Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Розділ 4

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

 

Луїс не міг повірити в те, що бачить. Коли Шерлок написав удосвіта про нагальну потребу серйозно поговорити і, бажано, через таємний чат, то Моріарті думав, що Голмсу знову знадобились якісь секретні матеріали до чергової справи, над якою працює. Але в жодному разі він не очікував, що Шерлок разом із величезним текстом пояснень прикріпить фото, на якому зображено ідентичного його братові людину з понівеченим обличчям, яка з подивом дивиться у об’єктив. За роки роботи у МІ-6 Луїс зустрічав багато дивних речей, ба, навіть працював з деякими. Та щоб отримати з самого ранку повідомлення про те, що якимось незрозумілим чином Шерлок натрапив на двійника Ліама, котрий з минулого потрапив сюди?! Нісенітниці. Його старший брат, Вільям Моріарті, уже рік як загинув, частково і по вині самого Луїса. Вільям помер, і те, що Голмс йому розказав по смс, здавалось казкою.

Здавалось.

До тих пір, поки Луїс разом із Альбертом не увійшли до квартири друга і на власні очі пересвідчились, що так, перед ними дійсно постав хтось, хто представився Вільямом Джеймсом Моріарті, і тепер з неприхованою зацікавленістю розглядає двох братів, які так і залишились стояти у проході в повному ступорі.

Вільяму теж було не по собі. Навпроти нього стояли люди, які нічим не відрізнялись від тих, що залишилися в минулому. Хіба що в іншому, сучасному одязі, а на лиці Луїса не було жодних шрамів.

– Ах… Луїсе, Альберте, це – Вільям Моріарті із дев’ятнадцятого століття. Вільяме, це -..

– Замовкни, Голмсе, – обізвався Луїс і ледь зітхнув. Безумство. – Хто ти такий? – хлопець перевів погляд на Ліама.

– Я.. я щойно сказав. Мене звати Вільям Дж-

– Ні. Я питаю, хто ти є. Мене не цікавить твоє ім’я. Єдине, що я хочу від тебе – пояснень, – відрізав Луїс, схрестивши на грудях руки. Ох, навіть в цьому світі він такий… холодний, але водночас емоційний.

– Народ, може, нам варто хоча б сісти? А тоді вже продовжити… знайомство, – ніяково промовив Альберт. – Луїсе, – найстарший із братів зиркнув на меншого, а той, покірно кивнувши, пішов до кухні, не проронивши ні слова.

– Ліаме, зроби чаю, – Шерлок всівся на своє улюблене крісло під холодильником. – Я навчив його користуватись електрочайником і тепер він робить надзвичайно класний чай з молоком. Все у справжніх англійських традиціях, – чоловік тихо розсміявся і підпер щоку рукою.

– Говориш про нього, ніби про мавпочку в цирку, – підмітив Луїс, спостерігаючи за повільними, але впевненими рухами Вільяма.

– Перепрошую? – озвався Ліам і повернувся обличчям до копії свого брата.

– У нього навіть голос, як у Вільяма, – промовив Альберт і поклав свою руку на плече Луїса. Меншому було дуже важко тримати себе в руках, і це бачили всі. – Містере Моріарті, прошу нас пробачити, та ця ситуація дуже для нас незвичайна. Мій брат, наш сучасник… Він загинув, думаю, Шерлок вже все вам розповів. Луїс був на місці пригоди і бачив все на власні очі, тож йому дуже важко це осягнути. Будь ласка, не сприймайте все надто особисто, – чоловік кинув погляд на Ліама.

– І мене вибач, будь ласка. Ти не винен, що опинився в такій ситуації, – натягнуто посміхнувся Луїс. Ах, безумовно, Вільям бачив, наскільки несправжніми є його слова і посмішка. Та хіба він міг щось казати? Вільям увірвався у чуже життя непроханим і нежданим гостем, котрий отруює своїм буттям їхню реальність. Це непростимо, і Ліам звичайно ж може перетерпіти таке відношення до себе. Це не найгірше, на що він заслуговує.

– Я розумію, пане Альберте, Луїсе. Мені шкода, що все так склалось, – Вільям зітхнув, розливаючи в горнятка заварку.

– То розкажеш, як так сталось? З твоїх уст почути про все буде цікавіше, аніж із сухої доповіді Шерлока, – Альберт усміхнувся, взявши чашку до рук. І справді, Вільям готує надзвичайно смачний чай.

– Як зажадаєте, – юнак присів за стіл. – Я та мій брат Луїс народились у Іст-Енді…

Вільям прийнявся розповідати все, про що недавно розказав Голмсу. Шерлок казав, що уникати якихось подробиць в розповіді марно, оскільки рано чи пізно брати́ вивідали би всю правду. Знову Ліам пригадав своє нещасне дитинство, знайомство із лордом Альбертом, їхній план, про який вони практично негласно домовились. Згадав і те, як втягнув Луїса, хоч з самого початку не хотів, аби менший брав участь в їхньому плані. Здається, чим більше він про це говорить, тим більшу провину відчуває. Усі дияволи, які існували на землі, щезли з подачі Вільяма, який взяв на себе ношу ката.

Моріарті зненавидів цей світ ще з самого дитинства, коли зрозумів, наскільки все навколо просякнуте злом. Аби позбавитись лихого, очистити душі інших, треба самому чинити зло. Клин клином – найкраща стратегія, яка працювала на відмінно, і через неї Вільям сам згодом став чортом. І лиш тоді, коли всіх демонів було знищено, залишився тільки він – заплямований кров’ю. А як відомо, той, хто став дияволом, ніколи знову не стане людиною. Тож аби позбутись останнього, найгіршого зла, Вільям мусив погубити себе. Це і було його мотивацією, по якій він не зміг прийняти пропозицію детектива продовжувати жити.

– Все, я не можу це більше слухати, – перервав його Луїс, дзвінко поставивши горня на стіл, – ти сам себе чуєш? Який до біса кримінальний консультант? Які вбивства? Ти що, психопат? – роздратовано проговорив хлопець. Наймолодшого із братів це злило, він повірити не міг, що одна людина здатна на таке! Як можна було допустити себе до такої низької справи, як вбивство без суду і слідства? Лиш того, що хтось – ідейний сердега, не дає їм права братися за зброю і маніпулювати людьми! Господи, що він меле?

– Обаче я обґрунтував своє мотивування, пане Луїсе, – відповів Ліам. – Мене болить, що я досі живий, адже те, що я робив, неможливо пробачити. Усього цього… не повинно було статись, якби не якась незрозуміла сила, завдяки якій я опинився тут.

– Вбивство – це все ще вбивство. Немає значення, які великі наміри в тебе були. Ти – вбивця, при чому серійний, якого запроторити до тюрми буде мало. Шерлоку, тобі не страшно з ним жити під одним дахом? Диви, ще тобі ножа в серце встромить, – Луїс похитав головою.

– Лу’, ти трохи перегинаєш, – Голмс зітхнув. – Тааа, ситуація, звичайно, треш, і ніхто з нас не знає, що з цим робити. Але сталось як сталось. На вулицю я його точно не викину. Ліама теж зрозумій. Чувак до вчорашнього дня не знав, що таке батарейки від телевізора, а ти так з ходу на нього наїжджаєш.

– Луїсе, Шерлок правий. Думаю, нам не варто поки робити поспішних висновків, – Альберт як завжди дипломат, медіатор між усіма, який вміє одним лиш поглядом утихомирити. – Варто… варто призвичаїтись до цього, а тоді вже все розгрібати. Ти сам знаєш, до чого призводять необдумані рішення.

– Як ти можеш бути таким спокійним, Альберте? – не міг заспокоїтись Луїс. Юнак виглядав так, немовби готовий заплакати будь-якої миті. Та чи можна його звинувачувати в чомусь? – Ще рік тому я тримав на своїх руках бездиханне тіло Ліама, нашого люблячого, неймовірно доброго Ліама, мого брата, який самотужки провів мене через усі життєві незгоди, а тепер перед нами сидить його двійник із позаминулого століття, який його ж спокійним і рівномірним голосом розповідає, як на очах чужих дітей він вбивав їх же батьків?! О, Господи, – Луїс сховав лице в долонях і голосно зітхнув, – боже, ну чому це не якийсь дурний сон, – хлопець підняв на Вільяма повні сліз очі.

Ліам тихо видихнув і ледь торкнувся руки Луїса. Знайома, хоч і зовсім не братня, рука найменшого Моріарті була холодною. Ні, люди в цьому світі дійсно мало чим відрізняються від тих, хто колись був у житті Вільяма.

– Пане Луїсе… Ви маєте рацію. Ваші слова, хоч і болючі, зате правдиві. Я вбивця і не заслуговую на доброту вашого друга Голмса. Ви і пан Альберт… Якби я міг, я би хотів Вам допомогти, та, на жаль, рідного брата ніщо і ніхто не зможе замінити. Тут не моє місце командувати, але, гадаю, Вам потрібен час. Зустрітися зі мною, подобою рідної Вам людині, напевне, дуже важко і-

– Вільяме, ви дуже добрі, проте нам теж треба звикнути. Ситуація, самі розумієте, незвичайна, – тихо зауважив Альберт, усміхнувшись. За увесь час чоловік багато не говорив, лише уважним поглядом спостерігав за молодшим братом. Старшого теж з’їдає зсередини туга, але заради Луїса він готовий триматися. Все ж, якось так склалось, що турбота про найменшого постійно приносила умиротворення як Вільяму, так і Альберту. Луїс повсякчас був досить хворобливим, а опіка двох найрідніших людей – те, що допомогло йому в юнацькому віці. Напевне, якби не Вільям і Альберт, то Луїс і не жив би зараз. Можливо, саме по цій причині він себе так картав за смерть брата. Ліам незважаючи на будь-які обставини, завжди намагався захистити його, виручити у скрутну хвилину, а Луїс не зміг в останні моменти зробити так, аби його брат вижив. Луїс не зміг зарадити лапам смерті, які чекали на його брата на перехресті Лейкдел Роуд, через що мусив уже рік нести на собі тягар безкінечного болю, що сковував груди. Альберт теж гриз себе, бо не в змозі був, як і Шерлок, адекватно допомогти найдорожчій людині.

Старший дозволив Луїсу переживати це лихо так, як той захоче. Йому потрібно оплакати свого рідного брата, скільки би часу не проходило. Холоднокровний, твердий характером Луїс завжди приховував свої почуття, та Альберт розумів, що смерть Вільяма – не те, що молодший зможе легко пережити. Він не дивувався тóму, що Луїс постійно прокидався в сльозах, адже знав, наскільки насправді м’яким і чутливим є його брат.

Та самому Альберту гірко і огидно з самого себе, оскільки так просто прийняв смерть Вільяма, лиш би не залишатись наодинці зі своїми думками. Він гадав, що це допоможе йому справитись, та зараз, коли він разом із Луїсом теж бачить на власні очі копію свого мертвого брата, живу, розгублену і сумну, то серце стискається від жалю. Тому він і відгородив себе від ситуації, закрив свою душу, через що зараз із тверезим розумом може обдумати те, що відбувається. Альберт не хотів сприймати прибулого як свого справжнього брата Вільяма. Нехай для усіх трьох він просто стане людиною, яка надто сильно на нього схожа. Нехай оцей Вільям Джеймс Моріарті так і залишиться чоловіком, що випадково потрапив у майбутнє. Нехай сей Ліам, з перебинтованим оком і до нестями порожнім поглядом буде для них лиш великою загадкою, яку їм треба розгадати.

 ***

– А що тоді робить ця кнопка? – насупився Вільям. Коли брати пішли, то Голмс чомусь вирішив, що саме час навчити Ліама користуватись телевізором. Але нащо? Величезний монітор з кольоровими картинками досі викликав жах одночасно із великим захопленням. Моріарті все ще надавав перевагу книгам, яким би дивним і незрозумілим було сучасне мистецтво.

– Нею ти можеш скрутити звук. Осьо, – натиснувши на кнопку, гучність дійсно стала тихішою.

– Ого, – майже зачаровано прошепотів Ліам, чергуючи кнопки «+» та «-». Такі дивовижні речі! І як це людям вдалось? Перемістити театр у невелику коробку, яку можна в будь-який момент увімкнути, для цього ж навіть нічого не треба важкого робити! Ніяких черг у касах за квитками, ніяких партерів чи незручних лож… Ти просто сидиш у себе вдома і дивишся на витвір мистецтва, який ще супроводжують абсолютно невиданими спецефектами і музикою! А музика… це взагалі дещо жахливе. Такі шумні пісні, Вільям такого в житті не чув! Моріарті всього лиш спитав, що означає напис «Radiohead» на його футболці, а Шерлок провів йому практично цілий екскурс у рок. Зате Голмс тепер знає, що Вільям терпіти не може рок-музику і старається не включати нічого, що би дратувало Моріарті. Радує, звичайно, що досі залишилась класика, яка так приємно розслабляє. Ах, напевно, не всі речі в цьому світі піддались позитивному прогресу.

Розмову про ранковий візит Альберта і Луїса хлопці вирішили перенести на потім. Після діалогу із братами Ліам почувався не надто добре, а Шерлок не хотів тиснути на юнака. Вільяму і без того зараз боляче, не тільки у фізичному плані, особливо після всього, що наговорив йому Луїс. Альберт відносився до всього легше, як завжди, і просто пообіцяв Ліаму, що постарається знайти хоч якесь пояснення дивній мандрівці у часі.

– Пане Голмс, – озвався Вільям, – а чи є у Вас вдома, можливо, якась наукова книга? Чи, гм, енциклопедія? І якийсь записник із ручкою. Мені цікаво дізнатись, до чого дійшов світ за ці кілька років, – юнак вимкнув телевізор.

Насправді, йому дуже кортіло дізнатись про усі відкриття, які могли трапитись. Моріарті прекрасно розумів, що не осягне велику кількість речей, та про щось базове дуже кортить дізнатись. Все ж, новий світ здається таким просунутим! Люди за якісь сто тридцять років змогли вигадати кишеньковий комп’ютер, без якому тепер нікому не обійтись!

– У мене є кілька старих книжок Вільяма по математиці, посібник з фізики, три підручники з хімії, які я колись стирив з університету і книжка по базовій біології. Що з цього хочеш? – Шерлок виглядав задоволеним, як чеширський кіт. Кілька днів тому Голмс признався, що йому подобається, з яким неприхованим захопленням Вільям вивчає нові речі і навіть намагається практикуватись найпростішим із них! Правда, після того, як Моріарті подумав, що зварити яйце в мікрохвильовці – хороша ідея, Шерлок вирішив зробити невелику паузу в екскурсі про сучасну кулінарію. Нехай знання Вільяма поки обмежуються вмінням включати електрочайник.

– Будь ласка, з біології і математики, – посміхнувся Ліам і присів за стіл, що стояв коло дивану.

– Слухай, а ти практично нічого не розповідаєш про своїх братів і кентів з минулого. Мені цікаво, – підмітив Голмс, розставляючи на столі записники і різні книжки, які дістав із домашньої бібліотеки.

– Насправді, пане, мені дуже важко про них зараз думати, – Вільям зітхнув, з цікавістю гортаючи підручник з біології. – Я собі не уявляю, як вони там. Я натворив біди і щез, напевне, навіть тіла мого не знайшли. Не можу навіть виобразити, як почувається Луїс, який, як завжди, взяв на себе організацію похорону. Хоронити близьку людину у порожній труні дуже важко, – Ліам похитав головою. Він зовсім не хоче роздумувати над тим, що відбувається в його реальності. Моріарті підвів багатьох людей і залишив на них наслідки своїх злих діянь. Альберта позбавили титулу, Луїс знову залишився сам, усі їхні друзі, люди, які постійно покладались на Вільяма,  Шерлок… Господи, Шерлок, напевно, знову в залежності від своїх міцних цигарок, картає себе за те, що не вберіг Моріарті, хоча клявся усім, що зможе його витягнути. Ох, як жахливо. Може, якби Вільям послухався його, міцно тримався дружньої руки, то тоді… Якби ж тільки Вільям не…

– Ну все-все, я зрозумів, – Голмс відкрив підручник з біології на сторінці про ДНК, – ти недавно цікавився про жінок в науці. Так ось, це – дезоксирибонуклеїнова кислота. Її вперше змогла побачити вчена Розалінд Франклін. Саме вона доклала зусиль, аби нарешті змоделювати основу генетичного коду, того, що робить нас людьми, задає нам риси характеру. Але двоє паршивців, Вотсон і Крік отримали Нобелівську премію, бо вкрали її роботу. Як бачиш, несправедливість і у шістдесяті існувала, – пояснив Шерлок.

– Яка несказанна несправедливість, – Вільям взяв книгу до рук. Звичайно, позбутись класової нерівності – справа кількох десятиліть, якщо не століть. Але те, як підло поступили зі вченою, не давши їй купатись у променях слави за своє неймовірно важливе відкриття… Нечувано!
ДНК… генетика, відкриття, яке перевернуло всю біологію та медицину з ніг на голову! Тут навіть вказано, що існує генна інженерія! За допомогою неї можна виводити нові сорти рослин, клонувати тварин і, ох! Лікувати вади розвитку ще до самого народження?! Навіть можна вирахувати вірогідність, чи отримає дитина від батьків якийсь дефект… неймовірно.

– Ти зараз схожий на підлітка, який знайшов під диваном свого баті порножурнал, – Голмс зареготав, прямуючи на кухню.
– Пане Голмс! – обурено скрикнув Вільям. Безсоромник! Деколи він своїми манерами зводить Моріарті з розуму. Ну серйозно, постійно закидає ноги на диван, не прибирає за собою на кухні, не виливає гущу з горнят! Такий розбещений. Чи всі себе так поводять у цьому столітті?! Вільям із телевізору дізнався, що розмови про секс і інтимні стосунки – норма для них. Ет, сучасна молодь… Приємно здивувало лиш те, що відкрито говорять про гомосексуальність. Напевне, якби Вільям признався людям зі свого століття про власні вподобання, хоч і досі ні з ким стосунків не мав, то став би вигнанцем у суспільстві аристократів. Звичайно, його би не повісили, як це роблять із простим людом, але Ліаму точно було би непереливки. Така прогресія ладу між людьми дуже була йому до вподоби.

Скінчивши читати про генетику, Вільям перейшов до математики. Все ж, це те, чому він присвятив більшу частину свого життя, навіть опублікував кілька наукових робіт. Моріарті було надзвичайно цікаво дізнатись про нові теореми і теорії, які, напевно, тісно переплітались із сучасною фізикою. Ох, скільки ж йому ще треба наздогнати! Та юнак не скаржився, він завжди обожнював вчитись, і те, що природа нагородила його гострим розумом, лиш грало на руку. Все ж, якби не це, то у дитячому віці він би не знав стількох важливих дрібничок, які допомагали виживати разом йому з Луїсом.

Натрапивши на знайоме прізвище Гільберта, Ліам усміхнувся. Виявляється, він видав надзвичайно багато публікацій у двадцятому столітті, що не могло не викликати захоплення! Вільяму треба обов’язково наздогнати все.

«Луїс вийшов на зміну. Про Вільяма зовсім не говорив, 
але, думаю, він вже трохи заспокоївся»

«супер! передаш аби написав 
мені як ся звільнить»

Шерлок надіслав відповідь Альберту і закурив. Ну добре, що Луїс себе нормально почуває, хоча, знаючи малого, то він точно зараз ледве себе стримує, аби комусь не розбити пику. Такий вже він, нервова робота, проблеми в житті, ще й на голову звалився Ліам із минулого. Ситуація, звичайно, жесть повна.

– Як думаєш, ми зможемо хоч щось робити з твоїм доппельгангером? Твоєї світлої голівоньки тут дуже не вистачає, коханий, – Голмс сумно посміхнувся, знову роздивляючись фото на холодильнику. Якби Вільям був тут, він би точно зміг придумати вихід із ситуації. У його Ліама ніколи не було проблем, які неможливо вирішити. Завжди радий допомогти, кмітливий і чуйний, Вільям постійно знаходив рішення для найгірших проблем.

Чомусь розмовляти саме з цією світлиною для нього стало звичкою. Може, тому що вона – останній їхній знімок? Ах, Голмс не хотів над цим замислюватись взагалі. Нащо йому лишній раз себе мучити думками про Вільяма, який уже не поряд з ним?

– А той фраєр що робить, цікаво, – пробурмотів Шерлок і видихнув дим, після чого погасив сигарету та покрокував назад до вітальні. Оцей прибулий такий ненормальний! Голмс досі не може повірити, що вчора ввечері Вільям його відчитав через те, що Шерлок не заправляє сорочку в штани! Боже, ну він здурів, чи що?! І аргументи про те, що сучасній моді пофіг, як ти ходиш, не допомогли. Таке враження, ніби Шерлок зі своїм дідом живе.

– Ти.. та блін, – Голмс зітхнув, як побачив, що Вільям знову заснув над столом. Звідки в нього ця вдача постійно засинати у випадкових місцях? Шерлоку не вперше за цей тиждень таскати Ліама у його ліжко, але як же це деколи набридає! Щастить, хоч, що легкий.

Вклавши Моріарті на ліжко, Голмс закутав його у ковдру і ледь посміхнувся. У Вільяма завжди таке спокійне і розслаблене лице, коли він спить. Немає того виразу порожнечі на обличчі, брови не зведені до перенісся, та й взагалі уві сні Ліам немов би усміхається. Насправді, хлопець виявився дуже добродушним і щирим. Без зверхності, пихатості, з легкістю йде на контакт і навіть дозволяє собі жартувати. Дійсно, приємна людина, і Шерлок радий, що все ж дозволив йому залишитись.

Вільям вчився і не хотів бути тягарем для Голмса, що тішило. Він запитував про, здавалось би, банальні речі, а коли Шерлок йому все терпляче розповідав, то очі Ліама світились так, наче він дізнався щось нереально круте. Джеймс не боявся задавати дурних питань про те, як влаштований світ, завжди уважно слухав і перепитував, коли чогось не розумів. А як же він доймав Голмса, коли той сказав, що зараз працює в поліції! Часом він нагадував Шерлоку маленьке кошеня, яке лиш-лиш стало зрячим і тепер пізнає світ. Робить помилки, не може з першого разу увімкнути пралку, губиться при вигляді кулькової ручки, але вперто працює далі, аби не приносити клопотів. Можливо, Голмсу все ж вдасться з ним вжитись.

– Я надто багато про тебе думаю, – впівголоса проговорив Шерлок і провів рукою по шовковому волоссю Вільяма. Ліве око все ще приховувала пов’язка, яку юнак тепер сам міг собі міняти, бо вивчив про антисептики і ватні диски, здається, більше, ніж потрібно. Шви практично розсмоктались, та залишили не надто красивий слід після себе. Голмс не певен, що все загоїться рівно, але Ліам через це не сильно переймався. Казав, що його більше турбує те, як сильно впав зір на травмоване око, а шрами стануть для нього нагадуванням про те, що він вижив і опинився у часі, де правець більше не страшний. Дивак.

– Мені б так міцно дрихнути, – Голмс вимкнув у кімнаті світло і глянув на Вільяма, лице якого ласкаво освітлювало місячне світло, – влаштую тобі завтра знайомство з телефоном. В цій кімнаті терміново потрібні штори або хоч ролети, – зауважив Шерлок і причинив за собою двері.

Пора і йому поспати.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

4 Коментарі на “Розділ 4