Розділ п’ятий. Гаррієт Грей.

(Змінено: 11.08.2025)

________________________________

Гаррі досить добре жилося в маєтку Блеків.

Він жив у одній із кімнат на найвищому поверсі. Тій, що у майбутньому має належати Сіріусу. Проте вона геть не виглядала такою, якою Гаррі звик її бачити.

Там не було різноманітних фото і постерів, які Сіріус причепив до стін якимись чарами, щоб їх не можна було зняти. Там не було повних шухляд листів від його друзів.

Тому Гаррі просто пересунув деякі меблі так, як вони стояли у його часі, аби ця сіра кімната була хоча б трохи схожа на Сіріусову.

Ельфи-домовики готували смачну їжу. Гаррі навіть помітив серед них Крічера, хоч той виглядав молодшим, ніж у майбутньому.

Гаррі дали трохи цьогочасного одягу – сорочок, жакетів, мантій. Вони виглядали доволі дорого, тому він геть не жалівся.

Поллукс зазвичай був занятий, і Гаррі це повністю влаштовувало. Він проводив більшість свого часу в бібліотеці, або тренуючись. Він вивчав цьогочасні манери, і старався говорити так, як говорили у цьому часі.

Взагалі, мало що змінилось. Хіба кошмари не так часто його переслідували.

Проте Гаррі і досі почував себе трохи не зручно у компанії Блеків.

А ще, виявилось, що у Поллукса є ще один син. Сигнус.

За ним постійно доглядала нянька, або ельфи домовики, чи сам Поллукс. Адже йому було тільки чотири роки. Тому Гаррі Сигнуса бачив, від сили, два рази. Сигнус був більше схожий на Вальбурґу, ніж на Альфарда.

Сам Поллукс говорив, що Альфард більше схожий на свою матір, ніж на нього.

А їхня матір, Ірма, померла рік тому.

Гаррі було доволі легко обрати нове ім’я. Поллукс просто запропонував йому іншу версію його імені. Гаррієт.

А з прізвищем було ще легше. Гаррі обрав собі його сам.

Він згадував ті дні коли читав твори маґлівських класиків, і обрав він майже одразу.

 Грей.

 Гаррієт Грей.

Він вже довго думав про Тома Редла. Гаррі все так само часто бачив його у своїх снах, але цього разу він його не вбивав, просто дивився на нього своїми темними очима, що наповнювались червоним щоразу перед тим, як Гаррі прокидався.

Це була дурна ідея – думати про те, що він зможе змінити Тома Редла.

Гаррі завжди ненавидів його, він просто втомився від Волдеморта, адже був прив’язаний до нього все життя.

Але ця ідея зміни, ця ідея порятунку інших, їх повернення — змусила його думати про Темного Лорда знову.

Це було абсурдно, бо Гаррі все життя тільки і чекав його смерті.

Але думки про нього змусили його хотіти жити знову. Навіть у минулому.

Він довго згадував все, що Дамблдор розповідав йому про Тома Редла. Усі ті спогади різних людей про нього, які він бачив.

Гаррі трохи подружився з Альфардом, і часто говорив з ним про магію, про своє минуле, хоча він трохи змінював свої історії.

Гаррі було помітно, що Вальбурґа теж хотіла з ним поговорити, судячи з того, як зацікавлено вона іноді слухала його розмови з Альфардом, вдаючи, що читає книжку. Але він не міг зрозуміти, чи то вона соромилась, чи то хтось їй забороняв.

Гаррі старався обережно запитувати Альфарда про Гоґвортс, про студентів.

Так він і зміг дізнатись про відмінного учня і слизеринця Тома Редла, що цього року мав почати свій шостий курс.

Для Гаррі це була маленька перемога. Тепер йому треба було тільки думати про те, як його зустріти.

І він зрозумів, що йому робити доволі швидко.

Одного вечора, коли Гаррі вечеряв разом з Блеками, Поллукс почав розмову про Гоґвортс. І виявилось, що колишня професорка з Захисту від Темних Мистецтв пішла на пенсію.

У голові в Гаррі наче щось загорілось.

Він вирішив поговорити з Поллуксом пізніше того вечора.

***

Гаррі знайшов його вже після того, як Альфард та Вальбурґа пішли до своїх кімнат. 

 Поллукс курив біля відчиненого вікна на кухні, дивлячись на зорі. Гаррі стояв у вирізі дверей якусь мить, допоки чоловік його не помітив. Він підняв брови і кивнув головою, неначе запрошуючи Гаррі до себе.

Він підійшов, і плечем сперся на стіну навпроти Поллукса, поки той спостерігав за його рухами. 

 Блек запропонував Гаррі сигарету, але той похитав головою.

  Вони мовчали ще якусь мить, поки Гаррі не запитав.

 — Ти казав, що у Гоґвортсі якась професорка пішла на пенсію.

 Поллукс підняв брови і кивнув.

 — Казав. — він замовк, чекаючи поки Гаррі продовжить говорити. 

 — Хтось уже зайняв її місце? — Блек подумав якусь хвильку, а потім похитав головою. Гаррі схрестив руки на грудях і додав, — Тоді я хочу піти на її місце.

 Поллукс здивовано хмикнув, видихаючи дим у вікно. 

***

Відтоді Гаррі не міг знайти спокою своїм думкам. Він чекав на відповідь на його лист від чинного директора Гоґвортсу, Армандо Діппета.

Гаррі намагався більше читати, більше тренуватись. Він навіть читав якісь книги про те, як складати шкільні плани, про те, як краще навчати і пояснювати магію.

Для нього робота була не просто способом приблизитись до Тома Редла, а і стати більш незалежним від Блеків.

Він допомагав тренуватись Альфарду і Вальбурзі, і бачив, що вони дуже швидко вчились. Йому вже навіть подобалась їхня компанія.

Гаррі помітив, що Поллукс був доволі суворий зі своїми дітьми. Він ніяк не намагався тому завадити, але старався бути з ними трохи м’якшим. Гаррі іноді згадував, що Сіріус розповідав про свою матір, і йому ставало шкода і її, і його. Тому він намагався бути з нею трохи добрішим, сподіваючись, що вона трохи зміниться в майбутньому.

А ще, Гаррі боявся.

Він до тремтіння в колінах боявся побачити тих, хто ще жив у його часі. Звичайно, він хотів побачити Тома Редла, але це було інше.

Що було б, якби він побачив професорку Макґонеґел? Або професора Слизорога? Або іще когось?

Завдяки Альфарду Гаррі знав, що Дамблдор зараз викладає Трансфігурацію в Гоґвортсі.

І, йому було важко це визнавати, але він не хотів його бачити. Не після усіх тих обіцянок про хороше закінчення війни, і не після того, як Дамблдор добровільно віддав життя Гаррі на смерть. І він не знав, чи Албус справді шкодував, чи ні?

Гаррі розумів, що Дамблдор зараз, напевне, дуже відрізняється від того, якого він знає.

Але йому всеодно було важко думати про це, і про те, що він буде змушений вдавати, наче він не знає Дамблдора. Наче він ніколи його не бачив.

***

Гаррі сидів у вітальні і читав книгу, закинувши ногу на ногу.

У Альфарда зараз був додатковий урок з Нумерології. А Вальбурґа, напевне, читала у бібліотеці.

У вітальні було тихо, та раптом у кімнату зайшов Поллукс. У нього на обличчі була самозадоволена посмішка.

Він зупинився біля Гаррі, і поставив свою руку йому на плече.

— До тебе сова прилетіла.

Поллукс простягнув Гаррі конверт з жовтуватого паперу. Він узяв його і оглянув.

На штампі була емблема Гоґвортсу.

Гаррі поглянув вгору на Поллукса і повільно промовив:

— Дякую.