Цукерки з отрутою

Це сталося у місті Глухве. Тім та Колінз у вечір на Геловін ходили та просили частування. Ніщо не віщувало біди, поки Тім не з’їв цукерку “Spicy Geeks”, в якій виявилася отрута.

На жаль, хлопець помер за годину після отруєння. Як виявилося це було заплановане та приховане вбивство. І саме заради 300 000$ отруїв його власний батько, чиї борги були майже 1000 000$.

Щоб відвести від себе підозри, чоловік підкинув цукерки до сумок інших дітей, думаючи, що поліція подумає, що злочин скоїв якийсь психопат. На щастя, ніхто, крім Тіма, не спробував небезпечні цукерки, а поліція швидко знайшла злочинця. Виявилося, що в жодному з будинків, які відвідували діти, подібних солодощів не було.

Чоловіка засудили до смертної кари, але вирок був виконаний лише 5 років потому.

***

Після арешту батька Тіма місто Глухве наче завмерло. Ніхто не виходив на вулицю після заходу сонця, а діти боялися навіть дивитися на геловінські пакунки. Проте найстрашніше почалося через тиждень.

Одного вечора Колінз, найкращий друг Тіма, знайшов у своїй шафі знайому обгортку від “Spicy Geeks”. Він був певен, що викинув усі цукерки того ж вечора, коли дізнався про трагедію. Але тепер одна лежала просто посеред його речей, наче хтось навмисно поклав її туди.
На обгортці, чорним маркером, було написано: “Він не один.”

Колінз спробував показати знахідку поліції, але коли повернувся до шафи — цукерка зникла.
Поліцейські вирішили, що хлопець просто перевтомлений після пережитого, але він знав: це не галюцинація. Бо вночі почулися дивні звуки — шурхіт фантиків і тихий дитячий сміх у темному коридорі.

Наступного дня місцеві газети вибухнули новиною: “З лабораторії поліції зник зразок тієї самої отрути”.
А ввечері в Глухве почали надходити повідомлення від мешканців — хтось залишав на їхніх порогах пакети з цукерками “Spicy Geeks”, навіть у тих, хто жив за кілька кварталів від дому Тіма.

Колінз зрозумів, що справа не завершена. Хтось продовжував гру, але цього разу — не заради грошей.
На обгортках з’явилися нові написи:
“Тепер твоя черга.”
“Це ще не кінець.”

Минуло три дні після того, як у місті знову з’явилися ті самі цукерки. Поліція запевняла всіх, що це — злий жарт когось із підлітків. Але Колінз знав: це не просто жарт.

У його кімнаті щовечора чути було тихий шурхіт — наче хтось пересував фантики під ліжком. Він перевіряв, але нічого не знаходив. Одного разу він навіть залишив диктофон, і коли прослухав запис — почув голос. Тихий, дитячий, але спотворений:

– Ти теж його зрадив…

Після цього запису світло в кімнаті блиснуло, і на стіні з’явився напис, зроблений червоним маркером:
“Spicy Geeks чекають на тебе.”

Колінз вирішив діяти. Він пішов до старого магазину, де колись купували геловінські прикраси. Продавець, похмурий чоловік із густими сивими бровами, упізнав цукерки:
— “Їх не продавали вже років десять… Після одного нещасного випадку. Виробництво закрили.”

Колінз насторожився.
— “Але ми отримали їх торік…”
— “Тоді хтось їх виготовив знову,” — відповів чоловік і відвернувся, — “і зробив це не просто так.”

Тієї ночі Колінз не спав. Він переглядав старі фото з Геловіну — і помітив дивне. На знімку, де він стоїть поруч із Тімом, позаду них у тіні видно ще одну фігуру. Хтось у масці з обличчям, схожим на фантик від “Spicy Geeks”.

У той самий момент за вікном пролунав стукіт. На підвіконні лежала знайома цукерка.
І записка:

“Ти наступний. За гріхи батьків.”

Після тієї ночі Колінз більше не міг мовчати. Він пішов у поліцію — не до звичайних патрульних, а до детектива, який розслідував смерть Тіма. Того самого, що першим запідозрив його батька — детектива Дена Крейна.

— “Цукерки повернулися, — почав Колінз. — Я думаю, це не просто копія. Хтось продовжує справу, і він знає… знає, що було насправді.”

Крейн спершу не повірив. Але коли хлопець показав йому диктофон із записом, обличчя детектива змінилося.
— “Цей голос…” — пробурмотів він. — “Ми чули його на старих плівках. Це був співробітник фабрики Geeks Food Inc. до її закриття.”

Поліція почала копати глибше. Виявилося, що “Spicy Geeks” колись були частиною рекламної кампанії нової лінії солодощів, але проєкт зупинили після масового отруєння кількох дітей. Справу тихо зам’яли — у ній фігурувала велика компанія та корумповані посадовці.

Коли Крейн і Колінз переглядали матеріали, натрапили на дивний збіг:
Батько Тіма працював бухгалтером у тій самій компанії до її закриття. І саме він мав доступ до фінансових документів, які могли викрити фальсифікацію.

Отже, його “борги” — це була лише частина історії. Він, схоже, став жертвою шантажу.

Того ж вечора хтось проник до поліцейського архіву й викрав частину старих справ, зокрема — звіти з отруєнь. Камери нічого не зафіксували, лише миготіння світла і шурхіт фантиків.

Крейн зрозумів: хтось з живих намагається приховати правду, використовуючи “прокляття” цукерок, щоб залякати свідків.

Наступного дня Колінз отримав повідомлення:

“Хочеш знати, хто справжній вбивця? Приходь на стару фабрику о 23:00. Принеси диктофон.”

І підпис:
– G.

***

Стара фабрика “Geeks Food Inc.” стояла на околиці Глухве, мов чорний скелет, що виступав з туману. Ліхтарі давно не працювали, і лише місяць кидав бліде світло на облуплені стіни з написом, який колись світився веселими неоновими літерами:
“Солодке — це радість!”

Колінз ішов поруч із детективом Крейном. Тиша була така густá, що чутно було, як хрумтить битий скло під ногами.
— Ти впевнений, що хочеш це робити? — спитав Крейн, стискаючи ліхтар і пістолет.
— Я маю знати правду, — відповів хлопець. — Хто б не писав мені — він знає про мого друга більше, ніж поліція розповіла.

Вони увійшли через іржаві ворота. Усередині все виглядало замороженим у часі: конвеєри, коробки з логотипом “Spicy Geeks”, розкидані інструменти. Але пилу не було — наче хтось нещодавно тут працював.

— Сюди, — Крейн показав на офісний поверх. На дверях хтось залишив фантик, пришпилений ножем. На ньому — напис:
“Ви обоє винні.”

Крейн стиснув щелепи. — Він знає, хто я.
— Ви його впізнаєте, коли побачите?
— Якщо це той, про кого я думаю… — детектив не договорив.

Вони піднялися сходами. Десь унизу зашурхотіло — звук, схожий на падіння фантиків. Потім — дитячий сміх.
Колінз зупинився.
— Ви це чули?
— Іди, — тихо наказав Крейн. — Не дивись назад.

На верхньому поверсі, у центрі кімнати, стояв старий касетний магнітофон. Біля нього — коробка з десятками обгорток “Spicy Geeks”.
Поруч — людина у чорному комбінезоні, з маскою, що нагадувала усміхнене обличчя з фантика.

— Ви прийшли, — промовив він. Голос — спокійний, але знайомий.
Колінз упізнав тембр.
— Ви… той, хто писав повідомлення?
— Я — той, кого ви не врятували.

Крейн зробив крок уперед, прицілившись. — Зніми маску. Зараз же.

Чоловік підняв руки й повільно стягнув маску.
Під нею — обличчя Тіма.

Колінз застиг.
— Це… не може бути…
— О, може, — прошепотів “Тім”. — Ти пам’ятаєш, як усе було. Батько дав мені ту цукерку… але ти… ти теж її мав. І не попередив.

Хлопець похитнувся. — Я не знав! Я не знав, що вона отруєна!
— Ти знав, що вона не така, як інші, — перебив його голос. — Ти сказав: “Потім з’їмо разом.” А сам поклав її мені в сумку.
— Брехня!
— Можливо, — “Тім” посміхнувся. — Але пам’ятаєш, хто знімав наше відео того вечора? — Він увімкнув магнітофон.

З динаміків залунав запис — дитячі голоси, сміх, шум натовпу. Потім Колінзів голос:

“Ця — твоя, Тіме. Спробуй, потім скажеш, чи не надто гостра.”

Крейн зблід. — Господи…
Колінз затремтів. — Це неправда… це монтаж…
— Ні, — промовив Крейн тихо. — Цю плівку ми знаходили п’ять років тому. Але вона була вирізана з матеріалів доказів. Я… я приховав її.

— Ти?! — Колінз глянув на нього.
— Я не хотів руйнувати твоє життя. Ти був дитиною. Батько Тіма зізнався, і справа була закрита. Я подумав, що цього досить…

— Ти приховав істину, — прошепотів “Тім”, — і тепер солодке повертається по борг.

Світло мигнуло. Маска знову опинилася на його обличчі — тепер вона світилася зсередини. Конвеєр ожив, і з темряви посипалися сотні фантиків.
— “Spicy Geeks” чекають на вас обох, — пролунав дитячий хор.

Крейн вихопив Колінза й потягнув до виходу.
— Біжи!
— А ви?!
— Я залишусь. Пора закінчити те, що почалося.

Коли Колінз вискочив надвір, фабрика спалахнула зсередини. Через вікна било червоне світло — наче всередині розплавилися тонни карамелі. Він чув крики — чи то людей, чи то дитячий сміх. Потім — тиша.

Наступного ранку на місці фабрики стояла лише обгоріла будівля.
Серед попелу поліція знайшла диктофон.
На плівці — лише одне речення:

“Spicy Geeks ніколи не помиляються у виборі.”

І поруч — нова обгортка, зовсім чиста, але свіжа, ніби її щойно поклали.
На ній чорним маркером було написано:
“Продовження буде. — G.”

***

Минуло три місяці.
Глухве намагалося жити далі, наче ніч на фабриці була лише страшним сном.
Фабрику зрівняли із землею, справу закрили.
Офіційна версія: коротке замикання, двоє загиблих — детектив Ден Крейн і невідомий чоловік, імовірно психічно хворий фанат.

Та Колінз не вірив.
Він переїхав до іншого міста, кинув школу, уникав новин і дзвінків. Але ночами — щоразу, коли заплющував очі — чув шурхіт фантиків.

У його новій квартирі, на кухонному столі, лежав диктофон, той самий, який повернули поліцією. Його ніхто не вмикав — батарейки витягнуті, дроти переплавлені. Та іноді, коли гасло світло, маленький індикатор блискав коротким червоним миготінням.

Одного вечора, рівно о 23:00, він почув тихий звук — клацання “Play”.
З динаміка долинув голос:

“Солодке — це радість, Колінзе. А ти скучив за мною?”

Хлопець застиг.
Із диктофона випала обгортка. Нова, блискуча, з оновленим дизайном.
На ній було надруковано логотип, якого ніхто не бачив багато років:
“Geeks Food Inc. — повернення улюбленого смаку. Скоро у продажу.”

А під ним — короткий напис чорним маркером:
“Тепер твоя черга роздати частування.”

Колінз не встиг навіть закричати.
Світло спалахнуло — і кімнату наповнив знайомий аромат карамелі, кориці… і чогось обпікаючого, гострого, від якого сльозилися очі.

---

Через тиждень у новинах показали рекламу:

“Нова лінія відроджених солодощів — Spicy Geeks! Відчуй смак дитинства!”

На екрані — усміхнений юнак у чорній масці з фантиком у руці.
Його очі блиснули просто в камеру.

Колінз.

---

Десь унизу екрану пробіг короткий напис дрібним шрифтом:

G Inc. — засновано 2025 року. Девіз компанії: “Солодке завжди повертається.”