Розділ шостий. Будні.

(Змінено: 11.08.2025.)

Примітки

Блокологія¹ — захист розуму від втручань легіліментів.

Лігіліменція² — це магічне вміння видобувати почуття та спогади з розуму іншої людини.

________________________________

Живучи з Блеками, Гаррі вже звикав до роскоші.

Тепер ці дорогі, класичні мантії йому вже не здавались пережитком минулого, або якимось ідіотством, бо вони навіть почали йому подобатись.

Хоча він і досі не намагався хоч якось вкладати своє неслухняне волосся. У цьому просто не було сенсу.

Йому почали подобатись розкішні і охайні кімнати оздоблені в сірі або чорні кольори.

Він потроху звикав до цьогочасних правил та етикету. Хоч вони і не сильно змінилися.

Він вивчив багато нових заклять, яких його не навчили ні в Гоґвортсі, ні в Аврораті. І Гаррі тепер розумів чому Герміона так любила бібліотеку Блеків.

Окрім того, Гаррі читав багато книг про створення зілль та заклять. Він почав цікавитись Нумерологією і Стародавніми Рунами.

Йому вперше хотілось знати все, до чого він тільки міг дотягнутись.

Якось у його руках навіть була книга з Блокології¹. А потім і книга про Лігіліменцію².

Чомусь у цьому часі Гаррі відчував себе вільнішим. Він відчував, що тут — йому ніхто нічого не скаже. Навіть якщо він подивиться на книгу з темної магії. Ніхто не похитає вказівним пальцем коли він зробить помилку. Навіть попри те, що в своєму минулому він робив їх рідко — про них знав весь Магічний Світ. Все ж, знаменитість, як-не-як.

Можливо, він відчув себе вільним, бо більше не відчував на собі десятки а то і сотні поглядів коли просто йшов по каву з цукровим пером.

Можливо тому, що журналісти в цьому часі і не знали про нього, як про Обранця.

Хоча ніхто окрім чотирьох Блеків та купки ельфів його тут, поки що, в обличчя не бачив.

Хоч шрам Гаррі став на відтінок помітнішим, він не відчував себе як той Гаррі Поттер. Він іноді думав, що у нього, напевне, в цьому часі чомусь є зв’язок з Томом Редлом, і ось чому його шрам став помітнішим.

Тому коли його помітив Альфард, Гаррі доводилося вигадувати легенду про появу цього шрама.

Та навіть якби йому довелося битись з Волдемортом знову — він би не був таким, як був той Гаррі.

Той інший Гаррі, що був у майбутньому, але залишився у минулому.

Гаррі відчував полегшення.

Виявляється це було таке щастя — коли його ніхто не знав. І тепер Гаррі, чомусь розумів хитрі погляди Вальбурґи Блек, що була на портреті в його Площі Ґриммо.

Можливо, вона знала про те, що Гаррі потрапить в минуле, і лиш чекала цієї миті? 

Можливо, лиш можливо, вона хотіла побачити, як він божеволіє через той клятий часоворот?

Разом з цими думками він коротко глянув на Вальбурґу, що снідала біля нього.

Але Гаррі вже навіть був радий, що все так сталося. Адже жити в минулому, в якому він ще не народився — було легко.

Було важко тільки тоді, коли Поллукс таки хотів якусь майбутню інформацію.

Він досі відчував себе напружено. Погані сни майже зникли, бо вони були заполонені багряними очима Тома Редла. Хоча іноді йому і досі снилися Рон, Герміона, Ремус і Сіріус. Останній завжди наче намагався його про щось застерегти. І Гаррі доволі часто думав про те, що Сіріус має на увазі.

І хоч він вже відчував себе більш впевненим ніж раніше — його і досі напрягали Блеки.

Хоч він і полюбив розкіш — він хотів знайти собі свій дім, і не мучити свою нервову систему в цьому домі.

Але йому стало легше після листа від Армандо Діппета, де було написано, що він хоче зустріти Гаррієта у “Дірявому казані” для співбесіди.

І після того Гаррі, наче, почав жити по-новому. Він все чекав, він все рахував дні до співбесіди і до тридцятого серпня. Бо вчителі зазвичай прибували до Гоґвортсу трохи раніше.

Коли він став Гаррієтом Греєм не тільки по документах, що йому організував Поллукс, а і, частково в душі, — він став щасливішим. Це було так, немов камінь з душі впав.

Немов, він став тим собою, якого завжди ховав.

І це також насторожувало того маленького параноїка Гаррі Поттера, що і досі жив всередині нього. Він не міг, і не хотів позбутися Гаррі.

Хоча можливо Гаррі і був Гаррієтом, просто не звик його показувати?..

Гаррі відчував, немов сам по трохи ставав Блеком, хоч його тут, напевно до скону, будуть ним вважати. Навіть попри те, що прізвище у нього — Грей.

Гаррі і досі не міг повірити в те, що може стати професором.

Це було те майбутнє, яке йому пророчив Ремус, і всі учасники Дамблдорової Армії.

***

Саме зараз, Гаррі розглядав цьочасні портрети на Площі Ґриммо. Вони віталися з ним і обмовлялись декількома словами, хоча вирази їхніх облич були дещо суворими.

Він почув позаду себе тихі кроки. Альфард підійшов до нього, роздивляючись портрети разом з ним так, наче він не бачив їх щодня, протягом шістнадцяти років.

Спочатку Альфард мовчав, але потім, немов вже не міг терпіти, сказав,

— Батько сказав, що ви можете станети професором в Гоґвортсі. Це правда?

Гаррі хмикнув.

— Так. У мене скоро співбесіда.

Альфард кивнув, і Гаррі бачив, як той відвів погляд на одну з книжкових полиць.

— То, виходить, що ви будете вчителювати Захист від Темних Мистецтв?

Гаррі випустив тиху смішинку а потім кивнув.

Альфард замовк на мить а потім сказав.

— Ніколи не думав, що буду жити під одним дахом з професором.

Гаррі знову тихо засміявся і легко поплескав Альфарда по плечу. Той був трохи здивований, і на якусь мить сором’язливо замовк.

Потім він подивився на годинник на своїй руці і сказав:

— Скоро ми будемо відправлятись на Алею Діаґон. Нам варто збиратись. Вам, напевне, потрібне якесь вчительське приладдя.