Розділ четвертий. Поллукс Блек.

Салют!

Дуже хочу подякувати всім тим хто цей маразм читає.

А ще дуже дякую персоні з ніком claudette за коментарі. Хоч вони і короткі, вони мене надихають. Постійно перечитую. Дякую вам))

(Змінено: 11.08.2025.)

________________________________

 

Поллукс Блек був доволі суворим чоловіком. Проте, було видно, що в ньому є багато лідерських якостей. Він був амбіційним, начитаним, хорошим стратегом, сильним чарівником і добре розбирався в політиці.

Він був вишукано одягнений, і носив з собою невеликий ціпок з срібною ручкою у формі ворона. Навіть його пряма постава, показувала те, наскільки впевненим в собі він був.

Гаррі не міг не визнати, що він бачив у ньому якісь риси, що були у Сіріуса.

 

Кабінет Поллукса Блека був повний книжкових полиць, які, здавалось скоро розваляться від тієї купи книг, що стояла на них.

На розкішних і, явно, дорогих меблях були вирізьблені різні візерунки і руни, значення яких Гаррі не намагався зрозуміти. Меблі були оббиті блискучою драконячою шкірою, яка була звичним атрибутом на Площі Ґриммо Дванадцять.

На стінах були світло-сірі шпалери, що по-срібному виблискували, коли на них падало світло від декількох запалених свічок, шо тліли у канделябрі.

 

В часі Гаррі, цього кабінету на Площі Ґриммо не було. Хоча можливо він був зачарований, і можна було зайти тільки справжньому Блеку. Або ж тільки з дозволу Поллукса. Чистокровні часто так зачаровували свої маєтки.

 

Зараз Гаррі сидів у його кабінеті, на шкіряному стільці з темного дерева, поки Поллукс уважно розглядав його, звузивши очі.

Вони сиділи так вже якийсь час мовчки: Гаррі думав про свою дурість; а Поллукс, напевно, підбирав слова.

Часоворот, або те, що від нього залишилося, стояв на столі між ними.

 

Поллукс дивився своїми темно-сірими очима в яскраво-зелені очі Гаррі. А потім раптово сказав:

— По тобі видно, що ти Поттер. Єдине, що мене напрягає, це те, що у Поттерів зараз тільки один нащадок. А я більш ніж впевнений, що він зараз ходить до школи разом з моїм сином.

Він замовк, а потім оглянув Гаррі зверху вниз, кажучи:

— І одежа в тебе… дивацька.

Потім він вказав кивком на часоворот.

— Це доводить, що ти і справді з майбутнього… Але, звідки в тебе часоворот, і як ти опинився в нашому маєтку? — він склав руки на столі в замок, — Звичайно, я не спеціаліст по часоворотах, але наскільки мені відомо, часовороти — це не дешеве задоволення. Їх зазвичай збергають у Відділі Таємниць. Окрім того, місце, при перенесенні не змінюється. Хіба що у твоєму майбутньому часовороти вдосконалили.

 

Гаррі важко видихнув, але водночас кивнув. Він вирішив не розповідати все до деталей, але хоч якось пояснити своє прибуття було варто. Інакше Поллукс Блек наврядчи б дозволив йому зараз сидіти у своєму кабінеті.

Та і Поллукс чоловік був не дурний.

Якраз це було для Гаррі проблемою.

 

— Ви… праві в тому, що я Поттер. Просто… в майбутньому так склалося, що ваш маєток перейшов мені у спадок.

Брови Поллукса злетіли б до стелі, якби це було можливо. Він випустив одну смішинку, але вона звучала трохи невірливо і навіть, насмішливо. Його очі зблиснули так, наче Гаррі розповів йому якийсь жарт.

— Ти маєш мене за дурня? Яким це чином маєток Блеків перейшов у спадок Поттеру? Наші сім’ї ніколи настільки близькими не були.

Гаррі зітхнув і поглянув на часоворот, наче обводячи вигорілі руни своїми очима.

— Ваш нащадок був моїм хрещеним. Але потім його вбили, і майно перейшло до мене. — Гаррі було важко говорити ці слова. Він знав, що не можна було розповідати про майбутнє у минулому. Але Гаррі мусив розповісти щось Блеку, просто тому, що той міг витягнути з нього інформацію трохи по-іншому, якби тільки захотів.

 

Поллукс зацікавлено схилив голову вбік. Здавалось, ніби він слухає казочку. Хоча, було б дивно, якби Поллукс жалів свого нащадка, який ще, швидше всього, навіть не народився.

— Чи можу я поцікавитися його ім’я?..

 

Гаррі задумався. Звичайно, Вальбурґа виглядає, як підліток. У неї ще не може бути двох синів. Окрім того — Гаррі не бачив тут Оріона Блека.

— А який зараз рік? — обережно запитав Гаррі.

 

Поллукс мовчки дістав зі своєї шухляди газету. Було видно, що вона була нова, і навіть був відчутний запах свіжого газетного паперу. Він поставив її на стіл перед Гаррі.

Він знайшов очима дату видання газети, і завмер.

 

“Видано: 10.07.1942.”

 

Було відчуття, немов Гаррі забув як дихати.

“СОРОК ДРУГИЙ РІК?… О, Мерлін… Сіріуса тут ще навіть не планують. До його народження ще сімнадцять років. Та і я не думаю, що немовля мені чимось зарадить… Я ж йому буду майже як дід… Він не буде мене знати” — внутрішньо панікував Гаррі, хоча назовні він просто затримав подих. Раптом він завмер через ще одну думку

— “Тоді Вол-.. тобто Том Редл зараз підліток?.. Тільки от в якому році він народився?… Може він ще взагалі в притулку? Або вже старався отримати місце професора Захисту від Темних Мистецтв?.. Чорт забирай..”

 

Поллукс, у свою чергу, уважно слідкував за його реакцією.

Погляд Гаррі мимоволі впав на заголовок газети:

“Свавілля Ґріндевальда та його посіпак продовжується…”

Гаррі стиснув губи.

“Мерлінові мухомори… Ґріндевальд…” — подумав він.

 

Вони сиділи у тиші ще якусь мить, але Поллукс перебив його думки,

— Тож?..

 

Гаррі прочистив горло і, немов не своїм голосом, сказав:

— Він народиться через сімнадцять років… А мій батько через вісімнадцять… — Гаррі, сам того не розуміючи, у розпачі запустив свою руку собі в волосся, досі дивлячись на дату газети.

Схоже, він тільки зараз зрозумів, що накоїв. Він зайшов надто далеко. Надто давно.

 

Поллукс кивнув, не відводячи очей від Гаррі,

— Я думаю, що ти знаєш моє ім’я, чи не так?.. — він дочекався поки Гаррі кивне, — Отож. Але твого я не знаю.

Гаррі важко видихнув,

— Я Гаррі.

Поллукс кивнув. Він відкинувся на спинку крісла, і задумливо сказав,

— Гаррі Поттер. — він зробив паузу і відхилився на спинку свого стільця. — У мене є для вас пропозиція.

Гаррі підняв погляд на чоловіка.

Пропозиція від Блека не могла означати нічого хорошого. Геть не могла. Найбільше його насторожував блиск очей Поллукса.

Гаррі відчув як у нього в грудях зароджується неспокійне відчуття, але обережно запитав:

— Тобто?..

Поллукс знову вказав кивком на часоворот, або на те, що від нього залишилось.

— Тобто твій часоворот не можна полагодити. Тобі потрібен притулок і нове ім’я. Нова історія. — він обережно взяв часоворот в руки, і почав розглядати випалені руни, тріснуті кільця і піщаний годинник в центрі. Також тріснутий. — І я можу тобі з цим допомогти.

 

Гаррі відчув, як у його горлі застряг той мерзенний клубок, що не дає дихати, коли він побачив як легко Поллукс йому посміхнувся.

У Гаррі в голові роїлися тисячі думок:

 “Це небезпечно. Залишатись у Блеків небезпечно. Говорити з Лордом Поллуксом Блеком неймовірно небезпечно.

 Та хіба у мене є вибір?..

 Ровено, дай мені мізків хоч зараз, якщо при народженні вирішила не давати…“

 

Та його думки знову перебив Поллукс,

— Ми ж обоє розуміємо, що ти не зможеш повернутися в свій час. — продовжував тиснути він. — Кільце теперішнього вигоріло найдужче. А я не думаю, що цьогочасні часовороти настільки потужні, щоб перенести тебе в твій час. Тим більше, якщо часоворот з твого часу вигорів при перенесенні сюди. А він явно має бути потужнішим ніж цьогочасні.

 

Гаррі розумів що Поллукс правий. Але в очах почало колоти. Показувати свою слабкість перед Блеком, було по-ідіотськи. Якщо Поллукс побачить сльози, то він зрозуміє, що виграв. Тому він перевів свій погляд на вікно.

 

Гаррі раптом пирхнув, віднайшовши у собі свою ґриффіндорську сміливість.

— Я не дурний, як може здаватись. — Гаррі пирхнув. — Ти ж не будеш допомагати мені просто тому, що я з’явився у твоєму маєтку. До того ж я Поттер, і я не відношусь до списку “Чистокровних 28”.

Гаррі був здивований, що мав достатньо сміливості, щоб звернутись до такого чоловіка, як Поллукс Блек на “ти”. Але схоже, що самому Поллуксу було байдуже на ці формальності.

В очах Лорда Блека з’явилась тінь зацікавленості.

— Ти не такий безнадійний, як я спочатку думав. — він самозадоволено усміхнувся.

Він замовк на мить, але потім продовжив.

— Я б не відмовився отримати від тебе трохи інформації…

Гаррі одразу ж хотів похитати головою, але Поллукс кивнув і сказав,

— Я розумію, що ти не можеш розказати мені всього. Це закон часу. Адже все ж може бути якийсь мізерний, шанс на твоє повернення в свій час.

Гаррі невідривно дивився на Поллукса якийсь час.

Раптом Блек простягнув йому свою долоню і буденно запропонував:

— Я допомагаю тобі жити у цьому часі, а ти час від часу розказуєш мені все, що знаєш про майбутнє мого роду та інших, зі списку 28-ми.

 

Гаррі завмер.

Відмовитись — означало приректи себе на смерть прямо тут. Поллукс Блек не бавився б з ним.

Звісно, Гаррі не було чого втрачати, але він і досі міг щось змінити. Він міг змінити майбутнє.

Він мерзенно себе почував, думаючи про це. Він мав думати про благо магії і часу, а не про свої бажання.

Це було ризиковано. Через нього майбутнє було б геть невідомим. Але, можливо, він би міг когось врятувати?..

Першим про кого він подумав був Сіріус.

Вже потім він згадав про яскраво-червоні очі, і про шипіння парселмови.

І, раптом, у його голові наче щось загорілось.

Він міг змінити Тома Редла.

 

Це була дуже імпульсивна думка, але вона змусила Гаррі одразу ж потиснути руку Поллукса у відповідь.

Ох, Гаррі знав, що буде шкодувати про це.

Блек задоволено кивнув, відпустив руку Гаррі, і тихо сказав:

— Хороше рішення.

Поллукс задумався на якусь мить, а потім кивнув сам до себе. — Що ж. Тепер кажи усім, що ти мій далекий родич, який багато подорожував. Так тебе будуть поважати чистокровні. Особистість придумай собі сам.

 

Гаррі знав, що він ідіот, ще тоді коли думка про Тома Редла змусила його погодитись на пропозицію Поллукса.

Довіряти своє життя Блеку не було надто розумно. Але Гаррі вирішив відкинути цю думку подалі, бо тепер він намагався зрозуміти як йому дістатись до Тома Редла.

Гаррі поглянув на часоворот знову, а потім на Поллукса.

— Я його заберу собі.

Поллукс просто стенув плечима, показуючи, що йому байдуже. Проте Гаррі було помітно, що у Блека вже є план щодо нього. Це було видно по його очах.

Гаррі поклав все що залишилось від часоворота в кишеню свого пальта.

Та Поллукс раптом заговорив.

— То… Як щодо твого імені?.. Є якісь побажання?..