Глава 5, Частина 2

   Захлопнувши за собою криві дерев’яні двері, Бібі полегшено видихнула. Ох, всередині цієї старої кабінки запах стояв… не найкращий. Хоча чого можна було очікувати від вуличного туалету?

   Бібі підняла голову. Перед нею возвеличувалася з білої цегли стіна двоповерхового будинку. Тут, на його задній частині, вікон не було, та це й дарма: звідси був би чудовий вид на нескінченне, приємно лякаюче порожністю поле, хоча й задній двір з туалетною і ванною кабінками, розташований нижче, псував всю красу. І як же Бібі була рада, що, відвідавши і ту, і ту кабінку, може нарешті піти звідси.

   Перед тим як направитися до “виходу”, дівчинка повернулася праворуч. Тут, рівно дотикаючись кутами з будівлею стояла бесідка. Хоча від неї зараз була видна лише стіна, що приглушала сміх і балачки за нею друзів. І господаря цього двору: Сема.

   Відвернувшись в протилежну сторону, Бібі прийнялася обходити домівку. Сем, знайомий Фенгу з дитинства дядько, прийняв хлопця і його друзів на диво тепло. Настільки, що вирішив “відмітити” їхній прихід: сам пішов готувати чай для гостей, а їм тим часом запропонував привести себе до ладу в ванній, дізнавшись, як останні декілька днів вони жили. Поки тією можливістю скористались лише Емз і Бібі, та і перша повернулася в бесідку не надто задоволеною. І тепер Бібі розуміла чому: до ладу себе там нормально не приведеш. Единне, що Бібі змогла зробити — це вмити обличчя і руки. Ну, хоч щось…

   Дівчинка вийшла з дерев’яної калітки, що відділяла основний двір від заднього. Обійшовши дім, вона дісталася до іншого кутку двору, де, власне, й стояла бесідка. Ось вона: прямокутна і невелика, зі столом в середині. За ним — друзі, а в найдальшому кутку блистіла окулярами худенька, з посиділим, до плечей волоссям жінка.

   Бібі поїжилася, згадавши момент, коли вперше побачила Белль — дружину Сема. Якщо про нього можна було сказати “виглядає страшно, та насправді — лапочка”, то його жінка якою і виглядала, такою і була: холодною і непривітною. Зустріла вона гостей не найкраще: мало того, що навіть не привіталася, та ще й відкрито сказала що не рада бачити друзів. Навіть коли Сем повідомив їй, що до них завітав Фенг, теплішою вона не стала. Тож Бібі зненавиділа її з першого погляду, і тепер намагалася уникати.

   Ніким не помічена за гучними розмовами, Бібі всілася на вільне місце між Емз і Бастером. Сем, що до цього щось діловито шукав на полицях, повернувся до столу з тарілкою вівсяного печива. Він окинув швидким поглядом гостей, і зупинив свій погляд на Бібі.

— Та-ак, хто наступний в черзі до ванної? — пролунав його гучний, масивний бас по всій бесідці.

   Промова дядька змусила нарешті відволіктися від розмов і звернути увагу, що порожній стілець тепер був зайнятий Бібі. Едгар, що сидів навпроти Бастера і весь цей час задумливо дивився в стіл стрепенувся. Хлопцю знадобилося декілька секунд щоб помітити дівчинку і зрозуміти, що йому слід робити. Після, він мовчки піднявся, і, повісивши рюкзак на спинку стулки, попрямував до заднього двору.

   А Сем тим часом поставив печиво на середину столу, біля чайника з чаєм, і всівся поряд зі своєю дружиною.

— Ну що ж — прокряхтів він, вмощуючись зручніше — Я думаю хлопчик довго там не буде, так що можна вже починать чаювати.

   Бастер і Фенг тут же взяли собі по печиву, а от Емз брати не стала. Як і Бібі: вона наїлася зранку, тож була не голодною.

— То все-таки, Фенгу, як ти сам? — сьорбнувши чаю, спитав Сем — Так давно не бачив то тебе, хлопче!

— Я, чесно, й не знаю з чого почати — Фенг був справді радий, та виглядав трохи ніяково — Стільки всього трапилося за стільки то часу!

— Що правда, то правда, хлопче — з розумінням кивнув Сем — Немало то й часу пройшло. Я ж тебе маленьким хлопчиськом пам’ятаю, а зараз вже он який чолов’яга! Справжній женіх!

   Фенг лиш ніяково почухав потилицю. Хіхікнувши, Бастер підбадьорююче плеснув друга по спині.

— Ой, та годі тобі! Немов з чужими розмовляєш. Я розумію, давно не бачилися, але…

Не закінчивши речення, Сем задумливо спитав:

— А взагалі, скільки пройшло з того часу, як ви були тут останній раз?

— Років так 13 — пожав плечима Фенг — Ну якшо не врахувати, шо мама ще пару разів приїжджала сюди поки нарешті не продала домівку. А взагалі, хто тепер в нашому домі живе?

— Та таке, сімейка невеличка —відмахнувся Сем — Ви їх не знаєте, ми з ними не дуже взаємодіяли, та і вони з нами. От, доречі, про Лолу: як там вона? А тож бачилися з мамкою твоєю останній раз коли, як ти сказав, вона “пару разів приїжджала”, і більше про неї ні слуху, ні духу.

— Та наче добре все — відповів Фенг — Вона он, гідом працює, заробляє непогано. А ще намагається стати актрисою. Я вже з нею не живу, але часто телефоную, і вона наче ні на що не скаржиться.

— Не живеш з нею? — здивувався Сем — З’їхав від неї, чи що?

— Еге ш — кивнув Фенг, відкусивши шматок печива. Прожувавши і запивши чаєм, він продовжив — В мене работа далеченько, довелося переїхати до неї поближче.

— А ким працюєш?

— Попкорн продаю в кінотеатрі.

— Зрозуміло. Ну, головне що з мамкою твоєю все добре. Вона завжди молодиком була: талановитою і впевненою.

— І ще тією стервою.

Усі разом повернули голови на голос. В очах кожного світилося нерозуміння. Особливо був здивований Фенг: як не як, ці слова були адресовані його матері.

— Шо? — лише зміг видавити він.

Не дивно, та грубі слова належали Белль. Її, здається зовсім не турбували спрямовані на неї погляди: вона сиділа, склавши руки на грудях, а губи її розпливлися в злобній посмішці.

— Я кажу, що твоя мати була ще тією стервою — їдко мовила вона — А ще дурною. І як я подивлюся, синочок її недалеко пішов.

   Фенг ще декілька митей дивився на жінку з відкритим ротом, явно не очікуючий почути таку пряму зневагу. Та до нього, схоже, нарешті дійшло. Він різко встав із-за столу, гнівно прищурившись. Та сказати нічого не встиг: його випередив Сем.

— Белль, що ти таке кажеш? — пробурмотів він, втупившись у жінку засоромлений поглядом.

Та навіть вигляд чоловіка не змусив її хоч трохи присоромитися:

— Всього лиш кажу правду — пожала плечима та.

— Та чи не соромно тобі казати таке про колишню кращу подругу? — тихо, щоб добре було чутно лише Белль, промовив Сем.

Від цих слів жінка все ж таки трохи зніяковіла.

— Отож-бо, що про колишню — зауважила вона, теж понизивши голос — Не забувай, що дружбу ми припинили ще в юному віці, і не на кращій ноті.

— Але це не привід казати таке про людину — не здавався Сем — Белль, ти можеш забути свої дитячі образи хоча б на зараз? Будь вічливіше, прошу тебе!

— Я не збираюся бути вічливіше після того, як ти забрав мій вихідний, впустивши до нас якихось приблудних дітей — спокійно відповіла жінка.

   Сем у відповідь лиш нахмурився. В його очах палахнув гнів. Хоч Бібі і нудило від цієї гадюки Белль, та їй на мить стало страшно, що цей велетень може й щось зробити зі своєю хрупкою дружиною. Але той лиш зітхнув і повернувся до друзів.

— Не сердіться на тітку Белль — винувато пробасив дядько, приобійнявши дружину за плечі — Вона просто чудова жіночка, та тільки тоді, коли її день вдався.

   Але ніхто не відповів йому. Всі й далі дивилися то на нього, то на Белль. Тільки до здивування в очах присутніх примішалося ще й призирство. Лише Бастер криво усміхнувся Сему, підбадьорюючи його.

   Та цієї посмішки було недостатньо. Бідний Сем зашугано дивився на розсерджених гостей, незнаючи, як згладити ситуацію. Та ще раз глянувши на усміхаючогося Бастера, він немов знайшов спасіння.

— Ой, Фенгу! — вигукнув він — А ти то нас зі своїми друзями як слід і не познайомив!

— Ой — Фенг, що вже трохи заспокоївся, ніяково обвів поглядом друзів — А я вас не представляв?

Бастер заперечно мотнув головою, а Емз і Бібі майже синхронно фиркнули.

— Незручно вийшло — пробурмотів Фенг, знов почухавши потилицю.

— Нічого, буває — махнув рукою Сем — То давай, росповіси мені про них.

— Ну, от це Бастер — Фенг поклав руки на плечі друга — Його сім’я допомогла нам знайти квартиру, коли ми переїхали.

— Он як — посміхнувся Сем — А я одразу помітив — гарний, вихований хлопчина. Тож бо які батьки, такий і син!

— Є таке — Фенг обіперся рукою на плечі Бастера — Він – найкраще, шо колись могло зі мною статися.

   Вдоволений Бастер ніяково посміхнувся, відвівши погляд. Белль, що відхилилася на спинку стула, саркастично посміхнулась, а біля себе Бібі почула хмикання Емз. Дівчинка поневолі відвернулася. Не дуже приємно дивитися на ці сердечності!

— А той хлопчик, що у ванну пішов – то Едгар — продовжив Фенг, відпустивши Бастера — Він живе в будівлі, де жили ми. А ось ці дві подружки — він повернувся до дівчат — його однокласниці: Емз і Бібі.

— Емз і Бібі… — луною повторив Сем, зупинивши дивний погляд саме на останній, під яким їй стало ніяково. Бібі поневолі з’їжилась. Вона вже відчувала на собі цей погляд сьогодні, коли друзі пару разів називали її ім’я в присутності чоловіка. І знову ці прищурені очі свердлять її цим тяжким взором.

Продовжуючи дивитися на неї, Сем задав цікаве питання:

— Бібі… А твій батько випадком не Булл Бланко?

Всі взори миттю спрямувалися на Бібі. Навіть байдужа Емз підняла брови, здивована питанням. Навіть всім невгодлива Белль тепер дивилася на Бібі із зацікавленістю. Та дівчинка робила вигляд, що не помічає всих цих поглядів. Намагаючись виглядати впевненою, вона, прищуривши очі, відповіла:

— Ну так, і? Звідки ви його знаєте?

Після цих слів Сем немов просяяв.

— А як мені його не знати? Він то мій найкращий друг з дитинства!

Бібі здивовано втупилася в Сема, не знаючи що і казати. Її друзі були здивовані не менше. Цікаве співпадіння: старий знайомий Фенга — кращий друг її батька! 

— Ухти! — зітхнув Фенг, що від здивування вже й забув за нещодавню сутичку — То наші батьки з тобою, можно сказати, знайомі з дитинства, Бібі! 

— Не “можно сказати”, а знайомі — неочікувано подала голос Белль — Булл і Сем тільки й робили що діставали нас з Лолою. Навіть більше скажу: батьки ваші були закохані один в одного. І зустрічалися. Але не довго.

— Ого! — Фенг вже не знав, як виразити своє здивування — А мама мені про таке ніколи не розповідала!

— Мій батько теж — додала Бібі, хоча й не була впевнена в своїх словах: великий шанс того, що вона це просто не пам’ятає.

— Що, зовсім-зовсім нічого? — з деяким розчаруванням спитав Сем.

— Ну-у, зі свого дитинства моя мама багато розповідала про тітку Белль, і про вас трохи — відповів Фенг — А от про дядька Булла – ні разу! 

— І я її цілком розумію — уїдливо посміхнулась Белль — Я б теж не захотіла не те щоб розповідати, а й взагалі згадувати таке минуле.

   Сем тим часом перевів сумний погляд на Бібі:

— А твій батько? Він теж нічого розповідав?

Бібі розгубилася. Вона хотіла сказати правду, та не бажала засмучувати Сема ще більше. Тож вона сказала те, що перше прийшло в голову:

— Е-е-е… трошки розповідав. Розповідав, що… що жив тут.

Та Сем лиш зітхнув, незадоволений відповіддю:

— Не жив він тут, люба. Він приїжджав сюди до своїх бабусі і дідуся кожні вихідні і канікули.

— Ой…

   Це все, що змогла відповісти Бібі. Сором змусив її ледь не почервоніти. Їй хотілося провалитися крізь землю під повним розчарування поглядом Сема. 

   Та благо, цю незручну мить перервав крик Фенга:

— А он і Едгар йде!

   Ледь стримуючись, щоб не зітхнути від полегшення, Бібі відвернулася від Сема. Фенг був правий: Едгар повільно шкандибав до бесідки. Ось він, нарешті, всівся на своє місце, і прийнявся розглядати всіх питальним поглядом.

— Ой, Едгаре! — гукнув Фенг — Скільки ж ти цікавого пропустив!

— Наприклад?

— Наприклад те, що моя мама і батько Бібі, виявляється, знайомі з дитинства! А дядько Сем — найкращій друг Булла!

— Он як — притворною здивувався Едгар, та в його очах немов і справді мелькнула зацікавленість, що насторожило Бібі. Вона швидко зиркнула на хлопця, а потім, відвівши погляд, прийнялася діловито розглядати завішані старими постерами стіни.

   Після цього Бібі більше не слухала, про що розмовляють інші. Та розмови, схоже, були й справді цікаві: навіть Белль щось активно розповідала, явно не байдужа до балачок. А ось Сем більше участі в розмовах не приймав. Чи то не мав бажання, чи то не бачив сенсу — невідомо. Та виглядав він вже не таким веселим, як на початку чаювання. Дядько одиноко жував печиво і сьорбав чаєм, та відчувши на собі погляд Бібі різко завмер. Декілька митей він просто дивився в очі дівчинці, а потім, проковтнувши останній шматочок печива, кивнув на вихід з бесідки.

   Бібі питально насупилася, не зрозумівши жесту чоловіка. Та коли той встав із-за столу, до неї дійшло: він кличе її піти з ним. Бібі окинула усіх присутніх взором. Впевнившись, що ніхто не звертає на неї і Сема уваги, вона несміливо встала і рушила за чоловіком.

   Та відійшли вони недалеко: Сем зупинився біля кам’яного колодязя, що стояв у декількох метрах від бесідки. Бібі зупинилася поряд, і очікуючи втупилася в дядька.

— Порозмовляти з тобою хочу, дорогенька — помітив Сем нерозуміння дівчинки — Подалі від інших, щоб не заважати їх розмовам.

— Про що? — незрозуміла Бібі.

— Та про Булла ж, про Булла.

   Бібі насторожилася. Її турбував той факт, що Сем так сильно хоче дізнатися про її батька. Та і виглядав він стривоженим — немов знав щось важливе. Або хотів узнати.

— Ну то все-таки, як він там? Добре себе почуває? Не ображає?

— Та добре все в нього — пробурмотіла Бібі — Не ображає наче.

— Ну то добре — кивнув Сем, хоча було помітно, що відповідь його не дуже задовольнила — Добре з ним спілкуєшся?

— Ну, так — збрехала Бібі.

— А балує тебе чимось? Час з вами проводить? Розкажи мені про нього щось.

Тут вже Бібі не витримала:

— Навіщо вам це?

  Було видно, що Сем не здивувався цьому питанню, та воно змусило його зніяковіти.

— Просто… розумієш, люба, я вже так давно не бачив і не чув про Булла. А я так за ним сумую! Стільки ж всього пережили… І тому хочеться хоча б знати як він. Я розумію, що ти не дуже хочеш розповідати всі подробиці, та скажи мені хоч те, що можеш.

   Бібі з розумінням кивнула. Тепер їй навіть стало якось соромно за те, що вона з такою недовірою віднеслася до дядька. Кому, як не їй розуміти, що таке сумувати за кращим другом, який забув про тебе?

— Ну… я навіть не знаю що розповісти — зітхнула Бібі, а про себе додала — “Бо нічого не пам’ятаю”.

— Прям зовсім нічого не знаєш?

— Ну, можу сказати що він поїхав з Вороном у відпустку. Кудись за місто.

— З Вороном? 

— З моїм молодшим братом.

— А-а, згадав — кивнув Сем — Колись давно він розповідав мені, що в нього народився син. То куди вони поїхали, кажеш? 

— Та недалеко, в інше місто — відповіла Бібі — Там річка якась класна є, і місце де можна шашлики смажити. А таке мого батька приваблює.

— Впізнаю старого-доброго Булла — посміхнувся Сем — А ти замість того, щоб поїхати з ними, вирушила до лісу з друзями?

Бібі кивнула.

— А чого так? — Сем нахмурився — У вас там щось сталося?

— Та ні, просто хотіла провести час з друзями — збрехала Бібі — Сумувала за ними. А шашлики і подібне мене не цікавить.

— Зрозумів — кивнув Сем — Ну ти ж якщо що не ображайся на Булла ні за що. Він знаєш як тебе любе? Ой, а я то пам’ятаю як він тобі радів!

— Пам’ятаєте? — не зрозуміла Бібі.

— Еге — дядько посміхнувся — Коли твій прадідусь помер, і Булл приїхав прибратися в його домі, він взяв тебе з собою. Це було давно, коли ти ще в пелюшки закутана була. Він тоді тебе в мене залишив, щоб ти йому “не заважала”. Але він дзвонив мені кожні пів години, щоб спитати як ти, а коли повернувся за тобою, то так сюсюкався зі своєю принцесою!

— Он як.

   Бібі намагалася вдати, що їй стало ніяково, та насправді все, що вона відчувала — це відразу. Тепер, коли Фігура показала їй спогади, вона згадала, яким чудовиськом був її “люблячий” батько. Чортова п’яниця, що кинув їх в найважливіший момент, а тепер загладжує провину. “Це все сталося через нього. Якщо б не він, все було добре. Він. Він. І лише він”.

— Так, так — а Сем і далі посміхався, згадуючи друга — І братика твого він дуже любить. Його очі з такою гордістю світилися, коли він мені про народження сина розповідав!

“Але він не любив Ворона як слід. Все його дитинство він був виродком. Пиячив, не думаючи про дітей. Тому Ворон ненавидить його. Ненавидить… і ненавидить мене. Я… я ж не була краща за батька. Не підтримувала Ворона, коли він був в сльозах, бо сама змушувала його плакати. Він страждав через мене. Я жахлива. Я такий самий монстр. Я так само винувата перед Вороном, як і батько. І перед матір’ю…”

— Бібі?

   Дівчинка мотнула головою, повертаючи себе в реальність.

— Щось сталося, люба?

 Тільки побачивши стривожений погляд Сема, Бібі відчула сльози на своїх очах. Поспішно стерши їх рукавом, вона заперечно мотнула головою:

— Все добре. Просто думаю, що можна розповісти ще.

   Та дівчинка не змогла сховати вже звичної, і до болю ненавистної паніки. І вона знов не пам’ятала, що її викликало. Бо той самий частокіл з тривоги й страху, загороджував собою відповідь. “Ну чому ж ти не зникла разом з триклятою Фігурою?” — одночасно сердилась і не розуміла Бібі. Виходить, жінка-чудовисько й справді не такий монстр, як вона гадала? Виходить, Фігура й справді хотіла допомогти?

   Та в Бібі не було часу на роздуми. Сем все ще стояв перед нею, свердлячи очікуючим поглядом. Ні, вона не буде виправдовувати Фігуру, котра так само все ховала від неї. Можливо, вона досі поряд, і лиш зробила вигляд що покинула дівчинку. “А ще мені поскоріше треба випити заспокійливого” — думала Бібі — “Ця паніка — точно не найприємніший сигнал. Сподіваюся я не забула його в таборі”…

   Бібі підняла очі до Сема, збираючись вже сказати що нічого більше не придумала. Та раптом в її голові сплило дивне, і, здавалося б, ні в чому не примітне питання.

— Дядько Семе?

— Га? 

— В мене є до вас питання.

Сем схилив голову в очікуванні.

— А коли ви з моїм батьком останній раз зустрічалися?

Здавалося, Сем не очікував такого запитання. Він роздумував декілька митей, а потім відповів:

— Коли твій брат тільки народився.

Та Бібі вловила невпевненість в його голосі.

— І після того більше зовсім не спілкувалися? — і далі невинно розпитувала вона — Навіть по телефону?

— Угу — кивнув Сем.

— А чого так?

— Та таке… — чоловік нервово забігав очима — У тата то твого робота, справи там різні особисті… сама розумієш.

— Розумію — кивнула Бібі.

   Так, вона розуміла. Розуміла, що Сем бреше. Все-таки її питання не було таким безглуздим, як здавалося. Бібі подумала: а що, якщо Сем знає щось про те, що так мучає Бібі? Або він навіть пов’язаний з цим? Все ж таки, якщо він і справді кращий друг її батька, то чому б йому не розумітися в цьому? І, схоже, вона була права, про що казала реакція чоловіка. 

   І тут, Бібі поневолі згадала розламану кам’яну могилу у вигляді хреста. Щож, якщо Сем і справді знає щось важливе, то він мусить знати і про неї. Розпитати чоловіка про це, мабуть, єдиний шанс дізнатися тайну цієї могильної плити. Дізнатися, хто саме захований під цим кам’яним хрестом.

   Та слова застрягли в горлі комом. Їй було страшно питати. Їй було страшно почути правду. Страшно, що її здогадки виявляться правдивими.

   Бібі так і не змогла налаштувати себе на цю розмову. Вона раптом помітила, як змінилося обличчя Сема: воно виглядало напруженим, а погляд був спрямований за Бібі, немов чоловік намагався там щось розгледіти. Раптом, він різко зірвався з місця, і прошмигнув повз дівчинки, обдавши її прохолодним повітрям.

   Нічого не розуміючи, Бібі повернулася. Сем вже стояв у бесідці, і обіперся на стіл, загороджуючи видовище своєю широкою спиною. Тож дівчинці довелося самій підійти до столу, щоб побачити хоч щось.

   Та коли вона підійшла і зупинилася між Семом і Едгаром, більш зрозумілим для неї нічого не стало. Тільки от тепер вона змогла побачити Емз, що охопила рукою живіт, і Бастера, що стурбовано дивився на неї. Як і всі інші. Всі, окрім Белль, яку, здавалося, навпаки забавляла ця подія.

— Та що відбувається?! — рявкнула Бібі, роздратовано обводячі взором всіх сидячих.

— Емз щось зле стало — тихо відповів Едгар.

   Бібі подивилася на подругу ще раз. І справді, вона виглядала не дуже: очі були мутними й пустими, а шкіра набула блідого з зеленим відтінку. Бібі поневолі скривилася. Що це з нею?

— Зі мною все добре — прокряхтіла Емз крізь зуби — Я… просто відійду на пару хвилин.

— Може тобі водички винести? — встривожено пробасив Сем — Чи цукерочку шоколадну?

— Не треба — процідила Емз, з силою піднявши голову і впевнено подивившись Сему прям в очі — Просто дайте мені побути наодинці.

   Після цих слів Емз встала і сама, і нерівною ходою пошкандибала до виходу.

— Емз, ти впевнена? — крикнув в слід Бастер.

Та дівчина вже скрилася за межами бесідки.

— Її не можна залишати одну — пробурмотів хлопець — А раптом вона в обморок впаде?

— Її проблеми — хмикнула Белль — Якщо вже гордість для неї вище безпеки, то і хай сидить одна.

   Друзі лиш кинули на неї призирливий погляд. Всі, окрім Бібі. Вона дивилася туди, куди пішла Емз, і ніяк не могла змусити себе відвернутися. Їй стало страшно за подругу. Вона не пам’ятала, щоб таке ставалося раніше, тож це було доволі серйозно. Бібі боялася залишати Емз без догляду, але і йти за нею вона боялася теж. “А що, якщо вона все ще зла на мене?” — крутилося в голові — “Що, якщо ми посварилися знов?” Та, приклавши зусилля, Бібі відкинула назойливі думки. Її подрузі погано, а вона думає за сварку! Ні, вона мусить піти до неї. Вона мусить їй допомогти.

   Але Бібі не встигла зробити навіть кроку вперед.

— Я піду за нею.

   Ховаючи здивування, Бібі повернулася на голос. Едгар стояв, впевнено дивлячись в слід Емз. В його очах блищала тривога, разом з якоюсь дивною надією. Чого це він? Чому йому раптом знадобилася її подруга? І що за дивне сподівання він намагається приховати?

   Коли Бібі відійшла від здивування, сильна досада охопила її.

— А чого це раптом ти? — не витримала вона.

Та дівчинка поплатилася за свої слова. Нерозуміючі погляди друзів і Сема змусили її втягнути голову в плечі. Лише Едгар глянув на неї зі своєю спокійною холодністю.

— Тому, що мене вона буде рада бачити більше, ніж деяких — так тихо, щоб ніхто не почув, процідив Едгар.

   Ці слова вдарили Бібі, немов ніж. Скована образою, вона завмерла з розкритими ротом, не в силах сказати щось. Що він таке каже? Невже… невже йому відомо про їхню з Емз сварку? Але звідки? І… чому від цих слів так боляче?

   Та Едгар не став чекати відповіді. Він круто повернувся до стільця, і схопивши рюкзак, що висів на спинці стулки, леть не бігом попрямував за Емз.

   Тільки коли хлопець повністю скрився за стіною домівки, Бібі змогла поворушитися. Ображено фиркнувши, вона несміливо покрокувала до свого місця. Всівшись, вона втупилася в свою чашку з неторкнутим чаєм, на якому вже з’явилися розводи. Ні, вона не боялася зустрітися зі здивованими поглядами інших. Вона хотіла сховати сльози, що легенькими струмками виступили на її вузьких о́чках. Сльози, які викликала злість. Які викликала провина. Які викликала образа. І жахлива, жахлива ревність.