Розділ 8.

Після того, що я побачила в тому підвалі, я була сама не своя ще декілька днів. Мені хотілося оплакувати людей, але страх, що там могла бути я, переважав. Апетит пропав, я більше не могла дивитися на мʼясо. Нудота відразу підкатувала до горла.

Я лежала в ліжку Діо, поглядаючи на вікно. Стояла темна та тиха ніч. Сяйво місяця освітлювало кімнату. Я дивилася на зірки, по крайній мірі на ті, які могла побачити. У мене було таке відчуття, що ця кімната стала моєю. Тут я проводила більшість свого часу. Мені не хотілося виходити. Я боялася, що побачу ще щось жахливе. Кожен день мені приносили їжу. Я не знала, звідки вони її брали, все таки кухню я не знайшла, поки ще мала бажання ходити вежею. Я їла тільки для того, щоб залишитися живою.

Я почула важкі кроки в коридорі. Мій погляд встромився в двері. Діо знову йде до мене. Я не сказати, що була проти. Мені так не хотілося бути одною. Він перестав так часто робити зі мною все, що хотів. Інколи приходив щоб просто полежати біля мене. Зазвичай, він бавився з пасмом мого волосся. Хоча, я вважала що то просто його милість, дати мені спокій.

Двері відчинилися. Діо увійшов в кімнату, голосно грюкнувши дверима. Я припіднялася на ліктях. Він явно був в дуже погано настрої. Щось сталось? Тільки я відкрила рота, щоб видати хоч якийсь звук, він гнівно подивився на мене. Я перестала бажати казати хоч щось. Відвівши погляд, я заправила пасмо волосся за вухо. Він мовчав, та від цього ставало дуже некомфортно. Страх почав піднімати зі шлунку.

Майже одним кроком він швидко підійшов до мене та схопив за підборіддя, винуждаючи глянути йому в очі. Гнів палав в них.

— Щось…щось сталося? –тихо та невпевнено сказала я. Зараз я переживала за своє життя.

— Сталося. – грубо відрізав він. – Ці кляті… – Діо замовк, він випрямив спину та провів рукою по золотавому волоссю, явно опановуючи себе. – Не важливо. Головне, що я знаю, як це виправити. Я просто вбʼю абсолютно всіх. Марно вони зрадили мене. – я дивилася на нього. Очі Діо були закриті та в мить він знову глянув на мене та хижо посміхнувся.

— ТІкай, Мері. Ховайся від мене. Бо як тільки я тебе знайду… – я не дослухала, що він хотів сказати. Одним рухом я вскочила з ліжка та побігла з кімнати. Він хоче мене вбити. Ні, ні, невже це кінець? Я бігла довгим коридором, наче заєць, який чує за своєю спиною дихання вовка. Не обертаючись, я думала тільки про те, що чекає на мене, як тільки Діо дожене мене. Я почула ззаду сміх, ноги підкосилися. Ні, я маю опанувати себе. Глибоко вдихнувши, я прийшла в себе та почала бігти ще дужче, не думаючи про те, що станеться через той проміжок часу, поки він буде шукати мене. Я пробігла через залу, пробираючись в ще один коридор. Я бігла далі і далі, дихання збивалося. Я дозволила собі обернутися та глянути, чи є у мене шанси втекти. Він спокійним кроком йшов за мною. Його рухи були невимушені та плавні. Наче те, що я тікаю, нічого не означає і це тільки питання часу, коли він мене знайде. На обличчі Діо грала зловісна посмішка. У мить, страх відступив. Мною оволоділа рішучість. Якщо мені вже і судилося померти, я відтягну цей момент настільки, скільки зможу. Я не буду легкою здобиччю для нього.

Я добігла до сходів. Не думаючи, я полетіла вниз, перестрибуючи одразу декілька сходинок.

— Марно, марно! – почувся голос ззаду, він явно був далі, ніж я могла уявляти.

Це добре, мої шанси тільки що виросли. Я бігла і бігла, намагаючись побудувати якнайскладніший шлях. Хотіла його заплутати. Коли я натикалася на розвилку з двох коридорів, я була щаслива. Я мала всі шанси його заплутати та сховатися.

Коли я відбігла достатньо далеко, коли я вже не чула кроків та сміху Діо, я розслабилася. Зараз знайду місце де сховатися.

Неочікувано, його фігура вийшла з повороту попереду. Я майже врізалась в великі та сильні груди, але вчасно почала тормозити. Я вже розверталася та намагалася тікати в протилежну напрямку, як він схопив мене за руку та несильно кинув в стіну. Руки Діо створили клітку по боках, на мить, я перестала дихати.

— Тепер ти в моїх руках. – зі сміхом сказав він. Діо вже почав наближатися, затискаючи мене з трьох сторін. Чорт, чорт! Тут, у мене в голові зʼявилася ідея.

Він був вже дуже близько, як я пригнулася та пробігла під його рукою.

— Що?.. – це збило його з пантелику. Ха, а ти думав що у мене вже немає шансі. Не на ту напав, Діо!

Я побігла туди, звідки він вийшов. Там очевидно є шлях відходу. Я вже була достатньо далеко та думала, як мені бігти далі, як раптом він схопив мене за талію та підняв. ЯК ВІН ТУТ ОПИНИВСЯ? Це фізично неможливо так швидко добратися до мене. Чи можливо? Я не розуміла, розум перестав зі мною співпрацювати. Я почала битися та кричати. Звивалася, намагаючись вибратися. Він боляче вжав мене в стіну. Пару секунд Діо просто дивився на мене, насолоджуючись свою здобиччю. Мені перехопило дихання.

Його обличчя почало наближатися до мене. Ну все, тепер мені точно кінець. Як там вампіри вбивають людей? Висмоктують кров?

Я сильно закрила очі, намагаюсь не думаю про неминучу смерть.

У цей момент, його гарячи губи торкнулися моїх. Діо, своїми гострими іклами, прикусив мою нижню губу. Я застогнала він неочікуваності. Я широко розкрила очі. Його погляд, владний та вогняний, був прикутий до мого, поки гарячий язик проникав до мого рота.

Він ще ніколи не цілував мене. На мить я заклякла, не знаючи що мені робити та що мене чекає далі. Я очікувала всього, але не поцілунку. Гарячого, владного поцілунку. Тепле відчуття, разом з відступаючим страхом, почали розливатися моїм тілом. Я обвила руками шию Діо та закрила очі. Якщо це останнє, що мене чекає в житті нехай буде так.

Тепер і мій язик проникав до його рота.  Я відчувала приривчасте дихання Діо. Він ще сильніше прижав мене до стіни.

Він почав відсторонюватися та я застогнала. Переляканими очима я подивилася на нього.

— Моя. – сказав він, після чого поцілував знову.