Розділи
-
Можна подумати, що це історія про море, корабель, голод і тишу, що приходить у штилі. Але насправді море тут лише дзеркало. Дзеркало, у яке кожен мусить зазирнути хоча б раз у житті. Бо штиль - це не лише відсутність вітру. Це відсутність руху в нас самих. Це стан, коли вже немає шуму…-
10,9 K • Ongoing
-
-
Море завжди було моїм домом. Я народився в маленькій хатині біля самої води, і ще змалку міг відрізнити шум припливу від шуму відливу. У десять років я вже вмів ставити вітрило на рибальському човні, у п’ятнадцять - лагодити тріснуту щоглу під час шторму. Тому, коли у таверні…
-
10,9 K • Ongoing
-
-
Вона завжди приходила трохи пізніше, ніж потрібно. Не зі зухвалості — просто любила, коли її чекають. У цьому було щось особливо жіноче: дрібна помста світу за всі ті миті, коли чекала вона. У кав’ярні пахло карамеллю й втомою. Вона зняла пальто, поклала телефон на стіл — екран…-
12,6 K • Completed
-
-
Ранок почався правильно — і саме тому одразу не склався. Соломія прийшла в редакцію трохи раніше за інших. Коридори ще не встигли наповнитись голосами, тільки десь у дальньому кабінеті тихо клацали по клавіатурі. Вона повісила пальто, поставила сумку на стіл і відкрила ноутбук…
-
12,6 K • Completed
-
-
Після того, що я побачила в тому підвалі, я була сама не своя ще декілька днів. Мені хотілося оплакувати людей, але страх, що там могла бути я, переважав. Апетит пропав, я більше не могла дивитися на мʼясо. Нудота відразу підкатувала до горла. Я лежала в ліжку Діо, поглядаючи на…-
7,0 K • Ongoing
-
-
Я була практично повністю вільна в своїх діях. Єдине, я не знала де тут вихід та як я зможу вибратися. Часто, я ходила по вежі та оглядала її. Холодні пусті коридори, які тільки інколи наповнювалися людьми. На мене мало хто звертав увагу, але якщо то мимоволі ставалося, вони дивитися…
-
7,0 K • Ongoing
-
-
Я лежала та не рухалась. Тупий біль внизу живота нагадував мені про те, що щойно сталося. Діо лежав поруч, бавлячись з пасмом мого світлого волосся. Я чула його спокійне рівне дихання. — Подивися на мене. – сказав він та взяв мене за підборіддя, піднімаючи мою голову. Наші…
-
7,0 K • Ongoing
-
-
Минуло кілька тижнів. Дні знову стали схожі один на один — робота, дорога додому, нескінченні дрібні справи, що губилися в рутині. Соломія вже майже звикла до цього рівного темпу, але саме тому, мабуть, і не здивувалась, коли головний редактор урочисто оголосив: «У п’ятницю…
-
12,6 K • Completed
-
-
Вона зайшла до редакції у своєму звичному темпі: пальто на ходу скинула на спинку стільця, ледь тепла кава в руках давала той мінімум тепла, з якого зазвичай починався її день. Комп’ютер тільки завантажився, коли на екрані спалахнуло: «Олександр. Вхідний дзвінок». — Соломіє, —…
-
12,6 K • Completed
-
-
Ранок наступного дня пахнув втомою й дедлайнами. Преспоказ залишився десь позаду — у вчорашніх блисках і порожніх келихах шампанського. Сьогодні все знову поверталось у звичний ритм: тексти, правки, кавові плями. — Маємо день, — сказала Василіса, з’явившись у дверях із двома…
-
12,6 K • Completed
-
- Previous 1 … 7 8 9 … 1 350 Next
