Глава 21. Між двома берегами

289 рік від Завоювання

На світанку Фейр-Айл лежав на заході темною смугою між сірим морем і низькими хмарами. Сонце ще не піднялося достатньо високо, щоб зігріти палуби, і над водою тягнувся холодний вітер, від якого мокрі канати здавалися майже крижаними на дотик. Навколо «Люті» розтягнулися королівські галери: одні трималися досить близько, щоб із них можна було розрізнити людей на палубах, інші виднілися лише щоглами й прапорами поміж хвиль.

Станіс Баратеон майже не дивився на сам острів. Його більше цікавила вода між Фейр-Айлом і материком — ширина протоки, напрям вітру, течія й те, скільки місця матимуть кораблі, коли почнуть перебудовуватися під час бою. На карті все виглядало чисто й просто; на морі сотня корпусів неминуче розтягувалася. Один капітан відставав на хвилі, інший виходив на півкорпуса вперед, третій міг побачити сигнал на кілька хвилин пізніше. У вузькій воді цього вистачало, щоб добре намальований стрій почав ламатися.

Паксетер Редвін стояв поруч над картою, притримуючи один край пергаменту рукою, щоб його не зірвав вітер.

— Якщо Віктаріон побачить південну групу раніше й поверне?

Станіс не відривав очей від протоки.

— Тоді ми не отримаємо битви на тих умовах, яких хочемо.

— Зате змусимо його відступити.

— І залишимо Балону цілий флот.

Редвін на мить перевів погляд на нього, потім знову на карту. Заперечувати не став. Шість років тому кораблі Арбору стояли біля Штормової Межі, не дозволяючи Станісу отримати їжу; тепер ті самі знамена йшли разом із королівськими галерами. Обидва пам’ятали про це достатньо добре, щоб не мати потреби згадувати вголос.

Трохи далі стояв Давос. Його «Чорна Бетта» губилася поруч із важкими бойовими галерами, але сьогодні малий корпус був радше перевагою: судно могло швидше пройти між групами, передати наказ або перевірити сигнал там, де велика галера витратила б надто багато часу на один розворот.

— Південна група? — запитав Станіс.

— Готова, — відповів Редвін.

— Сигнали?

— Перевірили двічі.

Станіс кивнув і перевів погляд на Террона Мелара. Террон Мелар стояв біля борту й дивився не на карту, а на саме море. Час від часу він переводив погляд із вітрил найближчих галер на хмари над материком, ніби намагався побачити зміну погоди раніше, ніж вона дістанеться флоту. Станіс помітив це.

— Мелар. Якщо вітер піде сильніше із заходу?

Террон відповів не відразу. Спочатку подивився на воду біля борту, потім на вітрила транспортів позаду бойової лінії.

— Галерам буде незручно, але вони витягнуть веслами. Вантажним суднам гірше. Їх почне зносити до материка, особливо ті, що сидять низько через вантаж.

— Коли нам це почне заважати?

— Якщо вітер лишиться таким — не скоро. Якщо за годину посилиться вдвічі, доведеться рухати вантажні судна раніше, ніж ви хотіли.

Станіс стиснув губи й кілька ударів серця дивився на вітрила транспортів.

— Якщо погода зміниться, скажеш одразу.

— Так, мілорде.

Станіс торкнувся пальцем задньої частини строю й перевів погляд на Фарена. Досі Моррігана частіше викликали через чисельність, стан транспортів або порядок людей; тепер йому вперше визначали окреме місце безпосередньо в морському бою.

— Ваші кораблі залишаються з вантажними суднами. Якщо головна битва зміститься на північ, ви за нею не йдете. Якщо побачите пошкоджений корабель противника — теж не йдете, доки він не загрожує вантажним суднам.

Фарен уважно подивився на карту.

— Ви очікуєте, що частина спробує пройти через нас.

— Якщо Віктаріон зрозуміє, що його затискають, він шукатиме будь-який вільний простір. Великі бойові галери будуть попереду. Вантажні судна виглядатимуть слабшим місцем.

— Скільки вантажних суден ми не можемо дозволити собі втратити?

Станіс підняв погляд.

— Жодного, якщо можеш цього уникнути. Люди й припаси на них потрібні для висадки після битви. Не вигравай мені море ціною того, що потім не матиму чим брати острови.

— Зрозумів.

Станіс перевів погляд на Террона.

— Якщо Морріган вирішить, що побачив чудову можливість для переслідування?

Кутик рота Террона ледь ворухнувся.

— Якщо заради неї треба залишити вантажні судна, я його не повезу.

Станіс подивився на Фарена.

— І тебе це влаштовує?

— На його кораблі остаточне слово про маневр має капітан.

Давос, що стояв трохи збоку, сховав слабку усмішку в комірі плаща. Станіс лише коротко кивнув.

— Добре. Тоді починаємо.

Перші королівські вітрила Віктаріон Грейджой побачив невдовзі після полудня. Спочатку над хвилями з’явилися лише верхівки щогл, потім білі й золоті полотнища почали підніматися з-за горизонту одне за одним. Ліворуч тягнувся Фейр-Айл, праворуч темнів материковий берег, а між ними протока поступово наповнювалася кораблями.

Віктаріон стояв на носі «Залізної Перемоги» вже в обладунку. Морський вітер холодив метал на плечах, палуба під ногами постійно рухалася, а попереду нарешті чекала битва, яку він розумів: не нічний удар по пришвартованих кораблях, як у Ланніспорті, а флот проти флоту.

Позаду й навколо йшла сила, яку Балон збирав роками. Довгі кораблі намагалися тримати встановлені проміжки, але море раз у раз ламало рівний стрій. Одне судно виходило на хвилі вперед, інше провалювалося між гребенями й відставало, керманичі постійно підправляли курс, щоб не зачепити веслами сусідів. І все ж флот залишався керованим. Сигнали йшли від флагмана до сусідніх кораблів, далі — до наступних. Поки це працювало, сотня окремих капітанів усе ще була Залізним флотом.

— Південь? — запитав Віктаріон.

Чоловік біля щогли подивився в бік Фейр-Айла.

— Чисто.

— Північ?

— Є вітрила. Менше, ніж попереду.

Віктаріон насупився. Кількість сама по собі не лякала його, але розташування королівських кораблів не подобалося. Вони не збиралися в одну щільну лінію, як робив би капітан, який просто хоче зійтися борт у борт. Частина трималася надто далеко на північ, інша зникала за вигином Фейр-Айла.

Віктаріон ще раз звірив північ і південь. Королівські кораблі стояли не лише попереду: частина сил уже проступала там, де мала б лишатися вільна вода для відходу.

«Золотий Шторм» Аерона тримався досить близько до флагмана, щоб брати могли говорити без рогу. Його веслярі працювали рівно, новий корпус легко проходив хвилю, а сам Аерон стояв біля носа без шолома й із кухлем у руці.

— За першу галеру! — гукнув він.

Віктаріон скривився.

— Прибери вино.

— Веслярам воно не заважає.

— Тобі заважає. Тримай своє місце й не виходь зі строю за першим кораблем, який здасться легкою здобиччю.

Посмішка Аерона стала ширшою.

— Я коли-небудь так робив?

Віктаріон не відповів. Далі на заході йшли кораблі двох синів Родріка Харлоу. Перед виходом їхній батько не просив Віктаріона про перемогу й не говорив про славу. Сказав лише повернути синів живими.

Віктаріон нічого не пообіцяв. На морі такі обіцянки давали лише дурні. На північному горизонті з’явилися нові вітрила. Віктаріон примружився, намагаючись зрозуміти, кому вони належать, але за хвилину відповідь уже була очевидною: ще одна королівська група заходила їм у тил.

Він різко подивився на південь. З-за Фейр-Айла виходили нові кораблі, і їх ставало дедалі більше. Тепер задум Станіса складався цілком. Південний вихід уже закривали; північний залишався відкритим лише ненадовго.

— Сигнал! Розворот на північ!

Капітан витріщився на нього.

— Але там…

— Я бачу. Південь уже закривають. На півночі ще є прохід. Усі кораблі, які чують сигнал, — за мною!

Роги передали команду далі. Частина флоту почала розворот одразу, інші капітани запізнилися або вже були зв’язані боєм. Віктаріон не шукав серед прапорів Станіса й не витрачав час на найбільші галери. Він дивився на проміжки між корпусами, визначаючи, де ще залишалася вода, через яку можна провести корабель.

— Він закрив протоку, — сказав хтось поруч.

— Ще ні.

Прохід попереду був вузький, але існував.

— Весла!

«Залізна Перемога» набрала хід.

Паксетер Редвін побачив сигнал із «Люті». Три прапори. Потім ріг.

— Тепер.

Люди Паксера вже чекали, і на кораблях Арбору майже відразу піднялися прапори. Південна частина королівського флоту почала рухатися вперед без поспіху: їм не потрібно було наздоганяти противника, достатньо було закрити йому простір. Паксетер побачив, як Залізний флот почав змінювати стрій.

— Побачив, — сказав він.

Капітан поруч кивнув.

— Пізно?

Паксетер дивився на північ. Там королівські галери вже рухалися назустріч залізнородженим.

— Для всіх — так.

Він показав на крайні кораблі.

— Але частина вийде.

— Переслідувати?

— Коли Станіс скаже.

— А якщо не скаже?

Паксетер подивився.

— Тоді не переслідуємо.

Чоловік кивнув, а Паксетер знову повернувся до моря. Станіс Баратеон йому ніколи особливо не подобався, але план був добрий, і це важило значно більше.

Перші кораблі зійшлися майже через годину. До того часу море вже перестало нагадувати поле, на якому можна провести рівні лінії. Галери й довгі кораблі розтягнулися, хвиля розбивала стрій на окремі групи, а сигнали губилися між щоглами, вітрилами й гуркотом сотень весел. Коли відстань скоротилася, над водою потягнулися перші стріли. Королівські скорпіони почали бити ще раніше: важкі болти з тріском входили в борти, ламали щити й змушували веслярів пригинатися над лавами.

Віктаріон тримав «Залізну Перемогу» ближче до північного напрямку відходу. Він уже зрозумів, що Станіс не збирається дати йому одну велику битву борт у борт. Королівський флот входив у протоку шарами, залишаючи за першими кораблями інші, готові пройти вперед, коли передні зв’яжуться абордажем. Якщо залізнороджені зупиняться надовго біля кожної галери, їх просто замкнуть.

Чужий корабель вийшов навскіс перед «Залізною Перемогою», перекриваючи прямий курс. Віктаріонові лишалося або скидати швидкість, або приймати зіткнення під незручним кутом.

— Лівіше! — наказав Віктаріон.

Керманич повів ніс убік. Веслярі правого борту налягли сильніше, ліві на кілька ударів змінили ритм, і важкий довгий корабель почав повертати. Віктаріон дочекався, поки чужа галера опиниться достатньо близько.

— Тепер на неї.

Ніс «Залізної Перемоги» вдарив не в середину корпусу, а ближче до корми. Дерево застогнало, кілька весел галери зламалися одразу, уламки полетіли всередину між лавами. Сам корпус витримав, але корабель розвернуло так, що на кілька хвилин він утратив можливість тримати місце в строю.

Залізнороджені заревіли й кинули гаки. Віктаріон одним із перших перейшов на чужу палубу. Там уже не було місця для красивого бою. Під ногами лежали уламки весел і слизькі канати, люди билися майже впритул, щити чіплялися один за одного, а за спиною кожного стояли ще двоє, які намагалися дістатися вперед. Віктаріон прийняв перший удар на щит і сокирою пробив край чужого захисту. Другого відкинув плечем до лав веслярів, третьому не дав навіть розмахнутися.

У тісноті чужої палуби Віктаріонові не доводилося рахувати далекі вітрила. Тут усе зводилося до кількох кроків слизьких дощок, щита перед грудьми й людини, яку треба було вдарити раніше, ніж вона вдарить тебе. Та море не дозволило забути про решту битви.

За галерою, яку вони взяли на абордаж, уже проходила інша. Ще далі — третя. Королівські кораблі не зупинялися всі разом, щоб допомогти одному судну; частина продовжувала рух і стискала простір на півночі. З півдня теж ішли роги. Віктаріон ударом щита збив противника з ніг і озирнувся через власний борт. Прохід, який ще годину тому здавався достатнім для всього флоту, звужувався.

— Назад на корабель!

Найближчі залізнороджені не відразу зрозуміли.

— Мілорде, вони вже…

— Я бачу. Назад!

Вони вигравали абордаж. Саме це робило наказ важким: ще кілька хвилин — і галеру можна було взяти. Ще кілька хвилин — і «Залізна Перемога» могла вже не мати куди йти. Люди почали відходити. Гаки рубали, поранених тягнули через борт, кількох довелося залишити на чужій палубі. Віктаріон перейшов останнім із тих, кого бачив керманич, і відразу наказав набирати хід.

Коли корпуси нарешті розійшлися, він знову подивився на північ. Тепер стало видно весь задум. Станіс не просто виставив перед ними інший флот. Він примушував залізнороджених зупинятися в десятках окремих сутичок, тоді як його наступні кораблі продовжували рухатися вперед. Віктаріон стиснув сокиру сильніше. Віктаріон уже бачив наслідок: кожна затримка біля однієї королівської галери давала наступним час пройти вперед і звузити простір для відходу.

Аерон Грейджой ще зберігав усмішку, коли перша стріла вдарила в щит людини біля нього. Битва нарешті була такою, якою він уявляв її дорогою від Пайка: роги, весла, кораблі на відстані крику й противник, якого можна було побачити власними очима. Лише керманич «Золотого Шторму» не поділяв його захоплення. Він майже не дивився на людей із мечами — стежив за водою між корпусами й дедалі частіше кричав веслярам змінювати ритм.

Вони пройшли між двома пошкодженими кораблями. Праворуч горів довгий корабель, ліворуч королівська галера майже зупинилася, обплутана канатами з іншим судном. Попереду на кілька митей відкрилася чиста вода.

— Туди! — наказав Аерон.

«Золотий Шторм» рвонув уперед. Керманич побачив небезпеку раніше.

— Мілорде…

Аерон теж побачив. «Лють» виходила їм назустріч не сама. Спершу над ближчими кораблями піднялися золоті вітрила з коронованим оленем, потім стало видно високий корпус і три яруси весел, що працювали майже в одному ритмі. Велика королівська галера не мала швидкості довгого корабля, але зараз їй і не потрібно було наздоганяти.

Аерон озирнувся. Ліворуч залишалося чуже судно, праворуч плавали уламки й люди у воді, позаду тиснули власні кораблі. Простір, у який він щойно увійшов сам, перестав бути проходом.

— Праворуч!

— Не вистачить! — крикнув керманич.

— Весла назад!

Лави заревіли від команд. Веслярі спробували погасити хід, і це врятувало частину людей: «Золотий Шторм» уже не летів прямо під ніс галери на повній швидкості. Але уникнути удару вони не могли.

Ніс «Люті» врізався в борт трохи попереду щогли. Від удару палуба під ногами Аерона стрибнула, дерево тріснуло десь нижче так глибоко, що звук відчувся через підошви. Людей кинуло на лави й один на одного. Щогла хитнулася. Хтось закричав про воду ще до того, як Аерон побачив її між дошками. Він підвівся на одне коліно. Корпус уже стояв під неправильним кутом.

— До корми! — кричав керманич. — Від борту!

Наказів стало надто багато й усі запізнювалися. Весла з одного боку ламалися об корпус «Люті», у пробоїну входила вода, люди, намагаючись урятуватися, збивали одне одного з ніг. Один стрибнув за борт сам. Другого змило, коли корабель різко нахилився. Аерон устиг скинути меч і пояс. Потім палуба пішла з-під нього.

Холодна вода вдарила сильніше, ніж будь-який кулак. Обладунок одразу потягнув униз. Аерон намагався відштовхнутися ногами, але над головою вже плавали уламки, а світло поверхні розбилося на рухомі білі плями. Він зірвав із себе ще одну застібку, вирвав руку з ременя й рвонувся вгору.

Коли голова нарешті вийшла над воду, перший вдих приніс разом із повітрям солону воду. Він закашлявся, схопився за уламок борту й кілька секунд лише намагався не піти під наступною хвилею. Навколо плавали дошки, весла й люди. Дехто кликав на допомогу. Дехто вже не рухався. Аерон озирнувся, шукаючи власну щоглу. Її не було. Від «Золотого Шторму» на поверхні залишилися тільки уламки.

— Три кораблі йдуть до нас.

Террон почув сигнал із «Ластівки» раніше, ніж чоловік закінчив. Фарен стояв на палубі «Вітряної Нареченої». Головний бій був північніше й звідси виглядав як ліс щогл, дим та випадкові спалахи металу, але Фарен дивився не туди. Перед ним ішли три довгі кораблі — саме про таку групу попереджав Станіс. Вони не тримали одного строю: перший був пошкоджений, але швидкий, другий відставав, третій ішов трохи південніше й явно шукав простір між транспортами.

— Не за нами, — сказав Фарен.

Террон подивився.

— За великими.

«Сірий Кит» ішов нижче по воді за більшість суден: на борту було багато людей і запасів, місця вистачало, зате маневреності майже не залишалося. Для нападника це робило його ідеальною ціллю, і Мерро вже піднімав палубних бійців.

— Щити!

Фарен повернувся.

— Не всі.

Мерро глянув.

— Чому?

— Якщо вони йдуть на абордаж, частина має рубати гаки.

Мерро кивнув.

— Перша група — щити! Друга — сокири! Лучники назад!

Деро підняв із «Ластівки» сигнал-запит, і Террон двома прапорами наказав тримати позицію. «Ластівка» залишилася на своєму секторі. Перший довгий корабель тим часом змінив курс до «Сірого Кита».

— Можемо перехопити? — запитав Фарен.

Террон оцінив відстань, вітер і положення трьох суден та похитав головою: «Наречена» не встигала. Натомість він показав на «Тиху Сестру». Старий важкий корпус був повільним, але цього разу ворог сам ішов просто до нього.

— Сигнал.

Прапори пішли вгору, і «Тиха Сестра» почала повертати не назустріч довгому кораблю, а поперек його курсу. Залізнороджений капітан помітив маневр і спробував змінити напрямок, але запізнився. Носи не зіткнулися: довгий корабель пройшов уздовж важчого борту, зате його праві весла першими зустріли дерево «Тихої Сестри».

Тріск пішов уздовж усього борту, і весла почали ламатися одне за одним — спершу кілька, потім майже весь ряд. Уламки кинули частину веслярів назад, довгий корабель утратив хід і розвернувся боком.

— Тепер! — сказав Террон.

Мерро вже кричав:

— ГАКИ!

Цього разу гаки летіли із Сірої Варти.

Фарен підняв меч.

— Живими, якщо здаються.

Корсо тут не було, тому ніхто не поскаржився на наказ брати тих, хто здається, живими. Перший гак зачепився за борт, потім другий, і довгий корабель підтягнули ближче. Залізнороджені стрибнули ще до завершення маневру.

Першого Фарен зустрів мечем: пустив удар убік коротким дотиком до клинка й руків’ям збив чоловіка на дошки. Другий ішов із сокирою, тримаючи її близько до тіла; Фарен ударив по кисті в момент замаху й плечем відкинув його від проходу. Мерро вже вів щитовиків через канати.

— На їхній борт!

Фарен перейшов слідом, залишивши перший крок Мерро. На чужій палубі вони працювали поруч: Мерро рухав групу, а Фарен ставав там, де щитам бракувало місця або противник намагався зайти збоку. Ніхто з палубних бійців не тримався біля Моррігана як охорона; кожен мав власний сектор.

Коли капітан довгого корабля загинув біля щогли, опір не зник, але змінився. Люди дедалі частіше дивилися назад — на воду, інші кораблі й десятки королівських вітрил. Нарешті один із них кинув меч. Мерро закричав:

— ЗБРОЮ ВНИЗ!

Не всі зрозуміли слова Мерро, зате жест був очевидним. Ще один чоловік кинув сокиру, потім третій, і за хвилину бій закінчився. Фарен оглянув палубу. Троє сірих лежали: один уже не дихав, другий затискав рану в животі, третій сидів біля борту з розбитим обличчям.

— Сарро! — крикнув хтось.

Фарен повернувся до моря. Ще два. Другий довгий корабель уже йшов до них. Третій — до чужого королівського транспорту.

— Мерро!

— Тут!

— Полонених вниз. Двадцять людей лишити на захопленому. Решта назад.

— Корабель?

Фарен глянув на Террона. Той уже оцінював корпус.

— Триматиметься.

— Тоді наш.

Мерро засміявся.

— Неро буде щасливий.

— Неро спочатку запитає, скільки коштуватиме ремонт.

— Теж правда.

Другий ворог підійшов ближче. Террон змінив сигнал. «Ластівка» рушила. Цього разу Деро мав дозвіл.

Другий залізнороджений корабель не намагався брати «Вітряну Наречену». Його капітан побачив, що сталося з першим. Повернув до меншого транспорту. Деро побачив це теж.

— Він тікає від нас.

Старший керманич відповів:

— Іде до іншого.

— Бачу.

Кілька місяців тому Деро вже повернув би тільки тому, що перед ним був ворог. Тепер він дивився далі за довгий корабель — на транспорт, людей і справжню задачу.

— Перерізаємо.

— Не наздоганяємо?

— Ні.

Керманич подивився. Деро насупився.

— Що?

— Нічого.

— Говори.

— Террон би зрадів.

— Замовкни.

«Ластівка» пішла навскіс, не намагаючись наздогнати довгий корабель із корми. Деро вів її до точки попереду транспорту, куди противник мав прийти сам, якщо не змінить курс. Старший керманич зрозумів задум і без додаткових пояснень почав повільно додавати поворот.

Довгий корабель ще кілька хвилин тримав курс на транспорт, а потім його ніс почав зміщуватися до «Ластівки». Деро дочекався, поки маневр стане очевидним.

— Лучники, готуйтесь!

Перші стріли пішли ще на підході. На «Ластівці» один чоловік упав біля борту зі стрілою в плечі; двоє інших потягнули його вниз, звільняючи місце. Відповідний залп змусив кількох залізнороджених пригнутися за щитами, але корабель продовжував наближатися. Сержант біля Деро вже тримав гак.

— Чекаємо абордажу?

— Ні. Нехай думають, що чекаємо.

Деро не зводив очей із положення кораблів. Позаду противника повільно завершувала розворот «Тиха Сестра». Вона не могла наздогнати довгий корабель, але й не мусила: Деро вже змусив його відхилитися від транспорту й вести курс через простір перед важчим судном. Він дочекався, поки до зіткнення залишиться достатньо мало, щоб залізнородженому було важче повторити маневр.

— Тепер правіше. Без різкого повороту.

«Ластівка» почала відходити з його курсу. Довгий корабель спробував пройти слідом, але для цього відкрив борт людям «Тихої Сестри». З близької відстані її лучники дали залп по веслярах і верхній палубі. Щити прийняли частину стріл, проте кілька людей за веслами впали або кинули держаки. На одному борту ритм зламався, і корабель почало розвертати. Сержант біля Деро подивився на відкритий борт.

— Тепер можемо взяти.

Деро теж бачив відкритий борт.

— Ні. Повертаємося до вантажних суден.

— Вони вже ледь тримають курс.

— Саме тому вони більше не загрожують нашій ділянці.

Сержант затримав погляд на відкритому борту, стиснув гак у руці, але наказ передав. Деро ще раз озирнувся. Довгий корабель намагався відновити роботу весел, коли з головного бою вийшла пошкоджена королівська галера. У неї бракувало частини весел із одного боку, тому нормально звернути вона теж не могла. Обидва капітани побачили одне одного занадто пізно.

Удар був ковзним, але важчої галери вистачило. Ніс довгого корабля тріснув, корпус розвернуло ще сильніше, і в пошкоджену ділянку почала входити вода. Деро ще кілька секунд дивився на пошкоджений довгий корабель, а тоді повернувся до свого сектора. Чи піде той на дно, тепер вирішували море й чужі теслярі; транспорт за спиною «Ластівки» залишався цілим.

Третій довгий корабель усе ж дістався транспортного ешелону. Ціллю став не один із кораблів Сірої Варти, а широкий королівський транспорт із піхотою й припасами для майбутньої висадки. Коли Фарен побачив його, залізнороджені вже кидали гаки, стягуючи корпуси ближче.

— Можемо підійти? — запитав він.

Террон оцінив хвилю, напрям дрейфу обох зчеплених кораблів і відстань до сусідніх транспортів.

— Із вільного борту вантажного судна. Між ними я «Наречену» не заведу.

— Робимо.

Террон віддав команди керманичу сам. «Вітряна Наречена» обійшла корму транспорту й підійшла до протилежного борту настільки близько, наскільки дозволяли хвиля й рух корпусів. Матроси кинули канати. Фарен дочекався, поки кораблі вирівняються хоча б на кілька ударів хвилі, і тільки тоді перейшов на транспорт разом із невеликою групою бійців. Мерро залишився на «Нареченій»: якщо залізнороджені спробують зачепити вже їхній корабель, хтось мав утримати власну палубу.

На транспорті бій уже розвалився на кілька окремих сутичок. Частина залізнороджених закріпилася біля борту, інші тиснули до середини палуби. Королівської піхоти було достатньо, але її посадили сюди з різних підрозділів, і в тісноті корабля люди втратили командування: одні намагалися прорватися вперед, інші відступали від сокир, треті заважали власним списникам.

Фарен не пішов углиб палуби за першими нападниками. Йому потрібен був прохід і люди, яких можна знову зібрати в стрій. Першого противника, який розвернувся до нього, він прийняв на клинок і відвів удар убік, після чого штовхнув плечем у найближчу лаву. Другому коротко вдарив по руці зі зброєю. Цього вистачило, щоб звільнити перед собою кілька кроків.

— Щити до мене! Не вперед — сюди!

Голос перекрив шум лише для найближчих, але цього було достатньо. Один солдат повернувся, за ним ще двоє. Фарен поставив їх плечем до плеча поперек найвужчої частини палуби.

— Списи за щитами. Не виходити з лінії.

Люди не стали кращими воїнами за кілька секунд. Вони просто перестали заважати один одному. Три щити закрили прохід, списи отримали місце для роботи, а ті, хто стояв позаду, нарешті зрозуміли, де їхня передня лінія. Наступний натиск залізнороджених зупинився.

Фарен ішов уздовж строю, повертаючи назад тих, хто намагався переслідувати відступаючих. Тут він помітив чоловіка, якого інші залізнороджені пропускали вперед і постійно шукали поглядом.

Капітан. Він був великим навіть для остров’янина, тримав сокиру й щит без зайвого замаху та рухався обережніше за більшість своїх людей. Фарен дав йому підійти. Перший удар сокири був коротким і спрямованим до плеча, а другим рухом капітан одразу пішов щитом у корпус, намагаючись притиснути Фарена до борту. Зв’язка була хорошою. Фарен прийняв край сокири на меч під кутом, змістився вздовж борту й не дав щиту замкнути дистанцію.

Капітан перебудувався швидко й ударив ще раз. Цього разу Фарен дочекався, поки вага піде на передню ногу, відвів щит ударом клинка по зовнішньому краю й відразу різонув по руці вище зап’ястка. Сокира впала. Чоловік спробував піти вперед корпусом, але Фарен підсік опорну ногу й поставив вістря біля горла ще до того, як той устиг повністю впасти на коліно.

— Досить.

Капітан кілька секунд важко дихав, потім рука смикнулася до ножа. Фарен ударив руків’ям у скроню. Чоловік обм’як і впав на бік.  Після втрати капітана опір не зник миттєво, але почав розсипатися. Частина залізнороджених відступила назад до свого корабля; інші ще билися, прикриваючи відхід. Фарен не дозволив королівським солдатам кинутися слідом.

— До чужого борту не лізти! Тримайте вантажне судно!

Вони залишилися. За кілька хвилин останні гаки залізнороджених були перерубані, і довгий корабель почав відходити. Уже на повороті в його борт біля самої води вдарив важкий болт із сусідньої королівської галери. Дошки розійшлися; коли корабель нахилило хвилею, вода пішла всередину швидше. Фарен дочекався, поки останній гак зірветься з борту, й одразу повернувся до пошкодженої ділянки транспорту.

— Тесля сюди. Поранених з проходу прибрати. Хто бачить воду в трюмі?

За двома королівськими групами, уже введеними в бій, з’явилися нові галери. Віктаріон витер із щоки чужу кров і ще раз оглянув горизонт. Станіс мав достатньо сил, щоб витягувати пошкоджені судна з першої лінії, пропускати свіжі вперед і не дозволяти залізнородженим зупинити весь бій серією абордажів. На півночі проходи між королівськими кораблями вже звужувалися. На півдні було гірше. Фейр-Айл закривав захід, материковий берег — схід. Єдиного маршруту, яким можна було вивести весь флот, більше не існувало.

— Передати відхід.

Капітан біля нього подивився на море.

— Куди, мілорде?

Віктаріон не відповів одразу. Питання було правильним. Щоб урятувати флот як єдине ціле, було вже запізно.

— Кожен капітан виходить там, де знайде воду. Відтепер кораблі рятуються окремо, без очікування сусідів і спроб утримати загальний стрій.

Чоловік зблід.

— Це розіб’є флот.

Віктаріон повернувся до нього.

— Його вже розбили. Тепер рятуємо кораблі.

Роги почали передавати новий сигнал. По флоту він розходився нерівно: одні капітани зрозуміли одразу, інші ще кілька хвилин продовжували битися, не бажаючи повірити, що наказ справді означає відмову від строю.

Довгі кораблі почали розходитися. Частина повертала на північ, кілька намагалися пройти ближче до Фейр-Айла, інші шукали щілини між королівськими галерами. Те, що Балон роками збирав в одну силу, тепер розпадалося на окремі кораблі, і саме це давало їм найбільший шанс вижити.

Віктаріон побачив судно одного із синів Родріка Харлоу між двома галерами. Довгий корабель уже розвертало після удару, люди падали за борт, а на нього заходив ще один противник.

— До нього!

Керманич не виконав наказ одразу.

— Мілорде, якщо повернемо…

— Я сказав — до нього!

«Залізна Перемога» почала змінювати курс. Тоді перед нею вийшла одна галера. За нею — друга.

Віктаріон побачив усе, що станеться, якщо продовжить поворот. Він може дістатися до корабля Харлоу. Може навіть відбити одну галеру. А потім залишиться тут разом із ним. Кілька секунд він стояв нерухомо, тримаючись за мокрий борт.

— Повернути на попередній курс.

Ніхто нічого не сказав. Віктаріон був вдячний за це. Корабель Харлоу залишився позаду. Про загибель другого сина Родріка він дізнається вже після битви.

Коли основний бій закінчився, море не стало тихим. Пошкоджені корпуси й далі дрейфували між живими кораблями, матроси рубали уламки щогл, натягували аварійні снасті й витягували людей із холодної води. Після сухопутної битви фронт рано чи пізно завмирав: навіть серед криків поранених і руху санітарів з’являлося відчуття, що головне вже сталося. Тут нічого не зупинилося. Пошкоджені кораблі дрейфували між живими, матроси рубали уламки щогл і натягували аварійні снасті, десь іще горів корпус, а між суднами продовжували витягувати людей із холодної води.

«Вітряна Наречена» теж несла сліди бою. На борту були свіжі зарубки, одна частина поручня розбита, палубу вже двічі поливали водою, але кров залишалася в щілинах між дошками. Фарен стояв біля щогли, коли підійшов Мерро.

— Дванадцять загиблих.

Фарен подивився на нього. Мерро не став чекати наступного питання.

— Тридцять один поранений. Сарро каже, кілька важких. Остаточно скаже після огляду.

Мерро назвав дванадцять імен. Фарен слухав до кінця, не дивлячись у список.

— Список мені й Неро, коли буде готовий.

— Так.

Террон підійшов із боку корми.

— Якщо зараз запитаєш про кораблі — усі десять на ходу.

— «Тиха Сестра»?

— Борт пошкоджений, але корпус тримає. До нормальної верфі не відпущу далеко без огляду.

— Захоплений?

— Теж тримається. Його треба вичерпати, замінити частину весел і перевірити шви.

Фарен кивнув.

— Значить, не рахуємо його боєздатним.

Террон відразу пересунув корабель у нижню частину списку.

— Тоді на нього не закладаємося.

Деро прибув трохи пізніше на шлюпці. На його кораблі втрати були меншими, а сам він виглядав так, ніби ще не вирішив, задоволений боєм чи ні.

— Вантажні судна втримали? — запитав Фарен.

Деро озирнувся на ешелон. Кілька кораблів мали пошкодження, на одному не вистачало частини щогли, але основні судна залишалися на плаву.

— Так.

Він помовчав.

— Той довгий корабель могли взяти.

— Могли.

— Я не пішов.

— Правильно.

Деро скривився.

— Усе одно шкода.

Фарен ледь усміхнувся.

— Може бути шкода й водночас правильно.

Деро помовчав, тоді кивнув; кутик рота все-таки сіпнувся.

Станіс підбивав підсумки не за кількістю кораблів, які горіли на горизонті, а за тим, що залишалося придатним для наступної операції. На палубі «Люті» розклали перші списки втрат; вони ще змінювалися щогодини, бо пошкоджені судна продовжували підтягуватися, а людей витягували з моря навіть після заходу сонця. Паксетер Редвін стояв біля карти з мокрим волоссям і сіллю на плащі.

— П’ять моїх кораблів без серйозного ремонту далі не підуть. Два, можливо, повернемо в стрій завтра, якщо теслярі підтвердять корпуси.

— Люди?

Редвін назвав попередню цифру. Станіс підняв очі.

— Коли буде остаточна?

— Остаточна буде ввечері. Якщо назву іншу зараз, вона все одно буде неправдою.

Станіс кілька секунд дивився на нього.

— Добре. Ввечері хочу точну.

Давос стояв трохи осторонь. «Чорна Бетта» майже весь день носила накази між частинами флоту, і вода ще стікала з його плаща на дошки.

— Залізнороджені? — запитав Станіс.

— Частина прорвалася, — відповів Редвін. — Поки не знаємо скільки. Кораблі виходили в різні боки, переслідування ще триває не всюди.

Станіс не вимагав неможливої відповіді.

— Полонені?

Писар назвав приблизну кількість і пояснив, що не всі ще встановили імена. Двох людей високого становища могли витягнути з води рибалки Фейр-Айла, але підтвердження ще не було.

— Сіра Варта?

Другий писар знайшов потрібний рядок.

— Десять їхніх основних суден на ходу. Один залізнороджений корабель захоплено. Основні вантажні судна на їхній ділянці не втрачені, три мають пошкодження.

Станіс підняв очі.

— Загиблі?

— Дванадцять.

— Поранені?

— Тридцять один за останнім донесенням.

Станіс помовчав. Потім подивився на карту транспортного ешелону.

— Їм наказали тримати ділянку.

— Так, мілорде.

— І вони його втримали.

— Так.

— Запиши це окремо в донесення для короля.

Паксетер перевів на нього погляд.

— За те, що виконали наказ?

— За те, що виконали важливий наказ тоді, коли могли піти за здобиччю.

Редвін кивнув. Цього пояснення було достатньо.

Аерона знайшли наступного ранку на вузькій смузі піску під скелястим берегом Фейр-Айла. Він не пам’ятав, як дістався суші. Останнім чітким спогадом залишалася холодна вода, уламок «Золотого Шторму» під руками й хвилі, які раз у раз накривали голову. Прокинувся він від болю в нозі. Хтось обережно штовхав його кінцем палиці.

— Живий?

Аерон відкрив очі. Над ним стояли двоє місцевих рибалок. Один тримав палицю, другий — короткий спис. Судячи з того, як вони дивилися на мокрий обладунок і залізнороджений одяг, наближатися ближче без причини не збиралися. Аерон спробував сісти. Світ хитнувся сильніше за корабель.

— Води.

Рибалки переглянулися. Старший дав йому кілька ковтків зі шкіряної фляги, але відразу забрав.

— Хто ти?

Аерон ще погано відчував губи. Можна було збрехати. В обладунку, без корабля й із залізнородженими застібками це мало б небагато сенсу.

— Аерон Грейджой.

Чоловік із палицею насупився.

— Грейджой?

— Брат Балона.

Тепер обидва змінилися в обличчі. Спис опустився ближче до грудей Аерона. За кілька годин його руки вже були зв’язані, а надвечір рибалки передали полоненого людям короля. Дорогою Аерон майже не говорив. Мокрий одяг висох на ньому жорсткою солоною кіркою, плече боліло після удару об палубу, а щоразу, коли він заплющував очі, під ногами знову ламався «Золотий Шторм».

У Десяти Вежах Родрік Харлоу вже втретє читав ту саму сторінку й щоразу доходив до кінця, не пам’ятаючи більшої частини прочитаного. Зрештою він закрив книгу й залишив долоню на обкладинці. Кроки за дверима були швидкими. Родрік підняв голову. Посланець увійшов у дорожньому одязі, ще вологому від моря. Не з Пайка — з одного з кораблів, які повернулися після Фейр-Айла. Це Родріку не сподобалося ще до першого слова.

— Говори.

— Залізний флот розбитий, мілорде.

Родрік не змінив пози.

— Віктаріон?

— Повертається. Живий.

— Аерон?

— Зник. Частина людей бачила, як його корабель загинув.

Родрік коротко кивнув. Посланець не йшов і не продовжував. Саме мовчання вже було відповіддю.

— Мої сини?

Чоловік опустив очі.

— Обидва кораблі не повернулися. Одного з ваших синів бачили перед загибеллю судна. Про другого кажуть, що його корабель затиснули галери.

Родрік кілька секунд дивився на закриту книгу.

— Тіла?

— Ні, мілорде.

— Отже, одного бачили мертвим?

— Бачили, як корабель пішов під ударом. Самого…

Родрік підняв руку.

— Досить.

Посланець замовк, але залишився біля дверей.

— Ще щось?

— Чоловік леді Гвінесси теж загинув.

Тепер Родрік заплющив очі.

— Сестрі не повідомляти через слугу. Я скажу сам.

— Так, мілорде.

Коли двері зачинилися, Родрік знову відкрив книгу. Прочитав два рядки й зрозумів, що не пам’ятає навіть першого. Він попереджав Балона. Балон не послухав. Спочатку загинув Родрік Грейджой. Тепер море забрало двох його власних синів. Правота нічого не повертала. Родрік закрив книгу й залишився сидіти біля столу, поки в кімнаті не стало надто темно для читання.

На Пайку Балон почув про поразку у Великій залі. Віктаріон іще не повернувся, Аерона вважали загиблим, а кораблі, яким удалося вирватися з протоки, приходили до островів окремо — по одному, по два, невеликими групами. Це вже не скидалося на повернення флоту; додому діставалися ті, кому пощастило врятуватися самотужки.

Алланіс сиділа біля вікна, Аша стояла поруч із матір’ю, Марон тримався біля столу. Теона Балон спочатку не хотів пускати на розмову, але Алланіс наполягла: хлопець уже втратив одного брата й мав право знати, що відбувається з рештою родини. Посланець завершував опис битви, намагаючись говорити рівно.

— Станіс затиснув основну частину флоту в протоці. Коли лорд Віктаріон наказав кораблям прориватися окремо, частина вийшла. Інші залишилися там.

Він замовк, а Балон продовжував дивитися на карту.

— Віктаріон живий?

— Так, мій королю.

— Тоді він збере тих, хто повернувся.

Марон підійшов ближче до столу.

— Скільки кораблів у нас лишиться?

— Дізнаємося, коли повернуться всі, хто ще здатен повернутися.

Цього разу Балон не сказав, що їх буде достатньо. Навіть він поки не мав числа, за яке можна було б ухопитися.

Алланіс заговорила тихіше за всіх:

— Що з Аероном?

— Ми поки не знаємо.

Вона трохи помовчала.

— А сини Родріка Харлоу?

Балон не відповів одразу. Алланіс повільно підняла очі на чоловіка.

— Обидва?

— Схоже, що так.

Вона кілька секунд сиділа нерухомо.

— Спершу Родрік Грейджой. Тепер вони. Аерон, можливо, теж.

— Це війна, — сказав Балон.

Алланіс подивилася на нього.

— Я знаю, що це війна.

— Тоді не говори так, наче я сам посадив їх на мечі.

Вона підвелася. Голос її не став гучнішим, але в залі від цього не стало легше.

— Ні. Ти лише вирішив, що ця війна нам потрібна.

Марон напружився, Аша не відводила очей від матері, а Теон дивився то на Балона, то на неї, ніби намагався зрозуміти, хто з них зараз скаже щось, після чого все зміниться.

— Досить, — урвав Балон.

— Для тебе, можливо.

Алланіс вийшла. Аша одразу рушила слідом, але біля дверей на мить озирнулася на карту, потім на батька. Нічого не сказала й зачинила за собою двері. Після цього мовчання першим порушив Марон.

— Що тепер робимо?

Балон підійшов до вікна. За ним лежало море — те саме, яке від початку повстання мало відділяти Залізні острови від сили Роберта. Після Фейр-Айла воно вже не було захистом.

— Тепер вони висадяться на островах.

Теон мимоволі втягнув голову в плечі, хоча в залі не стало холодніше. Марон натомість усміхнувся.

— Нехай приходять.

Балон глянув на другого сина.

— Не поспішай хотіти того, чого ще не бачив.

Марон одразу насупився, але нічого не відповів. Балон знову повернувся до моря. Десь там Станіс Баратеон уже рахував кораблі.

Через три дні основний звіт із Фейр-Айла дістався Роберта. Король прочитав лише першу частину, після чого простягнув лист Джону Аррену й нахилився над картою.

— Станіс розбив його?

Джон швидко переглянув решту звіту.

— Залізний флот утратив стрій і значну частину кораблів. Віктаріон зумів вирватися з частиною сил, а остаточних цифр у Станіса ще немає.

— Але море тепер відкрите?

— Достатньо, щоб починати висадки. Недостатньо, щоб залишити вантажні судна без прикриття.

Роберт невдоволено видихнув і сперся долонями об край столу.

— Отже, війна ще не закінчилася.

— Ні, — відповів Нед.

Тайвін Ланністер стояв навпроти них по інший бік карти, Баррістан Селмі тримався трохи далі. Станіс і Паксетер Редвін залишалися з флотом, тому замість них на столі лежали листи зі звітами, а їхні сили позначали фігурки на карті. Джон Аррен указав на Великий Вік.

— Станіс пропонує почати висадку тут. Одночасно або майже одночасно треба тиснути на Старий Вік, інакше залізнороджені зможуть перекидати людей між островами.

Роберт перевів погляд на Баррістана.

— Старий Вік доручаю тобі.

— Якщо накажете, Ваша Величносте.

— Саме це я й наказую.

Нед дивився не на острови, де мали початися перші висадки, а далі на захід, де на карті лежав Пайк.

— До самого Балона нам іще треба дістатися.

— Дістанемося, — відповів Роберт. — Спершу Великий Вік, тоді Лордспорт, а потім я власноруч постукаю Балону в двері Пайка.

Тайвін, який кілька хвилин мовчки слухав інших, нарешті заговорив:

— Лордспорт треба взяти до початку облоги Пайка. Без його гавані кожен мішок зерна, кожен запас стріл і кожного пораненого доведеться перевозити човнами через відкритий берег.

Роберт постукав пальцем по позначці Лордспорта.

— Тому й беремо його перед Пайком.

Джон Аррен не затримувався на вже вирішеному питанні й одразу перейшов до наступної частини звіту.

— Є ще повідомлення про ліссенійських найманців, яких Станіс узяв із собою.

Нед підняв голову.

— Про Сіру Варту?

— Саме про них. Вони втримали вантажні судна. Основних вантажних суден не втратили й захопили один довгий корабель.

Роберт упізнав назву раніше, ніж Джон устиг дійти до імені командира.

— Морріган. Той самий, чиї люди були в Ланніспорті?

— Той самий.

Тайвін підтвердив це коротким кивком. Нед знову поглянув на лист у руках Джона.

— Скільки людей він привів у похід?

Джон знайшов потрібний рядок.

— Сімсот дев’ятнадцять. У всій компанії трохи менше дев’яти сотень.

— І всі вони найманці?

— Так, це наймана компанія.

Нед на мить замислився.

— Станіс збирається використати їх під час висадки?

Джон опустив погляд до наступної частини листа й перевірив формулювання.

— Так. Просить залишити всю компанію в його порядку сил після завершення ремонту кораблів.

Роберт постукав пальцем по Великому Віку.

— Тоді нехай залишає. На морі вони вже показали себе, тепер побачимо, що ці найманці можуть на камені.

Нед коротко кивнув. Для Джона Аррена цього було достатньо, і він одразу перейшов до наступного наказу.

Увечері «Лють» ішла значно повільніше, ніж під час денного бою. Навколо неї буксирували пошкоджені судна, на кількох палубах теслярі працювали просто під відкритим небом, а там, де ще кілька годин тому тримав стрій Залізний флот, тепер погойдувалися уламки. Поодинокі кораблі ходили серед них, підбираючи з води тих, кому вдалося пережити битву. Фарен піднявся на «Лють» без Террона. Станіс чекав біля карти й одразу помітив, що Морріган прийшов сам.

— Де твій капітан?

— Разом із теслярами перевіряє захоплений корабель.

— Отже, корабель іще не ваш.

Фарен глянув на нього.

— Ви вже встигли поговорити з писарем.

— Встиг.

Станіс не відреагував на сухий жарт і повернувся до справи. Він назвав записані втрати Сірої Варти, дочекався від Фарена підтвердження, після чого пересунув руку до карти Великого Віку.

— Після ремонту кораблів і перегрупування починаємо висадки.

Фарен підійшов ближче до столу.

— Яка роль у моїх людей?

— Підете другою хвилею.

— Чому не першою?

Станіс указав на кілька позначених ділянок узбережжя.

— Перша хвиля повинна зачепитися за берег. Друга має втримати місце висадки, якщо перша зробить це погано або розсиплеться по різних бухтах.

Фарен кілька секунд вивчав узбережжя на карті.

— Отже, вам потрібні люди, які зможуть увійти в уже порушений порядок і зібрати його.

— Саме для цього.

— Скільки моїх людей берете?

— Не всіх. Частина залишиться на кораблях і вантажних суднах. Остаточне число отримаєш після завтрашнього огляду поранених.

Фарен кивнув, а Станіс перевів палець уздовж берегових позначок.

— На островах порядок буде інший, ніж сьогодні на морі. Після висадки не розтягуєтеся за здобиччю й не залишаєте призначеної ділянки, доки вас не змінять.

— Зрозумів, залишаємося на місці до зміни.

— До ранку перевір сержантів і людей, яких поведеш у другій хвилі. Не хочу перебудовувати загони вже в човнах.

Фарен ще раз оглянув позначені місця висадки, кивнув і рушив до трапа. Давос залишався біля кормової надбудови й перехопив його дорогою.

— Вас поставили в другу хвилю?

— Так, після першої висадки.

Давос кивнув і перевів погляд на темний обрій попереду. Більше він нічого не запитував. Фейр-Айл уже залишався позаду, а попереду в сутінках темніли Залізні острови. Між ними й материком ішли кораблі Роберта — кількома колонами, під прапорами різних лордів, але всі одним курсом.