– … таким чином ми зможемо потратити у вимір ікс і врятувати хоча б когось із наших друзів.
звісно, що після знаходження леонардо вони знову пішли у лігво, так як потрібно надати йому кращу допомогу, відпочити, поспати, і розказати за зір донні, за стан карай, і за бідного мікіланджело, якого врятувати не було писано долею. поки вчений разом з кунаїті переказували історію з різних боків, лео лежав на ліжку і з шоком дивився на них: усе це трапилось із ними менше, як за п’ять годин, майже усі члени команди були знайдені, але який стан їхній зараз…
– нічого собі… – шепоче лео, коли той змінив положення з лежачого на сидяче. – це усе звучить не більше, як страшний сон, і це відбувається з нами тут і зараз. ох, майкі…
відчуваючи потребу підтримки, телло сідає поруч з братом і обережно кладе долонь на його плече.
– нам також шкода, жаль, що його більше не повернути. але у нас є шанс врятувати хоча б одну невинну душу, з допомогою порталу кренга.
– це звісно добре, – втрутилась карай, – але ми зовсім не підготовлені до того, щоб відправитись у вимір ікс.
– в цьому й проблема, – дон зітхнув, мимоволі торкаючись свого обличчя, – я сліпий, а лео залишився без руки і дуже виснажений, але й тягнути не можна, бо кренги невдовзі можуть нанести удар!
– значить так, ніндзя, – леонардо вперся долонею в коліно, думаючи, як у цій ситуації вчинити правильно, – хоч ми не підготовлені та у деяких місцях слабкі, але якщо ми станемо одне для одним рукою, фізичною силою та зором, ми можемо протистояти кренгу і врятувати наших близьких і планету. ми відправимось у вимір ікс сьогодні ж, бо кренг не буде чекати, щоб діяти, особливо в таких умовах.
– тим більше, що дні у нашому світі та вимірі кренга тривають по різному. – перебив донні.
– тим більше. отже, ми зараз обговорюємо план, готуємо обладнання, яке взагалі можливо у таких умовах як ми зараз, і тоді руки в ноги і у вимір ікс.
– тобі потрібен відпочинок, лео. ти втратив руку і багато крові, тобі як мінімум треба поспати. – будучи впевненою у своїх діях, карай легенько штовхає черепаху на ліжко, щоб вона знову лежала, і складає руки на грудях. лео ж не чинив супротиву, бо знав, що балабанці ще розкаже про це донні, тому декілька годин сну він вирішив собі дозволити.
– буде по твоєму. – той тихо сміється і лягає на спину: дивитись на те, як карай за серйозністю ховає турботу можна було б вічно.
– чудово, тоді ти відпочивай, а ми спробуємо щось придумати в якості плану. – на диво для ді леонардо тільки заплющив очі, як його тіло провалилось у сон, так як той лише кивнув на його слова, проте тривожити брата після таких пригод не хотілось зовсім, тому, торкаючись майже до кожної стіни, вчений покинув його кімнату разом з дівчиною. треба щось думати, однак не зважаючи на припадки втомленого стану, ідеї самі приходили в голову.
леонардо спокійно спав, донні намагався продумати план дій до найменших деталей, або зробити щось наукове навіть з тим, що він нічого не бачить, а карай, коли допомогла вченому з ремонтом дихальних трубок, могла бути вільна. усе стається так швидко: вони знайшли лео, майже живого кейсі, є шанс знайти ще когось у вимірі ікс. можливо такий поспіх був лише на руку дівчині, хоча хочу “можливо” – таким чином зможе з більшою вірогідністю відділились від команди черепах. страшенно боліло та пекло тіло, особливо обличчя: карай без всякого бажання дістала свою металічну маску, яка, на диво, погнулась лише в деяких місцях, та одягнула на своє обличчя. тепер її лице по самі очі було закритим, так буде краще. так буде спокійніше.
– ну що, команда, як успіхи? – раптом до лабораторії зайшов лео, який виглядав так і втомленим, але він був більш бадьорим після недовгого сну.
– усе готово! – з ноткою гордості мовив телло, обертаючись до місця, де лунав голос.
– ми зможемо з такими амбіціями протистояти кренгам? – у голосі дівчини звучали ноти сумніву, вона підійшла до лео та донні, склавши руки на грудях.
– зможемо. – твердо мовив лідер. – якщо будемо діяти швидко і тихо, то впораємось без зайвих махінацій.
– для того, щоб план спрацював швидко, то… я краще залишусь тут. – раптом дон підійшов до брата і простягнув дві дихальні трубки. – я тільки стану для вас тягарем і нічим не допоможу, тому краще я залишусь тут.
– донні, – лео очікував на схожі слова з його боку, тому той одразу приступив до дій. – ти мозок нашої команди, навіть без свого зору у тебе є сила в руках і розум в голові. ти не станеш для нас тягарем, ти потрібен нам, розумієш?
– … – зважуючи усі за і проти, вчений зітхає і додає до загальної кількості ще одну дихальну трубку. – карай, візьми творець порталу кренга. ми вирушаємо у вимір ікс.
на словах увесь план звучав так просто, як стрілки годинника: знаходження головної лабораторії кренгів, проникнення в неї, оцінка ситуації та спасіння друга, якщо там хтось буде, а якщо у головній лабораторії нікого не буде, то шукати доведеться приховані споруди та острівці. однак коли слова почали переходити в дії у кожного з членів команди були сумніви з приводу їхнього проценту виживанняя однак попри це ніхто з них не став виймати дихальну трубку з рота і складати зброю. звісно, у лео виникли питання, чому ні з того ні з цього карай тепер носить маску, але вона швидко переконала його, що зараз її маска точно не на часі. донні тримав у долоні творець порталу кренга, знайти його керування було легко навіть із суцільною сліпотою перед очима, тому творець швидко злетів у повітря, утворюючи за собою фіолетово-малиновий трикутник порталу. на телло лежала велика відповідальність, так як він мав би закрити за ними портал і одночасно взяти творець з собою у вимір ікс, щоб вони змогли повернутись додому. звісно, сумніви були, аж занадто багато, але хто не ризикує, той не їсть піцу.
першим стрибнув у портал леонардо, за ним блискавично послідувала карай, і тут настав момент, коли діяти треба швидко: може статись будь що, а незрячий вчений цьому протидіяти не зможе, тому, стискаючи верхню та нижню щелепу, хлопець береться долонями за творець порталу і влітає у вимір ікс ногами вперед, захопивши з собою цю кляту трапецію. телло приземлився на спину, він обережно звівся на ноги і погукав когось із друзів.
– пробач, ді, я покликала тебе жестами. – почувся шепіт карай, вона взяла черепаху в фіолетовій повз’язці за зап’ястя і повела за собою.
– отже, головна лаболаторія прямо через декілька острівців, ми швидко впораємось, якщо будемо робити все тихо і слідувати плану. – лео підійшов до свого брата і взяв його за зап’ястя, киваючи дівчині: вона відпустила його. – брате, ти підеш зі мною, я допоможу тобі.
– дякую, лео. – шепоче донні, на його обличчі з’явилась маленька усмішка.
гравітація дивом не кидала друзів у прірву виміру ікс, під ногами майже не було землі, вони постійно стрибали з острівця на острівець, впевнено добираючись до лаболаторії. вимір ікс був не найприємнішим місцем для черепах, а карай взагалі була тут вперше, однак тут, з цим місцем зв’язано багато спогадів та моментів. думки хлопців у цю мить синхронізувались: шкода, що тут немає майкі.
усе зробити тихо і зі смаком, тому при вході в лаболаторію карай обернулась на змію, проникла всередину і вбила кренгів, які стояли на варті всередині, потім відчинила двері саме тоді, коли дон і нардо закінчили з зовнішньою вартою. особливо тихо поводив себе донателло: лео помітив, що під час бою він навіть дихав тихіше, ніж при простих обставинах. команда почала пересуватись по коридорах будівлі, і логіка у них була така: найважливіше взагалі зберігається на самому верху, або на самому низу таких структур, порішили, що підуть спершу на верхні поверхи, можливо щось буде й там. звісно, що без боїв не обійшлося, на жаль, але вони були настільки короткими, що сигналізація не спрацьовувала. кожен раз, коли вони здійснювали якесь пересування, леонардо непомітно, майже підсвідомо торкався плеча, руки донні, ніби даючи йому знати, що він поруч, і усе в порядку. як би це не було дивно, але це спрацьовувало!
на верхніх поверхах, як не дивно, команда знайшла проекції та початок будівництва масштабної зброї, яку кренги планували задіяти на планеті земля для знищення всіх живих організмів, які уникнули мутації. це не було безкорисливим, звісно, що вони покрали всі можливі копії цих проекцій та креслень, з пустими руками вони точно додому не повернуться.
невдовзі вони вирішили йти на нижні поверхи, але коли друзі вже спускались на другому поверсі, почувся дуже голосний крик, що линув із нульового поверху: звук пішов відлунням по лаболаторії, це звучало більш ніж моторошно. карай і лео переглянулись, дон кивнув у знак того, що потрібно терміново спуститись туди, бо навіть якщо це не хтось із команди, то вони все рівно врятують чиєсь невинне життя, або декілька життів.
крики не переставали линути, вони діяли чудовим вказівником до місця призначення, та от біда, у підвальному приміщенні було страх як темно, ніби навмисне вимикали світло. та й не ніби, тут точно стоять датчики та сигналізації, тому як зачіпити їх, то буде торба.
– команда. – шепоче ді, піднімаючи голову прямо. – я чую крики, дуже чітко чую, я спробую довести нас до них, але я не впевнений, що ми не попадемось на пастки.
– веди нас, у цій ситуації ти станеш нашими очима. – тихо відказує карай, беручи лео за руку.
вони прямували маленьким ланцюжком: дон тримав леонардо за зап’ястя, а сам лео тримає дівчину за руку. незвично навіть для себе донателло вів команду доволі впевнено та обережно: завжди казав коли стрибати, щоб не наступити на датчик, коли притиснутись до стіни, а коли йти спокійно, усе це було чути, а з відсутністю зору в черепахи інші якості загострились.
– ти молодець, донні! – шепоче лідер, коли у очі почало світити трохи яскравого, білого світла, яке, з темряви, ніби виїдало очі.
– ми дуже близько, нам потрібен…
– до стінок, хутко! – різко шипить вчений, притискаючи брата і дівчину до стіни, а невдовзі вийшла й причина: це йшли кренги, які, схоже, закінчили експерименти над бідною жертвою.
вони йшли критично близько, настільки, що на весь цей час довелось затримати дихання, і якщо для черепах це було простим ділом, то карай мало не задихнулась, коли вони нарешті пішли. лео залишився з нею в коридорі, щоб вона відновила нормальне дихання, а дон вирішив спробувати знайти до кімнати лабораторії.
він відчував запах чогось бридкого, але водночас солодкого, той не хотів думати що це могло б бути. приміщення було нормального розміру, де можна було спокійно ходити, на стінах приклеєні різні записи, анатомія кренга, креслення, формули та інші незрозумілі символи. збоку стояв стіл, де було багато пробірок, мензурка, реактиви, монітори та інші речі, якими користувались кренги.
ді не бачив нічого, він міг лише уявляти, як виглядала лабораторія, але він чітко чув важке дихання і щось схоже на словесне марення. той хотів підійти ближче до джерела звуку, він здогадувався, що воно було у клітці, бо таке кренги не стали б тримати на волі, але як тільки вчений почав йти, від зачепив палицею пробірку, яка лежала на столі: вона із дзвоном впала на підлогу і розбилась на маленькі осколки.
– трясця! – прошипів телло, надіючись, що це було не дуже чути. але чути було дещо інше: прямо навпроти нього почулось, ніби хтось із всієї сили приклав долоні ніби до якогось скла, хлопець аж злякався на секунду, аж раптом…
– кейсі?! кейсі, хвала небесам, ти живий!! але як ти вижив із отвором у грудях?! і що сталось з твоїми очима?? не важливо, ти живий, кейсі!!!
– РАФАЕЛЬ?!
от це уже було чути: голос точно такий же як у його брата, та й сила, з якою він приклався до скла, була нічогенькою – це дійсно, трясця, рафаель! але один нюанс, чому він звернувся до ді, як до кейсі?
– раф, це дійсно ти? – черепаха у фіолетовій повз’язці навмання переступила через скло і підійшла ближче до місця, де сидів рафаель: скляна огорожа (схолери міцне скло, не пам’ятаю як воно називається) аж трусилась від того, наскільки трусило тіло рафа.
– так, кейсі, хіба ти не впізнаєш мене??? – рафаель намагався ніби пробити огорожу, пройти крізь неї, аби дістатись того, кого називав іменем кейсі.
– кхм… звісно, що впізнаю! – дон вирішив спробувати підіграти йому, а що як це щось дасть? – що вони з тобою зробили, друже?
– ох, я не знаю, але це було боляче!!! – як для рафа він був аж занадто активний, імпульсивний, неврівноважений, хоча тільки тряска його тіла навіювала підозри на те, що з ним щось зробили. – вони хочуть зробити щось із моїм мозком, допоможи мені, кейсі!
– зв… – він різко відійшов до столу, намагаючись сфокусувати свої думки і знайти щось корисне, як тут…
– раф?!
до кімнати зайшов лео, за ним йшла карай – ну звісно, як він міг забути про них?
– кейсі?! – рафаель знову кинувся до скла. – де твоя рука?! що вони встигли зробити з тобою?
– кейсі? – перепитав леонардо, кидаючи погляд на вченого, який пробував щось знайти на столі.
– він виглядає гірше, ніж я собі уявляла. – зізналася карай, підходячи до скла. і це було… помилкою.
– кейсі! відійди, тікай звідси!!! це він зробив з тобою?! це він забрав твою руку?! геть звідси, кренг, йди звідси, я коли виберусь я таких тобі пи…
– а?! добре, добре! – бачучи, що раф від своєї люті почав бити скло, дівчина покірно відходить від лео та донні, аби не провокувати його на злість. питання ще одне: чому їх він побачив як кейсі, однак карай бачить як кренга?
– дон, що ти шукаєш? я допоможу, так швидше буде, ми вже й так пошуміли. – зітхнув лідер, підходячи до брата: вони обоє відчували погляд черепахи у червоній пов’язці на собі, та що поробиш, він хоч не агресує, хоча самого рафаеля бентежило те, що у кімнаті два кейсі, але один має руку, а другий ні.
– раф сказав, що вони щось робили з його мозком: мені потрібно знати щось про його справу і знайти на комп’ютері. так я збережу данні на флеш-пам’ять, ми ознайомимось з ними у нашому світі, а потім заберемо рафа і втечемо звідси він всякого подалі.
– чудово. – нардо був впевнений у силах свого брата, тому він обережно взяв його зап’ястя, поклав на клавіатуру і принявся за пошук справи рафа. – діємо, донателло.
агресивний погляд рафаеля був намертво прикутий до карай, яку він бачив як кренга: він пильно дивився на неї, ніби оберігав того, кого називав кейсі. в його очах дон та лео дійсно виглядали як його друг, його навіть не бентежило те, що кейсі було двоє, він просто пильнував за карай, думаючи, що вона вчинить напад.
– це справа за номером… трясця, як тебе читати… – лідер придивився до паперу, але раптом ді забрав його у свої долоні.
– кренги надто сильно давлять на папір при своїй “писемності”, а я при своєму зорі зміг дослідити та навчитись читати їхні коди. – швидко пояснивши, черепаха у фіолетовій повз’язці прощупала код справи рафа, потім вивела її на екран і, як тільки зміг, ввів флеш-пам’ять у пристрій кренга, щоб завантажити данні. аж тут загула сирена, вона швидко зреагувала на сторонні предмети у гаджеті, схоже тут зберігаються дійсно важливі справи.
– карай, відчини рафа, я його візьму! донні, як тільки завантажиться справа, флешку в руки і накиваємо панцирами! – леонардо, знаючи, що його брат агресивно налаштований на карай, підійшов до скла, там де зараз перебував він, щоб одразу піймати його без зайвих проблем. сам же рафаель із ворожою цікавістю наглядав, як “кренг” киває і натискає на кнопку, яка забирає огорожу з твердого скла.
звісно, по іншому бути й не могло, він тут таки кинувся на карай, яка, для страховки, витягнута свою катану, однак лео схопив його, тихо повторюючи раз у раз, що це для блага його брата. однією рукою це було важко, враховуючи те, що тіло рафа сильно трусило, а сам він був більш агресивнішим, ніж завжди.
– донні!
– усе, тікаємо звідси! – вчений різко витягнув флешку, обережно поклав у маленьку сумку, де лежало усе найнеобхідніше, аж раптом усі їхні плани перекреслив прихід групи кренгів, які уже наставили на них свої бластери.
– кренг, це так звані черепахи і людина, яку черепахи називають карай.
– кренг, почати те, що називається атакою. кренг повинен їх знищити.
– буякаша! – не зуміли роботи й на курок натиснути, як тут вчений дістає з сумки яйце із порохом і хутко розбиває його об підлогу.
по кімнаті враз поширився фіолетовий дим, і поки роботи були розгублені, карай швидко відкрила портал у їхній вимір та штовхнула, в першу чергу, лео разом із рафом, за ними стрибнув телло за вказівкою карай, а сама кунаїті, по логіці речей, застрибує остання, і портал закрився. але от біда: творець порталу кренга залишився у вимірі ікс.
команда приземлилась на вулиці далеченько від метро, тому довелось якось вже впоратись із тим, щоб довести брата не в своєму розумі додому. йшли вони так: за руки рафа тримали нардо і донні, а позаду йшла карай, щоб не викликати у нього приступи агресії. черепаха у червоній пов’язці так і далі щось казала за кейсі, за те що радий його виживанню, за те, що він радий, що він більше не з кренгом і тому подібне.
– він надто балакучий, в мене голова розколюється…
– терпи, донателло, за те наш брат живий, і ми допоможемо йому прийти до тями.
йдучи по вулицях доводилось періодично ховатись від кренг-сфер, які зчитували вулиці на наявність живих організмів, але це не було настільки часто, щоб ставало тотальною проблемою…
здавалось, усе б у лігві пішло б по плану: і них є чіткі вказівки, робота, однак у їх привела до неочікучаності невелика сварка.
– його потрібно вирубити, ви з ним нічого не зробите, доки його трусить і він постійно рухається. – карай тяжко зітхнула, дивлячись на лео сталевим, холодним поглядом.
– це жорстоко по відношенню до нього, тебе таким методам “татусь” навчив? – лео ні при яких умовах не збирався погодитись на те, щоб вдарити свого ж брата, навіть з благих намірів.
– ти не розумієш! так буде…
– заспокойтесь обоє! – втрутився ді, тримаючи щось у долоні. – у мене вціліла доза рідкого наркозу, тому якщо ви не будете провокувати рафа на імпульсивні емоції та вчинки, то я спокійно введу йому це, і ми не станемо бити його! все, заспокоїлись? – останнє питання телло запитав трохи роздратовано, але почувши, що вони замовкнули, ді, задоволений собою, повільно, обережно, попід стіни пішов до кімнати рафаеля, де вони його й залишили.
– раф? можна мені поговорити з тобою? – той знайшов долонею ручку дверей і трохи відчинив їх, однак дон швидко відчув міцні руки брата на своїх плечах, які досі трусились, як і все його тіло.
– звісно, кейсі! – той відпустив донні, вчений навпомацки знайшов ліжко і сів на нього: як і очікувалось, раф сів поруч. план був такий: якщо рафаель дозволяє собі торкатись до нього, контактувати з ним, але він перед собою бачить кейсі, тоді треба прикинутись ним, щоб усе пішло як треба. звісно, ді використовує марення свого брата, але ж це для його блага.
– дякую. – черепаха у фіолетовій повз’язці тихо зітхнула. – раф, вибач, що я кажу тобі це, але кренги зробили з твоїм мозком жахливі речі(каже це в душі не знаючи що з ним зробили), але я тут, щоб допомогти тобі.
– допомогти мені? – здається той заспокоївся, він уважно слухав того, кого називав іменем кейсі.
– так. мені потрібно зробити тобі укол, після нього ти заснеш, а коли прокинешся, то будеш повністю здоровим! – збрехав донні, показуючи йому шприц із рідиною: раф, не торкаючись, дивився на нього.
– точно? – ніби дитина запитує він, напружуючи долоні.
– я обіцяю тобі.
– я вірю тобі, кейсі. але скажи мені… що з твоїми очима??? – рафаеля досі непокоїв факт поранених очей “кейсі”, однак він вийшов із ситуації креативно.
– я розкажу тобі після того, як ти прокинешся після уколу. домовились?
– …
спочатку рафаель вагався, однак він мовчки підставив свою руку для щеплення, показуючи усю свою довіру до вченого. ді знайшов долонею плече брата, обробив його антисептиком і обережно, максимально ніжно ввів препарат. невдовзі почувся скрип ліжка: схоже він впав на нього, отже заснув.
– лео! допоможи мені його перенести! здається у мене щось виходить!
Додати до улюблених