Розділ 4

Залишався один тиждень зйомок першої частини Гаррі Поттера. Не для всіх, авжеж, а лише для Алана та ще декількох акторів. Скоро доведеться покидати майданчик, в той час як більшість акторів продовжить роботу.
За декілька тижнів Алан роззнайомився з Томом та деякими іншими старшими дітьми. Шона, який зіграв Олівера Вуда, Алан і так знав і навіть знімав у своєму фільмі. Молодші діти в основному його боялися. Це ніяк не бентежило чоловіка, а навпаки, полегшувало і життя, і роботу, особливо якщо враховувати характер та репутацію його героя.
Але не Том. Він комфортно себе почував в компанії Алана. Не нав’язувався і завжди тонко розумів, коли чоловік не в гуморі і коли його краще залишити на самоті. А якщо й отримував порцію обурення на свою адресу, то реагував у чисто малфоєвській манері – вигинав брову, криво усміхався та забирався подалі, до кращих часів.
Вони не прощалися. Коли Алан покидав майданчик, дітей повезли здавати екзамен.

Сумувати не доводилося. В роботі були “Приватні життя”, “В пошуках Джона Гіссінга”, Беккет. Не кажучи вже про новий роман.
Коли прийшов час для зйомок другої частини Гаррі Поттера, Алан зловив себе на думці, що він радий поверненню на знімальний майданчик.

Діти виросли… Це було так хвилююче. Адже пройшло зовсім небагато часу, коли вони востаннє бачилися, і ось вони вже зовсім інші.
І його герой в цій частині розкрився, йому дали можливість висловити емоції трохи більше, ніж в першому фільмі. Рікман повністю віддався процесу та насолоджувався цим.

Контакт із Малфоєм зміцнів, треба відмітити те, що Алану сподобалося піднімати за шкірку Драко в сцені Дуельного клубу. Що це, відлуння бездітного способу життя чи хвилювання за успішність молодого покоління? Він не знав.

Том був повністю розкутий у спілкуванні із Аланом. Він заходив до його гримерки як до себе додому, іноді навіть не стукаючи. Сідав у крісло і дивився, як Алан доглядає за костюмом Снейпа. Що-що, а ідеально чорна мантія і костюм дуже примхливі, і якщо на нього попаде щось дрібне у вигляді волосинки чи крихти, камера цього не пробачить.

– Мда, не пощастило тобі з цим нарядом, – хмикнув хлопчина.
– До твого відома, я брав участь у його створенні, – ненароком відказав йому Алан.
– Оце ти даєш! Навіщо? Снейп із книги неохайний, його взагалі не хвилює одяг. Можна було не так паритися із костюмом…
– Снейп із книги? – чоловік із подивом подивився на хлопця.
– Ну та-а-к, – нетерпляче відповів Том, копіюючи Малфоя. – В книзі Снейп інший. Або… це в фільмі він інший… ти інший.
Брови Алана поповзли нагору.
– Не зрозумій неправильно. Ти крутий, твій Снейп – це вершина, і мені здається, що краще ніяк неможливо зіграти, чесно. Якби я був дівчиною…
Він зупинився. А потім засміявся.
– Ну, розумієш, старші дівчата шепочуться, розглядають тебе з ніг до голови та обговорюють. Ти в них
на кшталт…
– Секс-символа?
– Ага, – навіть не зніяковів хлопець.
– Не звикати. І що далі?
– Ну а книжковий Снейп не такий. Він противний. Він худий, сальний і похмурий. За таким тільки збоченки будуть бігати.
Алан повністю відволікся від чистки костюма.
– Тобто, ти розділяєш книгу та фільм?
– Так. Для мене це дві різні реальності. В книзі одна історія, в фільмі ми її переказуємо, і не зовсім так, щось змінюємо, щось не договорюємо.
– Якщо ти оцінив мене як не книжкового Снейпа, то як оцінюєш себе?
– Скажу так. Знову ж таки, в книзі Драко більш противний і мені здається, більш впевнений. Я намагаюся показати його боягузом. Адже… Чому він такий? Він із багатої та повної родини, у нього все є. Живи та радій. Але ж ні, йому не вистачає чогось. Можливо любові. Можливо батьки до нього занадто суворі і він шукає уваги та визнання в іншому місці, хоче здаватися крутим, хоча все це лушпиння. Трохи його смикни і під тим лушпинням сама вразливість та страх.
– Гм-м, цікаво. Ти спілкувався із Джоан?
– Авжеж.
– Вона підтвердила твої судження?
– Не всі. Тому я й розділяю книгу та фільм. Як не крути, але актори додають своє, і як не пиши і не змінюй сценарій, все одно отримаєш не зовсім те.
– Згоден з тобою. Але ти не можеш судити героя по собі.
– Так, я знаю. І намагаюся цього не робити, тому і розмірковую.
– Ти переймаєшся долею Драко?
– Не зовсім. Ми з ним різні. Я з не повної та бідної родини, і я не такий противний, – Том посміхнувся.
– В тебе дуже гарно виходить грати Драко.
– Дякую.

Том товариський і дуже позитивний. Він ладнає з усіма на знімальному майданчику, жодного разу нікого не образив і завжди посміхається. Дитина, скільки часу ти витрачаєш на роздуми, що так добре перевтілюєшся в того противного пацюка?

“… Не повної і бідної родини.”
Значить, Віві зовсім непросто. Цікаво, чи витрачає вона гонорари Тома? Дитина непогано заробляє на зйомках. Все можливо.

– Ти живеш із мамою? – мимохіть спитав Алан, коли Том в черговий раз зайшов до нього у гримерну.
– Так, – одразу відповів хлопець. – Мамі доводиться багато працювати.
Алан уважно на нього подивився.
Том схаменувся:
– Всі гроші, які я заробив, ми поклали на мій банківський рахунок. На навчання.
– Ким працює твоя мама?
Вуха Тома почервоніли.
– В неї некваліфікована праця, – тихо відповів він. – Ні, я не стидаюся, просто їй важко. Вона задля мене старається.
Алану стало трохи не по собі, але він продовжив:
– Де твій батько?
– Я не знаю. Жодного разу його не бачив. Мама сказала, що він покинув її ще до мого народження, і все. Я все зрозумів і більше не запитував.

Вони мовчали. Через деякий час чоловік сказав:
– Мій батько помер, коли мені було вісім років.
– О…, – тільки й вимовив Том.
Алан продовжував:
– Мама залишилася з нами сама. А нас, дітей, було четверо.
Тот вибалушив очі.
Алан кивнув.
– На той момент вона звикла бути домогосподаркою, але ситуація змусила іти працювати. Вона навіть змогла ще раз вийти заміж, але невдовзі вони розійшлися. Тому я, вважай, також ріс без батька, хоча в мене є деякі спогади про нього, адже на той момент, коли його не стало, я був вже достатньо дорослим. Але в період дорослішання та становлення мені його дуже бракувало.

Том дуже перейнявся сказаним Аланом. Він не думав, що той буде відвертим із ним.

Алан не вірив, що міг бути батьком Тома. Мати хлопця щось наплутала, а може й просто збрехала.
Жодного натяку на зовнішню схожість, жодного. Не буває такого, і Алан був у цьому впевнений. Те, що хлопець із акторським талантом, сумнівів не викликало, але це співпадіння, не більше.

На зйомках було весело. Поважні актори британського кінематографу дуркували разом із дітьми. Для Алана це був досвід, який він отримував вперше. Ще жодного разу він не працював з дітьми так близько. Діти відрізняються від дорослих актоів, і навіть від самих себе минулорічної давнини. Це неперервний процес змін. Ще вчора один хлопчисько боявся до нього підходити, а сьогодні радісно підбіг і подав йому чарівну паличку, яка випала в Алана з рук.
Чоловік придивився до групи дівчат, які жваво перешіптувалися та дивилися в його сторону. Помітивши, що він на них дивиться, їх обличчя залилися червоною фарбою а вони поспішили вибігти із приміщення. Чоловік хмикнув. Ні-ні, ці пригоди із неповнолітніми дівчиськами його більше не цікавлять, вистачило однієї.
Думки про Віві все частіше навідували Алана. Хоч він і запевнив себе, що Том ну ніяк не вписується в його сини через відсутність хоча б найменшої схожості, але тривога та інтерес його не залишали. Вдруге він пішов вивчати акторські картки і без зусиль знайшов там те, що шукав. Що його цікавило, так це номер телефону…