Розділ 2 – Мандарин лікує душу

В попав у лікарню з високою температурою. Декілька днів не могли лікарі зрозуміти, що з ним не так. Як виявилося, у нього з’явилася ангіна. У білій кімнаті, було лише ліжко, на котрому лежав хворий, стілець біля ліжка, на правому боці стоїть вікно, а зліва стоять двері.

В не здоровилося. Було дуже погано, його рвало.

• Блін, коли це ж все закінчиться?!?! Я так не можу. Тут з глузду їду. – казав він, сподіваючись, що хтось допоможе, і коли він це сказав, зайшла медсестра з столом-каталкою і привезла їжу.
• Їсти подано
• Дякую вам велике.

Смачненько поївши молочної каши, поставив на стілець тарілку з ложкою. Спостерігаючи за вікном, неочікувано, згадав, що у нього є телефон. Перше що прийшло в голову, написати своєму коханому, що попав в лікарню.

• В:Привіт, дорогий.
• Ю:Привіт, коханий
• В:Слухай, тут таке сталося у мене… Соромно о цьому говорити
• Ю:Все рівно говори
• В:Ти не будеш ругатися?
• Ю:На тебе?!? Ругатися?!?
• В:Так…
• Ю:Не буду.
• В:Точно?
• Ю:Точно.
• В:Я попав в лікарню
• Ю:ЯК ТАК ТО?!? ТИ ДЕ ЗАРА?!?
• В:Головній лікарні міста.
• Ю:Почекай, скоро буду

Окрім телефона, розваг у В не було. В телефоні не хотілося сидіти, було десь 2 години дня. Нічого не хотілося, окрім як дивитися на стінку. Дивлячись на білосніжні, чисті стіни на потолку, В заснув.

Пройшло декілька годин з того часу, як він попоїв і відпочивав. В прокинувся у поту. Подушки, одяг, простирадл все було мокрим. Снилося не найкращі сноведіння. З температурою все стає багато дивнішим й нереалістичним той світ, котрий уявляється в голові.

Взявши чашу з водою, наливаючи води, до нього зайшли Ю й Г.

• Ю:НАрешті, я тебе знайшов, коханий
• Г:Привіт, В.
• В:Неочікувана зустріч з вами
• Ю:Ми завжди поруч, В
• В: Я РАДИЙ ЩО ВИ ПРИЙШЛИ ДО МЕНЕ – тут почав ридати від щастя, що до нього прийшли.
• Г: Ми тобі з Ю принесли що попоїсти, всіляких різних фруктів.
• В: Дякую вам велике
• Ю: Ти тут як, скучав, коханий?
• В:Звичайна річ. Хотілося з кимось поговорити, але тут тільки медсестра приходить з їжею і відразу з уходить. Особливо з нею не поговориш
• Ю:Хех, це їхня робота

Г стояв неподалік від них, присівши на крильце віконця. В запитав:

• В:Слухай, Г, що там за вікном відбувається?
• Г:Люди ходять, машини катаються, листя зелененьке колишеться від вітерця, сонечко сяє і випромінює сонячні зайчики – з цими словами він своїм годинник почав випромінювати сонячних зайчиків біля його руки.

Не стримуючись, В став посміхатися, радіти. На його губах просвітлювалася посмішка. Сонячні зайчики бігали по всій палаті, не затримуючись надовго на одному місці. На цей день у всіх залишилися лише хороші відчуття від таких забав.

• Г: Так, на годиннику вже 7 вечора, мені треба йти. Ти тут, одужуй.
• В:Добре, хорошого вечора
• Ю:Давай, не хворай
• Г: Дякую, дякую, ще побачимось

Г пішов по своїх справах, а Ю з В залишилися в палаті лише удвох.

• В:Я так тебе чекав, ти не повіриш
• Ю:Мені тебе теж не вистачало. Ти так зник, декілька днів не міг собі місця знайти.
• В: Пару днів лежав, не міг навіть пошевелитися.
• Ю:розумію, ти головне, не напрягайся занадто сильно, тобі треба спокій.
• В:добре, коханий.

Вони ще говорили весь вечір, і В почав засинати, а Ю розповідати всіляки події, які відбувалися в житті. Ю залишився з ним і теж заснув біля ліжка.