Було жарко і дуже голосно. Можливо, навіть занадто голосно. Море гарчих спітнілих тіл навкруги чавило грандіозністю та некерованістю. Музика лупила в вуха, світло кольоровими струменями розрізало затуманений клуб. Женя глибоко вдихнув через ніс. Хотілось випити ще. Алкоголь уже і так паморочив голову, але ще недостатньо аби мозок не пручався і не підсовував все ще адекватні думки. Хотілось вбухатись. До ручки. Щоб не памʼятати завтра нічого з цього вечора. Женя нахилився і шепнув білявці, яка стовпом стояла перед ним — Я в бар, зараз буду.
Дівчина різко повернулась, очі наповнені нудьгою, підведені чорним зиркнули осуджуюче, намальовані блиском губи вигнулась в німій догані. Звичайно, вона ж навіть не слухає Хейтспіч. Не її музика, не її стиль. Вона приперлась сюди тільки заради нього. Тому Женя плавно пустив руки під коротку маєчку на її тілі та притягнув до себе, заспокоюючи.
—Я і тобі щось принесу. Тримай місце,— і впився своїми губами в її. Не тому що дуже хотів. А тому що так треба було. Він же не якись придурок. Він молодий, красивий, успішний. А у молодих, красивих, успішних є дівчата. Ось і в нього є. Ну ще не зовсім офіційно, хоча вона так цього хоче… Женя хмикнув не розриваючи поцілунку. Нехай ще почекає. Женя ще не готовий переводити ці стосунки в статус офіційних. Її рука вчепилась в футболку на його грудях. В задній кишені завібрував телефон, який Женя успішно проігнорував, смакуючи поцілунком та стискаючи руки на тонкій талії. Ось тут алкоголь доречно вдарив в голову і Женя, притягуючи до себе ближче дівчину поглибив поцілунок. Може не гарно, може вульгарно але байдуже. Тонке тіло в руках відчувалось приємно, руки ковзнули вниз, долоні лягли на акуратні м’які сідниці.
—Мгм,—простогнав Женя— чекай мене тут.
За кілька хвилин він уже стояв в черзі до бару, накінець то розблоковуючи телефон та відкриваючи повідомлення.
Дивись не вдавися тим язиком, сука.
Женя швидко озирнувся. Хоч номер і був незнайомим але серце сполохано тьохнуло- він.
Звичайно він, а хто ще?
Звичайно Спартак був тут, на концерті Хейтспіч. В кінці кінців це він і відкрив цей гурт для Жені. Звичайно він прийшов на концерт у столиці! Це логічно. Як Женя не подумав про це раніше?
Женя знову сполохано озирнувся. Очі шалено бігали по натовпу вишукуючи знайомий силует.
На секунду йому навіть здалось що кожна людина тут це Спартак. Серце гулко гатило об ребра, долоні спітніли. І раптом Женя розсердився.
Якого милого?
Чому цей придурок думає що може ось так, як грім серед ясного неба, зявиться, скинути повідомлення і зруйнувати Женін вечір? Уже і так все життя зруйнував. Мало йому?
Женя рішуче закрокував до виходу на вулицю, тикаючи пальцем в кнопку виклику.
Це ще хто тут сука?
Гудки тягнулись довго. Ніхто не відповідав. Закипаючи Женя тикнув в кнопку виклику ще кілька разів.
Ну давай, візьми трубку, ушльопок.
Ушльопок трубки не брав. Скривившись Женя відбив пальцями коротке повідомлення — Сцикло—і відправив.
Рука автоматично потягнулась в кишеню за сигаретою. Закуривши Женя підняв очі до блакитного неба, закусубчи губу.Ось і прийшов момент, який так часто снився. Спратак знову зʼявився в його житті. І не якимось тупим тік током чи нарізкою з фан сторінок, а живою людиною. Десь близько. Під одним дахом. В душі прокидались уже забуті емоції: страх, і біль, і злість. Найбільше злість. Женя затягнувся никотином аж закашлявшись. Він на Спартака злився. Сотні, тисячі раз він упивався гірким алкоголем і ридав, вив в подушку згадуючи його дотики, погляди. Ніби заворожений повторював ім’я в подушку, молився, аби відпустило. Проклинав його і на колінах благав всесвіт повернути все назад. Задихаючись проганяв в голові останні години разом. Мучив себе згадками про їхню любові пристрасть. А потім рвав серце повторюючи собі що все те було лише ілюзією та обманом. Час залікував. Тонкою плівкою заволік глибоку рану, і Женя думав що уже забув. Поцілунки інших уже не нагадували солодкий смак Спартакових губ. Тіло навчилось приймати дотики інших рук і взамін дарувати тепло іншим коханцям. Женя думав що уже перехворів. Вихаркав тупу біль, вирвав німу образу. Лише злість лишилась, як нагадування що десь колись вони існували в одному всесвіті. Десь колись вони були щасливі.
Тремтячі пальці знову лізуть за цигаркою. Гіркий дим ріже горло і легені але нікотин лупить в мозок і зрівнює емоції.
Суууууууккаааааа!
Ну і нехай. Написав перший. Не втримався. Приревнував, собака. Женя всміхнувся в темряву. Ну і нехай дивиться. Нехай ревнує. Рішуче Женя рвонув двері і ступив назад в клуб. Набухатись і цілуватись, вилизувати їй гланди так, щоб клятий Спартак від заздрості здох, де б він не був.
Влливши в себе ще два шоти, нетвердими ногами Женя поплівся в туалет. Хотілось відлити і вмитись. Стерти з лиця щалишки згадок про того, чиє імя варто навіки забанити в голові і повернутись в натовп. Де його чекає доступна дівчина, тепла і ласкава, де музика, друзі і радість. Де можна знову уявити що щасливий.
З туалету чувся сміх, гул голосів і запах трави. Женя скривився але відчинив двері і зайшов.
Невелика, брудна кімната була наповнена димом і людьми. Группа парубків блаженно хихотіла в кутку займаючи майже всю і так невелику площу. Самі не використовують кімнату по призначенню і іншим не дають. Женя роздратовано зітхнув і почав пропихатись до відкритої кабінки. Здавалось ніхто на нього уваги і не звернув. Женя, стараючись не прислухатись до чужих розмов попхався в глибину кімнати спіткаючись об чиїсь ноги.
Розвелось наркоманів, подумав Женя і раптом зупинився совпом. В кутку кімнати, біля умивалника, чомусь на кортах як останній гопнік сидів він. Одягнутий як завжди в чорне, в таких знайомих кедах, з новими татуюваннями на шиї та руках він шепотівся з іншим хлопцем поряд і хихотів. Здавалось світ зупинився коли очі зустрілись. Серце гулко стукнуло в скронях і зупинилось. Женя не знав що робити. Йти далі? Повернутись і вийти? Сказати привіт? Вдати що не знає його? Паралізоване тіло не рухалось.
Спартак дивився на нього так, як тоді. Не відводячи очей він підвівся і кинув,—Янович.
Світ точно зупинився тому що всі голоси навколо раптом замовкли. Як по сигналу всі присутні в кімнаті повернулися і втупились в Женю. Десь на задньому плані хтось по дибільному заржав.
Жені стало жарко. Він відчував як гаряча хвиля паніки заливає його шию та лице. Раптом захотілось заплакати. Сині, майже білі очі з анормально розширеними зіницями в секунду нагадали про всі ті почуття, які Женя так старанно ігнорував. Самотність. Відчуття покинутості та незначущості. І найголовніше, найстрашніше – біль образи.
Спратак, ніби не відчуваючи напруги в повітрі вишкірився в хитрій усмішці та рвучко підняв руку, простягуючи невеликий, майже докуркний косяк.
—Хоч?
Женя не поворухнувся, не відповів.
Через секунду Спратак опустив руку і байдуже повів плечима.
—Не хоч- як хоч…
Хтось засміявся. Женя повернувся на пятках і вийшов з туалету.
Подалі звідси. Від цього диму і запаху. Від очей, від усмішки, від голосу, кудись далеко, де знову можна буде дихати.
Вітер скаженно рвав одяг але холоду Женя не відчував. Щоки горіли, кров густо билась в венах. Чомусь знову було образливо. Всі ті думки та почуття які він з такою прискіпливістю видирав зі свого мозку поверталися лавиною, затоплювали, душили, наповнювали сльозами очі.
Двері за спиною голосно ляпнули. Спартак зупинився поряд. Руки в кишені, голова задерта доверху. Такий спокійний як і колись. Здавалось він зовсім не змінився. Аура впевненого спокою та сили, згадка того, чого так не вистачає Жені. Тривожність розливалась по тілу, цигарка між пальцями мілко тряслась і Женя відвів руку за спину, щоб Спартак не бачив.
-Боги, Спартак ти такий жалюгідний. Чого тобі від мене треба?
Спартак не відповів. Повільно він перевів погляд з неба на Женю. Заторможено щось хмикнув собі під носа і ступив ближче. Женя повільно втягнув носом повітря, хотілось знову відчути той запах, яким так упивався колись. Того запаху більше не було. Роздратовано Женя тикнув Спартака в плече.
-Фу, смердиш травою.
Спартакова рука лягла на Женіне підборіддя не ніжно. Рвучко, до болю в щелепі його пальці вчепились в лице, інша рука за шию потягнула вниз. Поцілунок вийшов недолугим, якимось змазаним, сухим. Женя навіть не встиг зрозуміти що сталось.
-Блять, що ти робиш,- гаркнув Женя злякано озираючись навколо.
-Це щоб було про що думати як будеш трахать ту шкуру сьогодні. Може хоч кінчиш нормально.
***
Гидотна на вигляд і на смак кава хлюпалась на дні чашки. Пальцем Спартак повільно витер темні краплини з стола. Галімий день, галімий ранок. Ліниво спартак розблокував телефон, відкрив плейлист. Колонки загупали System of a down. Спартак закрив очі і відкинувся на кріслі. Може занадто голосно, чи занадто рано. Можливо сусіди ще сплять. Похуй. Нехай приходять розбиратись. Настрій якраз ідеальний аби поцапатись з кимось.
Можна звичайно набрехати собі, що те що він вчора вчвертв це просто наслідки травки але в таку брехню змусити себе вірити було б тяжко. Він прекрасно знав що робить і чому він це робить. Було щось досадно болюче в тому що навіть за рік часу він ще так по тупому вівся на Женю. Ні, Спартак не думав що він щось тоді зробив неправильно. Якби він міг повернути час назад він би вчинив так само. Навіть і не думав би. Женя навчив його багато чого, допоміг йому зрозуміти дещо про себе. Наприклад те, що ві таки здатний на відданість і турботу про когось, і ще те трахатись з хлопцями цікавіше ніж з дівчатами. Ну з дівчатами теж прикольно, але дівчину не схопиш за горлянку так, щоб пальці залишили синці завтра, не вкусиш до крові. Бо дівчата, вони для ніжності та любові. А хлопці- от вони для сексу якраз підходять. Спартак всміхнувся. Женя, як добрий хлопчик, напевно тепер тільки з дівчатами і трахається. А може ні. Він то якраз і був більш падкий до члену ніж Спартак. Напевно оце на людях робить вигляд що він натурал, а сам єбеться як остання шльондра в темних закутках з якимись амбалами. В низу живота помітно потягнуло. Спартак зверхньо хмикнув. Ще не вистачало йому дрочити уявляючи як Женя з кимось там трахається. Рішуче він випив свою недокаву і піднявся. Є справи важливіші ніж думки про нього. Вчора він може і дозволив собі слабкість, але сьогодні це не повториться. Ні сьогодні. Ні завтра. Ніколи.
Додати до улюблених