Безликий №4

Пекло. Місце, де відбувають своє вічне покарання грішні душі. Місце роботи чортів. Рогатим звісно приносить задоволення катувати грішників, та все ж, якщо ти постійно робиш щось одне, як би воно тобі сильно не подобалось, з часом, тобі може набриднути. Чорти не виняток. Їм теж набридає катувати людей. Тож, аби вони не лінувалися, до них приставляють демонів на щабель вище, аби постійно підганяли й наглядали.

Один з таких, демон, серед чортів прозваний Павуком, через подібну зовнішність. Шкіра, як смола, чорна. Замість ніг, він мав чотири лапи. Довге, худе, зігунте тіло. Дві пари довгих тонких рук з чотирьма пальцями. Мав ще шість великих жовтих очей, та не мав ні рота, ні носа, ні вух.

Він стояв на своєму посту над чортами. Раптом відчув легкий укол.

-Агх. Якого…? Чорти! Я відлучуся у справах ненадовго, не намагайтеся мені відлинювати! Прийду — дізнаюся!

Павук розвернувся і увійшов в портал, який сам щойно створив. Він опинився у своїй кімнаті, в якій знаходився його посередник.

-Тож, ти здох.

-Пане, я все поясню.

-Не потрібні мені твої пояснення. Тебе вбили, значить, ти слабкий. От і все.

-Мене вбив посередник, пане.

-Що ти верзеш? Нічого краще не вигадав?

-Я серйозно, пане. Це був посередник. Він був швидший за мене, міг створювати зброю, зцілюватися і був спотворений демонічною енергією!

-То чому я не знаю не про це? Покровитель цього посередника мав повідомити мене, якщо хотів провести між вами поєдинок, аби уникнути непорозумінь.

-Сам не знаю! Я навіть не відчув його наближення. Він відмовився називати свого покровителя. І сказав, що його послали вбивати посередників.

-Ха, нісенітниця. Кому треба вбивати інших посередників?

-Не знаю, пане, але я клянуся, що говорю правду.

-Навіть якщо так, це не змінює факту твоєї поразки. Мені не потрібен посередник, якого можна здолати. Згинь з моїх очей! Настав час твоїх страждань.

-НІІІІІІІІ!!!

Демон стояв і міркував над словами слуги. “Якщо це правда, то необхідно знайти демона-покровителя цього гада і поставити обох на місце”.

-Шановні,— звернувся він у порожнечу.

-Чого тобі, Павуче?— пролунав голос у його голові.

-Ти знаєш, котра година?

-Про що ти взагалі думаєш, звертаючись до нас, серед робочого дня?!

Голоси один за одним лунали у нього в голові. Коли дещо стихли, він продовжив.

-Одного з моїх посередників убили.

-І що нам з того?

-Прийшов плакатися?

-За його словами, його вбив посередник.

-Ти вирішив поділитися з нами своєю поразкою? На підтримку розраховуєш?

Павук проігнорував жарти.

-Справа в тому, що мене ніхто не повідомляв про те, що бажає поєдинку. Я можу розцінювати це як образу.

Голоси мовчали.

-Я розумію, що ніхто не зізнається в подібному добровільно, тому я не пошкодую часу та зусиль, аби дізнатися чий це був посередник і покажу тому демону, де його місце.

-Це був не я!

-І не я!

Голоси, як один, почали заперечувати свою причетність. Очікувана реакція.

-Може, хтось з новеньких демонів вирішив завести собі посередника і не прослідкував?— запропонував один з голосів.

-Нонсенс! Жоден демон не може мати посередника без нашого дозволу і вам це відомо,— відповів Павук.

-Може цей шкет якогось вищого демона?

-Ха ха ха! Не верзи дурниць. Половина вищих демонів зайнята бюрократією, а інша половина власним задоволенням. Їм немає діла до слуг на Землі. Словом, всі мене почули. Готуйтеся.

–

Втеча від поліції була нелегкою. Все через цей клятий гелікоптер. Ну, головне що втік і рани всі загоїлися. Навіть одяг зрісся. Зручно.

Я знову вбив. Хоча, мене не мучила совість. Мені байдуже. Дивно усвідомлювати це. Може, це через вплив демонічної енергії?

-Як успіхи?

-ААА.

-Перепрошую що налякав.

-Управителю, бляха! Не можна ж так!

-Як успіхи, питаю.

-Все чудово. Вбив першого посередника.

-Ооо, вітаю. І як воно?

-Як як, важкувато.

Я розповів, як усе було.

-Постарайся наступного разу уникати битв на очах цивільних і тим більше, жертв серед них,— голос був роздратований.

-Так так, перепрошую. Він почав тікати, що я міг зробити?

-Вбити його якомога швидше.

-І як мені це зробити, якщо я не знаю, на що оппонент здатен?

-Це не моє діло.

-Та йди ти!

-Попрошу зберігати субординацію. Те, що я дозволяю тобі неформальні звернення, не означає, що ти можеш лаятися на мене. Я в будь-який момент можу забрати твою силу і відправити гнити в Пекло.

-Вибачай,— прогарчав я.

-Повертаючись до теми посередників. Дуже зручно сталося, що ти вбив його, розчавивши голову. Оскільки це єдиний для тебе спосіб вбивати їх.

-Що?! А раніше сказати?!

-Я тобі казав, що в мене й так надто багато справ.

Я хотів знову його послати, але не став провокувати демона.

-А які ще є способи?

-Демон може забрати силу в посередника, тим самим вбивши його; вбити покровителя, що також вб’є і слугу; екзикутор може відрубати голову своїм клинком. Це всі.

-Екзикутор?

-Солдати церкви, з освяченою зброєю і тілами, що дозволяє їм боротися з посередниками.

-А МОЖНА БУЛО ПОПЕРЕДИТЕ МЕНЕ ПРО ЦЕ!!! Я НЕ МІГ ПРО ЦЕ ЗНАТИ!!!

-Вибачатися я не буду.

Не посилати, не посилати, не посилати.

-Я маю ще питання.

-Слухаю.

-Мені щось буде, якщо я вб’ю цивільного?

-За кожного вбитого тобі воздасться в Пеклі. За посередників ні.

-Зрозумів.

-Ми все обговорили?

-Думаю так.

-Тоді до зв’язку. Відзвітуєш, коли вб’єш наступного посередника.

-Ага.

Як же мене дратує цей демон. Але нічого не поробиш, доведеться терпіти.