Фанфіки
Додати фанфік | Додати розділ | Додати Оріджинал | Додати розділ до Оріджинала |
Фанфіки
6,905
Слова
23.7 M
Коментарі
9,322
Читання
82 d, 4 h
-
— Ґайє Нортон, я проти солодкого нічого не маю. Проте не коли воно займає весь стіл.- 1.1 K • Jun 2, '25
-
-
Вона – вампірка, яка живе серед людей, але не забуває, хто вона є. Вона полює по-звірячому – спокушає, заворожує, бере тільки те, що потрібно. Все під контролем… Поки що не зустрічає Його. Він людина, яка не піддається. Його кров тягне її, але ще більше тягне його воля. І вона не може вирішити – убити його, врятуватися від почуттів чи… здатися.- 814 • Jul 11, '25
- 1.3 K • Jul 11, '25
- 1.4 K • Jul 11, '25
-
-
Після подій із Роуз Вокер Морфей зустрічає смертну, здатну змінити хід історії Безкінечних. Теодора — звичайна жінка, що пробудила у собі давню, забуту силу, здатну вбивати Безсмертних. Тепер світ вічних істот бачить у ній або загрозу, або зброю.Між нею та Володарем Снів виникає небезпечний зв’язок, що може стати і порятунком, і прокляттям.Чи зможе проста смертна врятувати Бога снів від неминучої загибелі? І яку ціну…- 1.1 K • Aug 18, '25
- 4.5 K • Aug 18, '25
-
- Іноді навіть власна тінь спроможна перетворитись на пітьму. Головне встигнути ввімкнути світло (або щоб його ввімкнули, не дивлячись ні на що).
-
Минуло недостатньо часу, щоб країна Каноніклія оговталась від наслідків катастрофічної Лазурної війни. Навколишні ліси столиці Естас кишать бандитами та бунтівниками проти чинної влади. Таємний орден готує переверот та простягає свої щупальця в усі правлячі Палати. -
– Щойно я вперше тебе побачив, то подумав: “Яке ж воно балуване і хвалькувате”. Але, знаєш… Мені не вистачатиме тебе в наступному житті. Лише з тобою я був певен, що наш світ ніхто ніколи не спалить, та… зараз запальничка в моїх руках, тож… Пробач мені, гаразд? Хоча ні… Я не хочу твого прощення, не хочу, щоб ти відпустив мене, забув… Проклинай мене до останнього…- 3.1 K • May 24, '25
- 3.7 K • Jun 25, '25
- 3.4 K • Jul 24, '25
-
- При яскравому та прекрасному сяйві місяця переді мною стояла жахлива картина. Потвора схожа на вовка волокла за собою свиню. Його хутро було чорним як вугілля, а пазурі ніби пара гострих як бритва кинджалів. В цей момент у мене затремтіло все тіло. Ось воно, те що я шукав, пригоди. Битви з монстрами. Порятунок людей. Те що я хотів. Але чому? Чому мої ноги мене не слухають? Вони тремтять немов колоски по вітру.
- Фелікс вийшов на балкон готельного номера. Сонце піднялося досить високо, але ще не набрало сили і не пекло нещадно. Він сів у шезлонг. Під готелем знову чатували фанати. Телефон на скляному столику завібрував. Лікс подивився на екран: Хан: Привіт, сонько. Хочеш з нами на пляж? Йонбок: Із задоволенням… Хан: Чекаю тебе у холі за 10 хвилин. Йонбок: Ок. Хан: Мінхо питає чи ти не бачив сьогодні Хьонджина? Фелікс посміхнувся, читаючи останнє повідомлення. Піднявся і помахав фанатам. На що останні відреагували шаленими криками захвату. Лікс повернувся до номера, причинив двері балкону. Пройшов у глиб номера, присів на край ліжка, з ніжністю глянув на хлопця, що так солодко спав у кублі із збитих простирадл.
-
Давно це було — коли земля ще не мала імен, а небо не ділили між собою духи й люди. Серед диму, сну й залишків кісток колишніх ватаг — він народився не як герой, а як тягар. - Попередній 1 … 24 25 26 … 29 Далі
