Акт I Вектор! Зміна напряму! Розділ 1 Провал

Атлас.
Цей крейсер вічно кружляє навколо Землі. Його огортає тиша космосу, а людство ховається тут від катастрофи. Та чи прийде порятунок? Чи з’явиться він звідти, звідки ніхто не чекав? Бог? Ні. Бог покинув людство, коли воно найбільше потребувало його.

Чи зможуть люди врятувати себе і свою планету? Давай зазирнемо в цей технологічний хаос.

– Увага, працівники! DIGI повідомляє: шатл кібер-агентів №41 прибуде за три хвилини! Негайно займіть свої робочі місця та очікуйте шатл!

Оголошення розкатом прокотилося ангаром. Металева підлога загриміла від кроків, повітря наповнилося шумом метушні та напруженого стресу.

Крізь безмовність космосу прорізався шатл. Лише його рух порушував тишу. Наближаючись до штучного супутника Землі, він здавався дедалі дрібнішим.

Коли він сів на стоянку, звук удару по металу пройшовся ангаром, викликавши легкий поштовх під ногами. Перед дверима вже чекали люди. І щойно вони відчинилися, назустріч вийшли п’ятеро роботів. Їхні лиця ховалися за затемненим склом, крізь яке світилися очі – мов фари. Броньовані пластини на їхніх тілах подекуди були пробиті чи деформовані. Люди миттєво розійшлися, звільняючи дорогу. Роботи рухалися повільно й важко, їхні кроки гучно стискали метал підлоги. А коли вони відійшли, працівники, мов механіки Формули-1, кинулися до роботи. Швидкість – понад усе.

– Кібер-агенти, проходьте на технічне обслуговування! – пролунало в коридорі.

Їх сканували системи, замінювали пошкоджені пластини прямо на ходу. Агенти йшли рівно, ніби не помічали жодних маніпуляцій. Потім їх продезінфікували – запах антисептика швидко розлився по повітрю. Краплі рідини стікали з броні, поки вони наближалися до віконечка з металевою решіткою, де кожен по черзі здавав зброю.

Черга дійшла до агента з червоними смугами на броні. Його номер – VE–001A. Але він зупинився.

– Вектор, чому стоїш? Рухайся! – гаркнув охоронець.

Вектор різко повернув голову, після чого підійшов до віконця. Там сидів чоловік у кімнаті, залитій м’яким жовтим світлом. За його спиною височіли шафи зі зброєю. Вектор подав йому свою зброю. Чоловік довго оглядав її з усіх боків і невдоволено зітхнув.

– Вектор, я ж просив тебе не перегрівати зброю, – роздратовано сказав він.
– У протоколі нічого про це не сказано, – холодно відповів Вектор.

Охоронець ліктем штовхнув його в спину, примушуючи йти далі.
– Я сказав – рухайся! – гнівно кинув він.

Вектор підійшов до великих металевих дверей. Збоку була панель. Він приклав до неї долоню, й одразу почувся електронний скануючий звук.

– Визначення особи… кібер-агент VE–001. Доступ надано.

Двері важко й повільно розійшлися, відкриваючи нескінченні холодні металеві коридори. Вектор увійшов усередину.

– Аналіз: у вільний час кібер-агенти мають право пройти на доповнене техобслуговування, тренувальні полігони або патрулювання.
– Аналіз тривав: 0.34 секунди.

Його важкі кроки породжували грубе відлуння, що котилося коридорами. Темряву розбавляло лише тьмяне синє світло.

Раптом Вектор побачив людей у костюмах біозахисту – вони вели жінку.

– Будь ласка, відпустіть! Я не заражена! – у сльозах благала вона.
– Усе гаразд, громадянко. Як тільки переконаємося, що ви здорові, одразу відпустимо, – намагався заспокоїти один із них.

Жінка вирвалася й побігла коридором.

– Аналіз: суб’єкт у стані страху. Ймовірно, фобія або панічна реакція. Для безпеки Атласу необхідно допомогти лікарям, аби уникнути ймовірного розповсюдження хвороби.
– Аналіз тривав: 0.47 секунди.

Вектор став на її шляху, перегородивши дорогу. Його хватка не залишала шансів на втечу.

– Громадянко, ви зобов’язані пройти медогляд на інфікування Проторізом.

Жінка глянула йому прямо у вічі. Світло відбивалося в сльозах, її погляд міг би розчулити будь-кого. Але Вектор залишався незворушним.

– Ти не розумієш, вони… – почала вона благально.

Лікарі наздогнали, швидко схопили її й затулили рот. Жінка намагалася кричати крізь долоню, сльози текли по обличчю.

– Дякуємо вам, – кинув один із лікарів Вектору.

Вони повели її далі. Ще довго коридорами лунав її крик. А Вектор просто рушив далі.

Коридори зливалися в нескінченний цикл металевих стін і кроків. Час від часу він помічав обличчя інших людей, та вони нічого не значили для нього. У системі з’явилося повідомлення від DIGI:

– Кібер-агент VE–001A! З вами бажає поговорити голова експедиційних місій, Бакстер Алекс. Він чекає у своєму кабінеті.

Повідомлення повторили двічі.

– Аналіз: Алекс ніколи не викликає без причини. Ймовірно, це пов’язано з провалом останньої місії. Необхідно поспішити, інакше наслідки погіршаться. Майстер Віктор буде незадоволений.
– Аналіз тривав: 0.45 секунди.

– Слухаюсь!

Після цих слів Вектор миттєво змінив напрям. Його кроки стали швидшими. Він мав наказ. А порушення протоколу завжди каралося.

Незабаром Вектор зупинився перед дверима кабінету Алекса. Постукав. Камера на стелі повернулася в його бік, і двері відчинилися.

Алекс сидів за столом. У кабінеті висіли фотографії холодної планети, поруч – купи папок і карт. На столі розкидані документи. Алекс тримав кілька в руках, звіряв їх. Побачивши Вектора, відклав папери й жестом запросив сісти.

– Вектор, нарешті. Як думаєш, навіщо я тебе покликав? – він склав руки й сперся на них.
– Ви хочете обговорити результати моєї експедиції, – відповів Вектор, сідаючи.
– Вірно. Твій аналіз справді нового рівня. Віктор добре попрацював.

Алекс подав йому кілька документів. Вектор швидко переглянув їх, розклав перед собою й вирівняв.

– Подивись уважно – і все стане зрозуміло, – промовив Алекс і взяв у руку кружку кави.

Вектор прочитав:
– Аналіз: лівий звіт – «Матеріали шатлу №41», правий – «Матеріали шатлу №29».
Матеріали шатлу №41: 5,73 кг амбрію; 6,1 л Огма-ретуму (Огма Р.); 3 ящики боєприпасів; 23 колби астульпофінілу.
Матеріали шатлу №29: 15,8 кг амбрію; 17 л Огма Р.; 29 ящиків боєприпасів; 65 колб антидоту.
Висновок: ми зібрали майже утричі менше ресурсів у порівнянні з іншою групою.
– Аналіз тривав: 4.57 секунди.

Вектор відклав звіти. Алекс склав їх докупи.
– DIGI постарався з аналітикою. А тепер поясни – чому так мало? Раніше твої експедиції були продуктивнішими.
– На нашу групу напали холодні пірати.
Алекс закотив очі й зітхнув.
– Звіт DIGI я вже читав.

Його обличчя стало серйозним.
– Поясни, Вектор, чому вантаж вкрали? Ти був капітаном групи – і маєш відповісти.
– У піратів було озброєння, яке переважало наше. Крім того, вони мали чисельну перевагу.
– Гаразд, але є ще одне… – Алекс дістав пульт і ввімкнув запис на моніторі.

На відео: Вектор під обстрілом міг убити кількох піратів, що забирали вантаж, або врятувати іншого агента. Він обрав друге. Поки він прикривав товариша, пірати під димовою завісою втекли з вантажем.

– Я вирішив, що збереження функціональності агента важливіше. Їх виробництво дороге.
– Гарний аргумент, але вантаж був у пріоритеті.
– Я намагався діяти максимально продуктивно.
– Хотів убити двох зайців одразу? – Алекс видихнув важко, немов стомлений усім цим. – Ти маєш рацію, нові агенти коштують дорого. Але ресурси йдуть не лише на виробництво нових агентів – вони потрібні для всього Атласу. Вантаж мав бути захищений у першу чергу.
– Зрозумів. Я врахую помилки й надалі діятиму суворо за протоколом.
– Добре. Але якщо ти провалиш ще одну експедицію – ми перезавантажимо твою свідомість. Можливо, новий Вектор буде кращим. Або ми взагалі замінимо тебе. А тепер – іди!

Він махнув рукою, відпускаючи Вектора.

Вектор встав із крісла, зробив уклін Алексові та вийшов із кабінету.
Він спускався сходами з м’якого білого офісу — усе навколо поступово набувало темних відтінків. Остання сходинка — і знову тьмяні коридори.

– Аналіз: Варто пройти технічне обслуговування. Можливо, я зможу вдосконалити якусь частину себе.
– Вирішено!
– Аналіз тривав: 0.29 секунд.

Вектор прямував до технічного відділу, але тишу у його системі порушив дзвінок від Майстра Віктора.

– Ало! Привіт, Векторе! Як ти? Є успіхи в експедиціях?
– Змушений вас розчарувати, але попереднє завдання було провалене.
– Так, я знаю. Тому й вирішив поговорити. На жаль, не можу зустрітися з тобою особисто. Але коли будеш на техобслуговуванні — я дещо для тебе підготував. Це найменше, що я міг зробити, вважай це подарунком на твій день створення. І ще скажи: що тобі казав Алекс? Він викликав тебе зі служби?
– Він сказав: «Якщо ти провалиш ще одну експедицію, ми перезавантажимо твою свідомість або замінимо зовсім».
– У нього це не вийде! Твій конструкт особистості надто складний. Просте перезавантаження нічого не змінить. Але не розслабляйся. Тебе можуть ліквідувати, і це гірше. Насамперед для мене.
– Чому для вас? Хіба ви не можете створити ще одну таку саму модель, як я?
– Усе складно. Твоє створення потребувало величезної кількості ресурсів. Це не вигідно Атласу. Вони не бачать у цьому перспективи.
– Гаразд. Але чому Алекс погрожував перезавантаженням, якщо в них це все одно не вийде?
– Можливо, тебе просто залякують… Виконуй завдання належним чином. – Голос Віктора став більш засмученим.

Вектор після розмови спробував увійти в панель керування свідомістю.

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
Завантаження… … … … Помилка!

У вас недостатньо прав для доступу до модуля свідомості!
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

Він спробував ще кілька разів, але марно: система не пропускала.

– Аналіз: У мене немає прав доступу. Ймовірно, вони є лише у Майстра Віктора. Але чому я не можу відкрити модуль? Можливо, це зроблено заради безпеки, щоб я не пошкодив свідомість.
– Аналіз тривав: 0.31 секунд.

Вектор пройшов кілька коридорів і зайшов до ангару. На підлозі та стінах валялися запчастини кібер-агентів та іншої техніки. Біля верстака стояв чоловік: він розглядав деталь і розбирав її. Побачивши Вектора, чоловік зняв окуляри.

– О, які гості! Векторе, як ти? Огма Р. не протікає? Мікросхеми не пошкоджені? Ставай на ремонтний апарат, зараз перевірю, чи готовий ти знову нести службу. – Він пішов до столика і взяв планшет.
– Мені сказав Майстер Віктор, що для мене є «подарунок».
– Так, так. Коли я його розглядав, був справді вражений.

Вектор став на спеціальну платформу. Маніпулятори підняли його, їхні механізми голосно і повільно працювали. Чоловік підійшов до панелі управління і синхронізував дані. З планшета він керував маніпуляторами. Один із них приніс нову руку.

– Ця рука підключається до твоєї зброї. Ти зможеш стріляти, використовуючи власний запас Огма Р. Це вражаюче. Але є проблема: доведеться розібрати тебе і підключити руку до генераторів та труб із Огма Р. Це займе час. Готовий?
– Готовий.

Маніпулятори спершу від’єднали руки й ноги, потім акуратно зняли оболонки: спочатку корпус, далі екзоскелет, потім модулі, що закривали генератори. Потім маніпулятор приніс нову руку, і чоловік вручну підключив її до генераторів і труб. Він під’єднав планшет до ядра, щоб перевірити, чи бачить система нову руку. На екрані він подавав команди, змушуючи пальці згинатися й розгинатися.

У трубах потекла блакитна рідина. В одному місці вона протекла. Краплі впали на металеву підлогу і з роз’їдаючим звуком прогоріли її. Чоловік швидко залатав трубу. Запах зварювання наповнив ангар.

Після завершення маніпулятори знову почали збирати Вектора: оболонка за оболонкою, деталь за деталлю.

Коли роботу завершили, маніпулятори опустили Вектора на землю. Із його тіла доносилися звуки запуску генераторів. Потім очі спалахнули яскравим синім світлом. Вектор одразу почав озиратися.

– Та-дам! Ну, перевір, як рука.

Вектор подивився на руку, почав згинати й розгинати пальці, обертати кисть. Металевий корпус відблискував світлом ангару.

– Усе працює. Система з’єднана, проблем немає.
– Але є ще дещо. Зараз підемо на полігон і випробуємо все у дії.

Вони залишили ангар. Ідучи по коридору, помітили, як люди у біозахисних костюмах вели кудись чоловіка. Механік зупинився, аби подивитися, а коли рушив далі, то відстав від Вектора. Він швидко наздогнав його.

– Як думаєш, куди санітари його повели?
– Нас це не стосується. Я впевнений: якщо він хворий, вони зроблять усе можливе, щоб врятувати йому життя.
– Тебе це ніколи не цікавило?
– Ні. І не повинно. За протоколом я не маю втручатися.

Вони зайшли на полігон. Він був просторим і добре освітленим. З одного боку — кабінка з арсеналом, більшу частину займало стрільбище. По всьому периметру стояли металеві мішені — від 10 до 300 метрів.

Вектор підійшов до інструктора, який сидів у кабінці.

– Так-так-так. Вектор прийшов попрактикуватися у стрільбі?
– Не тільки. Я встановив йому нову руку. Треба дещо випробувати.
– Гаразд! Вектор, знову береш бластерний револьвер?
– Так. Він потребує точності, тому хочу подивитися, чи рука не вплине…
– На жаль, доведеться взяти зброю на основі Огма Р., – перебив механік.
– Є проблема: я зараз виготовляю боєприпаси, доведеться чекати.
– Не доведеться! Бо в нас є ось це, – механік дістав зі своєї сумки модуль.

– Цей пристрій під’єднується до зброї. Без нього рука не активується.

Інструктор здивовано взяв модуль. Вийняв зі шафи револьвер, поставив на стіл і спробував поєднати пристрій. Спершу нічого не виходило.

– Уперше бачу подібне. Хм… А якщо його під’єднати до барабана?

Він прикріпив модуль до револьвера. Чітке клацання підтвердило з’єднання.

– Готово! Вісь, вектор.

Вектор взяв револьвер у руку й почав аналізувати новий пристрій.

– Аналіз: Модуль прикріплений до нижньої частини барабана. У нього є отвір, радіус якого збігається з трубкою для Огма Р. Також є вхід для кабелів — ймовірно, для синхронізації…
– Аналіз перервано!

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

Повідомлення системи:

Ви дійсно хочете підключитися до цього пристрою?

Так | Ні

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

З-під зап’ястя Вектора висунулися трубка і дріт. Крихітні маніпулятори вставили їх у роз’єми.

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
| ///////////////////// | 
54%

Синхронізація з пристроєм…
––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

– Моя система тепер бачить револьвер як частину тіла.
– Тоді перевіримо, чи ця рука не вплине на твої навички, – сказав інструктор.

Він активував стрільбище. Мішені почали повільно рухатися, металевий скрегіт наповнив зал. Вектор міцно тримав зброю двома руками, прицілився і натиснув на курок. Спершу відчув тепло, а за мить яскравий промінь пронісся і влучив у мішень. Дзвінкий удар рознісся по всьому полігону.

– Рука ніяк не вплинула на його навички. Тоді навіщо потрібен модуль? – здивувався інструктор.
– А ти зроби ще кілька пострілів! – сказав механік.

Вектор зробив ще кілька пострілів. Віддача навіть не похитнула його. Коли барабан добрався до капсули з модулем, по трубках пішла Огма Р. Блакитна рідина текла, заповнюючи капсулу. Лунало тихе булькання. Коли капсула наповнилася, рідина по трубці пішла назад.

– Оце так! Але не може ж усе бути так просто, правда? – здивувався інструктор.
– Звісно, не нескінченні заряди. Вектор витрачає власний запас Огма Р., який потрібно поповнювати. Але це вигідніше, ніж вручну виготовляти капсули і заряджати їх. Це швидше. Векторе, ти мусиш стежити за об’ємом рідини у системі.
– Я розумію всі ризики, – відповів Вектор.

Раптом луною пролунало повідомлення від DIGI:

– Кібер-агент VE–001A! Потрібна твоя допомога в цивільних роботах!

Вектор дав сигнал на від’єднання. Маніпулятори витягнули трубку і кабель. Пролунав легкий клацання.

– Я мушу йти. Потрібно підтримувати порядок на Атласі!

Вектор різко розвернувся і механічними кроками пішов до виходу.

– Ти б хоча б попрощався! – крикнув механік йому вслід.

Вектор навіть не озирнувся. Перед ним розчинилися металеві двері коридору, а за мить грюкнули, наче важкий металевий удар.