Частина 7

Після останнього уроку Аої вже збирала речі, коли її телефон на столі завібрував. На екрані висвітилося: «Мама».

— Так, мамо? — дівчина підняла слухавку, застібаючи портфель.

— Аої… — голос Інко у слухавці тремтів від сліз та паніки. — Мені… мені щойно зателефонували з медпункту Юей. Ідзуку… він знову в лікарняному крилі. Після практичного заняття. Кажуть, він трохи постраждав… Я зараз на роботі й не можу вирватися раніше ніж через годину! Прошу тебе…

Слово «трохи» в контексті Ідзуку Аої знала надто добре.

Вона навіть не дослухала. Схопивши куртку й ледь не забувши на стільці свій шкільний портфель, Аої кулею вискочила з класу, ігноруючи здивовані вигуки вчителя та Кайто з Рікою.

Вона бігла до Юей так, ніби від цього залежало її життя. Легені горіли, але в голові пульсувала лише одна думка: «Це ж найкраща школа! Там повинно бути безпечно!»

Охоронець на воротах Юей, побачивши задихану 12-річну дівчинку в шкільній формі іншого закладу, яка вимоглавим і твердим голосом назвала прізвище Мідорія, перелякано пропустив її до головного корпусу.

Аої мчала нескінченними коридорами, шукаючи медпункт. На одному з поворотів вона трохи не збила трьох дівчат у формі Юей — рожевошкіру з ріжками, дівчину з великими очима й кучеряву шатенку.

— Вибачте! — швидко мовила Аої, але одразу зупинилася, зачепившись поглядом за їхні емблеми 1-A класу. — Ви… ви з першого «А»? Де знаходиться медпункт? Я шукаю Ідзуку Мідорію.

— О, ти до Деку-куна? — здивовано кліпнула Урарака. — А ти хто?

— Я його сестра, — карбувала слова Аої, важко дихаючи. — Що з ним? Наскільки все погано?

Дівчата переглянулися, і Ашидо Міна захоплено сплеснула в долоні:

— Вау, ти його сестра?! Боже яка мила! Ти і справді ззовні дуже схожа на нього. Слухай, а твій брат просто неймовірний! Тобі не варто так хвилюватися, Ісцелителька його підлатає! Його Здібність — це взагалі щось божевільне!

Аої застигла.

— …Що? — дівчина повільно звів брів. — Його… «здібність»?

Можливо що дівчата просто неправильно висловилися. Ідзуку завжди чудово аналізував бої, його зошити були витвором мистецтва, і, мабуть, на уроці він просто показав якийсь неймовірний тактичний розрахунок.

— Ну так! — підхопила Цую, приклавши палець до підборіддя. — Він і Бакуго просто вщент рознесли всю тренувальну будівлю! Це був такий божевільний вибух сили!

— Ага! Повітряна хвиля просто дах знесла! — додала Ашидо, дістаючи телефон. — Хочеш, я покажу тобі відео з камери спостереження? Ми всі в моніторній сиділи й дивувалися, як твій брат…

Аої більше не чула їхніх голосів.

У її голові з тріском розпався весь світ, який вона так ретельно будувала й захищала.

Вибух сили. Здібність. Рознесли будівлю. Бакуго.

Тобто… її брат… мав Здібність? Руйнівну силу, що знесла пів бетонної будівлі? Він приховував це від неї? А вчителі Юей виставили його проти Бакуго й дозволили їм підривати один одного в закритому приміщенні?!

Ашидо раптом замовкла на півслові. Урарака мимовільно зробила крок назад.

По коридору Юей пролилася задушлива, смертельна прохолода. Температура повітря впала на стільки градусів за секунду, що дівчата з 1-A бачили власну парами видихувану пару. Лампи денного світла над головою замиготіли, а тіні від стін почали неприродно подовжуватися, стягуючись до ніг 12-річної дівчинки.

Очі Аої стали абсолютно пустими, темними й позбавленими будь-яких емоцій. Повітря навколо неї тріщало від паморозі.

— А-Аої?.. — затинаючись, мовила Урарака, не спроможна поворухнутися від тиску цієї чужої, дикої сили.

— Що тут за дідько відбувається?! — пролунав суворий, знайомий вибуховий голос з іншого кінця коридору.

З-за рогу вийшов Кацукі із забинтованим передпліччям. Він збирався йти до роздягальні, але, відчувши раптовий мороз і побачивши темний кокон, що згущався в коридорі, застиг. Його червоні очі розширилися, коли він упізнав постать у центрі цього лиха.

«Мала…» — миттю збагнув Бакуго.

Він бачив її в гніві раніше, але ТАКОГО не бачив ніколи. Вона не просто бісилася — її Химерність вирвалася з-під контролю через шок. Здібність, просто зараз загрожувала просто поглинути у чорноту цей коридор.

— Ви троє! — рявкнув Бакуго, ступивши крок уперед і блокуючи собою переляканих дівчат. — Тікайте звідси! Марш за Айзавою! ЖИВО!

— Бакуго, вона… — спробувала сказати Ашидо.

— Я СКАЗАВ ГЕТЬ! — відрізав Бакуго, і дівчата, відчувши небезпеку, кинулися геть по коридору шукати класного керівника.

Бакуго залишився один на один із 12-річною дівчинкою, навколо якої простір затягувало морозом і темрявою. Покриття на підлозі вже взялося інеєм.

— Ей! Чуєш мене, дрібна?! — Бакуго випростався, стиснувши зуби від холоду, що випалював легені, і ступив крок прямо в її тіньову зону. — Ану заспокойся! Опритомній, кажу тобі!