Смарагд на ланцюжку колихнувся. Колись хтось сказав, що західні вітри лагідного Зефіру приносять непомітні й поступові зміни. Колись хтось також сказав, що Зефір міг приносити бурі й негоди. Колись Зефір не прагнутиме міняти будь-що в цьому житті, лиш шукаючи спокою.
— Будь-що, що дане богами, не мало б утримуватися смертними, чи не так, Техно?
Філза дивився своїми волошковими очима на осяйний ореол західного сонця. Трави шелестіли в його ногах, в такт погойдуючись з його одежею. Він не чекав нікого. Він стояв і лиш дивився в далечінь, немов вловлюючи миті сакральних моментів й пейзажів, чи пригадуючи щось.
— Фаетон був надто впевненим у своїх бажаннях, та врешті згинув під вагою власного я. Та Сізіфу також не доведеться довго чекати на своє покарання.
Він поглянув униз — на ввігнаний у землю меч, увінчаний кривавим плащем зі сніжно-білим хутряним коміром та золотою короною. І Філза пішов.
Протесілаю судилося жити довго, та смерть обирала кращих.
Дзеркала планувалися як завершальна робота, котра мала підкреслити мій вихід з фандому DreamSMP. Проте в ході написання я можу сказати точно — можливо, я й не зачіпатиму події другого сезону DreamSMP, та роботи, присвячені Смарагдовому Дуо обов’язково з’являтимуться неодноразово через мою прив’язаність до Антарктичних анархістів та їх взаємин.
Присвячується Мелодіві, без якої Дзеркала залишилися б невтіленим задумом.
In memory and honor of Technoblade.
Додати до улюблених