Розділ четвертий. Поллукс Блек.

Салют!

В мене вже є плани на найближчі чотири частини. В ближчих двох або трьох буде описано життя Гаррі в новому часі.

(П.с. дуже хочу подякувати всім тим хто цей маразм читає. А ще дуже дякую персоні з ніком claudette за коментарі. Хоч вони і короткі, вони мене надихають. Постійно перечитую. Дякую вам :)))

________________________________

 

Поллукс Блек був доволі суворим чоловіком. Проте, було видно, що в ньому є багато лідерських якостей. Він був амбіційним, начитаним, хорошим стратегом і добре розбирався в політиці.

Це був широкоплечий чоловік з чорним, як у всіх Блеків, кучерявим волоссям, на якому вже виступала сивина. В нього були хитрі темно-сірі очі. І вже було ясно, на кого вдалась Вальбурґа.

Він був вишукано одягнений, і носив з собою невеликий ціпок з срібною ручкою у формі ворона.

 

Навіть його пряма постава, показувала те, наскільки впевненим в собі він був.

 

Його кабінет був повний книжкових полиць, які, здавалось скоро впадуть від тієї купи книг, що стояла на них.

На розкішних і, явно, дорогих меблях були вирізьблені різні візерунки. Меблі були оббиті блискучою шкірою. По відчуттях, вона нагадувала Гаррі драконячу.

На стінах були світло-сірі шпалери, що по-срібному виблискували.

З канделябра стирчало декілька запалених свічок.

 

В часі Гаррі, цього кабінету на Площі Ґриммо не було. Але можливо кабінет був зачарований і можна було зайти тільки з дозволу Поллукса.

 

Зараз Гаррі сидів у його кабінеті, на шкіряному стільці з темного дерева, поки Поллукс уважно розглядав його.

Часоворот, або те, що від нього залишилося, стояв на столі між ними.

 

Поллукс дивився своїми темно-сірими очима в яскраво-зелені очі Гаррі. А потім раптово сказав:

 

— По тобі видно, що ти Поттер. Єдине, що мене напрягає, це те, що у Поттерів зараз тільки один нащадок. А я більш ніж впевнений, що зараз у всіх Поттерів очі — карі. А в тебе зелені.

 

Він замовк, а потім вказав кивком на часоворот.

 

— Це доводить, що ти і справді з майбутнього… Але, звідки в тебе часоворот, і як ти опинився в нашому маєтку? — він склав руки на столі в замок, — Звичайно, я не спеціаліст по часоворотах, але наскільки мені відомо, часовороти — це не дешеве задоволення. Окрім того, місце, при перенесенні не змінюється. Хіба що в твоєму майбутньому часовороти вдосконалили.

 

Гаррі важко видихнув, але водночас кивнув. Він вирішив не розповідати все, до деталей, але хоч якось пояснити своє прибуття було варто.

Та Поллукс чоловік був не дурний.

Якраз це було проблемою.

 

— Ви… праві в тому, що я Поттер. Просто… в майбутньому так склалося, що ваш маєток перейшов мені у спадок.

Брови Поллукса злетіли б до стелі, якби це було можливо. Він випустив одну смішинку, але вона звучала трохи невірливо і навіть, насмішливо.

 

— Ти маєш мене за дурня? Яким це чином маєток Блеків перейшов у спадок Поттеру? Та і наші сім’ї ніколи настільки близькими не були.

 

— Ваш нащадок був моїм хрещеним. Але потім його вбили, і майно перейшло до мене. — Гаррі було важко говорити ці слова, але він не хотів давати Блеку якісь підказки, щодо майбутнього.

 

Поллукс зацікавлено схилив голову вбік. Здавалось, ніби він слухає казочку. Хоча, було б дивно, якби Поллукс жалів свого нащадка, який ще, швидше всього, навіть не народився.

 

— Чи можу я поцікавитися його ім’я?..

 

Гаррі задумався. Звичайно, Вальбурґа виглядає, як підліток. Але ж за всю історію Магічної Аристократії, яку Гаррі прочитав, траплялися різні речі. І Гаррі навіть не знав, скільки років було батькам Сіріуса, коли він народився.

 

— А який зараз рік?

 

Поллукс хмикнув і сказав,

 

— Якщо я скажу — ви наврядчи повірите. — Поллукс дістав зі своєї шухляди газету. Було видно, що вона була нова, і навіть був відчутний запах свіжої газети.

 

Гаррі шукав дату видання газети, і завмер.

 

“Видано: 10.07.1942.”

 

Було відчуття, немов Гаррі забув як дихати.

 

“СОРОК ДРУГИЙ РІК?… О, Мерлін… Сіріуса тут ще навіть не планують. До його народження ще сімнадцять років. Та і я не думаю, що немовля мені чимось зарадить… Я ж йому буду майже як дід… Ось що називається зміна позицій…” — внутрішньо панікував Гаррі. — “Це ж виходить… Що і Волде-.. тобто Том Редл зараз підліток?..Але я не знаю в якому році він народився. Може він ще взагалі в притулку? Або вже старався отримати місце професора Захисту від Темних Мистецтв…”

 

Поллукс, у свою чергу, уважно слідкував за його реакцією.

 

Погляд Гаррі мимоволі впав на заголовок газети:

 

“Свавілля Ґріндевальда та його посіпак продовжується…”

 

“Мерлінові мухомори… Ґріндевальд…” — подумав він.

 

Але Поллукс перебив його думки,

 

— Тож?..

 

Гаррі прочистив горло і сказав,

 

— Він народиться через сімнадцять років… А мій батько через вісімнадцять… — Гаррі, сам того не розуміючи, у розпачі запустив свою руку собі в волосся, досі дивлячись на дату газети.

Схоже, він тільки зараз зрозумів, що накоїв.

 

Поллукс кивнув,

— Я думаю, що ти знаєш моє ім’я, чи не так?.. — він дочекався поки Гаррі кивне, — Отож. Але твого я не знаю.

Гаррі важко видихнув,

— Я Гаррі.

Поллукс кивнув. Він відкинувся на спинку крісла, і задумливо сказав,

— Гаррі Поттер?.. Цікаве ім’я. Але є одне але.

 

— Яке “але”?.. — підняв свій погляд на Поллукса, Гаррі.

 

Поллукс знову вказав кивком на часоворот, або на те, що від нього залишилось.

— Я не думаю, що часоворот ще можна полагодити. Тому тобі потрібне нове ім’я. Адже в Поттерів лише один нащадок. І він навчається на одному курсі з моїм сином, а тобі, на вигляд, двадцять з гаком. — він обережно взяв часоворот в руки, і почав розглядати випалені руни, тріснуті кільця і піщаний годинник в центрі. Також тріснутий.

 

Гаррі відчув, як в горлі з’являється той противний клубок, який не дає дихати.

 

“ЗАРАДИ ҐОДРИКА, ЯКИЙ Я ІДІОТ!.. 

 В бібліотеці Блеків МУСИЛО бути щось про часовороти. Мерлінові кальсони, та навіть в цьому часі в них є окремий відділ для книг про подорожі в часі… 

 Виходить, що я змушений залишитися тут?.. Ровено, дай мені мізків хоч зараз, якщо при народженні вирішила не давати…”

 

Та його думки знову перебив Поллукс,

 

— Хм… Я б міг тобі допомогти на перший час, поки ти тут. Ми ж обоє розуміємо, що ти не зможеш повернутися в свій час. — видихнув він і вказав на руну, що була викарбувана на середньому кільці, — Кільце теперішнього вигоріло найдужче. А я не думаю, що цьогочасні часовороти настільки потужні, щоб перенести тебе в твій час. Тим більше, якщо часоворот з твого часу вигорів при перенесенні сюди. А він явно має бути потужнішим ніж цьогочасні.

 

Гаррі розумів що Поллукс правий. Але в очах почало колоти. Показувати свою слабкість перед Блеком, було не те що не добре. Це було небезпечно. Тому він перевів свій погляд на вікно.

 

Гаррі раптом пирхнув,

 

— Я теж не дурний. Ти ж не будеш допомагати мені просто так, я впевнений в цьому. До того ж я Поттер, а у наших родин не було хороших відносин до мого батька і хрещеного. — Внутрішньо, Гаррі був здивований, що мав достатньо сміливості, щоб звернутись до такого чоловіка, як Поллукс Блек на “ти”. Але схоже, що самому Поллуксу було байдуже на ці формальності.

В очах Лорда Блека з’явився хитрувато-зацікавлений блиск.

 

— Ти не такий безнадійний, як я спочатку думав. — він самозадоволено усміхнувся. — Але все ж, частково, ти мій майбутній родич, хоч і не по крові. І якщо ти з’явився тут, то ти дбав за маєтком в майбутньому. А за це, я подякую.

 

Він замовк на мить, але потім продовжив.

 

— Але я б не відмовився отримати від тебе трохи інформації…

 

Гаррі одразу ж хотів похитати головою, але Поллукс кивнув і сказав,

 

— Я розумію, що ти не можеш розказати мені всього. Адже все ж може бути якийсь мізерний, як піщинка, шанс на твоє повернення в свій час. Та і в мене є лиш одне питання…

 

Гаррі видихнув, але в очікуванні підняв брову.

 

— Чи в твоєму часі ще є мої нащадки?

 

Гаррі здивувався такому питанню. По словах Сіріуса, Гаррі знав, що Блеки завжди вірили в те, що їх рід найвеличніший і проіснує вічно. Проте, Поллукс, схоже, розумів, що в Долі можуть бути інші плани.

Поллукс помітив розгубленість Гаррі і відповів на німе питання:

 

— Я хвилююсь за свій рід і нащадків.

 

Гаррі кивнув, і стримав полегшений видих.

 

— Немає.

 

Він помітив як вилиці Поллукса напружились.

 

— Хіба що по жіночій лінії. — продовжив Гаррі, згадавши матір Мелфоя.

 

Той пирхнув.

 

— З тих таких мало буде користі. В них свої роди і свої проблеми. А з нашого вони б тільки гроші, реліквії і скарби тягли. — Поллукс задумався а потім кивнув сам до себе. — Зробімо так. Я допоможу тобі. Якщо хтось дізнається про наш зв’язок — скажеш, що ми далекі родичі.

 

Спочатку, було дивно погоджуватись на таку пропощицію від Блека. Адже навіщо йому можуть бути потрібні додаткові проблеми, що може створювати Гаррі в цьому часі? Над цим питанням варто було думати довше, проте Гаррі розумів, що в нього немає вибору. Він не хоче довіряти своє життя Блекам. Але в цьому часі в нього немає ні гроша, ні знайомих людей.

Хіба, що Дамблдор. Але хто знає, чи він вже набрався тієї мудрості, що мав у часі Гаррі?

 

Тож Гаррі кивнув, а потім схрестив руки на грудях, і сказав,

— Тоді чого ви чекаєте з моєї сторони?

 

Поллукс задумався.

 

— Я подумаю над цим… А ким ти працюєш в майбутньому? — він підняв брову.

 

— Аврором. Головним аврором. — відповів Гаррі.

 

Хоч Поллукс і казав, що не вимагатиме нічого, Гаррі вже бачив, по його очах, що в нього вже є план. Все ж, Гаррі мав справи з Блеками і вже починав жалкувати, що погодився.

 

Поллукс зіщурив очі, а потім сказав,

 

— Я знайду тобі роботу. А ще потім треба буде дещо перевірити… — він замовк, потираючи підборіддя. — То… Як щодо твого імені?.. Є якісь побажання?..