Broken

Кожна людина відчуває. Кожна людина відчуває усі можливі емоції. Кожна людина обирає – жити йому на повні груди, або жити задихаючись. Усі люди відчувають, але лише одиниці здатні відчувати справжні почуття.

У житті кожного є моменти, коли хочеться ширяти в небі, відчуваючи свою свободу. Змахнув крилами, і залишив сірий, страшний світ позаду, спостерігаючи за маленькими куточками світла і щастя. А бувають такі моменти, коли ти волочиш своє життя за собою, наче найважчий тягар. І тобі здається, що ось-ось ти прийдеш до своєї мети, залишиш цей тягар позаду і зможеш розправити свої крила, відчути себе вільним. Але щось обов’язково трапляється. І потім всі надії руйнуються, і ти продовжуєш тягти найважчий тягар далі.

Кажуть, людині не дано те, що вона не може витримати та пережити. Вона або ламається, або йде далі, з високо піднятою головою. Хоча, іноді на важкому, тернистому шляху зустрічаються інші люди, люди-помічники, світлі люди, які роблять твою дорогу не такою важкою. Вони готові розділити твою ношу. Але допомога таких людей приходить не завжди вчасно.

Мене звуть Данте і я – зламана людина.

Все почалося у далекому 1803 році. Юній дівчині було двадцять один, і вона була готова підкорити весь світ. У неї було все, чого можна тільки бажати: прекрасний будинок, коханий чоловік, маленька донька, хороший статус в суспільстві. Та все колись завершується.

Моє справжнє ім’я Дарина. Родом я з невеликого села, що на Заході України, зараз на Заході України. Раніше це була територія зовсім іншої держави. Але це не такий важливий факт.

Росла я у звичайній сім’ї селян, для яких земля була всім у житті. Воно й не дивно – саме вона годувала нас.

Пам’ятаю, як ми зі старшою на два роки сестрою маленькими бігали пшеничним полем (за що неодноразово були покарані). А як ми любили насолоджуватися стернею! Цей запах неможливо не любити.

Крім сестри було в мене двоє старших братів і ще одна молодша сестра. В усіх в селі було не менше трьох дітей. Не знаю чому так. Можливо, давалася взнаки відсутність нормальних контрацептивів, або висока побожність людей (адже аборт це вбивство), або ж просто потрібні були помічники по господарству. Я схиляюся до останнього варіанту.

Жили ми добре. У всякому разі нам всього вистачало. І не важливо, що мама наша завжди ходила у багато разів штопаному одязі, а батько в рваному взутті. Діти їх завжди були нагодовані, одягнені, обігріті.

Все було добре, аж поки батько не вирішив, що жити ми так більше не будемо. Від сусіда він почув, що дехто з наших односельців їде шукати кращого життя далеко за межі села, губернії та держави.

Мені було тринадцять років, коли ми покинули наше село і поїхали на Захід. Було дуже важко. Не всі пережили цю подорож. За два роки померла молодша сестра. Нашим кінцевим пунктом була Англія, а звідти ми мали переправитися до Нового світу, про який ніколи раніше не чули. Плили ми довго (принаймні мені так здавалось), перебували в нелюдських умовах. Один із братів не витримав. Сім’я стала на одну людину менша. Найстрашніше було, коли тіло братика просто викинули у воду. А це почуття безпорадності, коли твій брат помирає у тебе на руках, а ти нічим не можеш йому допомогти – це найгірше від усіх почуттів.

Ми прибули до Нью-Йорку. Оселилися в якомусь напіврозваленому бараку. То були жахливі роки. Коли нам було шістнадцять років, ми з сестрою втекли з дому, і знайшли роботу служниць у однієї багатої сім’ї. Нам пощастило. Ставилися до нас добре. Але казка закінчилася, коли моя сестра захворіла на сухоти. Нас вигнали з дому. Через якийсь час Марія померла. Я залишилась одна. Через рік поневірянь і голоду я опинилася в Делаварі. Там я зустріла свого майбутнього чоловіка Вільяма. Я блукала вулицею, сподіваючись, що зможу знайти хоч скоринку хліба. Я й досі не знаю, чому він звернув увагу на мене. Виглядала я жахливо: дуже худа, в рваному одязі, з якимось пташиним гніздом на голові замість волосся, а коли востаннє нормально милася, так навіть і не пригадаю. Він пожалів мене і забрав до себе. Він був багатий. За п’ять днів до нашої зустрічі у Вільяма померли батьки та залишили йому не маленьку спадщину. Він виходив мене, привів до тями. Я почала вивчати англійську (Вільям знайшов людину, котра змогла навчати мене) і за кілька місяців вже могла говорити вільно. Я так і лишилася жити у Вільяма. Працювала служницею. Через деякий час я зрозуміла, що закохана в господаря. Я так ще ніколи не любила, а як я була щаслива, коли дізналась, що це взаємно. За рік ми одружилися. Вільям зробив мені документ, за яким я стала Даніелою Доусон, уродженкою Великобританії. Вільям допоміг мені знайти батьків, але було вже пізно. У живих залишився лише брат Матвій. Ми забрали його до себе. Мій чоловік допоміг йому адаптуватись і знайшов братові гарну роботу. Я навчила Матвія англійської. Це були одні з безтурботних двох років мого нікчемного життя. Далі я була ще щасливіша – дізналася, що вагітна. Я дуже хотіла дитину, і Бог почув мене. У нас із Вільямом народилася чудова дівчинка – Марія. Назвали ми її на честь моєї старшої сестри, яка померла.

Але завжди бути щасливим неможливо.

Якось ми з Вільямом, донькою та парою наших служниць відпочивали за місто. Я прокинулася на світанку і вирішила прогулятися околицями. Аж надто вони мені нагадували моє рідне село. Повернулась додому я лише в обід. Те, що я побачила, закарбувалось навіки в моїй свідомості та пам’яті. Будинок, у якому ми мали провести щасливі вихідні, палав вогнем, а з нього долинали крики людей, серед яких були Вільям та моя дворічна донечка Марія. Я не розуміла тоді, що сталося, і чому Віл не рятує нашу дочку. Адже я бачила, як він стояв з нею на руках біля вікна, але чомусь не виходив. Єдиним моїм бажанням тоді було кинутися до них на допомогу, що, власне, я й зробила. Але мене хтось зупинив, якийсь чоловік. Він тримав мене міцно, не даючи вирватися, а потім притиснув до себе і обійняв, не даючи мені дивитись на це жахіття. Коли все закінчилося, чоловік зник так само загадково, як і з’явився. Я залишилася сама з пережитим жахом. Коли я повернулась, побачила лише будинок, що догорає. Я підійшла ближче і помітила постаті двох людей: жінку та чоловіка. Жінка сміялася і стрибала на рештках мого щастя, а чоловік усміхався. Коли вони помітили мене, то дуже здивувалися, а жінка навіть щось сказала мені. Але що це були за слова, я не пам’ятаю. Все було, як у тумані. Що було далі, я не пам’ятаю.

Я прийшла до тями в якійсь кімнаті, обставленій книгами. Біля мене сиділа молода дівчина та постійно перевіряла мій пульс. Не знаю, навіщо вона це робила. Я була в Делавері, в будинку м’ясника, а молода дівчина – його дочка. Вони сказали, що мене сюди приніс якийсь хлопець і сказав, що мені потрібна їхня допомога. Ці люди прийняли мене, і два тижні доглядали за мною. Вони почали розпитувати, що сталося, але я не могла сказати й слова.

Дякую їм. Вони дозволили мені залишитись у них. Через місяць я заговорила і розповіла їм все в деталях. Чоловік уважно слухав мене, а потім сказав, що знає хто стоїть за вбивством моїх чоловіка та доньки. То були відьми. Точніше відьма і відьмак, закохана парочка, яка так розважається. Моя сім’я була не першою, хто постраждав від їхніх веселощів. На подив, я одразу повірила Стівену (так звали м’ясника). Також він розповів, що є люди, які вбивають таких відьом, і не тільки відьом – усю можливу нечисть. Так звані мисливці. Він пообіцяв допомогти помститися за моїх рідних. Тоді я навіть і не підозрювала, що чекає на мене далі і чому відьмак зі своєю коханою вибрали для розваги саме мою родину.

Через рік моїх тренувань та пошуків потрібного об’єкта ми зі Стівеном досягли мети. Мені дістався хороший наставник. Стівен навчив, як можна знешкодити відьом і де їхнє слабке місце.

Знадобилось кілька років, перш, ніж я знайшла тих чортових відьму і її чоловіка відьмака. Першим я вбила його на очах коханої, попередньо піддавши тортурам. Наступною була дівчина. Коли я підійшла до неї, вона щось промовила невідомою мені мовою, а потім додала, що прокляла мене, і що я житиму зі своїм горем вічно, не маючи можливості знайти спокій навіть після смерті. Тоді я не надала цим словам значення і холоднокровно вбила сучку. Даніела Доусон “померла” 1808 року, а я стала дівчиною без імені. Тільки за рік народилася Данте. Це перше ім’я, яке спало мені на думку.

З 1809 року почалися мої пригоди. Вдень я продовжувала навчатися майстерності мисливця у Стівена, а вночі займалась грабунками та іграми в карти на гроші. Про прокляття відьми я забула. Але воно нагадало про себе, коли на полюванні мене вбили вампіри і викинули в лісі тіло, а через кілька годин я ожила. Про це я нікому не розповіла. Вирішила тримати все в таємниці. Якось я зустріла чоловіка. Він прийшов до Стівена додому. Чоловік назвався Доріаном і сказав, що він янгол. Звичайно, я не повірила йому. Але він навів досить переконливі аргументи на свій рахунок. Так само Доріан зізнався мені, що він тоді не дозволив мені наблизитися до палаючого будинку, і що саме він приніс мене до Стівена. За це він отримав пару разів по обличчю від мене. Це був перший та останній раз, коли я підняла на нього руку. Доріан виявився приємним чоловіком, незважаючи на те, що він янгол: високий на зріст, світло-русявий чоловік із світло-блакитними очима. Він також взяв участь у моєму навчанні. Розповів багато цікавого, навчив, як розрізняти ангелів, демонів та інших істот. Він знав про моє прокляття і переконав мене в тому, що його можна використовувати на благо людей. Правду кажучи, мені начхати на когось крім себе. Так що до слів Доріана я не дослухалася. Я була безсмертна, що давало свої переваги. Я стала все більше занурюватися в полювання та розгульне життя. Так тривало понад п’ять років. Так було, доки мене не схопив Орден.

Після цього моє життя почалося заново. Я так само навчалася, але вже більш тонким речам. Вдень я вчила теорію зі старих книг, увечері тренувалася. Моїм наставником був Натаніель – милий такий янгол. Пізніше мене почав навчати і його брат Камаель. Слід сказати, вони не зі слабаків. Я відвідувала тренування, мене почали відправляти на завдання. Суть їхня була в знищенні нечисті. Адже саме цим займався цей тисячолітній орден – робив світ чистішим. Мені подобалося те, чим займаюся. Так тривало два роки.

Все почало змінюватись, коли я вперше провела вечір не на тренуванні з Камаелем, а з ним у його ліжку. Повинна зізнатися це була одна з найкращих ночей у моєму житті. Наш «службовий роман» тривав недовго. Одного дня Камаель просто зник. Ми з ним кілька днів відпочивали на віллі у Тоскані. Якщо можна назвати щоденний секс із ним відпочинком. Ідея була не моя. Одного дня Кем просто забрав мене з Ордену. Я була у своїй кімнаті, а за мить опинилась у Тоскані. Правду кажучи, це були чудові кілька днів. Я забула про Орден, полювання, прокляття. Були лише Камаель та я. Він мені нагадує такого крутого чоловіка, якого зараз показують у фільмах: весь такий загадковий, серйозний, сильний, брутальний, готовий захистити від усього і всіх на планеті. І це страшенно приваблювало мене. Я любила спостерігати за ним. І раптом зрозуміла – я починаю закохуватися в нього. Наша з ним пристрасть захоплювала мене, змушувала забути про весь світ. Коли він торкався мене – було відчуття, що мене вдарило струмом. У мене перехоплювало дух. Я хотіла його. І це був не просто фізичний потяг. Мені було з ним добре у всьому: у ліжку, у розмовах, у повній мовчанці.

А потім він просто зник, залишивши мене одну на віллі в Тоскані. Спочатку я сердилась, що він покинув мене, потім мені стало все одно. Щоправда, при згадці його імені мені хотілося пристрелити когось. Але я навчилася справлятися зі своїм гнівом. Так, я сумувала за нашими пристрасними ночами. Після його зникнення я поринула у полювання. Моїм напарником став Натаніель. Він був немов моєю совістю. Завжди говорив, що правильно, а що ні, як я маю вчинити, а як не повинна.

На одному з полювань мене наче блискавкою вразило – Натаніель той, кого я кохаю. Спочатку я заперечувала свої почуття до нього. Але мене здивував той факт, що Нейт теж закоханий у мене. Ось тоді Даніела почала оживати заново. Зі смерті Вільяма я нікого не впускала у своє серце. Хіба Камаеля. Але він зник. З Нейтом усе було інакше. Він став першим і останнім, хто зумів знайти крізь морок світло в моїй втраченій душі. Мені так здавалось. Звичайно ж, наші стосунки від флірту перейшли на інтимніший рівень. Натаніель просто чудовий! У всіх значеннях.

А потім все знову змінилося. Одного дня повернувся Камаель. Наші стосунки з Нейтом перейшли на рівень чортового любовного трикутника. Я не кохаю Камаеля, але все ж таки мене тягне до нього. Не знаю через що. Можливо це пристрасть, яка сильніша за нашу любов з Нейтом. Тоді я зрозуміла, що вистачить мені будувати повітряні замки та мрії про вічне кохання. Я стала колишньою Данте – егоїстичним стервом, не здатним на світлі почуття. І мене це влаштовувало. Слід сказати, що Кема це теж влаштувало. Тільки Нейт продовжував сподіватись на щасливий кінець.

Кохання позаду, попереду полювання. Камаель також став моїм напарником. Ми втрьох знищували нечисть. Веселі були часи. Усе закінчилося на початку ХХ століття. Камаель зрадив нас. Він зв’язався з демонами, і хотів випустити з Пекла свого брата Люцифера. Та ненависть, яку я побачила в його очах, була причиною цього. За словами Кема, Батько забув про своїх дітей (янголів), чим образив ніжні почуття Камаеля. Два тисячоліття тому одна людина обдурила ангела, і хотіла його вбити. Але янгол убив цю людину першим. За це Батько прокляв ангела, а людину забрав до Раю. Свідком цього став Камаель. Цей випадок закарбувався в пам’яті янгола назавжди. І два тисячоліття Кем носив цю ненависть у собі.

Орден доручив мені і Нейту зупинити Кема. Наказ я виконала. Я поранила янгола, і відправила його в інший вимір разом з кинджалом, яким Кем мав відкрити браму Пекла. То був мій останній наказ від Ордену. Я пішла від них і вирішила жити своїм життям. Я стала вільною від кайданів Ордену, і зайнялася своїм полюванням. А Нейт пішов за мною. Так живу сто років. І мене це влаштовує.

Мене звуть Данте і я – зламана людина. Я людина, яка пережила багато смутку. Щоночі я бачу у снах смерть своїх коханих чоловіка та доньки, відчуваю тілом вогонь, чую запах горілої плоті. До того ж, щоночі мені сниться Камаель, і його прощальна посмішка, і світлий погляд. Я думала, що ці спогади я сховала дуже глибоко, але щоночі вони нагадують про себе. Раніше я думала, що прокляття відьми – це зовсім не прокляття, а дар. Тепер я розумію справжню суть останніх її слів. Найбільше хочу померти раз і назавжди, але не можу. Я приречена жити вічно і вічно страждати.

Мене звуть Данте – і я зламана людина, яка найбільше у світі бажає вічного спокою.