світло. Над його спиною на мить проступили крила – їхня тінь заполонила кімнату.

– Кем … – вона простогнала його ім’я, відчувши його зміни.

– Денні… – прошепотів він, його голос змінився, став глибшим і резонанснішим, сповненим внутрішньої сили, яку він стримував. Здавалося, простір навколо них спотворюється, підкоряючись його істинній формі. – Я… вибач… – він відсмикнув руку, яка ще секунду тому пестила її стегна. – Я можу завдати тобі болю.

Серце Данте забилося ще сильніше, але не від страху, а від неймовірного збудження та довіри. Вона побачила в його очах не небезпеку, а сум’яття та страх поранити її.

– Кем … – її пальці ніжно лягли на його щоку, і вона м’яко повернула його руку на своє стегно. – Я довіряю тобі. Завжди довіряла. Як тоді, понад сто років тому, коли ми вперше були разом. Ти стримався. Просто продовжуй.

Її слова подіяли на нього як якір. Світло навколо Камаеля стало не таким яскравим, а його очі повернулися до звичного, хоч і все ще неймовірно інтенсивного сяйва. Він глибоко вдихнув, його щелепа напружилася, але він підкорився її довірі.

Він рухався швидше, губи пестили її шию, груди, плечі. Данте вигиналася під ним, її нігті залишали подряпини на його спині, але рани загоювалися майже відразу. Він знав, як зробити їй приємно, знав кожну позу, кожен рух, від якого вона втрачала розум. І тільки з ним – тільки з Кемом – вона дозволяла собі бути покірною.

З кожною секундою їхні тіла зливалися в єдину палаючу істоту. Вона стискала простирадла, її стогін розбудив тишу будинку. Світ зник – залишилися лише вони. Світло за вікном блимнуло, коли вона закричала від насолоди, віддана йому повністю.

Він дивився в її очі, і в них відбивалася не пристрасть, а щось більше.

– Я… – почав він.

– Я знаю, – прошепотіла вона, торкаючись пальцем до його губ. – Я теж, – Данте поцілувала Кема.

Вона завжди любила командувати і завжди була головною в ліжку, але не з Кемом. Тут був він головний. І змінювати це їй ніколи не хотілося. А ще Данте шалено подобалося підкачане, атлетичне тіло чоловіка, широкі плечі, сильні руки.

Кем прискорився. Він покривав поцілунками тіло дівчини: губи, шия, ключиця, пестив її груди. Це тільки розчарувало дівчину. Пристрасть поглинула коханців. Вони не відчували вже всіх тягарів світу. Лише насолоджувалися один одним, роблячи один одному незабутньо приємно. З кожною секундою вони все більше поринали у світ задоволення, насолоди, пристрасті, кохання. Данте ніби ширяла високо в небі, вона була на піку. Але раптом все тіло охоплюють тремтіння, жар, невагомість і почуття падіння вниз, яке таке прекрасне, як і підйом вгору. Данте стиснуло сильніше простирадла у своїх кулачках. І знову її гучний стогін. Він  луною розійшовся по порожньому будинку. Тіло пробрало електричними імпульсами. А за мить підйом вгору почався знову.

Віддавшись, довірившись Камаелю, Данте була повністю вільна від кайданів свого жахливого існування. Вона ширяла високо в небі. Ні! Вона була вище. Їй здавалося, що вона покинула цю грішну планету, забула про своє прокляття, забула про боротьбу зі злом і просто віддалася своїм емоціям. Віддалося коханню. Те, що зараз з нею відбувалося, було більше, ніж просто секс. Данте боялася собі зізнатися, що цей її старий будинок, таємна оселя, де вона ховалася від усього світу, зараз було тим місцем, де вона хоче бути. А Камаель був тим, з ким вона хоче бути у цей момент.

Він знову з’явився у її житті і все почало змінюватися. Данте сто років не бачила Камаеля. Але його образ знову і знову виринав у пам’яті. Так, вона пам’ятала про зраду Кема. Але також вона пам’ятала про його ніжні дотики, чарівний погляд, принадний голос.

Він не просто янгол. З ним Данте пов’язує щось більше за знайомство завдовжки сторіччя. Кем завжди чув дівчину, навіть коли вона мовчала, розумів без слів, читав її як відкриту книгу, читав її душу, яка була така крихка, беззахисна, вразлива. Данте намагалася ховати свої людські почуття в темний куточок своєї страви. Навіть Нейт було оголити душу дівчини, лише Камаэлю вдавалося це. Лише йому Данте відкривалася повністю, була відвертою з ним, і нічого не боялася. Вона знала, що Кем захистить її від усього поганого, навіть від самої себе.

Тут і зараз у цьому будинку – ідеальне місце, своєрідна утопія. І, чорт! Данте не хотіла, щоби цей вечір і ніч закінчувалися. І тим більше, щоб їх хтось знайшов у її віддаленому куточку спокою та насолоди.