Розділ другий. Триклятий часоворот.

Примітки від автора:

Я вирішила, що буду позначати в розділах тільки тих персонажів, що будуть присутні, або хоча б згадуватися в конкретному розділі. В першому розділі я вже позначила тих, що мають бути в фанфіку. (Деяких в переліку немає, перепрошую).

З мітками те саме.

(Змінено: 11.08.2025.)

_______________________________

Останні декілька днів, в Гаррі все асоціювалось з тим бісовим часоворотом. Він вже проклинав свої мігрені, через які він пішов в бібліотеку Блеків.

Всі його думки постійно зводились до часоворота. Постійно.

В Міністерстві він не міг тренувати аврорів так добре, як робив раніше. Міністр навіть дав йому вихідні.

О, варто було бачити наскільки червоними були тоді вуха у Гаррі, але він мовчки погодився. Було соромно, адже його визнали одним з кращих аврорів за всю історію, і навіть прирівнювали до Дикозора Муді.

Головне, аби про його “перерву” не дізнались журналісти. Цих проблем йому геть не треба було.

Гаррі навіть попросив Крічера заховати від нього часоворот. Ельф так і робив, але якогось дива часоворот постійно з’являвся на поверхні, і змушував Гаррі божеволіти.

Коли Гаррі ішов снідати – часоворот з’являвся на підвіконні перед столом; коли він збирався почитати – той з’являвся на полиці між книгами.

Ба навіть у Сіріусовій кімнаті Гаррі бачив відблиск часоворота. Але потім він одразу тікав на вулицю.

Гаррі почав більше тренувати бойові і магічні навички, і більше читати, щоб відволіктись від часоворота. У нього якийсь час це виходило, але коли він втомлювався і хотів спати – на полиці у його кімнаті знову з’являвся часоворот. І Гаррі щоразу кликав Крічера, аби той його прибрав.

Хоча через появу часоворота кошмари Гаррі не зникли. І йому стало удвічі гірше.

Мерлін, він навіть почав тренуватись в Зіллєварінні, хоча ненавидів його ще з Гоґвортсу.

Все для того, аби забути той триклятий часоворот.

Йому іноді здавалось, що разом з майном Блеків йому передалось і божевілля.

Гаррі вважав, що Крічер скоро при ньому покрутить пальцем біля скроні.

Ба, навіть матір Сіріуса, чий портрет висів на вході в дім, мовчала.

Її постійного крику про “бруднокровок і зрадників роду” геть не було чути.

Іноді Гаррі здавалось, що її очі хитро блистіли, коли вона дивилась на нього.

Але він не хотів з нею говорити. Зовсім. Тому він часто зашторював її портрет, перепросивши перед тим.

Гаррі навіть почав читати книги про реліквії і традиції Блеків. Вони були.. доволі специфічні, якщо так можна назвати жертвоприношення. Але разом з цим – Гаррі починав розуміти чому Сіріус таки втік з дому.

Беззаперечно, часоворот змінив Гаррі. Він і сам за собою це помічав.

А ще, Гаррі дивував Крічер.

Коли Гаррі роздивлявся книгу під назвою “Кодекс родини Блек“, Крічер спочатку здивувався, а потім пробурмотів щось схоже на:

— “Блеківський спадок прокинувся… Нарешті…”

Та Гаррі старався не звертати увагу на Крічера, все ж, враховував те, що після смерті Вальбурґи, Крічер говорив тільки з її портретом. Або, в гіршому випадку, з самим собою.

Та ще сильніше його почав напрягати портрет Оріона Блека, що Гаррі виявив в маєтку зовсім нещодавно.

Похмурі але хитрі і зацікавлені очі Оріона завжди слідкували за кожним рухом Гаррі, коли той проходив повз портрет. Проте він і словом не обмовився.

Але це не означало, що Гаррі було приємно коли за ним спостерігали портрети.

Саме тому Гаррі старався не виходити зі своєї кімнати надто часто, бо вони його напрягали.

Він вже прочитав п’ять книг, які знайшов у своїй кімнаті, що колись належала Альфарду Блеку. Там, на диво, було багато маґлівських книг.

Гаррі читав багато маґлівських класиків – Чарльза Дікенса, Оскара Вайльда, Шарлотту Бронте та інших. Хоча ці імена він чув в більшості вперше.

Та і по розповідях Сіріуса, Гаррі тепер розумів, чому дядька Альфарда, Блеки також випалили з Сімейного Гобелену. Хоча після прочитання багатьох книг про Магічну Аристократію – все ставало більш зрозумілим. Навіть якщо Гаррі не підтримував більшість ідей.

Проте Альфардові книги — не нескінченні.

Тому саме сьогодні, Гаррі все ж вийшов зі своєї кімнати, і пішов на перший поверх, в бібліотеку.

Він довго ходив між відділами, і різноманітними стелажами, повними запилених книг, щоб знайти щось собі до смаку.

Його погляд наткнувся на товстеньку книгу в темно-синій обкладинці з написом, “Історія Магії. Перша Магічна Війна“.

Гаррі хмикнув. Він ніколи не любив історичні книжки, їх любила Герміона.

Але чомусь саме зараз його закортіло взяти цю книжку. Тому він взяв її в руки.

Він вже хотів вийти з бібліотеки, коли його погляд зупинився на столику, що був поблизу. Там було щось блискуче.

Розуміння прийшло одразу. Часоворот.

Гаррі закрив очі, і важко зітхнув, потерши скроню.

“Ні, я не буду йти до часоворота… Ні. Гаррі, ні. Все вже сталося. Як сталося так сталося. Треба жити далі.” — сварився він сам з собою.

Бажання читати зникло. Гаррі відвернувся від часоворота, і поставив ту книжку на шкіряний диван.

Він одразу ж вибіг з бібліотеки. Стало жарко. Йому було важко дихати.

“Я не повернусь в минуле. Є надто багато ризиків. Я вже наризикувався за своє життя так, що мені до смерті вистачить.” — думав Гаррі, — У мене немає плану. Я можу змінити майбутнє.”

“Ну тоді ти вже звик до ризиків, чи не так? Ти ж Голова Аврорату! Ти вмієш придумувати плани на ходу. Чи ти плануєш до смерті тухнути в Блеківському маєтку?..” — говорив інший голос в його голові.

Гаррі потріс головою.

Це більше не може продовжуватись.

“Мені треба подихати.”

Перше місце яке спало на думку, був Гоґсмід. Тому Гаррі вже поспіхом натягав своє пальто.

Він буквально вилетів з дому, відчуваючи на собі погляди портретів, а може і Крічера. Гаррі не хотів озиратись. Він не хотів бачити, як на нього дивляться декілька пар хитрих, сірих очей.

Він ненавидів усіх Блеків, окрім Сіріуса. Він ніколи не дивився на Гаррі так, як портрети Вальбурґи та Оріона Блеків.

Він вийшов на вулицю.

Хмари вже починали збігатись в одну купу, немов знущаючись.

Гаррі відчував, наче хтось із тих хмар так само дивиться на нього, так само чогось очікує. Наче все заважало йому дихати.

Він вже починав задихатись.

“І куди ти підеш?” — казав якийсь противний голос у нього в голові.

Гаррі вже відчував як думки лізуть до нього в голову, як все стає гірше, і гірше, наче він починає тонути. Наче зараз все зрушиться на нього. Та чи зможе він все це витримати? Чи зможе він втримати вагу чужих поглядів і своїх думок на своїх плечах і у своїй голові?

Гаррі роз’явився.