Розділ 4.

Після того, що сталося між нами, дещо змінилося. Я більше не відчувала його тиск. Навпаки він став іншим. Таке враження, що він був впевнений, що я нікуди не втечу. Я зовсім не розумію Діо. Що спонукає його так поводитися? А ще його слова про те, що я опинилася тут не просто так. Невже він спеціально вистежував мене? Більше він нічого не сказав, та залишив мене на ліжку.

Прокинувшись, я не була в тій залі. На цей раз я опинилася в кімнаті. Але кайдани нікуди не ділися. Я більше не була прикута до одного місця, могла вільно ходити, але металевий нашийник досі сковув мене.

Я подивилася по сторонах, щоб оцінити атмосферу. В кімнаті нікого не було. Тільки місячне сяйво пробивалося через відчинене вікно. Я відчувала холод на своїй шкірі. Як я тут опинилася? Невже…він сам приніс мене сюди? Вставши я визирнула у прочинене вікно. Запах вулиці нагадав мені ті часи, коли я ще була на волі. Була жива. Вулиці були порожні, що свідчило про дуже пізню годину.  Я поглянула вниз. Поверх 5, не менше. Все ж таки мене хвилювало питання як я сюди потрапила? Чому? Чи виживу я?

Після того, що Діо виробляв зі мною своїм гарячим язиком, він дозволяв мені гуляти по вежі. Так, я зрозуміла, що то була саме вежа. Нескінчена кількість коридорів та спусків. Я знала що він завжди стежив за свою. Шкірою відчувала присутність Діо, але ніколи його не бачила. Я вже зрозуміла, що він не людина. Але що він за тип монстра? Вампір чи хто? Хм, Діо підходив під опис вампіра. Колись в дитинстві, я була одержима історією Брема Стокера.

Діо був надзвичайно вродливий. Його витончене обличчя, яке завжди мало спокій, окрім тих моментів, коли він володів мною. Він був моторошний, але такий привабливий. Його довгі густі вії так і кидалися в очі. Я часто дивилася на його очі, коли була в залі. Хоч вони і мали теплий колір кориці, погляд зазвичай здавався холодним, наче мертвим. Він мав рівний аристократичний ніс та пухкі губи. Ці губи вміли дуже вправно пестити мене, коли Діо хотів цього.

Від спогадів, що нахлинули на мене мої трусики вмить змокли. Я не могла допустити того, що мені подобається те, що він робив зі мною. Але я надзвичайно сильно хотіла, щоб він знову довів мене до оргазму.

Треба відкинути ці думки, поки ще не занадто пізно. Я вирішила, що треба хоч якось себе відволікти. Пішовши в інший кінець кімнати, я прочинила двері. Пройшлася довгим, холодним і пустим коридором, по якому Діо не раз тягнув мене. Зайшовши в залу, до якої вів цей коридор, я побачила свого викрадача. Він завжди тут сидіть? Чи є у нього ще якісь людські потреби, окрім як…Досить!

Я зробила крок йому на зустріч. Він у ту ж секунду глянув на мене. Вічно холодні очі наповнилися якимось не відомим мені почуттям. Бажання? Домінування? Я не розуміла.

— Хутко йти сюди, Мері. Складеш мені компанію. –він витягнув руку, запрошуючи мене до себе.

Я підкорилася, не знаючи, що від нього очікувати. Коли я підійшла по холодній підлозі, він грубо схопив мене за талію та підняв мене так, наче я нічого не важила. Він посадив мені собі на коліна. Я відчувала його твердий прутень своїми сідницями.

— Дозволиш мені спитати дещо? –невпевнено полився мій голос.

— Якщо мене не буде дратувати це запитання, то я дозволю тобі. –я відчула його подих у себе на шиї.

— Чому я тут опинилася? –моя цікавість взяла гору. Я вважала, що маю право знати.

Своєю великою долею він узяв моє волосся. Потім Діо провів пальцями по мої шиї. Я ледь помітно затремтіла від цього доторку та трохи вигнула спину.

— Ох, Мері. Ти вже і сама знаєш відповідь. Твоя сильна воля, яку я беру в свої руки та трощу.

Він взяв мене за волосся та відтягнув назад.

— Тепер ти повністю моя. –він провів язиком по моїй шкірі, від чого я вкрилася сиротами.

Тобто, він спостерігав за мною? Вистежив, а потім викрав?

Я не сумнівалася, що Діо зробив це не своїми руками. Я часто бачила його підлеглих, які щось сповіщали йому. Переважно про їжу. Навіть думати не хочу, що Діо вважає їжею.