7.Смертельні перегони

Чужа кров заливає руки, а над головою свистить кацапська арта. Сова, зціпивши зуби, крутить вороток турнікету і кричить у рацію, намагаючись перекричати звуки приходів. Вони лягають один за одним, вкриваючи їхній загін, що сховався в окопі, пилюкою і землею. Поранений вирубився від больового шоку ще до цього.

Командир гаркає на побратимів, щоб не висовувались, і перевіряє пульс на пораненій кінцівці нижче турнікета. Немає. Це добре. Значить, кровотечу зупинено. Зиркнув на годинник, маркером нашкрябав час.
В носі свербіло від пилу і блювотного запаху крові. Цей металічний сморід забиває легені і сповнює свідомість холодним жахом. Скільки б ти не був на війні, ніколи не звикнеш.

Циган, що оре у рацію, намагаючись викликати суміжників із артилерії, матюкається так смачно, що серед нецензурної лайки почути щось адекватне було б важко, навіть якби не лупили вибухи.

Приліт, що ліг дуже близько, обдав вибуховою хвилею. Сову трохи відкинуло і вдарило об стінку окопу. Можливо чергова контузія. Дезорієнтація на мить, і Сергій повернувся до пораненого, тяжко перевертаючись на спину. Командир дивиться, як десь угорі над головою кружляє розмазана крапка дрону.

«Йобана русня…»

[ Певний час до цього. КСП ]

Міра, привалившись до стіни, похмуро спостерігає, як штурмова група екіпірується на вихід. Це, здавалося б, звична справа, але сьогодні вперше у поле йдуть новобранці з її поповнення. Вона проходила з ними базове навчання і знає, що ці гарячі на голову молоді пострибайчики можуть накуролесити справ і на відносно мирній землі. Що тут вже за передову казати. Відчуття самозбереження атрофоване в них, здається, цілком.
Сід із його хлопцями вже засіли у їхньому точковому сховку ближче до зони, куди збирається штурмгрупа. Насправді сьогоднішня такса була доволі буденна. Перевірити покинуте кацапами після контрнаступу на цій ділянці село на предмет щурів.

Пташки екіпажу БПЛА вже обстежили все, що можна було обстежити з їхніми можливостями а «Шарк» роти кілька годин нарізав кола квадратом. Лишилось перевірити ті вцілілі будівлі, куди пролізти дроном було неможливо.

Саме тому, що цього разу йдуть кілька новеньких, їх супроводжував Циган і сам Сова. Це було таким собі бойовим хрещенням у межах їхнього КСП. Командир ніколи не пускав молодняк тільки з одним із командуючого складу. Брати всіх за раз було б ризиковано. А так Сова з Циганом керують, ще троє досвідчених прикривають, і троє новобранців йдуть на перший вихід. Схема чітка.

Кіпіш поправляє навушник рації, дріт від якого ховається під одягом (привіт любові до вільного одягу і довгого волосся). Не те щоб це було незаконно, але їй як «кабінетній» особі рація не світила у звичайній ситуації. З раціями ходять на завдання, з ними ж майже не розстаються звʼязківці чи командири. А цей резервний комплект вона внаглу віджала у Сіда ще тиждень тому. Той побуркотів трохи, але сильно не протестував. Набридло Кіпіш як ідіотці останній дізнаватися новини чи стирчати у кімнаті звʼязку під час виходів побратимів. Тож довелося брати діло у власні руки.

Сова після інциденту із закриттям запиту став давати їй менше дебільних задач, натомість навантажив запитами і зборами. Як і казав Лєвак, скласти два і два командиру було до біса легко. З одного боку це радувало, адже якщо дає такий важливий пласт роботи, значить якась довіра до неї в нього все-таки зʼявилась. Але ядучості поки не сильно поменшало. Хіба тепер нарешті почав хоча б по позивному звати, а не «дамочко» чи «гей кіпішна». Уже прогрес.

А от побратими тепер взагалі дивились на неї мало не закоханими очима. Разом із замовленим добром Мюллер за її кошти притяг ще й купу смаколиків і різних ніштяків. Тож хлопці, які ще й добралися до цивільного лакшері, готові були носити Міру на руках. Правда, робили це потайки від Сови. Бо він досі дивився вовком, якщо пілінгував Кіпіш десь у компанії побратимів. Тож підношення у вигляді кави чи розігрітого обіду у контейнері вона стабільно знаходила у себе на столі чи десь поряд. А іноді навіть хтось як би випадково забрідав до її кутка у справах. Хлопці навіть знали, що вона любить каву з дефіцитним у них на базі молоком. Ще й десь наколядували капучинатор. Приємно.

Кіпіш розмінає затерплу за години сидіння за документами шию і потайки стріляє у командирську спину задумливим поглядом.

Гвинт виповзає з гаражу, перемазаний по самі вуха, і присідає поряд з дівчиною, прикурюючи цигарку. Кіпіш мовчки висмикує її і викидає подалі. Чоловік щось роздратовано буркотить, проводжаючи її похмурим поглядом, але сперечатися не починає. Взагалі Міра вела німу боротьбу з курінням побратимів майже від самого початку, як потрапила на КСП. Спочатку диверсійно — всі знайдені пачки нікотинової отрути ритуально псувалися у різний спосіб. А потім, коли її авторитет виріс, у діло пішли радикальні демонстративні дії. Побратими, звісно, не те щоб були у захваті, але як мінімум, якщо на горизонті бачили розпалений жіночий силует, моментально викидали всю «заборонену» продукцію.

Кіпіш, яка прекрасно знала, що хоч нікотин заспокоює вічно стресуючих вояк, була однак ярим противником самовільного методичного гноблення здоровʼя там, де щомиті може прилетіти снаряд. Логіка чисто жіноча, але яка вже є. Цей бзик хлопці спокійно їй прощали. Деякі навіть прониклися цією ідеєю і самі намагалися кинути курити.

— Командире, у вас лишається один MaxxPro на сьогодні. Той, що в «мангалі» і сітці. Він на ходу, тому Галичина доставить вас до крайньої точки. І потім забере. Другий поки ще розхерачений трошки по низу. Їхати-то поки їде трохи, але я б не ризикував, бо хуй його знає, де там що відвалиться по дорозі. Всраті міни, щоб їх… Я намагався його підколупати, щоб був резерв, але там ще достобіса їбатися. Фіксик вже замовив необхідні деталі, обіцяли завтра підкинути. Ось такі справи… — механік втомлено потирає шию, лишаючи чорний слід на загорілій шкірі і просякнутій потом футболці.

Сова, що поряд перевіряє новобранців, маше рукою, сигналізуючи, що почув. Згаданий Галичина, що тупцяє неподалік, нерішуче поглядаючи на ротного, нарешті наважується до нього підступитися. Міра закочує очі. Цей мужик — то вже ходячий мем їхньої роти. Мне яйця кожного разу, наче дівка.
— Бажаю здоровʼя!

— Що знову? Ти не бачиш, що в нас виїзд на носі?

— Я швиденько! Прошу дозволу у часовому вікні після доставки загону до точки зганяти до найближчої Нової пошти. Кров з носа треба забрати дещо.
— Ти їбанувся, Галичина? А якщо щось станеться і нам треба буде валити з села?! Ти жопою думаєш чи що?

— Я все розрахував! «Макса» лишу тут, після того як вас завезу, а сам зганяю на пікапі. За годину туди-назад — як два пальця об асфальт! Якщо щось станеться, тут ще купа народу, хто вміє водити його. Хлопці тренувалися, я бачив. Та й взагалі він же на автоматі, тож і дебіл впорається. Та он навіть наша Кіпіш зможе. А вона ж баб… Ай! — в незахищену п’яту точку львівʼянину прилітає камінець помсти. Чоловік винувато коситься в бік дівчини, потираючи сідницю.

Сова теж зиркає на неї і насмішкувато фиркає. Та роздратовано обтрушує руки після кидка снаряду у побратима. Гвинт давиться сміхом. Галичина вкотре нарвався на піздюлі. Хоч десь стабільність є.

— Дивись мені. Якщо форс-мажор, а тебе нема за баранкою — миття сральника тобі здаватиметься курортом з олінклюзівом. Мене не гребе, у зазначений час ти хоч телепорт винаходь, хоч по небу лети, але щоб був на місці. Усік?! — Сова відвертається від киваючого, мов китайський болванчик, Галичини і шикує їхній маленький загін для останнього інструктажу.
Взагалі інструктаж був виключно для трьох зелених пацанів, але іншим теж для профілактики повторення не завадить. Не на пікнік же вони ідуть.

***
— Сова, це Сід. Підтверджую. Видимий периметр чистий. Перевірили все всі чотири рази. Але будьте обережні, ця оркотня могла лишити подаруночки. Плюс не виключено, що десь влаштували собі сховок для засідки. Будемо спостерігати мавіками з повітря, тож рації сильно не глушіть на прийом. Окрема пташка з релешкою на висоті. Тож зв’язок стійкий, як ви вже помітили.

— Плюс. Тільки не пиздіть в ефірі, як минулого разу. Ніяких анекдотів.

Сонік нетерпляче спостерігав, як командир вішає рацію на бронік. У хлопця вже аж свербіло від бажання скоріш розпочати обстеження села. І так, йому було двадцять три, і свій позивний він отримав за швидку реакцію, надмірну квапливість і любов швидко й багато пиздіти. Хлопець середнього зросту, худорлявий трохи, але спортивний за статурою, із наїжаченим волоссям і запальними блакитними очима в цивільному житті користувався неабиякою популярністю у дівчат через свою веселу вдачу і гаряче серце.
Служити юнака понесло на хвилі юнацького максималізму впереміш із бажанням показати тим кацапам, де раки зимують. В його будинок прилетіло КАБом у перші ж кілька тижнів повномасштабки. Слава Богу, вони з батьками були у сховку на паркінгу торговельного центру. А ще був старший брат, що пішов в АТО ще у 2016 році і зараз воював десь у складі цієї ж Третьої штурмової бригади на іншому напрямку фронту. У запального Соніка не було жодного шансу лишитися осторонь цього бедламу. Хоч брат і був категорично проти його рішення.

Потрапивши на КСП, юнак мов губка всмоктував у себе все, чим дихало фронтове життя. Завзятий любитель шутерів і всіляких інших ігор такого типу, Сонік мало не слиною капав на екіпіровку і зброю. Навіть тяжка муштра у підготовчому таборі не вибила з нього ентузіазму. Спортивний, енергійний, жвавий — він прекрасно укладався в усі нормативи.х
На базі він собі одразу обрав кумира, яким став Сова, і вчепився в нього фанатським оком. Високий, мужній, жилавий командир із суворим прямим поглядом, фігура, мова і дії якого випромінювали жорсткий професіоналізм і який вже… трохи заїбався усюди натикатися на новобранця, що слідував за ним за будь-якої можливості. Соніка навіть не відлякував доволі колючий часом характер Сови. Молодик мов кумира перед собою бачив. І Сергій, хоч і був суворим командиром, але оцей щенячий захват виводив його з рівноваги. Він іноді навіть не знав, як реагувати на цього «радісного цуцика», що пиздів поряд з ним на курилці чи вмощувався на сусідній ящик біля столу на кухні. І кричати ніби й нема за що, бо питає і розповідає суто по ділу, і прогнати іноді хочеться, бо трохи заїбав уже.

З Мірою у Соніка натомість були дивні, поверхневі синівсько-материнські стосунки. Як, в принципі, і в усього їхнього поповнення. Дівчина була занадто зріла для них, занадто доросла і відповідальна, “душніла” навіть часом. Так, вона жартувала, була веселою і могла підтримати молодіжні розмови. Але ще з часів полігону квоктала за кожним із них періодично, наче квочка, а вони, зелень зумерська, відчувши турботу, споріднену з суворою материнською, швидко губили перед Кіпіш увесь свій павлінячий гонор. Складно вийобуватись перед дівчиною, яка за рахунок досвіду і ментальних яєць (що виросли не за найсприятливіших, явно, умов) може задавити тебе інтелектуально і морально.

— …вам усе ясно?

— Так точно, командире!

— Тоді пиздуйте і не наламайте мені дров. Якщо уїбе чимось, то я сам вас потім воскрешу і уїбу повторно.

Командир махнув рукою в бік однієї довгої вулиці, з якої складалося село. Понівечені, колись небагаті, але охайні хати світили вибитими вікнами і побитими дахами. Десь, щоправда, навіть були цілі шибки, але не вистачало стіни. Сумна картина.

Сонік майже побіг, всіма силами намагаючись слідувати правилам, яким його вчили. Янкі, його дружбан, з яким вони ділили одне палетне ліжко на базі, тільки буркотів щось про їбанутого кролика, поспішаючи вслід за ним. Сова скептично проводжає їх важким поглядом. Циган з останнім новобранцем пішли у найближчі хати. Троє досвідчених спокійно їрозвіялися кожен у своєму напрямку. Командир сплюнув на землю і тицьнув рацію.

— Сова викликає Сіда.

— Сід слухає. Ти ж казав не пиздіти в ефірі, невже нудно стало?

— Допатякаєшся, їй-богу. Наглянь-но за отим молодняком, що пиздує дорогою. Занадто жваво витанцьовують. Моя жопа чує неприємності.

— Мама-квочка. Плюс.

Сонік, уважно скануючи простір, зайшов у розкурочений двір. Ось тут був квітник, навіть зараз із бурʼяну вигулькували величезні рожеві півонії і де-не-де пробивалися здичавілі кущі троянд. А он там, видно, була хазяйська прибудова. Уламки городнього інвентарю досі валялися обвуглені і заіржавілі. Будиночок, колись напевно охайно пофарбований у білий колір з блакитними рамами вікон, зараз світив вибитими провалами шибок і понівеченим сірим старезним шифером. Крізь асфальт доріжки пробивається буйне літнє зілля, дивом вціліла яблуня вже відцвітає.

— Блять, Сонік, харє так носитись, наче в жопу вжалений, я не такий спритний, як ти. Пожалій мою дихалку, — Янкі, важко дихаючи, зупиняється біля товариша й штурхає того під ребра. Хлопець був значно тучніший за Соніка, тож не дивно, що трохи відстав.

— Менше жерти треба. Я тобі казав не налягати на бутерброди.

— Зате мене ударною хвилею не знесе одразу.

Над головою щось, поступово наближаючись, настійливо дзижчить. Хлопці синхронно підняли очі до неба.

— Це ж наша пташка?

— А ти думав, нас командир одних пустить чи що? Звісно, наша. «Радіоняня», мать його.

— Окей, давай ти у прибудову, я у головну будівлю. Зустрінемось тут. Далі підемо у той дім, що за парканом.

— Якби тут були кацапи, то нас би вже не було в живих. Ми пиздимо їзабагато, — Янкі перехоплює зручніше автомат і йде наліво.

Сонік, обережно переступаючи через розбиту цеглу і розкидані обгорілі залишки чогось, що напевно колись було меблями, заходить до будинку. Всередині в нього одразу вдаряє запах вогкості й лежалих речей. А ще чогось гнилого. Сонік затримує подих, намагаючись подолати блювотний рефлекс. У коридорі лежить висохлий труп кота. Тваринка, видно, померла миттєво, бо у черепі стирчав уламок якоїсь залізяки. Сонік злісно сплюнув. Війна не щадила ні людей, ні беззахисних хвостиків.

Рипуча деревʼяна підлога, засипана мотлохом і брудом, колись напевно мала коричневий колір. Зараз через це місиво було важко розгледіти хоч щось. Діряві стіни, старезні шпалери у квіточки, що від вологи позлазили зі стін, любовно побілена глиняна груба, розписана квітковими малюнками, яка дивом вціліла у цій руїні людського життя.

Вхід у останню кімнату зачинений перекошеними подвійними блакитними дверима. Сонік заглянув у щілину, але там, видно, не було вікон, тому розгледіти щось виявилось важко. Обережно відчинив двері й ступив у приміщення. Рипнула половиця, і хлопець відчув, як нога кудись наче провалюється.

Наступної миті маленьким селом лунає глухий несильний вибух.
Сід, який з дрону спостерігав за ділянкою, де нишпорили новобранці, одразу побачив ударну хвилю і стовп пилюки, який повалив з усіх щілин. Хапається за рацію:

— Сід — Сові! Сід — Сові! Один із малих, схоже, зловив розтяжку. Сьома хата ліворуч від початку села. Запитую евакуацію, плюс!

Сова, що разом з одним із досвідчених прочісує кінець вулиці, лається і, махнувши побратиму, зривається з місця.

Сонік лежить, притиснувшись до стіни коридору, і намагається зрозуміти, як опинився на підлозі. Голова гуде, звуки доносяться наче крізь вату. Тіло видається якимось не своїм. Наче деревʼяним.

— Друже, ти живий?! Ох, їбать… — Янкі влітає у хату, розганяючи руками хмару пилюки. Він з охуїнням у погляді дивиться на друга і заклякає, німо відкриваючи рота.

На нього ззаду налітає Сова, за ним тупотять інші. Командир штурхає Янкі під ребра, щоб той звільнив дорогу, і присідає біля Соніка. Той дезорієнтовано лупає на Сергія, ніби не впізнаючи.

— Командире, я щось трошки себе кепсько почуваю… Якесь дивне відчуття у нозі, я що, її забив? — Сонік намагається сісти, але Сова його зупиняє, кладе назад на підлогу.

— Лежи. А ви — перевірити передпокій на інші подарунки. Виконувати! Сід, термінова евакуація! І приберіть оцього з приміщення, він зараз блюване, — командир тицяє у Янкі, що, білий наче смерть, підпирає брудну стіну. Побратими заметушилися, виконуючи наказ. Молодика під руки вивели з хати.

— Плюс.

Циган підходить до Сови і присідає поряд. Командир оглядає ліву ногу Соніка. Точніше, те, що лишилося від стопи. Із закривавленого місива видно шматок пʼяти і уламки кісток. Кров цебенить рікою. Її запах такий густий, що перебиває навіть плісняву і гниль. Сова витягає турнікет, затискає його у зубах, двома руками обережно промацує ногу, намагаючись визначити ступінь ураження мʼяких тканин, і тягне розірвану штанину вгору, щоб мати кращий огляд. Сонік хихотить, наче від лоскоту. Він геть зблід, губи вже сині. Циган похмуро оглядає юнака, який ніби під кайфом.

— У нього шок. Біль блокується свідомістю. Треба зйобувати звідси, поки…
Свист і вибух. Дім трусить. Сова кидає спроби натягти турнікет прямо зараз, хапає Соніка під руки і тягне на вихід. Чути вихід наступного снаряда. Кацапня насипає щедро.

— Швидко всі до західних окопів! Нас змалював кацапський дрон, підари вже скоригували арту! Накривають за квадратами!
Циган, матюкаючись, хапає своїх хлопців, що на мить застигли у дверях, і тягне за командиром. Той вже закинув Соніка на плечі й, притримуючи за коліна, прямував до старих окопів на краю села.

Сід, що спостерігає за пересуванням загону з дрону, закушує губу. Рахунок йде на хвилини. Друга рація оживає. Цей комплект вони ділять з Кіпіш на випадок форс-мажору. Який таки стався, мать його.

— Сід, Галичина просрався десь по дорозі з міста. Каже, у пікапа колесо відірвало, — голос Кіпіш дзвенить напругою. Вона слухала загальний канал бази на віджатій у Сіда запасній рації від самого початку. Трохи кіпішна у побуті за своєю природою, дівчина не довіряла одній рації, хоч і з виділеним окремим каналом під БПЛА-екіпаж. Руки у метушні вічно плутають кнопки. Ще Сову у критичний момент ощасливить їхніми з братом розмовами. Взяти іншу рацію надійніше — вони ж навіть на дотик різні.

А на КСП зараз дика біганина. Чоловіки метушаться, мов розлючені оси. Смок, якого розбудили через форс-мажор, ходив мов сонна муха, дезорієнтований і розгублений. Голова снайперів взагалі був не підкований керувати ротою за відсутності Сови. Він більшу частину часу на базі взагалі спить.

Денис матюкається, передаючи свій пульт побратиму і хапаючи рацію.

— То хай Гвинт чи ще хтось їде. Там же наших зараз артою розмажуть! Там ворожий дрон літає, коригує. Видно, десь сиділо то падло на вишці й пильно зумило захід хлопців, а як зелень наїбнулась на розтяжці, вони зафіксували ціль, бо знають же, що наші своїх не кинуть. Сова з пацанами довго не протримаються у тому окопі. А малий стече кров’ю, якщо його не стабілізувати!

Сід затис рукою волосся, намагаючись вгамувати нервову напругу. Там пацани, там Сова, а він тут сидить, штані протирає. Матюки Кіпіш виводять його з оціпеніння.

— То збий ти ту хуйню летючу! Хай засліпнуть! Ти, блять, ас БПЛА чи хто? Що за істерика, Сіде! Евакуація не зможе до них доїхати, якщо арта буде крити, тим більше ти хочеш, щоб ця хуйня за ними вчепилась і зафіксувала наше КСП? Видихни, зберися. Зараз не час посипати голову попелом. До речі, Гвинта із собою Галичина потяг. Сказав, що швидше вдвох посилки повантажать. Їбанько, блять!

Кіпіш розлючено копає ящик, що стоїть поряд, берцем. Внутрішньо в ній зараз панував залізний спокій (привіть тривожницькому минулому, коли заспокоююєшся лише коли піздець навкруги). А ще менталка жінки гнучкіша, мозок налаштований на вирішення багатьох задач одночасно, тому це не заважало їй обдумувати ситуацію і дратуватися на їбаньків-побратимів.
Денис заліпив собі ляпаса. «Блять, точно!»

— Муха, Горобець, беріть FPV з коробки, треба збити того гада! Сід викликає Лєвака! — Сід перемикає на канал замкомроти. Він зранку був у суміжників з арти з якимись справами.

— Лєвак на зв’язку. Сіде, що у вас там коїться? У мене ротна рація від матюків не просихає, не можу ні до кого докричатися. В яку жопу знову заліз наш командир, що у всіх зараз така паніка?! — замком буквально гарчить у рацію.

Денис, зриваючись на хрип, швидко обмальовує ситуацію. Хлопці на фоні вже запустили дрони, і ті прямують до села. Денис дивиться на екран пульта свого дрона, напружено спостерігаючи за загоном, що ховається в окопі.

— Блять! Як відчував, що не треба було йти. Але зараз те, що я тут, нам на руку. Гей, Швед! Запускай “Шарка”. Знайдемо, де стоять батареї цих сцикунів. Сіде, вони все ще працюють по квадрату села? Я чую прильоти на віддаленні.

— Так! Кладуть густо, вікна там по п’ять хвилин між перезарядками.

— Чудово. Нарешті ми розіб’ємо цю хуйню на колесах. Хлопці з арти тут на них два тижні полюють. Хоч якийсь зиск із цього бедламу.

Денис вимикає мікрофон рації і переходить на їхній із Мірою зв’язок.

— Кіпіш, пташки летять, дрон ми зіб’ємо, дай Боже, ще й батареї їхні попалимо. Але евакуація потрібна терміново, бо після втрати очей вони не перестануть бити, будуть гатити хаотично. Коробочка вже у дорозі?

— Ніхера, пики зараз почнуть один одному квасити ці горе-логісти, мать їх в йоб. Ніяк не визначать, хто і як рулитиме. Мужики, блять…

Міра зиркнула на побратимів, які сперечаються, як краще дістатися села, прораховують маршрут і матюкаються вже хвилин п’ятнадцять. Хотілось підійти й надавати їм підсрачників, але лізти до накручених до межі чоловіків — то прямий шлях до шпиталю. Пришибуть і не помітять.

— Йоб твою мать… Невже ніхто не може вмостити сраку на водійське сидіння і поїхати забрати наших?! Чи вони хочуть потім чорні пакети розчехляти? Пацани, прийом! Ви мене чуєте?!

Денис на тому кінці рації злісно бухається на каремат на землі. Його хлопці опасливо відсахнулися. Коли Сід злий, він і вдарити може в серцях.
Вояки, що товкуться біля «Макса», розглядаючи мапу і мало не б’ються через спір, як і куди їхати, його навіть не чують. Рація, що стоїть на капоті й з якої репетує Сід, залишається поза увагою цього «стратегічного логістичного консиліуму».

Міра глянула на бронеавтомобіль, оцінюючи поглядом. «Трошки побільше за мій равчик. Нічого. Руль є, дві педалі там же де і завжди, коробка-автомат. Дорога суха…»

— Сід. Піднімай другий мавік.

— Що ти мелеш, жінко? Який мавік нахуй…

— Літаючий, блять, Сід, не тупи. Будеш навігацією. Мапи-то я бачила, дякую твоєму шановному братику за роль ходячого принтера, якою він мене люб’язно нагородив. Але загубитися у цих трьох соснах можу аж бігом. Вестимеш мене.

— Кіпіш, ти їбанулась?! Гей, хоча б увімкни бортову рацію, та залізна коробка ж глушитиме твою кишенькову. А так підімкнешся до нашого ретранслятора. Ти просто скажена жінко, так і знай! — Сід майже виє від абсурдності ситуації.

Кіпіш хапає ключі зі столу у гаражі, чужий бронік з гачка і шолом зі стелажу і застрибує у броньоване нутро «Макса», клацає по бортовому тумблеру рації паралельно заводячи цього залізного коня. Мотор ревнув, мов поранений звір. Чоловіки, що до цього вже майже били одне одному пики, кинулися врозсипну, коли одинадцятитонний броневик різко здає назад і вилітає у розчинені ворота бази. Рація, що стояла на капоті, сиротливо валяється у пилюці.

— Нам пизда… — резюмує Фіксик шморгаючи носом. Смок і Скотч розгублено чухають макітри.

***
— Перезарядка. Є час видихнути, — Циган прикурює цигарку і, видихнувши струмінь диму, відкидається на стінку окопу. Сова похмуро буравить ворожий дрон у небі очима і перевіряє Соніка. Хлопець досі у відрубі. Але це, можливо, й на краще. Страшніше буде, коли оклигає і його накриє біль у кінцівці й тверезе розуміння, що саме сталося.

— Сова викликає Сіда. Сіде, прийом! — тиша. Сергій рипить зубами. — Трясця, що коїться? Де евакуація, де носить Галичину?! Там що, базу орки захопили, поки ми тут в окопі стирчимо?

— Командире… небо!

Сова задирає голову. До дрона супротивника, що кружляє високо над ними, наближаються зі сторони їхньої лінії оборони ще дві змазані крапки. Ось одна з крапок починає випереджати другу і врізається у кацапський гвинтовий коригувальник. Здалеку чутно несильний хлопок, невеликий спалах — і чужинський дрон шматками починає осипатися на землю. Побратими схвально заплескали, підсвистуючи цьому феєрверку. Мавік Сіда, що до цього кружляв у височині, підлітає ближче до окопу, зависаючи у кількох метрах. Рація Сови оживає.

— Сід викликає Сову! Підтвердьте збиття коригувального дрона.

— Плюс. Дрон знищено. Де евак? Якого хєра мовчить КСП? У нас пацан загинається! Зараз ці гади знову валити почнуть, тепер уже всліпу! Там всі позасинали чи що?

— Коробочка на підʼїзді. Потерпіть. Ми трошки заблукали…

— Як, блять, Галичина, який тут був, міг заблукати, він же нас сюди якось завіз?! Воно, скотина, що, бухе за кермом їде чи що? — рація знову відповідає ефірним мовчанням. Сова роздратовано вішає її назад на бронік і із силою буцається кілька разів шоломом об стінку окопу. Чисто щоб трохи зняти напругу. Циган з іншими хлопцями співчутливо поглядають на командира.

Сонце починає перевалювати за полудень. Його проміння нещадно палить втомлені, напружені тіла у захисному спорядженні. Сова хитає головою, змушуючи себе скинути заціпеніння. Гул у вухах, який не вщухає після приходів «Градів» по квадрату, трохи змінює тональність. Здається, він стає гучнішим. Сова насторожено крутить головою. Хлопці теж реагують на звук, тож йому не мариться. Циган виглядає з окопу, оглядаючись на всі боки.

— Евак!

Сова вскакує і обертається в бік, звідки наростає звук мотора. Над пагорбом летить пляма дрону, а за нею по бездоріжжю, гуркочучи захистом об горби та вибоїни, несеться MaxxPro. Махина піднімає за собою куряву пилу, ніби піщана буря. Броньовик на повному ходу підʼїжджає до села, круто розвертається і заднім ходом мало не влітає в окоп, гальмуючи буквально за кілька метрів. Хлопців обдає пилюкою і землею з-під коліс. Циган знову починає матюкатися, спльовуючи землю з рота.

Задній люк з механічним звуком відчиняється, опускаючи драбину на землю. Дрон, що летить попереду машини, зависає над броньовиком. Сова хапає Соніка і разом з Циганом затягує до салону, хлопці залазять слідом. Десь вдалині чутно виходи. Сова тисне аварійну кнопку закриття люка.

— Галичина, газуй блять, поки не накрило!

Машина реве і зривається з місця. Хлопців втискає в сидіння, командира, що стоїть у проході, ледве не зносить інерцією. Позаду починають гупати прильоти. Звук наростає. Видно, підари вирішили наосліп вгатити у більший радіус. Бортова рація рипить:

— Кіпіш, наліво, бо зараз в канаву злетите до бісової фені!

— Блять, Сід, я ще не зовсім сліпа. Дивись, щоб ми на міну не налетіли! На відміну від декого, я не можу бачити їх через тепловізор зараз. — Дівчина агресивно вивертає кермо, і багатотонний броньовик заходить у крутий поворот, оминаючи глибоку канаву з болотом. У Сови волосся на загривку дибки стає.

— Кіпіш, якого блять хєра?! Хто тобі дав сісти за кермо, ідіотко?! — реве командир, хапаючись за сидіння водія. Машина летить зигзагами, оминаючи перешкоди й буквально дивом не потрапляючи під батарейні снаряди. Салон вібрує від того, як дрижить земля від приходів. Погляд, яким його обдаровує мигцем дівчина через дзеркало заднього виду, напевно, міг би спопелити.

— На жінку свою будете орати, командире. І то, якщо вона вам сковорідкою симпатичне їбало не підправить за це. Вмощуйте десь свою командирську дупу нарешті, бо за технікою безпеки всі мають зайняти місця відповідно до придбаних квитків. Не пиздіть під руку. — Міра холодно зиркає на Сову через плече і відвертається, продовжуючи вести машину. Циган маскує сміх кашлем. Сова щось гарчить під ніс, але не сперечається. Тим більше, що поки що дівчина веде машину не набагато гірше за Галичину. Десь навіть обережніше.

— Сід, прийом. Де там наша арта?! Лєвак обіцяв, що як тільки — так одразу! Треба, блять, негайно! Не їбу, на яких інстинктах я веду цю дуру через цей «дощик». Але моє везіння не безкінечне. І спина теж проти!

— Вони…. Обережно! Мінний пласт! Поворот на третю годину… тепер на девʼяту… знову на третю. Наче всі… Тримайся, мала, Лєвак каже, арта наша наводиться за координатами. Ще трошечки! — голос Сіда дзвенить від напруги. Його дрон невпинно супроводжує броньовик, скануючи тепловізором поверхню. Міни, нагріті під денним сонцем, випромінюють багато тепла і набагато гарячіші за землю.

Сова тяжко падає на сусіднє з водійським сидіння і спідлоба зиркає на дівчину, що крутить величезним кермом, гатячись об нього ліктями на ковдобах. Долоні рук, що вдвічі менші за чоловічі, навіть попри не найтендітнішу тілобудову Кіпіш тримають кермо з очевидним досвідом і впевненістю водія. Її напружене обличчя заливає піт, волосся стирчить мокрими пасмами з-під шолома. Маленький кирпатий ніс, що згорів на літньому сонці бази навіть попри те, що вона більшість часу сидить за документами у бункері, рясно вкривають веснянки. Він періодично морщиться, наче в роздратованої кицьки, коли машина налітає на яму чи горб. Губи зціплені у тонку лінію, і лише одні темні карі очі азартно горять за окулярами. Сова мотає головою, ніби скидаючи морок.

На наступному крутому повороті командир не встигає вхопитися за поручень і мало не злітає на Кіпіш зі свого місця. Його обдає густою сумішшю запаху жіночого поту, нагрітого металу і клятих конвалій. Від чого Сову на мить коротить. Але він змушує себе заземлитися і дивитися уперед.
Напружену тишу в салоні розриває стогін болю. Сонік, якого вклали у проході й якого притримує Циган, щоб той не качався від різких рухів машини, нарешті приходить до тями. Міра від несподіванки сіпає кермом, і машина проходиться броньованим боком по кущах посадки, вздовж якої вони зараз їдуть. Противний скрегіт дерева об метал б’є по нервах не гірше за виття зраненого бійця.

— Жінко, блять, не вгроб нас тут усіх раніше кацапів з їхніми «Градами»! — Сова сповзає з місця до стогнучого хлопця. Міра тицяє в його бік середній палець і притрушує зверху кількома міцними матюками, вивертаючи машину від посадки на польову дорогу. Хтось із бійців десь у салоні давиться напруженим сміхом.

— Нога, вона горить! Пульсує. Я не відчуваю її. Там наче самий біль… Командире, зробіть щось… — хлопця трусить у лихоманці. Сова стягує шолом, стискає його руку і притискається лобом до мокрого лоба Соніка. Той уже майже плаче. Бліде обличчя сповнене такої муки, що серце Сови стискається. Бачити цих майже дітей у такому стані для нього найгірше. За кожного побратима болить. Але молоді, гарячі на голову і на серце новобранці ранять далеко не черстве серце Сови найбільше.

— Тихо, малий. Потерпи трошечки. Доїдемо до бази, підлатаємо тебе, будеш як новенький. — Сова куйовдить чуже їжачкувате волосся. Сонік хниче і, мов кошеня, тягнеться за його рукою. Весь юнацький запал, яким фонтанував хлопець раніше, розсипається у пил. Це тепер не молодий завзятий воїн, а перелякана зранена дитина.

Міра крадькома дивиться у дзеркало заднього виду, яке повернула так, щоб бачити салон. Вона вперше з часів пабу бачить у Сови такий живий вираз обличчя, хоч і сповнений болю. Її серце на мить тріпоче. Та незграбна ніжність, з якою грізний командир заспокоює новобранця, змушує її на мить забути, як дихати. Ця прихована сторона Сови, що зазвичай закрита міцним суворим фасадом, не дає їй зараз сприймати командира колючим, занудним керівником, якого вона вперто малює, щоб забути свою симпатію. Дівчина мотає головою і знову зосереджується на дорозі. Вона прокашлюється, привертаючи увагу.

— Командире, там у ящику мають бути медикаменти. Пілюлькін сьогодні закинув пачку знеболювальних шприц-тюбиків. Я знаю, що у вас вони мають бути в аптечках, але може краще…

— Просто веди кляту машину.

Сова відповідає хрипко, але без агресії. У голосі відчувається смертельна втома і, як здається Кіпіш, глибока печаль. Дівчина слухняно замовкає. Вони мовчать, і тільки хрипіння бортової рації надалі перериває скулення Соніка і дальні виходи ворожих снарядів.

— Сід викликає коробочку. Не лякайтесь, зараз десь зліва буде вихід нашої арти. Вгатим по цим гівнюкам.

— Плюс.

***
База зустрічає їх бійцями, що висипали з бункера назустріч, і Скальпелем з Пілюлкіним, які з носилками наготові стирчать під стріхою навісу від сонця, вкритого маскувальними сітками.

MaxxPro паркується серед двору, і напівпритомного Соніка забирають ротні медики. Стабілізація і шпиталь. Така дорога у молодого вояки.
Сова, розминаючи спину, обводить сірим поглядом натовп побратимів. Ті тушуються під цим сканером, деякі відводять очі — наче цуценята, що калюжу наробили. За спинами хлопців він бачить Галичину з Гвинтом, які всіма силами намагаються злитися з маскувальною сіткою, що висить на стіні. Виходить так собі.

— Пацани, готова вбити за капучино і бутер з ковбасою! Якщо ви ще не все зжерли, готова оплатити готівкою… а чого ви тут всі товчетесь? Я щось важливе пропустила? — з броньовика на тремтячих ногах сповзає Кіпіш. Дівчину починає відпускати адреналін, і тіло тепер трусить від пережитого нервового напруження. Вона тупцяє поряд із командиром, розстібаючи бронежилет, і зі стогоном полегшення скидає його з себе на землю. Сова похмуро зиркає на підлеглу і, цикнувши, розганяє натовп парою колючих слів. Бійці тихо перешіптуються і швиденько розбігаються хто куди. Частина, звісно, лишається на курилці та біля гаража, але вони посилено роблять вигляд, що не гріють вуха.

— А вашу пʼятірку попрошу лишитись! Тебе це теж стосується, Кіпіш. — Галичина, Гвинт, Фіксик, Смок зі Скотчем, які вже хотіли втиху проїбатися у надрах бункеру, опасливо переглядаючись, підходять і шикуються перед командиром. Міра, витираючи піт з лоба і знявши шолом, уже збирається стати до них у передчутті головомийки, але Сова піднімає перед нею руку, залишаючи стояти поряд. Дівчина здивовано на нього коситься, але мовчки лишається на місці.

— І тепер будьте такі любʼязні, вельмишановне і не дуже панство, пояснити, якого Бен Ладена замість досвідчених польових водіїв та й взагалі військових зі стажем у сіру зону під шквал батарей за нами приїжджає новачок, який жодного разу за кермом еваку не сидів? Мало того, ще й дороги не знає і взагалі не в темі. У нас що, на всю базу жодного мужика з яйцями не знайшлося, який би міг пригнати броньовик до загону, що потрапив у засідку?! Галичина! Де тебе чорти блять носили, ібаліни ти шматок?! Якою мовою я тобі казав, що мене не хвилює як, але ти маєш бути наготові їхати за нами? Що мовчиш?! Язика відкусив?

— Але ж пікап…

— Мовчати! Мене не їбуть причини. Ти польовий водій броньованої машини. Ти апріорі маєш бути біля неї 24/7, якщо в тебе є кого вивозити з-під вогню. Ми, йоб твою мать, на війні, а не в тилу! Гвинт! Чого я тебе за кермом не побачив?! Ви з цим ідіотом що, разом десь завіялись?! Ти ж резервний водій, твою мать. Що, сказати нема чого? А ви троє?! Ви всі вмієте водити цю залізну дуру. Так якого біса нас з-під «Градів» вивозить напівцивільна дівка, яка жодного разу її зсередини навіть не бачила?! І вивозить вельми успішно, хочу помітити.

Міра боїться дихнути. Сова вперше її похвалив. Своєрідно, звісно, але це точно похвала. Якось навіть трошки приємно стає. Ціле досягнення.
Ворота риплять, і у двір заїжджають два баггі з екіпажем БПЛА на чолі із Сідом. Хлопці теж повернулися зі свого сховку. Денис, помітивши брата і подругу, прямує до них, передаючи снарягу товаришу.

— Я маю надію, ти не свариш нашого вельми коштовного діловода? Мені треба хвилюватися і захищати леді від нападок? Ай! — Сід потирає ребра, під які смачно прилітає тендітна рука «леді». Сова змірює їх обох суворим поглядом.

— Як бачиш, вона сама з цим непогано вміє справлятися. Я підозрюю, що ти від початку був в курсі всієї ситуації. Чого нічого не сказав? Чи тобі насолоду приносило спостерігати, як мене плющить від невідомості?!

— Так ти ж бо нервував би ще більше. Тим більше, бачиш, як все вдало обернулося. Ми вас витягли, та ще й суміжники за нашою наводкою розʼїбенили дві батарейні установки. Ну ми ж молодці. Брате, я теж нервував. Не повіриш, вона мені словесного ляща заліпила, коли мене крити почало. А коли пацани там полеміку розвели через логістику, видно, навіть у неї підгоріло. Сам подумай: ви там під «Градами», а вони півгодини не можуть визначитись, як і хто поїде. Позорище.

Сова зиркає на Кіпіш, яка старанно робить вигляд, що її тут немає, і розглядає пошарпану обшиву бронетранспортера. Пасмо смоляного волосся, що вибилося з неакуратної гульки, в яку дівчина нашвидкуруч зібрала свою гриву, прилипло до тонкої шиї, і погляд Сови мимоволі ковзає по ній. Сергій силою змушує себе відвести очі. Щось останнім часом його заносить не туди.

— Я вдячний вам обом за таку оперативну і плідну роботу. Але наступного разу краще зважуйте ризики. Кіпіш не проходила жодної підготовки з керування бронетранспортером у польових умовах. Могло статися що завгодно. Нам дико повезло, що вона така фартова, виявляється. А ви, — він обертається до застиглої пʼятірки побратимів, які, здається, намагаються дихати якомога тихіше.

— Тиждень чергувань з миття санвузлів, кухні та прибирання жилих приміщень. І не забивайте за основну роботу. Всі вільні. Від вас із Сідом чекаю звіти про цей епізод. Бажано без матюків.

— Є!

Кіпіш проводжає командира задумливим довгим поглядом. Сід зиркає на посестру і підбадьорливо плескає її по спині.

— Ну, цього разу без підсрачників. І то хліб.

__________

Від автора:
Чекаю ваших думок і коментарів