15 Results in the "Uncategorized" category
-
Chapter
Післямова
Ця ідея прийшла до мене ще в 2024 році, але лише зараз я змогла її реалізувати. Ідея створення цієї збірочки прийшла до мене зовсім недавно. Ось так тік ток ідея стала збірочкою страшних історій. Як це відбувалося? Спочатку це була тік ток ідея. Мені її підкинула моя подруга. Я…-
3,6 K • Completed
-
-
Присвячується пам’яті мого дідуся. Я тебе дуже сильно люблю і сумую за тобою…- 85 • Лис 15, '25
- 485 • Гру 30, '25
- 456 • Гру 31, '25
-
-
Chapter
Передмова
Все почалося з коментаря. Здавалося б - просто жарт у соцмережі, кілька слів під постом: Одне повідомлення, щоб я зрозуміла, що ти маніпулятивний нарцис:))) І його відповідь - коротка, ніби теж у грі: Я маніпулятивний нарцис. Віра тоді навіть усміхнулася. Та усмішка швидко зникла,…-
1,1 K • Ongoing
-
-
Chapter
Розділ перший. Світло і віра
Я ніколи не думала, що світло може бути таким тихим. Тонким, як подих і теплим настільки, що хочеться в ньому залишитися. У дитинстві світло завжди було гучним - воно осліплювало, вимагало, карало. І я вчилася жити в тіні. Мабуть, саме тому коли з'явився Ярик, я спершу подумала, що…-
1,1 K • Ongoing
-
-
Я ніколи не вірила, що тепло може боліти. У дитинстві я навчилась думати, що тепло це пастка: спочатку воно огортає, а потім вимагає, забирає, карає за кожен неправильний рух. Тому коли теплий вечір опустився на місто, а Ярик запропонував прогулятися, я не знала, як правильно…
-
1,1 K • Ongoing
-
- Story
Почуття
Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор. -
Chapter
Розділ третій. Державю болю
Іноді здається, що минуле має свій запах. Тонкий, майже невловимий, але варто комусь сказати слово не тим тоном, подивитись не тим поглядом, і ти раптом стоїш не тут, а там. У тій самій кімнаті, де тебе давно немає. Слухаєш голоси, які вже не повинні звучати. Так сталося й…-
1,1 K • Ongoing
-
- Story
Силуети
Осінь. Така прекрасна пора. Опадає листя і немов ковдра зіткана з золота вкриває землю. Подмухав легкий вітерець який обвівав моє обличчя. На вулиці стояв саме вересень, перехідна пора між літом і осінню. Холодно ще не було але й спека вже ділась. Було тепло і затишно адже це останні деньки коли ще літо не повністю покинуло нас в цьому році. Люди як ті мурахи,… - Це збірка страшних історій, які ідеально підійдуть на Геловін
- 252 • Жов 31, '25
- 726 • Лис 1, '25
- 240 • Лис 1, '25
-
-
Chapter
Русалка чи вампір
У липні 2022 ми з Софією схотіли поворожити та викликати русалку. Ми хотіли загадати в неї бажання: бути красивими і щоб за нами бігали хлопці. Та те, що було далі, змусило мене більше ніколи не викликати душі померлих та русалок. Ми вилізли через вікно, бо бабуся завжди замикала…-
3,6 K • Completed
-
- 1 2 Next
