Напевно у кожного було саме те, що ця людина прагне більше всього в житті. Для мене таким нездійсненим, але палким бажанням стало кохання мого найліпшого друга Міва до мене.
Два роки тому саме ця людина стала міцною, хоч і тонкою волосинкою, що втримала мене на краю прірви. Тоді моя самотність зводила мене з розуму так сильно, що я навіть ледь не вкоротив собі віку. Мів – мій екстрений контакт, саме він мене завжди рятує з цього краю. Але далі стосунків друзів мене ніколи не пускає.
Я розумію чому. Все ж я ніколи не був кимось коханим. Власній матері я був перешкодою і врешті вона сама пішла з життя. Ніколи вона мене навіть не обіймала. Можливо тому я і не гідний бути кимось коханим.
Але після того, як Тхоп з Тоном зробили це, я розумію, що маю бути поряд Міва та підтримати його в будь-чому. Хоч зараз, здається, він знову постраждав через мене.
Ватним тампоном я обережно протираю куточок губ хлопця, відчуваючи перед ним неймовірну провину:
– Ти не мав заступатися за мене. Сам постраждав. Усе через мене, – я заглядаю в ці прекрасні і ніжні очі, що тепер від мене не приховують окуляри. Навіть не знаю дякувати за це Тхопу…. Ні, все ж він не вартий будь-якої подяки.
– Це моя карма за те, що вдарив тебе тоді на вечірці, – тихенько переводить подих Мів, відводячи погляд. – Проте це добре. Принаймні тепер я прозрів і перестав бути дурним. Перестав витрачати свій час на Тхопа.
– Друзі піклуються про друзів, – вимовив я звичне, бо звик що лише друзями ми є одне для одного.
– Справді? Лише друзі? – заглянув він мені у вічі. Я розгублено і далі обробляв рану на його губі. – Я казав тобі сприймати мене лише як друга, – продовжив він, помічаючи, що я зупинився і не можу навіть підвести на нього очі. – Проте ти не в змозі це зробити, чи не так?
– Так, – скоріше мугикнув, ніж відповів я, уникаючи його погляд. Що Мів хоче цим сказати? Він вже навіть другом мене бачити не хоче? Клятий Тхоп, через якого мій милий і ніжний Мів став таким!..
– Я знав про це весь час. Я просто не хотів тебе втратити.
Так ось головна причина, чому він мені кожного разу відмовляє?
– Чому, Міве? Чому я не можу бути кимось більшим, ніж другом? Що я зробив не так? Я не такий хороший, як Тхоп?
– Справа не в тому, що ти гірший за Тхопа, – продовжив він. – Ти просто не той самий.
У мене впало серце. Невже так він мене бачить?
– Я не той самий, бо ти ніколи не давав мені і шансу.
Мів, тихо втягнувши повітря в легені, посунув маленьку подушку, що заважала йому прилягти на підлогу.
– Щодо того разу. Пробач, – це вибачення повисло між нами у повітрі. – Ти був засмучений через мене, чи не так? – він кинув на мене погляд з-під своєї долоні, яку поклав тильним боком на своє чоло. – Саме тому ти так багато пив.
Я забрав аптечку, що стояла між нами, та приліг поряд:
– Це моя провина, Міве. Усе це через мене, – не вистачає ще, щоб він, моя золота людинка, себе в цьому картав. – І зовсім не через тебе.
– Щиро дякую тобі, Рею, що не переставав намагатись. Ти ні разу не завдав мені болю, – я пильно дивився на свого друга, що знаходився від мене на відстані руки. – Я, з іншого боку, був просто одержимий кимось, кого я тільки зустрів. Гадаю в цьому людська сутність. Ми розуміємо цінність того, що поряд, лише тоді, коли вже запізно.
І тут мене щось змусило йому заперечити:
– Ніколи не пізно, Міве.
Ніби у вісні я побачив, як він повільно повертає до мене своє обличчя, а його очі пильно дивляться просто у мої, витягуючи з них душу. Раніше я би сказав, що це схоже на сон. Але чомусь зараз болюче відчував, що то клята реальність.
Що саме мене зараз лякає більше? Що він знову відмовить мені? Чи погодиться?
Я зібрав себе знову в кучку і потягнувся до нього, зі словами:
– Я кохаю тебе, щоб не трапилось. Чи хочеш ти мені відкрити своє серце – залежить від тебе.
Мів же в свою чергу не відсторонився, а просто дивився на мене, поки я нависнув над ним:
– Мабуть, той, кого я мав би кохати, це ти.
Які прості слова… Але чому я зараз не відчуваю щастя? Що змінилось?
Я нарешті отримав того, кого я бажаю. Так, він при цьому вибрав мене не тому, що так сильно у захваті саме від мене, але саме у моїх силах змінити його думку. То що саме зі мною не так?
І чому зараз перед очима стоїть лице Сенда… Невже я боюсь зробити йому боляче? Але він сам казав, що ми лише друзі. Я знаю, що на більше він не претендує.
***
Мів звивається, потираючись стегнами об мене, у танці. Я же намагаюсь не помічати розчарований погляд Сенда на нас від бару.
Я стиснув легко талію свого (тепер вже точно) Міва, лиш йому даруючи свою увагу, але чомусь неприємне відчуття від погляду Сенда мене не полишало.
Невже він і справді думав, що між нами може щось бути? Але ж саме він казав ту кляту фразу про друзів! Так, я бачив, як він на мене дивиться, але перші кроки завжди мав робити я (хоч він не надто пручався, скоріше відмовляв з ввічливості).
Мів дивиться на мене своїми неймовірними очима і я вперше бачу в їх глибині чортенят. Як так вийшло, що вони весь цей час ховались від мене? Але тим не менше він все такий же ніжний і привабливий для мене. Хоч я прекрасно розумію, що він зараз п’яніший певно за мене. З того часу, здається, як ми почали зустрічатись, він став моїм вірним товаришем по чарці.
Чому я зараз знову подумав про Сенда?
Я притягнув долоні Міва до себе, дозволяючи йому розслаблено опиратись на мене у танці. Той же все поривався підняти руки вгору, ніби бажаючи полетіти геть звідси. Я ж натомість повернув його до себе спиною, обнімаючи за тонку талію. Хм, відчуття зовсім інші, коли я це роблю з Мівом…
В якийсь момент я помічаю, що відчуття від погляду Сенда зникло, а він сам вже не стоїть поряд бару, протираючи в мені дірку.
Я сам не розумію як, але лишаю Міва стрибати на танцполі, а сам слідую на вулицю за Сендом. Мені в якийсь момент навіть здається, що то не я, а хтось керує моїм тілом, направляючи мене туди.
Сенд стоїть спиною до дверей, видихаючи хмаринку цигаркового диму.
– Можу я позичити запальничку? – видаю я самий дурний привід для початку розмови. Чомусь боляче бачити, як він відводить від мене погляд, ніби роблячи вигляд, що мене тут нема. Але тим не менше відповідає:
– Чому тобі не кинути палити, якщо не збираєшся носити з собою запальничку?
– Це мій привід почати розмову з людьми, – ледь стримую радість, що він все таки відповів мені.
Сенд протягує запальничку, але знову відводить від мене погляд, наче робить просто дурну послугу цим.
– Як твоя рука?
Мені приємно чути, що навіть зараз він про мене піклується. Чомусь це гріє сильніше, ніж алкоголь, який щойно на пару з Мівом ми влили в себе.
– Все добре, – киваю я. – Але завтра я йду до суду. Не знаю, що я врешті отримаю.
– Це правильно, – твердо і без жодного співчуття зауважує Сенд. – Водити в нетверезому стані неправильно. Навіть якщо ти нікого не збив.
Я розумію, що саме від Сенда мені хотілось би почути м’якші слова. Ображений я відповідаю:
– Розумію. Я винен, добре?
Ми синхронно затягуємся і тут Сенд раптово починає цю складну тему:
– То що саме відбувається з тобою та Мівом? Я чув, що він розійшовся з Тхопом.
Я дивлюсь йому у вічі, не знаючи навіть, що на це сказати.
– Вітаю, ти більше не у френдзоні.
Чомусь мені чудиться гіркий присмак від тих його слів.
– Добре, – відповідаю. – Але нам потрібно ще побачити, чи щось вийде. Принаймні він мені дозволив перетнути межу френдзони. Все добре.
Я зараз його заспокоюю, чи самого себе?
– Так, добре. Тепер ти можеш покінчити з таємною закоханістю, – холодним і спокійним тоном зауважує Сенд. Мені ж геть зовсім не подобається те, як він це говорить. – Так марно втрачав час, чи не так?
– З тобою все гаразд? – дивлюсь я на те, як він затягується і знову випускає хмаринку диму.
– Чому це має бути не так? Ти зараз зустрічаєшся з тим, кого завжди любив. Твоя мрія здійснилась.
– Чи можемо ми бути друзями? – з надією запитую у нього.
– Друзі? – пробує він це слово на смак. Я же з надією дивлюсь на його губи, очікуючи відповіді. – Ми з тобою ніколи не були друзями з самого початку, – переводить він на мене чужий холодний погляд. Я же просто не вірю, що чую це від нього: – У нас немає нічого спільного. Крім того, я не знаю навіщо мені з тобою дружити.
– Але коли я з тобою, я такий до біса щасливий, – навіщо я це сказав… Сльози застигли в моїх очах, хоч я намагався їх не випустити.
– Ти будеш так само щасливий, якщо будеш проводити час з Мівом, – будує він між нами стіну. – Те, що ти робив зі мною, ти зможеш робити з ним. Ти можеш бути навіть щасливішим.
Чомусь мені здається, що я його втрачаю. Хоч він і живий, і стоїть поряд, але я відчуваю все так, як тоді, коли знайшов свою мертву маму. І Сенд так само мене хоче лишити?
Сльози печуть очі, але я все ще не дозволяю їм пролитись.
Сенд же натомість і справді направився геть, хоч я спіймав його за руку.
– Сенд…
– Відпусти мене вже.
Якби не ситуація з Йо і її хлопцем, то він вже і тоді би пішов від мене.
***
Мів продовжує просити мене про те, що ніколи не робив. Я йому не відмовляю, бо це ж Мів. Я звик, що він має свою голову на плечах. Тим більше, що я знаходжу щось божевільно миле і близьке в тому, що він став зі мною ділити мої шкідливі звички.
Новий Мів – це ніби я сам, про якого мені треба тепер турбуватись. А хіба ви можете відмовити самому собі в ще одній чарці чи цигарці?
***
Через певний час я виловлюю Сенда в студії, граючого на гітарі. Я знаходжу в цьому видовищі щось дуже душевне, близьке до серця.
Але помітивши мене, Сенд перестає наспівувати собі під гітару, натомість дивлячись з німим здивуванням:
– Продовжуй, – прошу я.
– Мені зараз потрібно на роботу, – знаходить привід змитись хлопець.
– Зачекай, – я опираюсь на стіл, поближче до нього. – Чому ти не відповідаєш на мої повідомлення?
– Я був зайнятий, – геніальна відмазка! – І я думаю, що для когось неважливого мені, все, що я маю зробити, це прочитати повідомлення.
Так от яку тактику ти обрав? Ну вже ні, я так просто від тебе не відстану, а впертості мені не займати.
– Ти знаєш, я був у суді. І мені сказали займатись громадськими роботами. Я повинен буду вибрати, що я буду робити.
Я розповідаю йому про варіанти і свою геніальну пропозицію, щоб він грав на гітарі, поки я виконую пісні для дітей. При цьому намагаюсь зробити максимально жалісливий вигляд, прекрасно знаючи, що саме у цього хлопця це слабке місце. Він майже ніколи не може напевно відмовити мені, коли я прошу так. Я в максимально темних тонах розписую інші варіанти, щоб він зрозумів, що лише співати з ним, під його гітару, для мене – кращий вибір.
Коли помічаю, що він вагається, починаю грайливо пестити його коліно своїм вказівним пальцем. Ну подивись же на мене! Я знаю, що ти не встоїш.
Досі не розумію чому мені так важливо, щоб він погодився. Але близькість Сенда змушує мене почувати себе у безпеці. А це означає, що я піду на все, щоб втримати його. І хоч зараз він відмовляється, посилаючись на Міва, але я розумію, що він вже майже на гачку.
Я обіцяю йому, що буду нахвалювати його перед нашими теоретичними юними слухачами, і помічаю, як легка посмішка, викликана моїми лестощами, торкається його привабливих губ.
Що ж, мені це вдалось. Юху!
***
Мів пильно вишукує книгу на поличці в бібліотеці. Я же з любов’ю оглядаю його стрункий силует та тонку спину, на якій, навіть крізь тонку тканину сорочки, проступають сходинки хребців.
– Знайшов книгу, що шукав?
– Ще ні. Думаю, я продовжу шукати. Тобі нудно? Ти можеш піти в кафе.
Я посміхаюсь та притискую його за плечі до себе, опираючи на свою грудну клітку лопатками.
– Мені не нудно, – кладу підборіддя на його плече, заглядаючи на книгу, що він крутить в руках. – Не поспішай. Не переживай за мене.
– Але мені нудно, – випльовує Мів неприємні мені слова.
– Через мене? – перепитую, випростуючись і в нестямі дивлячись на нього.
– Ей, ні, – повертається до мене Мів, але його погляд не затримується на моєму обличчі, від чого я себе почуваю некомфортно. – Від себе. Мені здається, я якийсь занадто простий.
– Ей, ти надто багато думаєш. Ти не простий. Ти чудовий.
– Справді? – недовірливо перепитує Мів. І тут раптом його очі загораються ентузіазмом. – Може нам варто зробити щось веселе? Я хочу вечірку! Я хочу курити. Пити всю ніч. Давай?
Я сміюсь від того, як він зараз подібний до дитини. Так, відмовити я йому точно не зможу. Мів має отримати все, про що попросить.
– Звичайно, я в цьому експерт.
– Чи варто нам влаштувати вечірку на Хелловін у хостелі? Будемо бухати всю ніч. Одягнемо костюми, – він в захопленні стискає мої руки. – Що скажеш?
– Так, дуже гарна ідея. Я подбаю про напої та музику. І на цей раз наймемо ді-джея, я більше не хочу кликати музичний гурт, – так, правильно сказати саме ці слова, бо все таки ми з Сендом тепер… Сенд окремо, а я – з Мівом, по іншому і бути не може.
– Добре, я організую подію.
***
О, так, подія вийшла справді грандіозна. Мів в образі Гарлі Квінн на диво сексуальний, здається, що від одного погляду на нього має впасти небо. Я же в свою чергу, як його пара, одягнувся в костюм Джокера.
Я, як завжди, виконував всі забаганки свого хлопчика. Бухло лилось рікою, навіть під настрій я приніс для нас коксу. Поки Мів вдихав його, я ніжно притримував його.
– Ти в порядку?
– Не відчуваю нічого.
-Зачекай доки він спрацює, – я провів долонею по внутрішній стороні його стегна, відчуваючи, що саме таким має бути щастя. Всі проблеми і мої безсонні ночі мають лишитись десь там за порогом, поки я розважаю свого хлопчика: – Дуже дякую, Міве, що обрав мене.
– Я ж уже казав тобі, – підняв вверх гордо підборіддя Мів. – Ти той, хто ніколи не покидав мене. Ти ніколи не зробиш мені боляче. Ти той, кого я повинен любити.
Я щасливо посміхаюсь чуючи це і поглажую його коліно.
– Прокляття. Я люблю тебе, Міве.
Він такий зараз гарячий, що здається по венам у мене зараз потече чистий вогонь. Тож я впевнено притягую за шию, на якій білий нашийник, свого хлопця (досі не вірю) для поцілунку. Але в момент, коли я майже приблизився до нього, Мів опирається в моє плече долонею.
– Я думаю, ми повинні піти туди і повеселитись. Давай?
– Окей, – я оторопіло дивлюсь, як швидко Мів підвівся з дивану і вже тягне мене за собою. Що ж, навіть триматись з ним за руки приємно, хоч поки він так і не дозволив себе поцілувати.
Ми спускаємось по сходинках вниз, через натовп нетверезих гостей, кожен з яких прагне цокнутись своїм стаканчиком з випивкою з нами. Поки Мів не помічає Тхопа.
А тут ще і виявляється, що Чиам, наша подруга, запросила цього мудака на вечірку. Поки Мів розмовляє з Тхопом, я пильно слідкую за ним, щоб, якщо що, вступитись за Міва.
І от, коли Мів облив Тхопа своєю випивкою, він сам притягнув мене до себе, для гарячого поцілунку. Я ж в свою чергу осоловіло намагався зрозуміти що це, поки врешті не піддався напору Міва і не відповів на його поцілунок, вчепившись в його шию і не даючи відсторонитись.
Ох, мій хлопчик такий гарячий! Але десь в моїх пригальмованих алкоголем і наркотиками мізках, шкреблась незручна думка, що все це – просто вистава для Тхопа. Я не дав цій думці заволодіти мною, сміючись від того, що Мів врешті мене сам поцілував.
Коли ж Мів пішов, я повернувся до Тхопа:
– Можливо тобі краще піти. Ти не бажаний на нашій вечірці.
Але Чиам швидко заперечила мої слова, звертаючись до Тхопа:
– Не йди! – і вже до мене: – Я запросила його. Чи я не можу, тому що це місце мені не належить?
– Тоді це твоє рішення, – згодився з подругою я. – Я просто не хочу, щоб він зіпсував задоволення.
Я повернувся до Тхопа:
– Залиш Міва в спокої.
Після того, як Тхоп нарешті пішов з Ейпріл, дівчиною Чиам, я змушений був вислухати нотації від своєї подруги, що полюбляє лізти не в свої справи. Не стримавшись, я порівняв її зі своєю матір’ю, бо вона справді надто багато на себе бере.
***
Сам не розуміючи чому, я підсвідомо шукав серед гостей Сенда. І тут, коли я його знайшов, перед моїми очима постала картина, як він лижеться з якимось незнайомим мені хлопцем у жовтому мундирі.
Не стримавшись, я вліз поміж ними:
– Ей, що ви робите, хлопці?
Незнайомець знічено посміхнувся, тоді як Сенд дивився на мене чужим поглядом, в якому я помітив невдоволеність своїми діями, але мене вже несло.
– Коли ти прийшов? – запитав я у Сенда, ігноруючи незнайомця. – Чому не підійшов до мене?
– А навіщо мені до тебе йти? – прищурився зневажливо Сенд. – Я тут розмовляю зі своїм другом.
– Я теж твій друг! – вигукнув я. – Поговори і зі мною.
Незнайомець кивнув на диван:
– Сідайте, – чим я одразу і скористався.
– Тож про що ви говорите? Чи можу я приєднатись до розмови? – весело запитався я, поки Сенд відводив погляд, повернувшись до мене майже спиною.
– Про Queen і Фредді Мерк’юрі, – знову отримав відповідь від чужинця.
– Отже, вони тобі подобаються, чи не так? Ви ще й двоє одягнуті в одну тему, – нарешті помітив я, що по суті і костюм Сенда, і цього чужака – образи Фредді Мерк’юрі.
– Все так, – підтвердив хлопчина.
– Ти спав з ним? – прямо запитав я чужака.
– До біса, Рею, – штурханув мене в плече Сенд. – Ти під кайфом? Як щодо того, щоб ти пішов і проспався?
– Я хочу спати з тобою, – прямо сказав я, вдивляючись в його очі. Чомусь він мене просто неймовірно притягував саме зараз, особливо враховуючи, як неприємно було бачити, що його цілує хтось інший. – Або ось що… Чи варто нам запросити містера Фредді спати з нами? Давай зробимо це.
Приємно було бачити, що хлопчина ледь не захлинувся випивкою, почувши це.
– Я буду першим, – промовив я і вп’явся поцілунком в губи Сенда.
Той же мене сильно відштовхнув, викрикнувши моє ім’я.
– Ні, дякую. Ви, хлопці, продовжуйте, – підхопився хлопчина в мундирі. – Я не хочу мати справу з чужим бойфрендом.
– Що це було в біса? – підірвався з дивану Сенд. – Тепер у тебе є Мів. Що ти хочеш від мене? Йди свого хлопця охороняй.
Я теж піднявся на ноги і впився затуманеним поглядом в його такі привабливі очі. Сам не розумію чого мене так зараз тягне до нього?
– Я можу відчувати почуття до скільки завгодно людей.
– Але ти не можеш робити це зі мною, – з гнівом заперечив Сенд.
– Перестань обманювати себе, Сенде, – впевнено заявив я те, що давно крутилось мені на думці. – Я тобі подобаюсь. Ти закоханий в мене, – я стис його плече своєю долонею, відчуваючи підсвідоме задоволення від таких дій. Сенд стояв такий неперевершено сексуальний в своїй білій майці. – Ти не можеш піти від мене. Ти мій, незважаючи ні на що!
– Але я не твій запасний варіант, – процідив Сенд. – Пам’ятай про це, – і боляче відштовхнув мене на диван, що в край дезорієнтувало мене.
Я з недовірою дивився на те, як він йде геть, відкинувши мене як непотрібну річ. Де я промахнувся? Я ж знаю, що я йому важливий. Я бачу це в усьому. Може все таки я правий? Я не вартий того, щоб мене хтось полюбив?
Піднявшись на ноги, я просто відправився нагору, де ще залишилось трішки коксу. Що ж, не вперше, Рею, тобі забуватись? Яка різниця що це? Наркотики чи алкоголь?
Додати до улюблених