як не дивно, але карай відсторонилась перша: дивовижно, навіть у обліку змії та ризику от-от позбутись людського інтелекту, вона більш свідомо та тверезо відноситься до моментів з ніжностями, ніж лео (ще трохи і той би, здається, розтікся б по дивану). через декілька хвилин донателло приніс ретромутаген, лео разом з ним відніс змію у його кімнату, швидко приніс її одежу, і вже тоді телло дав випити помаранчевої рідини карай. для чого були ці махінації? щоб не бентежили її: вона мутує ж без одягу.
– лео-о-о! – помітивши брата, майкі тут же сідає до нього і усміхається. – а ти знав, що твій протез майже готовий?? а ще знав, що не треба операцій, щоб його приліпити, дон зробив таку штуку, що нічого не треба робити і він сам приліпиться, круто, скажи??
– ох, справді? це втішні новини, я взагалі дивуюсь як він тримається і робить усе, він молодець. – черепаха у синьому спокійно усміхається, хоча причин для радості було багато, але для суму і гніву ще більше.
– оо, а ще ейпріл нарешті знайшла та одягнула на нього його фіолетову пов’язку з прорізами на очах, бо якось дивитись на нього у тій сірій де очі закриті не дуже круто.
– погоджуюсь, брате.
– хлопці..?
знайомий голос враз привернув увагу черепах: це була карай, нормальна, не змія, вона була людиною! на вигляд вона була виснажена, але все рівно подарувала її друзям невелику посмішку.
– карай! – леонардо враз прибіг до кунаїті та взяв її під плече. – ти нас добряче налякала, більше не мовчи про такі випадки, гаразд?
– “нас”? – та закотила очі. – я думала тільки тебе.
– команда, оголошую збір, є новини! – не зумів нардо зніяковіти, як тут з лабораторії виходять донні, який тримав щось у руках, та ейпріл.
кейсі та раф швидко прийшли у вітальню, а інші й так були поруч, тому як тільки усі могли добре чути вченого, то збір вважався відкритим.
– які новини, донні? – лео обережно посадив карай на диван і підійшов до брата.
– отже, майкі та ейпріл на деякий час перервали зв’язок з моїм зором, щоб перевести сили. що на рахунок кренгів, – ді поклав на стіл вже знайому папку, – нам треба в технодром. негайно.
– в якому сенсі? – запитує рафаель, сідаючи біля кунаїті.
– в прямому. вивчаючи папери у папці я не тільки дослідив модель машини, у яку задіяли ейпріл, а й додаткові плани зброї масового знищення. звідти я дізнався, що кренги уже практично доробили цю машину, а дата запуску стоїть вгадайте яка.
– сьогоднішня. – зітхає о’ніл, зав’язуючи хвіст. вона досі була у білому комбінезоні, він зручний для такого часу, як зараз.
– цілком вірно, тому нам потрібно негайно розпочати процес детонації машини для вбивства усього живого, доки кренги не застосували її на планеті. у мене зроблено декілька бомб, але цієї кількості буде недостатньо, щоб намертво знищити цю зброю.
– дон, тобі потрібна допомога, бо сам ти так багато не збереш цих штучок! – озвучив свої думки мікіланджело, тримаючи у повітрі свій нунчак з допомогою магії.
– отже, донні, візьми собі у допомогу тих, кого вважаєш за потрібним, треба усе робити швидко, бо хто знає, коли кренги нанесуть удар, – лео застосовував наказовий тон у своїх словах, – всі решта готуються морально, фізично та готують обладнання і зброю.
– взагалі-то ти трохи помиляєшся, – донні почухав потилицю, – точніше я не сказав цю деталь: там був вказаний час, вечір, дев’ята година, але зараз небо біле усі двадцять чотири години та сім днів на тиждень, тому варто слідкувати за годинником, бо нам ще розміщати бомби.
– чудово, у нас є трохи часу. – кейсі звівся на ноги, маючи намір піти у тренувальний зал.
– отже, за роботу, команда.
– а, і лео, зайдеш у лабораторію через годину, добре? – почувши слова телло, лідер кивнув.
вчений взяв собі у допомогу ейпріл та майкі (він висунув свою кандидатуру, бо хотів підтримати зір брата і зробити декілька бомбочок, але ді дозволив лише перше, причини пояснювати не буду), кейсі затягнув рафаеля з собою тренуватись, а лео вирішив посидіти з карай (невдовзі вони вирішили приєднатись до рафа і джонса, бо кунаїті потрібно відновити свій бойовий дух). о’ніл та майкл встановили зв’язок з донні, він знову почав бачити своїми карими очима, однак якщо його кохання та молодший брат допомагали йому підготувати матеріали для збору бомб, то ді займався дечим іншим.
через годину леонардо, як і обіцяв, прийшов у лабораторію, і з першої оцінки обстановки він зрозумів, в чому справа.
– лео! – черепаха у фіолетовій повз’язці покликала брата до себе, а той, давлячи усмішку, підійшов до нього.
коли телло обернувся, стримувати усмішку більше не довелось: він тримав у долонях ніщо інше, як протез! красивий, чистий, сегментований протез!
– донні… це витвір мистецтва! – у очах хлопця, здається загравали вогники захвату та радості, а вчений лише тихо посміявся і взяв протез у одну руку.
– хе-хе, давай ти обіймеш мене тоді, коли я приєднаю протез до твоїх нервових закінчень. це не так страшно, як звучить, тому сідай, зараз рука нова виросте.
брати сміються, майкі та ейпріл привітали лідера з шансом на відновлення. нардо слухняно сів, хоч він зазвичай спокійний, але на цей раз у ньому загравав вир емоцій: вдуматись тільки, в умовах, де немає майже нічого, донні зробив для нього протез!
вчений щось ще підкрутив у самому протезі, а потім взяв його, паралельно протираючи плече брата спиртом.
– твої нервові закінчення тут дуже чутливі, уяви, що вони б мали аж на пальцях закінчуватись, а тут їх просто обрубили по саме плече, як дерево під пень. приготуйся, максимум що буде це трохи щіпати, але більше нічого.
леонардо киває, і одразу, майже в моменті він відчуває прохолоду протеза біля плеча: дон мав рацію, трохи щіпало, але лише на мить він відчув це, як раптом…
– невже це сталось?? – на радощах майк прибіг до лео та міцно обійняв його, на що старший обіймає брата у відповідь. обома руками.
– я відчуваю свою другу руку! – здавалось, така проста річ, а такі радощі: це дійсно так, він має тепер руку!
о’ніл та ді приєднались до обіймів, усі разом ділились своїми радощами з цього приводу, а коли друзі потрохи відсторонились, нардо звівся на ноги і почав рухати протезом: стискати та розтискати кулак, брати в руки предмети (він відчував температуру предмета і який він на дотик), робити різкі рухи рукою та інші, здавалось, прості речі.
– хоч протез прикріплений до тебе без хірургічного втручання, але будь впевнений, що він приєднаний дуже добре, нічого не зможе розлучити вас. вітаю, брате. – телло радо усміхається, простягаючи руку до нардо для рукостискання: спеціально ліву, щоб лідер потиснув йому руку протезом.
– щиро дякую тобі, донні. – той також усміхається і тільки з радістю тисне руку вченому.
– о! піди у тренувальний зал, покажи їм яка в тебе рука крута! – з захватом пропонує майкі.
– справді, за одно звикнеш до неї та розрухаєш, чому б ні? – усміхається о’ніл, склавши руки за спиною.
– чудова ідея. ще раз дякую, дон, ти неперевершений. удачі вам з бомбами.
– дякуємо!
хм… а далі…
тренування. підготовка. збір. план.
ох, точно, план: його майже не було, лише ціль, а саме задетонувати машину кренгів, щоб живого місця на ній не залишилось. мікіланджело та ейпріл забезпечили зір для донні, лео звик до руки, карай змогла більш-менш відновити своє самопочуття – кожен був готовий до бою, до завдання, до знищення ворога. по суті якщо вони знищать зброю кренгів, то самі кренги нікуди б не зникли. ні: вибух зачіпить важливі процеси для технодрому, команда знову втопить його разом із всіма кренгами, які є ні ньому. вони мають виздихати. усі до єдиного.
план заходу до самого технодрому на цей раз змінився: карай тепер не була змією ні в якому ключі, навіть у тому, щоб перетворюватись на неї, вона була простою людиною після прийняття ретромутагену, тому план змінили. добре, що хлопці полагодили свої гаки, бо саме з їх допомогою вони дістатись на борт: донні тримав на руках ейпріл, а лео, як не дивно, карай – у них не було гаків, тому брати ввічливо висунули свої кандидатури на допомогу дівчатам.
бої велися тихо, сигналізації оминались або ламались (частіше магією майкі), команда впевнено просувалась до відділу з машиною для вбивств.
– майкі та кейсі, – шепоче лео, – залишайтесь тут, охороняйте вхід, будуть нападати, то дійте тихо і на ураження, ми займемось бомбами.
– агов! – шепотом кричить хокеїст, – кейсі джонс не створений для…
– стулися, часу дуже мало. – шикнув рафаель, заходячи за іншими до самої машини, кейсі довелось коритись.
це була по суті велика пушка з відділами, звідки вилізали нові лазери, щоб точно знищити усе живе і неживе. донні роздав друзям по декілька бомб і провів інструктаж як їх правильно кріпити, щоб не зачепити механізм і нічого не зламати.
– отже, бомби прикріплюються до металу самостійно, тому вам потрібно лише торкатись, щоб усе пішло так. якщо ви зламаєте декілька бомб, то при загальному підриві вони доєднується, створюючи новий невеликий, але вибух. до дев’ятої залишилось не так вже й багато, тому нехай щастить.
команда швидко розбіглась навколо машини: хтось кріпив біля самого низу, хтось силою левітації прикріпив бомби з самого верху, а хтось не вибирав тактику і просто кріпив їх не задумуючись.
– ҐУНҐАВА!!!
ну звісно, що гладко ніяк не обійдеться: з коридору чути звуки боротьби, бойові крики, треба йти на підмогу!
– швидко, докріпіть бомби і тікаємо разом з майкі та кейсі!
– команда, здається я зрозумів дещо!!
– потім, донні, тікаємо!
ті у кого залишились бомби хутко їх прикріпили на зброю і друзі вибігли з приміщення, починаючи бігти та відбиватись від кренгів. мікіланджело та кейсі приєднались до них, вони також бігли до виходу.
– що ти згадав, донателло?? – раптом кричить карай, не перестаючи бігти.
– коли я досліджував папери з папок кренгів я зміщував їх разом, і тільки зараз я зрозумів у чому діло!
– не тягни, у чому?? – ейпріл не витримувала усієї атмосфери того, що відбувалось, ще й потрібно було зір дона підтримувати: це було важко.
– те, що ми детонували це лише частина зброї масового знищення…
– ЩО?!
ця новина стала потрясінням для абсолютно усіх: в якому сенсі це лише її частина?! чому ді раніше не згадав про це?!
– ейпріл садили у машину, яка мала б вийти з технодрому і керувати цією зброєю, яку ми задетонували…
– але ж ми підірвемо зброю! – логічно заперечив кейсі.
– там у машині є запасні снаряди… я тільки зрозумів, вибачте мені..!
– але ж…
– кренги до того часу уже переселили мозок іншому організму.
– схуїти. – тільки й шикнув рафаель. – тепер нам точно срака, усе, світу кінець.
– заради господа не дави на мене! я не знав, що так усе обернеться! – телло був готовий кинутись на брата, аби той замовкнув.
– що маємо, то маємо, будьте обережні, зараз буде боляче! – нардо попереджує команду про групу кренгів, які почати стріляти у них: трасця, вони ж уже біля виходу!
– друзі, біжіть, я їх затримаю! – мовив вчений, відбиваючись від кренгів.
– донні… – ейпріл хотіла протистояти цьому, але він вперто стояв на своєму.
– я підвів вас, я маю загладити вину.
– о’ніл, бігом!
довелось коритись: дівчина взялась за плечі мікіланджело і вони спустились вниз, за ними й раф, лео з карай, і кейсі. на борту залишився тільки донателло, який просувався до виходу і готував свій гак, але раптом йому нанесли удар в голову, і хлопець, нічого не бачучи, впав на підлогу, впустив гак і кнопку запуску бомб разом. крізь шум у вухах та раптову сліпоту він не міг нічого зробити, аби зберегти своє життя, втікти, щоб його не убили кренги, але як тільки надія на хороший кінець почала пропадати, черепаху раптом хтось взяв однією рукою, а другою гак. почулись лише звук гака і натиск кнопки, і по слуху донні вдарив гучний звук вибуху. тільки тоді, коли звуки почали віддалятись, вчений зрозумів, що він не лежить: він летить на чиїхось руках.
– усі цілі?! агов, команда!
– та наче так… кха-кха.
– невже ми живі?! ура-ура, ми живі!
– а де донні?..
у небі більше не було технодрому, хоча щось ще літало від нього, околиця була у воді через її великий плеск, який утворився через падіння технодрому. усі залишились живі, небо повернуло свій відтінок, повільно дерева ставали зеленішими, навіть дихати було якось простіше, коли вся ця нечисть пішла під воду. протез лео дійсно був на місці, майже ніхто не травмувався, хіба що подряпини, але це максимум.
– і… що тепер? планета врятована? – обережно запитує майкі, коли уся команда стояла на ногах.
– виходить, що так. – киває карай. – але у нас ще є робота, нам потрібно людей з виміру ікс сюди повернути.
– ми, невдовзі, займемось цим, але куди дівся дон? він натиснув на кнопку і зник. – мовив раф, підтримуючи кейсі під плече, аби той не впав.
– зачекайте, тоді хто це йде?
враз, ніби по команді, друзі обернулись туди, куди вказувала ейпріл: там йшло дві душі, які, видно, теж постраждали від такого вибуху, одна підтримувала другу під плече, так як та постраждала, схоже, більше. однак від того, хто був цією душею, у кожного серце у п’яти пішло.
– СЕНСЕЙ СПЛІНТЕР?!
команда в мить побігла до вчителя, який підтримував донателло: він усміхнувся, коли побачив усю команду разом.
– мої діти, ейпріл, кейсі, міва! – сплінтер зупинився, коли усі були поруч, лео обережно взяв ді до себе, так як сенсей теж виглядав втомлено.
– вчителю, що сталось? як ви тут опинились?? – з радісним шоком запитує майкі.
– ох, це довга історія, діти мої.
– ми готові слухати! – сміється кейсі, також усміхаючись.
– я розповім вам потім, що з донателло? чому він нічого не бачить?? – той торкається до плеча черепашки, яка виснажено підняла голову: його очі знову були порожніми.
– це довга історія, ми вам розкажемо, коли усе буде трохи краще. – ейпріл підійшла до телло, кладучи долоні йому на голову. – напевно у результаті вибуху наші зв’язки перервались з його зором, майкі, йди сюди!
ніндзя кивнув, підійшов до дівчини. обоє почали створювати зв’язок, але нічого не сталось! донні на цю спробу лише з болем простогнав, тому вони зупинили цей процес.
– що за дідько?! чому нічого не відбулось?? – з шоком запитує карай.
– схоже… мій фізичний стан надто… виснажений… а психічний… шокований… – ніби сонно пояснює вчений, майже усією вагою впираючись на брата. – тому… нічого не вийшло…
– донні… – у голосі рафаеля, телло чує дуже багато суму, злості та відчуття несправедливості, раптом він важкими кроками підійшов до брата і міцно обійняв його.
– раф… – ді обережно обіймає його у відповідь, кладучи голову на плече.
– ти стільки всього зробив для нас: ти зробив для лео якісний і робочий протез, ти допоміг мені обійтись без головного болю та гострого безсоння, ти розкрив силу майкі, ти вилікував ейпріл та кейсі, зробив ретромутаген для карай і тонну бомб для нашого спасіння, а навзаєм ти отримав від всесвіту срану втрату зору… я ненавиджу це! я ненавиджу, ненавиджу!!! – усі слова рафаель буквально кричить у пориві злості та відчуття несправедливості: він має рацію, з донні обійшовся всесвіт надто несправедливо.
– раф… – ді усміхається на заплющує очі: що поробиш, така вже доля, однак він був радий, що йому намагались допомогти усіма можливими способами.
– господи, я зараз заплачу! – мікіланджело підходить до братів та приєднується до обіймів, невдовзі так приєднались й інші, закріплюючи обійми на декілька хвилин.
невдовзі, коли уся команда, яка була нарешті повна, йшла в каналізаційне лігво, донні все ж вирішує порушити мовчанку.
– сенсей, звідки ви знали про цю зброю, як взагалі ви опинились у технодромі та врятували мене і усю планету?
– мені у вимірі ікс частково пересадили мозок кренга, а я мав тією машиною керувати. – абсолютно спокійно мовив сплінтер.
– ЩООООО?????? – у шоці анджело мало не спіткнувся, інші теж були у максимальному шоці.
– ну кренги помилились у своїх висновках і залишили у мені здоровий глузд, але головні болі досі є. я вибрався з їхніх лап у технодромі, побачив тебе, донателло, натиснув кнопку, і втік разом з тобою.
– а вибух зачепив важливі процеси для руху технодрому, тому він повністю потонув разом із машинами та зброями! – нарешті зрозумів ді.
– неперевершено… – шепоче леонардо, очі його були як ті п’ять копійок. як й у всієї команди загалом.
незабаром друзі добрались до каналізації, майже усі вже залізли у люк, крім телло (який вже більш менш ходив) і сплінтера. хлопець хоч і не мав чіткого погляду, але він глянув на нього, доки старший не подав голос.
– чому ти не спускаєшся, сину мій?
– сенсею, як ви дізнались, що та кнопка була для того, щоб підірвати зброю?
– ну а для чого ви б ще у технодром явились, м?
– ха-ха, справді.)
Додати до улюблених