Пролог

1902 рік. Місто Брно. Чехія

– Ти ж знаєш, я зупиню тебе за всяку ціну. Навіть якщо доведеться вбити тебе, – з усією рішучістю в голосі твердила Данте.

– Так я знаю. Але я все одно не відмовлюсь від свого плану. Він має вийти з в’язниці. Всі ці люди, яких ти так яро захищаєш, недостойні жити. Подивись на них: вони порочні, безчесні, з головою загрузли в гріхах і своїй хіті. Хіба вони мають оскверняти планету, яку для них створив Батько? – мовив Камаель.

– Хто ти такий, щоби вершити долю людства?! Так, вони далеко не ідеальні. Але серед них є багато добрих, чуйних, світлих людей. Є ті, хто щодня жертвують собою заради блага інших, бо так правильно.

– Таких, як ти? – перепитав Кем. – Таких мало. Їх мій брат не чіпатиме.

– Ти впевнений? Він же Люцифер – творець та батько всіх демонів, гріхів та пороків. Що йому люди? Він розбестить їх усіх. І один за одним вони підуть до Пекла.

– Отже, так тому і бути, – Кем заніс над головою меч і почав читати заклинання. Перед ним була намальована пентаграма, в яку він мав устромити меч архангела, щоби відкрити ворота для Люцифера.

– Я не дозволю цьому статися, – Данте вистрілила Кему в плече. Той на мить похитнувся, але продовжив свій обряд. Тоді мисливиця вистрілила знову. Куля влучила в інше плече.

– Припини! Ти не зможеш мене зупинити! – розлютився Кем.

– Я все ж таки спробую, – Данте дістала клинок Смерті та кинулася на ангела. Почалася бійка, в якій мисливиця програвала. – Кем, прошу, зупинись, – лежачи на підлозі, кашляючи кров’ю, просила Данте. Вона ледь встала на ноги. У неї були множинні травми та переломи. Вона знову дістала свій револьвер і навела його на ангела.

– Я сильніший за тебе. Навіщо ці жертви? – Кем вихопив вогнепальну зброю. – Змирись із поразкою, – він знову вдарив Данте. Дівчина впала. Кем же продовжив ритуал.

– Ти потрібний мені, – ледве змогла вимовити Данте. – Ти потрібен мені! – голосніше повторила мисливиця.

– Що? – Кем припинив читати заклинання.

– Ти потрібен мені. Без тебе я пропаду, – підводячись, продовжила Данте.

– Здається, ти переплутала мене з Натаніелем. Адже з ним у тебе роман, чи не так?

– Без тебе я пропаду, – продовжувала повторювати Данте. – Ти причина, через яку я продовжую боротися. Ти наділений усіма якостями, які я ціную, і до яких прагну: честь, доброта, відданість. Щоправда, з останнім виникли проблеми. Не кажи, що ти так легко можеш зрадити мене? Ось, – дівчина дістала свою фотографію, яка була забруднена в крові. – Я знайшла її у твоїй кімнаті. Хіба я для тебе нічого не важу?

– Можливо, десятиліття тому й означала. Зараз ти просто чергова людина на моєму шляху.

– Не бреши мені! – прокричала Данте. Дівчина підійшла ближче до Кема. – Ті почуття, які між нами… Це не просто захопленість. Те, що ти відчуваєш до мене, не тут, – вона вказала на голову, – а тут, – Данте торкнулася грудей Кема, вказуючи на серце. – Адже я маю рацію? – на її очах з’явилися сльози.

– Я любив тебе, – Кем обійняв Данте. – Ось тільки ти це не цінувала. Мені шкода, – ангел майже закінчив читати заклинання.

– І мені шкода, – тихо мовила вона. Дівчина почала читати своє заклинання.

– Що ти робиш? Припини! – прокричав янгол.

– Я люблю тебе, – тихо промовила дівчина та поцілувала Кема. Потім вдарила його клинком Смерті. По її щоці скотилася сльоза. Дівчина підняла меч архангела і встромила його точно в центр пентаграми. Та почала світитися. Вийшовши за межі ліній знаку, Данте востаннє подивилася на Камаеля. За мить він зник.