Частина 1. Знайомство.

2 грудня. 23:16

Кладовище Джамп-Сіті.

Холодний вітер пронизує кожну клітинку тіла. Не дивно, друге грудня, а дівчина з фіолетовим волоссям в своєму фірмовому одязі. А саме: в чорній водолазці та довгому темному плащі, який, хоч і повністю огортає тіло, все одно пропускає зимову погоду. Але у грабіжниці не було приводу сумувати. Сьогодні у неї була вдала справа. Грабіжка чергового ювелірного, дорогі коштовності, але найголовніше – це те, що вона змогла вислизнути з рук БістМена. Чудовий привід для веселощів. Вже півроку поліцейський за нею ганяється і ніяк догнати не може. Як же вона обожнює дражнити його своїм фірмовим знаком на місці злочину і уявляти, як він старається кожен раз її спіймати.

– Так, потрібно швидше дійти додому, або в найближчий бар, – бурмотіла Рейчел собі під ніс. – Бар у нас ближче, тому піду туди.

Поки вона йшла, вітер став холоднішим, і почав падати дрібний сніг. На деревах вже не було листя, і сиділи тільки чорні і страшні ворони. Хоча, дівчина так не вважала. Вони розумні і сильні, особливо коли в стаї. На одному з пам’ятників на кладовищі сидів кіт. Пухнастий, і його, судячи з усього, пофарбували діти зеленкою. Багато бешкетників було у місті, тому це було не дивно бачити якусь знівечену тваринку або навіть чиєсь майно. “Бідний котик”. – думала Рейчел. Хоч вона сама й не була еталоном добропорядності, знущання над тваринами їй було незрозуміле. 

Від кладовища до бару було зовсім недалеко, приблизно два квартали, тому швидкою ходою дівчина добралась туди за 15 хвилин. Назва бару повністю описувала його відвідувачів. Вивіска “Бридкий койот” трималася на останньому подиху над дверями в заклад і мигала з противним пискучим звуком. Купа п’яниць, дрібних злодюжок були постійними відвідувачами цього місця, а особистості, які вже були досвідченими лиходіями дуже рідко мають бажання заходити сюди. Рейвен вже добилася рівня “С”, тому мала трошки більше пошани тут, і могла цим користуватися. 

Зайшовши в приміщення, одразу в ніс линув сморід дешевого алкоголю та цигарок. Всі стіни і стеля були прокурені, і цей запах вже назавжди залишиться тут. На, обшитих фанерою, стінах висіли голови тварин, плакати з невідомими гуртами і мільйон оголошень про розшук злодіїв. Поодинокі лампочки давали небагато освітлення в цьому затхлому місці, дим стояв перед очима, а люди так і витріщалися на всіх хто приходить сюди. Хтось кидав хтиві, хтось заздрісні, погляди на дівчину, але ніхто не наважувався торкатись її. Рейчел була одиначкою, ніколи не працювала в дуеті з кимось, і, іноді, їй не вистачало зайвої пари рук для допомоги, але брати когось з цієї богодельні вона точно не хотіла. Чутки про кожного в цьому місці розходилися моментально, ніколи не здогадаєшся, що нове можеш почути наступного разу коли прибудеш сюди. Обережно розправив свій плащ, дівчина сіла на високий барний стілець подалі від усіх. Їй не був до душі сморід і вигляд настільки відбитих і п’яних людей, але в усі інші місця дорога їй була закрита. 

– Джонні, налий мені віскі з льодом, – покликавши бармена, який разом з цим був і господарем цього закладу, вона спустила капюшон. – Щось новеньке є? 

Поки бармен наливав напій, народу потихеньку ставало більше. Повітря, яким можна спокійно дихати було занадто мало, а з притоком людей, його ставало все менше і менше. 

– Нічого нового, Рей, всі старі обличчя, декого правда вже давненько не бачив, та й хрен з ними, – зі злобою чоловік акторно плюнув собі за плече. – Приходили і пили тільки за безкоштовно, на зошит. 

Джонні був фактично єдиним “другом” дівчини, якщо можна його було так назвати. Завжди він знав всі плітки і ділився ними з злодійкою, а та, звісно, справно платила йому за його роботу і давала чайові за корисну інформацію. Дорослий чоловік знав уподобання дівчини і вже бездумно вставив трубочку у напій. 

– Тримай, – він підштовхнув стакан до дівчини і оперся руками об стійку. – Хоча, бачив сьогодні тут хлопець новий був, може досі десь тиняється. 

Рейчел вже тягнула свій напій зі стакану, обдумуючи слова бармена. Новоявлені злодюжки не часто з’являються в цьому місці, небагато хто про нього знає, якщо не виріс в кругах з бандитами. Тіло дівчини потихеньку почало розслаблятися, а тепло від напою приємно пекло горло та зігрівало всі нутрощі. Дивлячись крізь скло стакану, неонові написи над острівцем бармену зливалися в незрозумілі написи та створювали галюциногену картинку. Іноді, приходилося зажмурювати очі, щоб розібрати картинку та не впадати в транс. Все таки, в такому закладі, краще не втрачати пильність. 

З кожним пограбуванням ставало дедалі тяжкіше обирати наступне місце. Всі думки дівчини займали тільки плани наступних вилазок. Золотих жил в Джамп-Сіті було достатньо, але, повертатися на одне й те саме, це як заганяти себе в пастку для левів. Брати щось масштабніше було попросту страшно, особливо без підмоги. Гроші, які були виторгувані з ювелірних виробів часто було недостатньо. Ломбарди брали частину суми, за те, що вони не будуть тріпатися хто їм приніс усі ці дорогоцінності, а Рейвен дуже не хотілось би так просто попастись. 

Потроху алкоголь все таки почав брати верх і всі думки про турботи відходили на задній план. Лід в надиханому та накуреному приміщенні тане швидше, розбавляючи чистий смак віскі. Але гірше від цього не ставало, навпаки, хотілось взяти ще, щоб смакувати пряний і, водночас, гіркий напій. Думати вже просто не хотілося, і вуха знов почали чути всі звуки та розмови всередині закладу. Хтось розповідав про свої крадіжки, про підкуп поліцейських, про гарячі нічки з повіями. Десятки голосів створювали один суцільний шум, як на зламаному телевізорі. Какофонія звуків жахливо давила на голову, крики п’яних злодюжок та суперечки між ними були невід’ємною частиною “Бридкого койоту”. 

Раптово, хтось поклав руку дівчині на талію та з повною впевненістю потягнув ближче до себе. Бридкий та самовдоволений чоловік, стискаючи руку на тілі дівчини, не давав їй повернутися. З глузливою усмішкою він тільки відібрав стакан у Рейчел та поставив біля себе. Все відбулося настільки швидко, що дівчина будучи напідпитку навіть не встигла відреагувати. 

– Що така крихітка робить в такому місці? – самовпевнено промовив той. 

Він прошептав їй це на саме вухо, запах алкоголю та цигарок був стійкий та сильний, від нього починало нудити і паморочитись в голові. Чоловік явно хотів не просто захистити дівчину від цього непотребу в барі, він був впевнений в своїй харизмі та шансах на вдале закінчення ночі. Очима він вже повністю роздягнув свою жертву, а подихи біля вуха тільки провокували сироти на тілі. Його рука почала опускатися все нижче, а Рейчел тільки чекала потрібного їй моменту. Затримавши його руку своєю, вона ніжно повернула голову до нього, і дивлячись прямо в очі, поклала вільну руку на щоку чоловіка. Її чаруючі очі дивилися прямо в його, відстань між обличчями була неприпустимо близько.

– Може, не тут все таки? – вона вимовила це на одному диханні, хоча в тілі був невеликий страх.

Не встигнувши вимовити і слова, дівчина тільки збиралася схопити чоловіка за волосся та вдарити головою об стіл, але його вже грубо схопили за шию та повалили на підлогу. Ледь не втративши рівновагу на барному стільці, Рей вчасно встигла утриматися за барний стіл і тільки з здивуванням дивилася на того, хто втрутився у ситуацію. Молодий хлопець без зайвої думки сів зверху на залицяльника та почав бити останнього. На шум збіглися з кожного куточку бару, хтось став свистіти та гомоніти над ними, хтось вже почав ставити гроші на те, чи вб’є той хлопець лежачого на підлозі п’яницю. Ніхто і не думав зупиняти цих двох, всім подобалось шоу, яке відбувалося прямо перед ними. В напівтемряві було важко зрозуміти та розібрати, як хто виглядав, але одне було зрозуміло точно, п’яний тверезому мало що зробить. Кров від ударів розліталася на всіх оточуючих, руки хлопця вже були розбиті і неймовірно боліли. Коли це все не припинялося вже з півтори хвилини, Рейвен вскочила та відтягнула свого рятівника від чоловіка на підлозі. Швидко кинув гроші на барний стіл та взявши за руку того, хто за неї заступився, вона вибігла з закладу разом з ним. 

Вулицю від снігу вже замело, а контраст між температурами в приміщенні та назовні відчувається як холодний душ. Весь алкоголь, який вона випила, ніби моментально зник з її тіла, а до мізку тільки почало доходити те, що відбулося. Дівчина, сама того не розуміючи, все так і тримала рятівника за руку, хоча вони вже давно вийшли з бару. Опустивши очі на руки, вона швидко забрала її до себе, попередньо відтряхнувши, і знов підняла погляд, щоб роздивитися хлопця. 

– Дякую, звісно, але я могла б і сама за себе постояти, – відкашлявшись промовила та, не відводячи погляду. 

Хлопець був високий і гарної статури. Зараз його руки були розбиті, на обличчі виднілися сліди від крові, а в погляді читалося тільки самовдоволення від зробленої справи. Темне, на перший погляд волосся, виявилося рудим під світлом вуличних ліхтарів, а темні очі, зеленими, як у тих самих рудих котів, які мали трошки навіжений вигляд. Легка посмішка не сходила з його уст, і навіть біль від ударів його, начебто, не хвилювала. 

– Я просто побачив, як тобі некомфортно, а я не можу встояти, коли ображають дівчат, вибач, – він все так само усміхнено поправив волосся на голові, та постарався витерти запечену на обличчі кров. – Каперкайл. 

Протягнувши руку до дівчини, він максимально спокійно чекав її відповіді. Не тиснучи, не наполягаючи на такому самому знайомстві, він, як дурний собака, очікував, що зробить Рейвен.

– Рейвен, – та все таки протягнула йому у відповідь руку, і відчула наскільки у них різна температура тіла.

Його руки були гарячими та з сильною хваткою, у неї ж, холодні, і зараз безсилі, бо ситуація повністю вибила її з колеї. В думках вона досі не прийняла той факт, що за Рейчел хтось заступився. Можливо, саме хтось такий їй потрібен у напарники. 

В голові взагалі не складалися думки в одне адекватне речення, слова вертілися на язику створюючи некомфортну паузу в розмові. Сніг припорошив вже обох, холод пронизував до кісток, а з роту йшов пар від розгарячених тіл і, моментами, тяжких подихів. По хлопцю не було видно, що він втомився або був тяжко поранений, ніби такі бійки відбувалися у нього кожен день.

–  Я маю тобі якось віддячити, – хоч Рей і не впускала в своє життя людей, совість мучила б її, якби вона того не зробила. 

Махнувши рукою, щоб Каперкайл слідкував за нею, вона послідувала у найближчий від них мотель. Розмова все так і не йшла, ниточка напруги натягувалась все сильніше, а тишу навколо заповнював лише шум від поодиноких машин, які проїжджали мимо. Хоч місто і не спало, такі райони завжди відрізнялися своєю тишею. Багато хто боявся перебувати тут, не тільки в нічний час, але і вдень. Такі самі зламані вивіски, як і в барі, потухші ліхтарі створювали відчуття небезпеки на кожному кроці. Світла з вікон не вистачало, щоб освітити вулиці, а в переулках лежали безхатьки, гріючись від запалених вогнищ у залізних баках. 

Через 10 хвилин вони були біля потрібного їм місця. Біля мотелю стояли дорогі машини без номерів, явно показуючи, навіщо їх власники сюди приїхали. З балконів кидали окурки, нехтуючи будь-якими правилами етикету, розливали алкоголь, бо були нетверезі, кричали один на одного, що аж було чутно на вулиці, і насолоджувались один одним так само. 

– Нам дві кімнати для однієї персони, – попросила Рей на ресепшені у втомленого працівника. 

Заплативши за номери, вона віддала одну пару ключів хлопцю, та вони стали підніматися нагору. Атмосфера була максимально некомфортною, стіни пофарбовані в неприємний жовтий колір, з картинами пародіями на відомих художників, а стара підлога скрипіла від кожного кроку по ній. Зайшовши спочатку до номеру хлопця, вона посадила його на ліжко, а сама стала діставати аптечку з комоду біля нього. Взявши вату та медичний спирт, вона стала витирати кров з рук хлопця. Вони були все такі ж теплі, але при дотику, той трошки шипів від болі, хоч старався сильно того не показувати.

– Ще раз дякую, – тихо вимовила вона.

Світильник на стелі не працював, тому світло йшло тільки від нічної лампи при ліжку, що створювало атмосферу в якій не хотілось би гучно говорити. Декілька хвилин вони сиділи мовчки, а Рейвен все старалась відтерти кров від рук.

– Все добре. Мені не так сильно болить, – усміхнено проговорив Каперкайл, але при наступному русі дівчини трошки здригнувся та поморщився від неприємного відчуття на руках.

Різні звуки з сусідніх кімнат не давали зосередитися на думках про події вечора. Йдучи до мотелю, дівчина не могла викинути з голови те, що їй би не завадив партнер, а тут таке співпадіння. Не піддаючись почуттю подяки, вона відкинула думки про це.

– На цьому все, – беземоційно промовила вона. – Добраніч.

Рей поклала аптечку назад до комоду і направилася до себе в кімнату. На тверезу голову завжди думається краще, а вечір був насичений і тільки заважав обдумати все, що у неї крутилося. 

Знявши плащ, вона лягла у ліжко і почала промовляти про себе медитацію. Це було важливою частиною в її житті, бо цього навчила її мати. Дихання почало вирівнюватися, а думки складатися по поличкам. Втома накатила новою хвилею, а очі самі по собі закривалися. Її чекав міцний сон, а питання про партнера, як виявиться, давно вирішене.