Розділ 1.

Я лежала в повній темряві, не знаючи, де я була, яка зараз година та скільки я була непритомна. Голову наче залили свинцем, сильний біль розтікався та віддавав пульсацією у мої очні яблука. Я почала повільно відкривати очі. Як тільки мені це вдалося, я не побачила нічого, крім темряви. Різкий біль повернув мене в реальність ще більше. Таке відчуття, наче моїм тілом грали у теніс минулі 24 години. Повільно розум повертався до мене. У ніс вдарив слабкий запах формаліну та чогось мерзотно солодкого. Я вперше відчувала такий запах, він був занадто дивний для мене. Я спробувала встати. Тіло пронизував біль. Однією рукою я сперлася об стіну. Принаймні ноги цілі. Почавши пригадувати, події минулої доби вихором закрутилися у мене в голові.

Я була звичайною дівчиною на імʼя Мері. Робила все, що притаманно звичайній 23-річній дівчині: ходила на роботу, любила шопінг та книжки, читала дівочі журнали та слідкувала за зірками нового покоління. Остання доба памʼяталася дуже погано. Увесь день я провела на своїй роботі, перекладала папірці в офісі та готувала босові каву по його першим покликом. Після роботи зайшла в магазин та купила невеликий шматок телятини на вечерю, хотіла приготувати мʼясо з залишками овочів у моєму холодильнику. Було вже так пізно, але вулиці були повні людей, які поспішали до свого затишного дому та мріяли провести час із сімʼєю. Мене ж вдома ніхто не чекав, тільки мертва тиша. Мама померла при пологах, коли намагалася призвести мене в цей світ, а батько…я його любила більше свого життя, але його забрала у мене автокатастрофа два роки тому. Я дуже довго оговтувалася від горя. Як тільки мені здалося, що нарешті життя налагодилося та я можу жити далі, щось вирішило, що я занадто щаслива. Далі спогади обривалися. Більше я не могла згадати ні секунди. Тільки відчуття болю казало, що сталося щось дуже жахливе.

Я почала рухатись напомацьки. Очі потроху звикали до темряви та я зрозуміла, що знаходжуся в підвалі. Моя нога торкнулася чогось твердого. Я перелякалася, що це може бути щось, що я не готова побачити. Сходи. Видихнувши, з тяжкими зусиллями я почала переставляти ноги сходами вгору. Пройшло пів хвилини та я, очікувано, знайшла двері. Але що було зовсім не очікувано, так це те, що вони виявилися відкритими. Прочинивши двері лише трохи, я поглянула в довгий коридор, який освітлювався холодним світлом місяця. Було зовсім тихо, єдине, що видавало звук – це моє серце, яке стукало в вухах. Я зробила крок та повільно вийшла з цього підвалу.

Де я? Як я сюди потрапила? Ці питання крутилися у мене в голові. Вперше за весь час я відчула тваринний переляк, передчуття казало, що станеться щось погане.

Можливо, якщо по мене поки ніхто не прийшов, у мене є шанс вибратися живою?

Адреналін змушував мою кров ледь не кипіти, а страх колотив серце, наче воно реактивний двигун.

Я вирішила тікати, але чи вийде у мене вибратися звідси непоміченою?

Я прикладу максимум зусиль для цього. Тихо, намагаючись видавати як найменше звуків я пішла цим моторошним коридором. Тільки в той момент, коли я ступила на холодну плитку я зрозуміла, що я боса та майже без одягу. На мені була чорна мереживна білизна, яку я одягала…не впевнена, що сьогодні вранці. Хтось роздягнув мене, але це не завадить тікати мені, куди очі дивляться, як тільки я виберусь з цього пекла.

Я йшла довгим коридором та раптом почула звук.

Жіночий плач…виходить я тут не одна. Можливо цій жінці теж треба допомога та ми зможемо втікти разом?

Я почала шукати джерело звуку та зрозуміла, що жінка плакала за дверима, перед якими я стояла. У моїй голові промайнула думка про те, що мені треба просто тікати. Але ж я не могла полишити бідолашну саму у цьому клятому місці. Обережно відкривши двері, я почула, що звук посилився.

— Пані, вам треба допомога?

Вона не відповіла. У кімнаті не було зовсім темно, на стінах висіли факели з вогнем, які розсіювали тепле світло у невеликому радіусі. Але це світло дозволило мені побачити жінку. Вона сиділа на підлозі та, таке враження, була у відчаї. Тихі ридання віддавалися луною по всій кімнаті та виходили в коридор. Я заклякла. Їй точно потрібна допомога.

— Пані, ви в порядку?

Зробила невпевнений крок у кімнату.

— Моя дитина… –тихо почулося у відповідь.

Вже впевненіше я підійшла та торкнулася плеча жінки. Вона ніяк не реагувала.

— О, то ти прокинулась та сама прийшла до мене. –з темряви почувся низький чоловічий голос.

Я заклякла, ноги підкосилися. Ми не самі. О Боже, Боже. Що мені тепер робити? Що він зробить зі мною? Сподіваюсь, що просто вбʼє. Я почула повільні кроки в невизначеній частині кімнати. Першу мить я не могла поворушити і пальцем. Ну навіщо чорт мене покликав сюди зайти? Ні, я не помру тут. Через секунду я вже бігла. Бігла у напрямку дверей, сподіваючись що холодне світло місяця врятує мене. Мені не вистачило 5 секунд до того, як ці кляті двері самі собою закрилися прямо перед моїм носом. Врізавшись у них, я впала на холодну підлогу. Що мені робити?

— Ти ж не сподівалася від мене втікти? –чоловічий голос був зовсім близько. Він низько розсміявся.

Я не наважувалась повернутися. Що мене чекає там, за спиною?

Усім своїм нутром відчувала, що він ось тут, стоїть прямо біля мене. Я відчувала первородний страх, сльози наверталися на моїх очах. Всередині я відчувала сильний тиск страху, він заставляв моє серце битися у горлі. О ні, здається мене зараз знудить.

Я відчула велику долоню на своїй голові. Вона владно схопила мене за волосся та потягнула назад.

Крик застряг у мене в горлі, я побачила його.

Великий чоловік з волоссям, кольору пшениці. Його глибокі карі, майже червоні, очі дивилися на мене. Я відчувала по його погляду, що я звичайна здобич. Тварина, не більше.

— Не кожній виходило привернути мою увагу, ти маєш бути вдячна, жінко.

Він хижо посміхнувся та я побачила щось занадто неприродне. Його зуби. У нього були ікла, наче у вовка. Крик зірвався з моїх губ на що я почула тихий гортаний сміх. Він явно насолоджувався моїм страхом. Я спробувала вдарити його, але він швидко перехопив мою руку.

— Цікаво, ти ще щось намагаєшся зробити. Ходімо, покажеш мені, на що ти ще здатна. –з цими словами він потягнув мене у глиб кімнати.