9. Все бажане стає реальністю під Новий рік.

Драко сидів на дивані у своїй квартирі, попиваючи чорну каву. Завтра вже Новий рік, але настрій був не святковим аж зовсім. Блез та Пенсі запрошували до себе, але він не хотів заважати сімейній ідилії. Як Мелфой мріяв відсвяткувати це свято зі своєю сім’єю, не з батьком і матір’ю, а з коханою жінкою та дочками. Він зробить все можливе і неможливе, щоб усі наступні святкування проводити разом. Від роздумів це відірвав дзвінок у двері. Поставивши чашку на журнальний столик, і відсунувши пергамент у бік, Драко попрямував до дверей. «Кого це нечиста принесла?» Усі важливі люди підключені до каміна.

Відчинивши двері, він не повірив своїм очам. Кілька разів моргнув і навіть спробував протерти очі. Так і стояв спочатку не рухаючись з місця і через раз дихаючи, продовжуючи спостерігати за нею. Герміона помітила його розгубленість і зневіру, але злості та невдоволення не відчувала. Емоції зашморгом стискали все її тіло, від чого пальці на руках навіть трохи оніміли. Герміона кілька разів моргнула, глибоко зітхнула і нарешті зустрілася з ним поглядом.

— Ти знаєш, що в екстремальних випадках порт-ключ роблять за три години? Особливо на прохання героїні війни, — замість привітання випалила Герміона, а зіниці, що бігали, видавали її хвилювання.

Проганяючи заціпеніння, Драко мовчки розвернувся і пішов у квартиру, залишаючи Герміону у відчинених дверях. Жінка дивилася на фігуру коханого, що віддаляється, розуміючи, що зараз разом з ним йде і її розум. До горла підійшла грудка, яка починала душити й видавлювати сльози. Але Герміона силкувалася, стримуючи солоні потоки. Долоні починають тремтіти, і вона стискала їх у кулаки до спазму в руках. Намагаючись зберегти хоч трохи гордості, Ґрейнджер розвернулася і вже почала йти, як почула сталевий голос:

— Ти мене випередила… Знову…

Жінка різко обернулася до джерела звуку і зустрілася поглядом з Мелфоєм, що посміхався. «Що він мав на увазі?». Драко простяг їй якийсь пергамент. Тремтячими пальцями Герміона взяла і почала читати:

«Шановний, пане Мелфой.

Вашу заявку розглянуто.

1 січня о 12:00 Вам буде виділено порт-ключ до Сан-Франциско на одного.

Зворотний порт-ключ на чотирьох осіб 1 січня о 20:00.

З повагою міжнародний відділ транспорту»

— Моє прохання не потрапляло під екстремальний випадок і я не герой війни, — майже пирхнув Мелфой. — Тому я чекав, дотримуючись черги. І, якби не одна нетерпляча відьма, ми зустрілися б завтра і…

Герміона не дала домовити чоловікові, вп’явшись в улюблені вуста довгоочікуваним поцілунком. Вона поцілувала його перша. Це вперше за період розбору їхньої ситуації. Драко не розгубився і відразу почав відповідати, сильніше захоплюючи її в обійми. Це злиття було таким правильним та необхідним. Серця почали шалено вистукувати в грудях обох, аж пульс відчувався у вухах. Мелфой маленькими кроками почав задкувати до квартири, затягуючи за собою Герміону. Не відриваючись від приємного процесу, він ногою зачинив двері й далі притис у них жінку. Поштовх вийшов трохи грубим, від чого Ґрейнджер смикнулася від болю.

— Вибач, не розрахував, — притулившись до її чола, пробурмотів Драко.

Він закопався в кучері шатенки, ніжно торкаючись шкіри та стискаючи пальцями. Герміона, заплющивши очі, насолоджувалася його діями, забуваючи про біль. Вона вчепилася за його сорочку, ніби послабивши хватку, він зникне. Спалах, що виник між ними, ще п’янив їх, штовхаючи до нагальної необхідної близькості, від якої вже тягнуло в паху.

Драко магією зняв пальто та черевики з Герміони й, підхопивши на руки, поніс до дивану. Ґрейнджер закинула йому руки на плечі, опускаючи голову у вигин шиї. Ейфорія моменту наповнювала їх обох і точно переповнювала кімнату. Він акуратно опустив шатенку і ніжно поцілував у чоло, заправивши пасмо волосся за вушко.

— Я думала, що доведеться вимолювати прощення, мало не на колінах, — стривоженим голосом промовила Герміона, проводячи долонями по руках Мелфоя.

— Мені не треба, щоб ти була на колінах. Перед тобою я готовий спуститися сам, — промовив Драко оксамитовим голосом, опускаючись навколішки біля дивана.

«Не завжди просить вибачення той, хто винен. Перепрошує той, хто цінує стосунки» [Еріх Марія Ремарк]

Він опустив голову на коліна Герміоні, а руки запустив вище на стегна. Шатенка чула, як Мелфой тихо бурмотів: «Пробач». Ґрейнджер відчувала його щирість і жаль. У цій ситуації всі слова були мізерні та непотрібні. Вона чудово розуміла, що Мелфой ні в чому не винен, але, головне — він пробачив її. Подих обох потроху заспокоювався. Зараз Герміона усвідомлювала, що тоді розділила не тільки дочок, їх життя, а й душі. Потроху наставало почуття душевного спокою, яке остаточно відганяло задушливий відчай, що роками мордував їх розділені долі.

Образа в душі Драко не пройшла, вона просто перейшла до іншої категорії. Вся постійність його життя зійшла у небуття. Він розірвав зв’язки з батьком. Драко всі роки відновлював значущість прізвища Мелфой, намагався вибілити репутацію. Але Люціус залишався тим самим, просто добре приховував справжнє нутро. Гаразд синові, але як він міг спокійно дивитися в очі онучці? Адже з тієї злощасної розмови в кабінеті з батьками Драко було зрозуміло, що батько не жалкує про вчинене ні на йоту. Вже немає сенсу у пошуках здорового глузду в діях батька. Напевно, його й не було ніколи зовсім.

Йому не потрібні ні розмови з Люціусом, ні його виправдання, ні вибачення. Найменше, що ця людина може зробити — це більше не втручатися у життя сина та онучок. Саме це Драко і сказав напередодні під час розмови Нарцисі. Мати прийняла позицію сина. Відзначаючи, що якби син був не такий вихований і стриманий, то міг би й вдарити батька. Чесно кажучи, було за що.

Драко отримав найголовніше — можливість возз’єднатися та жити разом із Герміоною та дочками. А після недавніх подій у коридорі його квартирі — він у цьому впевнений на всі сто відсотків. Він більше не відпустить дівчаток. Буде завжди поруч, чого б це йому не вартувало. І він має впоратися! Тепер треба буде щось вигадувати нове, щоб утримувати сім’ю. Так. Його ідеальну, кохану родину.

Герміона нахилилася до блондина і поцілувала в маківку, витягуючи його з роздумів. Коли він підняв очі до її обличчя, то побачив лагідну усмішку, оксамитові рожеві уста, а вище — найніжніший погляд, що сповнений кохання. І він був певен, що в його очах читалися такі самісінькі емоції. Герміона тонула в цій улюбленій сірій блакиті. Вона усвідомлювала, що зробить усе можливе, щоб більше ніколи не розлучатися з Драко. Він нарешті дасть їй можливо розслабитися, опустити стіни й просто бути слабкою біля свого чоловіка. Досить! Вона вже була сильною без нього.

Герміона поставила собі за мету і не зійде з неї тепер ніколи. Що чи хто б не з’явилися на її шляху. Вона не чекатиме поки злива невдач закінчиться, а візьме парасольку і просто танцюватиме під дощем. Не братиме до уваги капосні висловлювання та погрози, якщо такі будуть, а просто насолоджуватиметься життям поряд зі своєю родиною.

— Тобі немає за що просити вибачення…

Він підвівся на колінах і тепер їхні погляди були приблизно на одному рівні.

— Я мусив тебе оберігати сильніше і, як виявилося, від близьких на той час людей перед усім.

— Такі речі передбачити неможливо.

— З такими людьми, як Люціус, треба було. — Драко підняв руку в її кучері й почав ніжно перебирати їх. — Я надто розслабився. Він якісно запудрив мені мізки своєю лояльністю до тебе. Я мусив помітити. Ця людина в минулому дала одинадцятирічної дівчинки найтемніший щоденник… — роздумував вголос блондин. — Що він такого сказав, що ти не захотіла мені, тому лжеДрако, врізати, як на третьому курсі?

— Нічого хорошого: що відсудить дитину, якщо я сама не відмовлюся від неї; що ти тільки мною грав, а та дівчина була твоїм справжнім «коханням»; погрожував розправою з батьками та обіцяв занапастити моє магічне життя…

Драко було боляче чути все це. Він розумів всю неминучість вчинку Герміони тоді. Але він радів, що зараз не змовчала і жінка відкрилася йому. Значить, повернулося найголовніше — довіра

— Трясця! Здається, я надто слабо з ним вчинив.

— Я не хотіла б про його вчинок розповідати дівчаткам.

— Салазар! Герміоно, після всього, що ти пережила через цю людину, ти його захищаєш? — збентежено випалив Драко.

— Ні. Я захищаю своїх дочок. Їм буде надто боляче від такої правди. Ми пізніше їм все розповімо, якщо вони не дізнаються раніше.

— Ти свята, — він нервово проковтнув. — Я готовий його вбити. Салазар, прямо титул «батько століття» за ним плаче.

Вона взяла його обличчя до рук, ніжно погладжуючи великими пальцями щоки.

— Драко, не треба. Він тільки тішитиметься нашими потугами та емоціями. Для мене головне зараз, що Ері та ти мене пробачили. Ти ж пробачив?

— Тобто, зворотний порт-ключ тобі ні про що не говорить?

— Точно… — пустотливо посміхнулася Герміона. — А якби я не дала згоди на повернення?

Він скоротив відстань між їхніми обличчями й прошепотів їй у губи:

— А я на неї і не чекав би. Я просто хочу нагадати, що ти Моя.

Герміона прикусила губу і кілька разів тихо похитала головою. Після чого різко опустила руки йому на комір сорочки та рвонула догори, змушуючи підвестися, захоплюючи поцілунок. Він міг чути п’янке «Твоя» і «Мій». На що відповідав «Твій», хоч поки що подумки, бо губи були зайняті дуже приємним процесом.

Такий ніжний та боязкий поцілунок коханців. У них все починається з самого початку: через багато років знову зануритися в почуття юнацької любові — відчуття, що зривало голову. Вони пізніше про це згадають неодноразово.

Драко повалив Герміону на диван, нависаючи зверху. Вона засміялася, і він був готовий завжди слухати цей сміх. Мелфою тильною стороною пройшовся її щокою. А потім нахилився до вуха і прошепотів:

— Люблю тебе. Знову поряд. Більше не відпущу.

— Я тебе люблю. Поруч, назавжди. Більше не втечу… — вона притискає його до себе і знову цілує, задихаючись цілісністю моменту.

Його язик глибше пробирається до рота жінки, починаючи боротьбу з її язиком. Кінчиками пальців він почав забиратися під светр, викликаючи приємні відгуки в обох організмах. Герміона залежна від нього. На підсвідомому рівні вона почала спускатися поцілунками до шиї, а руки самі потяглися до сорочки, розстібаючи ґудзики.

— А-а-а. Драко, треба зупинитися, — важко дихаючи, намагалася вимовити Герміона в його палкі й ненаситні вуста.

— Ні, я маю інші плани… — він почав спускатися поцілунками по її тілу. — Вони включають тебе, мене, ліжко та всі поверхні в цій квартирі.

— Доведеться відкласти свої плани, — зчепивши зуби й заплющивши очі, промовила Герміона. Вона вибралася з його обіймів ловлячи палкий затуманений погляд. — Дівчата вже нас зачекалися.

— Дівчата? — Вона кивнула, поправляючи свій одяг. — І чому ти не сказала, що прибула не сама?

— Я була трохи зайнята, — посміхнулася Герміона і потяглася до нього. На превеликий жаль Драко, тільки щоб застебнути ґудзики та прибрати сліди помади з обличчя.

— Дай мені трохи перепочити, з цим треба щось робити, — він показав на пристойну опуклість у штанах.

— Драко!

— Жартую, — він усміхнувся і притис Герміону до себе, зариваючись у її волосся. — Просто трохи посидимо і ти розповіси про дівчаток. Де вони зараз?

— Вони категорично не хотіли відпускати мене саму. — Герміона притулилася дужче до грудей Драко. — Дівчата пішли до вашого з Ері улюбленого кафе.

— А… — почав Мелфой.

— Спробую вгадати, — обірвала його на півслові. — На Ліру накладено заклинання таємничості, обличчя не видно — просто розмите мариво. Я подумала про те, що новина про двійника юної панни Мелфой буде надто несподіваною. І не потрібно дівчат самих кидати на амбразуру пресі. Ми пізніше самі оголосимо, якщо ти звісно про це захочеш.

— Салазар! Ти буваєш нестерпною, — захитавши очі промовив Драко.

Він опустив свої руки на плечі й трохи відсунув від свого тіла. Герміона розплющила очі та глянула на нього розгубленим поглядом. Мелфой ніжно клацнув її по носі й розплився в наймилішій посмішці.

— Я готовий зараз вийти на головну площу Лондона і кричати про вас. Про те, що я кохаю та коханий. Сподіваюся.

— Бовдур, — вона штовхнула його кулаком у плече, чим викликала лише щирий заливний сміх.

— Так чи інакше це просочиться у пресу. Тому я зараз напишу Скітер листа з проханням не заважати нам на святах, а пізніше ми дамо інтерв’ю, — міркував Мелфой.

— І вона послухає тебе.

— Ще й як. Ми начебто непогано ладнаємо.

— Мені починати ревнувати? — піднявши брову, спитала Герміона.

— Жінко, ти про що? Я та Ріта? — він скривився так, що аж Герміоні стало гидко від його виразу. — Ні вона не така й погана.

Герміона знову його стукнула в плечі.

— Ич! Герміона вистачить мене бити, — награно скривився Драко. — У нас із Рітою суто ділові відносини: вона фільтрує писанину про мене, а я, своєю чергою, постачаю їй цікаві факти.

— Хто б міг подумати, що Драко Мелфой — пліткарка, — реготнула шатенка.

— Агов, обережно! Це не плітки, а цінна інформація, — з якоюсь прикрістю, але посміхаючись відгукнувся Мелфой.

— Тобі видніше, — захитавши очі, відповіла Ґрейнджер, складаючи руки в замок на грудях.

— Не дуйся, — він поцілував Герміону в щоку і підвівся з дивана. — Я хвилин на десять до кабінету. Якщо хочеш, підемо зі мною. Ні — квартира у твоєму розпорядженні. Ванна кімната — треті двері зліва.

— Спасибі, треба трохи освіжитись.

За двадцять хвилин вони стояли на головній алеї магічного Лондона. Герміона глибоко вдихнула ароматом улюбленого міста — спогади хвилею наринули, викликаючи найтепліші емоції. Лондонська бруківка трохи притрушена сніжною кіркою і тому було слизько. Ступивши перший крок, Герміона трохи похитнулася, висока шпилька її черевиків з’їхала з каменю і підвела стійкість господині. Мелфой граціозно підхопив шатенку за талію, що ніхто не помітив маленький казус. Вони обмінялися милими усмішками, а потім Драко підставив свій лікоть, який Герміона із задоволенням підхопила.

Надворі було багато чарівників: купівля подарунків навздогін; святкові прогулянки сім’ями; променад закоханих парочок різного віку; посиденьки за склом затишних закладів. Було чути якесь шушукання, адже завидний жених магічної Англії вів під руку розкішну жінку — це супер сенсація. Він давно не був помічений, супроводжуючи пару. Навіть ширилися чутки, що молодший Мелфой любить хлопчиків, через що його й покинула мати доньки.

Але й персона його супутниці не залишалася поза увагою: гарна, струнка, елегантна жінка. Так, її не було в Лондоні п’ятнадцять років, але вона виразно чула фразу: «Невже це вона?». Чоловіки та жінки оберталися їм услід, із заздрістю поглядаючи на пару.

Зайшовши до кафе, Драко зупинився біля входу. Його скляний погляд і приголомшене обличчя трохи налякали шатенку.

— Герміоно, прошу, скажи, що це не обидві наші дочки в обіймах Поттерів, — він обернувся до своєї супутниці й заплющив очі, здавлюючи пальцями перенісся.

Ґрейнджер подивилася вбік, звідки Мелфой повернув свій погляд і мило посміхнулася.

— О, мабуть, тим хлопчиком, про якого говорила Ері, був Альбус, — збентеженим голосом промовила Герміона. — Ходімо до них.

— Салазаре, за що мені це?! — він чвалав за жінкою, подумки проклинаючи все й усіх. — Я насилу прийняв зв’язок Ерідан, тобто Ліри, зі старшим, сподіваючись, що він скороминущий. Але це… — він указав на дві пари молодих людей, — було б у мене волосся темніше, то сивину ти вже побачила б.

— Драко… Спробуймо без сцен. У нас удома спокійно поговоримо, — вона зупинилася і перевела погляд на блондина, який не вірив своїм очам.

— Мені подобається настрій про Наш дім, — Мелфой мило посміхнувся, вперше за весь час перебування в кафе. — Але Поттери забирають у нас дочок. Адже вони ще зовсім діти. Я ще вчора гойдав Ерідан. А з Лірою взагалі нормально не спілкувався…

— Мелфой, не перебільшуй. Ти їх ніби ховаєш, — бешкетно посміхнулася, тішачись батьківською ревністю батька своїх дочок.

— Ні-і, ховатимуть Поттерів, якщо скривдять хоч одну! Їхні батьки ще за тхора отримають! — Герміона віддала перевагу проігнорувати випад Драко, схопивши його за руку, потягла до столика дочок.

Ерідан, насамперед прибувши до Лондона, зателефонувала Альбусу та призначила зустріч. Не забувши зазначити, що вона буде із сестрою. І вже за двадцять хвилин хлопці були у призначенні місці. Джіні відпустила своїх синів на пару годин, але взяла мало не присягу, що ті встигнуть на вечерю до Барлогу бабусі та дідуся. Пані Поттер дуже здивувалась такому натиску хлопчиків, їм довелося розповісти про побачення. Імена супутниць хлопці не видали матері. Про симпатію Джеймса Джіні знала (так думала вона!), залишалися питання лише про кохану молодшого сина. Якби знала колишня ґрифіндорка, хто нею є… Змогла б скласти два плюс два і зрозуміти, що подруга зараз дуже близько.

Для всіх сторонніх обличчя Ліри було приховане маривом, але не для Поттерів. Вона промовила заклинання, якого навчила мама, і хлопці змогли бачити її карі очі та миле ластовиння, що так полюбилися старшому синові героя всього магічного світу.

Ніжні обійми при вітанні та збентежені поцілунки в щічку, а далі боязкі торкання рук під столом і тепла долоня на поясі, що притискала ближче. Дві закохані пари мило розмовляли, забувши про плин час. Джеймс весь час жартував, що у всіх чотирьох вже боліли щоки та животи від сміху. Ліра з Ерідан розповідали про їхні забави у Сан-Франциско. Альбус своєю чергою розповів останні новини в Гоґвортсі: він дізнався, що в лютому буде другий тур обміну учнями з Ільверморні. Відразу у двох за цим столом у голові спалахнула лампочка, як використати цю новину для своєї вигоди.

— Ері, я починаю вірити в Санта Клауса, — розпливаючись ще ширше в посмішці, пробурмотіла Ліра, вказуючи на пару, що вже підходила ближче.

Переплетені пальці батьків говорили багато про що. Обидві дівчата просто почули, як з їхньої душі впав камінь, а серця від радості мало не вискакували з грудей. А от посмішки з облич хлопців надто блискавично злетіли, помітивши грізний погляд батька своїх обраниць. Кожен тихо проковтнув, чекаючи на вирок.

— Татусю, — Ері привітала батька і, підвівшись, поцілувала його в щоку.

— Привіт, — промовила Ліра, мило посміхаючись. І лише губами додала «Тату». Їхня спорідненість поки що повинна залишатися таємницею для всіх навколо. Герміона ще в Америці попередила про це дівчаток.

— Добрий вечір. Як бачу, ви тут не дуже сумуєте, — він обвів поглядом хлопців за столом.

— Доброго вечора, пане Мелфой, — промовили Поттери, майже заїкаючись. — З прийдешній!

— Вас також, хлопці, з прийдешным! — відповіла Герміона, ніжно посміхнувшись синам свого найкращого друга, це озвалося приємним теплом і хвилею спокою для них. — Я Герміона, Герміона Ґрейнджер. Бачу, що тут нас не дуже хочуть знайомити.

І якби вона була більш уважною, то почула, як Мелфой тихо промовив собі під ніс: «Поки що Ґрейнджер…»

— Мамо! — зашарівшись, відмовила Ліра. — Сідайте поряд. Як знали, зайняли столик для шістьох і нікому не давали стільців.

— Ми багато чули про Вас від тата та мами, — першим почав Джеймс.

— Як вони зрадіють, дізнавшись, що ви у Лондоні, — додав Альбус.

— Притримайте тестралів, молоді люди. Про перебування цих осіб поки що нікому, — примруживши очі, суворим голосом обізвався Драко. — Я ясно висловився?

— Так сер. Більш ніж, — відповіли хлопці.

— Драко! Перестань лякати юнаків! — Герміона блиснула на нього суворим поглядом і трохи примружилася. — Дякую за розуміння, я завтра сама їм напишу, чи ми заскочимо в гості.

— Це було б чудово, — несміливо посміхнувшись, відповів Альбус. Він інтуїтивно хотів покласти долоню Ері на пояс, але помітив блискавки, що виднілися в очах її батька, і поклав обидві руки на край столу. Краще нехай вони будуть у нього на очах.

— Пане Мелфой, у мене до Вас серйозна розмова, — перейняв увагу всіх на себе Джеймс.

— Салазаре, — майже захитавши очі, пробурмотів Драко, він ще ніколи так багато не був у компанії Поттерів молодших. Що заманулося цьому молодику? — Я уважно тебе слухаю.

— Я хочу попросити нагоди зустрічатися з Вашою дочкою, — дуже швидко промовив Джеймс, боячись збитисся і заплутатися в словах. Його голос був твердий, а погляд найсерйозніший, що він зміг видавити із себе в цій ситуації.

— А мене ти спитати не хочеш? — обізвалась Ліра.

Драко спочатку подумав, що йому почулося, але потім помітив очі, що очікують відповіді.

— Я, звичайно, не дуже радий цьому союзу… — видихнув Мелфой.

— Драко! — Герміона стиснула його руку під столом.

— Тату! — почулося від обох дочок.

— …але забороняти не буду, — здається, у цей момент видихнув з полегшенням навіть за сусідніми столиками. — Тим паче ви все одно зробите по-своєму. Скажу так, я не проти, але якщо тільки волосинка впаде з її голови — тобі не допоможе й орденоносний батько.

— Ображаєте, пане Мелфой, — Джеймс посміхався, а його очі блищали, мов начищений галеон. — Повірте мої наміри найсерйозніші. Я її оберігатиму від усього.

— І від самого себе теж… — під ніс пробурмотів Драко. А потім перевів погляд на Альбуса. — Це тебе стосується також, — молодший Поттер мовчки закивав головою.

Чарівна паличка Альбуса завібрувала — спрацював будильник. Час вирушають до Барлогу.

— Дуже радий знайомству. Але на жаль, нам час. Бабуся не схвалює запізнення, — підводячись з-за столу, мовив Джеймс. — Ще раз із прийдешнім!

— До побачення в новому році, пане Мелфой, пані Ґрейнджер, дівчата, — Альбус кивнув дорослим і посміхнувся дівчаткам.

Джеймсу хотілося поцілувати Ліру хоча б у щічку, але вирішив обійтися боязким поцілунком долоні. Не хотілося перевіряти витримку пана Мелфоя.

Батьки з доньками випили ще по філіжанці гарячого шоколаду з корицею, а потім вирушили додому, скориставшись каміном у кафе. Це була одна з важливих причин, чому Мелфої облюбували це місце — легко добиратися.

***

Навіть за правління Темного Лорда святкова новорічна вечеря в маєтку Мелфоїв була радіснішою, ніж сьогодні. На столі різноманітні страви, які так і приваблювали своїм апетитним виглядом; стримані прикраси, що тільки підтримували новорічну атмосферу. І двоє людей за столом — подружня пара, яка пережила вже багато. Всі дні після зізнання Люціуса Нарциса намагалася уникати його, зустрічаючись тільки за їжею, розмови за якими були скуті та лише з ініціативи чоловіка.

Нарциса вже звикла до спокійного та розміреного життя. Навіть почала радіти. Після всіх випробувань темним минулим їм випав шанс виправитись. Чим вона і син займалися, приділяючи більшу частину діяльності благодійності та допомоги нужденним. Вони прийняли активну діяльність у перетворенні школи чарівництва, за що знову отримали крісло в опікунській раді.

Леді Мелфой щодня дякувала Мерліну, що він дозволив їхній родині реабілітуватися. Але, як виявилося, не всі діяли за сумлінням. Нарциса все ніяк не могла прийняти вчинене чоловіком.

— Драко не зволить навіть у свято прийти до нас? — похмуро спитав господар маєтку.

— Люціусе, ти взагалі розумієш, що запитав? — Відмовила Нарциса голосом, повним обурення.

— Я кажу, що є правильним. Пам’ятаєш: «Чистота понад усе!» — піднявши гордо підборіддя, промовив Люціус.

— Не хотіла тобі говорити, — жінка промокнула серветкою куточок рота. — Перед вечерею Драко надіслав сову: він святкує із сім’єю, — вона інтонацією виділила останнє слово. — І я рада за нього!

— Це все твої гени: Сіріус, Андромеда, навіть Регулус — зрадники чистоти крові! — наполегливо почав чоловік. — І ти сама дуже м’яко його виховала!

— І я цим пишаюся! — вигукнула Нарциса.

Кілька секунд він просто вивчав її, а потім вибухнув сміхом.

— Було б чимось, — пирхнув Мелфой. — Якби син вчинив, як наказав кодекс Мелфоїв — давно був би одружений чистокровної на відьмі й вона народила б йому сина! А бруднокровка виявилася трохи бракована.

Грудна клітка жінки швидко підіймається та опускається. У її свідомості боролися агресивність і стриманість. З кожним словом чи поведінкою чоловіка остання здавала свої позиції. Усвідомлення і жалість стрімко просували злість по всьому організмі, роз’їдаючи все до кісток.

— Люціусе, ти егоїст! Тобі навіть начхати на онучок!

— У мене одна онучка! — він стукнув кулаком по столу.

— Їх дві! І я збираюся днями їх відвідати! І мені начхати на твої заборони!

— Як ти заговорила, — уїдливо відповів Мелфой. — Тебе не так виховували — ти не зможеш суперечити чоловікові. Як я скажу — так і буде!

— Треба було почати суперечити, коли ти наполягав на темній мітці для сина! Ти позбавив його волі! — вона стискала свої долоні під столом. Спогади минулих зрад роз’їдали той самий біль, що здавалося був похована і забута. — Навіть не намагайся змусити мене почуватися винною. Що це через мене син із тобою не спілкується! Я здивуюсь, якщо Ері захоче мати з тобою справу. Хоча, Драко та Герміона не вчинять так з дітьми. Вони не розкажуть їм про твою підступність. Вони не такі підлі, як ти!

Він нічого не говорив, просто дивився на дружину з-під лоба і кривився при кожній її репліці, висловлюючи своє обурення.

— Ти хоч трохи шкодуєш за вчинене? Тобі шкода, що син багато років мучився, що його дітям довелося жити окремо? — підвищеним голосом питала Нарциса, її дихання було глибоким і важким.

— Це не я їх розділив! — прісно гаркнув Люціус.

— Все це через тебе! — імпульсивно вигукнула жінка, її терпінню прийшов кінець.

— Я зробив… Все… Правильно! — він глянув на дружину альтруїстичним поглядом і випив вогневіскі, гордо піднявши підборіддя.

— Кажуть, що людині властиво змінюватися… — вона провела поглядом по чоловікові, хитаючи головою, — мабуть, це не про тебе.

Не бажаючи більше продовжувати цю нестерпну розмову, Нарциса встала з-за столу і вирушила на вихід. Вже перед дверима вона обернулася і підсумувала свої думки:

— Ти заслужив усе це, і навіть більше.

У Нарциси просто в голові не вкладалося, як її чоловік зважився на це страшне лиходійство. Саме лиходійство — позбавити свою дитину можливості на щасливе життя. Таке, як він сам собі вибрав без нав’язування, претензій та докорів. Байдужість — ось справжня вершина нелюдяності. Сьогодні Леді Мелфой остаточно побачила це у поведінці свого чоловіка. Він власноруч занапастив все те, що по крихтах вона відновлювала. А найголовніше — йому просто байдуже. Люціус не виправдовувався і не відмовлявся від вчинку, а навпаки — пишався.

Люціус звик так чинити — не зупиняючись ні перед чим.

Лише результати!

Лише чистота крові!

Не пошкодував навіть свого сина. Йому було начхати на всі наслідки. Він відчужено чув критику дружини. Люціус розумів, що стосунків із сином більше не виправити й що дружина докорятиме його. Жалкував лише про одне — що підвів Ерідан. Він так добре виховував її, вселяючи чистоту крові, доко вона не дізналася, що напівкровка. Тепер їй начхати на всі вчення. Ґрейнджер її перевчить… А провину він бачив не в тому, що через його витівку Герміоні довелося тікати, а що не впевнився в остаточному зникненні бруднокровки.

***

З’явившись у вітальні квартири дівчата завмерли.

— У каміні не так багато місця, проходимо… — домовити йому не дали доньки, що кинулися з обіймами та поцілунками.

— Тату, дякую! — вони востаннє залишили боязкі поцілунки на батьковій щоці й, роздягаючись на ходу, кинулися до прикрашеної вітальні.

— Коли ти все встиг? — з ніжним поглядом промовила Герміона, підходячи ближче до Драко.

— Ти дуже вчасно відмовилася від походу до кабінету. І я попросив допомоги в ельфів. Тіпсі дуже зрадів святковому завданню, — він взяв Герміону за талію, а та опустила свої руки йому на плечі. — Але не хвилюйся, він отримає подвійну платню за роботу на свято.

Герміона мило посміхнулася і залишила боязкий поцілунок на щоці Драко.

Квартира, після її перебування тут кількома годинами раніше, змінилася. У повітрі ширяла святкова та затишна атмосфера. Біля вікна стояла пишна ялинка прикрашена зеленими та бордовими іграшками. «Ґрифіндор і Слизерин» — подумала Герміона і посміхнулася. На каміні висіла різнобарвна мішура, а по стелі розсипом зірок переливалася гірлянда, приклеєна точно за допомогою магії. Запах хвої забивав рецептори, викликаючи наймиліші спогади з дитинства, коли вони самі були ще дітьми і як їх дочки захоплювалися чарівним моментом.

Ліра та Ерідан із захопленням розглядали кожну кулю на ялинці та коробку під нею.

— Дівчата, нам усім варто переодягнутися до вечері, — обірвав милування дочок Драко. — Стіл буде накритий до дев’ятої вечора.

— Але ми зовсім не були готові до урочистостей, — з деяким сумом відмовила Ерідан.

— Перше — ваша кімната ліворуч, — він показав на двері з хитромудрим написом «Ерідан і Ліра». — Друге — на ліжках ви знайдете подарунки від бабусі Нарциси.

Донькам двічі повторювати не потрібно. Вони метеорами злетіли з м’якого килима і побігли до кімнати. Звідти було чути надто емоційні та радісні верески.

— Сукні сподобалися, — з посмішкою промовив Драко, повертаючись до Герміони. — Я наважився замовити й для тебе… Сам. Вона у моїй спальні. Сподіваюся ти ж не проти будеш розділити зі мною кімнату, — він нахилився близько до її губ.

— Думаю, моя відповідь нічого не змінить, — промовила шатенка і млосно видихнула, опалюючи його губи гарячим диханням.

— Як завжди, правильно думаєш, — і поцілував, надто ніжно і надто мало, Герміона не встигла ні насолодитися, ні відповісти.

Режим очікування новорічного дива можна вимкнути. Він подарував новорічну казку їй та дочкам. Чарівну, гарну та добру казку.

***

— Драко, давай швидко до нас! Ти не заважатимеш, що за чудасії? — з каміна почувся голос Забіні.

— Дякую. Але, Блезе, тут таке діло… У мене раптово з’явилася компанія, — блондин сів на крісло біля каміна.

— Драко, ти збожеволів? Якого дракла ти робиш? Яка компанія?! А як же Герміона? Здався? П’ятнадцять років чекав, а тут так легко повівся на нову «компанію»?! — обурювався мулат, ще трохи й він переміститься сюди, щоб вибити дурницю з голови друга.

— Блезе, ти дурень чи придурюєшся? — пирснув Драко, схиливши очі. — Моя компанія — моя сім’я, мої дівчатка. Вони в мене. І я щасливий.

— Хто там? — Герміона спитала, вийшовши з кімнати, відволікаючи його від каміна.

— Блез божеволіє. Вирішив, що я святкую з кимось підозрілим. Там уже на всю твій захист працює, — повернувши голову до шатенки, пояснив Мелфой.

Вона посміхнулася і підійшла ближче. Обняла його за плечі та нахилилася до каміна:

— Привіт, Блезе!

— Салазар! Це справді ти! — захоплено закричав Забіні. — Пенсі! Йди сюди!

— Дякую за занепокоєння, але тепер Драко в надійних руках, — стверджувала Ґрейнджер, стискаючи плечі блондина.

— Герміоно! — у каміні з’явилася голова Пенсі. — Мерлін, це справді ти! А я вже подумала, що Блез перебрав вогневіскі перед вечерею.

— Пенсі. Я так скучила, — на очі накотив сльози радості. — З прийдешнім!

— І вас із прийдешнім! Може, ви до нас? — радісно заманювала подруга.

— Так! Ми обов’язково зустрінемося, але не сьогодні, — перервав розмову Драко. У відповідь почулося невдоволене пирхання Пенсі. — Забіні, ми вас вітаємо, всього гарного і що там ще. А зараз я пішов на найкраще свято у своєму житті!

Драко кинув попіл у камін, і паличкою запечатав його.

— Він нас відключив? Просто перервав розмову, — обурювалася Пенсі, дивлячись на Блеза.

— Пенсі. Ти пропускаєш найголовніше — він щасливий. І зараз купається у жіночій увазі, — він погладив дружину по щоці й поцілував у куточок рота.

— Думаю, що це вони оповиті його турботою, — усміхнулася колишня Паркінсон і обняла чоловіка. Скоро вона йому подарує головний подарунок.

***

Драко перевдягся в класичну сорочку темно-зеленого кольору зі срібними запонками та злегка завужені сірі штани, а лакові темно-сірі  черевики завершували образ. Мелфой перевів погляд на жінку, милуючись нею. Сукня підійшла як влита. Тонкі бретелі, глибоке декольте, відкрита спинка — як він любить. А головне — глибокий смарагдовий колір, що так і переливався, мабуть, до тканини застосовувалася магія. Волосся вона розпустила, пам’ятає, як йому подобається.

— Не пропали у мені дірку, — з посмішкою промовила Герміона, скромно опускаючи погляд на підлогу. — Бачу сукню більше підбирав собі.

— Ще скажи, що тобі не подобається? — підвівши брову, заперечив Мелфой.

— Не скажу. Дякую, вона дуже гарна, — і поцілувала в щічку. — Драко, мені здається, ти не дуже ввічливо вчинив із Пенсі та Блезом, — піднявши брову, промовила Герміона.

— Вони нас пробачать, — він обійняв шатенку за пояс і схилив голову до її живота.

— На-а-с? — скрикнула Герміона, вириваючись з обіймів. — Тобто я також винна у твоїй примсі?

— Так, відьмо, не чіпляйся до слів, — заспокоював Мелфой, притискаючи сильніше до себе.

— Відьмо? — підняла на нього Герміона очі.

— Так, найулюбленіша і найбажаніша, — він піднявся і доторкнувся губами до її. — Моя відьма.

І почав обдаровувати поцілунками обличчя. А вона насолоджувалась його дотиками, повністю віддаючись своїм емоціям та почуттям. Його хватка ослабла і руки спустилися на стегна, а її піднялися на шию, і притягуючи у глибшому поцілунку. Занурюючись у цей інтимний момент, вони геть-чисто забули про дочок, які, вийшовши з кімнати, почали тихо хихикати, перериваючи батьків.

— Ми готові, — відповіла Ері.

Драко ніжно посміхнувся, а Герміона зашарілася. Ліра ще не бачила її поруч із чоловіком, тим більше під час поцілунків, але задоволений погляд доньки прогнав усі тривоги.

На Лірі була коктейльна сукня молочного відтінку, а поверх — фатинова накидка з довгими прозорими об’ємними рукавами й принтом у вигляді зірок. Вузьку талію молодої дівчини підкреслював золотистий поясок.

Ерідан стояла трохи за сестрою в сукні рожевого відтінку довжиною міді з пишною багатошаровою спідницею. Виріз її ліфа був у вигляді сердечка облямований рюшами й задрапірований прозорою тканиною, розшитою штучними перлами.

Обидві сестри не знімаючи носили кулони та сережки-сузір’я. Волосся залишили розпущеним, трохи підібравши перлинними шпильками з боків.

— Мої красуні! — захоплено промовив Драко і, підійшовши, поцілував дочкам долоні. А потім узяв обох за руки. — І чому Поттери? Ми б вам таких заморських принців знайшли, — бідкався, проводячи їх до столу.

— Тату! — почувся передзвін двох юних голосів.

Герміона тільки хихикнула з реакції дочок, розуміючи, що Мелфой жартує і спеціально під’юджує їх. Драко відсунув стілець для коханої. А, коли вона сідала, виразно чув: «Не дражнися!» Усміхнувшись сам собі, він подався до свого місця. Тіпсі дуже постарався: різноманітність кулінарних шедеврів так і вабило. Драко навіть донькам налив ельфійського вина. Для проби. Хоча сам чудово розумів, що проба вже була. Він пам’ятав себе у їхні роки.

Новий рік у кожній родині проходить із певними традиціями. Їм ще належить такі традиції завести.

Начарувавши музичний супровід, Драко по черзі запросив до танцю обох дочок, а пізніше і їхню маму. Музика змінювалася, а вони кружляли у повільному темпі. Він обіймав її за талію, а вона, міцно притиснувшись до нього, поклала голову цому на груди.

🎵Adam — «Таку як є»

— Я до нестями люблю тебе! — шепотів її вухо, викликаючи натовпи мурашок по всьому організму. — Таку, як ти є, ніжну та сильну, нестримну та невинну. Мою божевільну! Таку мою…

Він притулився сильніше своїм тілом і Герміоні передалося якесь хвилювання, яке вона не прислала уваги, бо була затуманена його словами.

— Зацілую я тебе! Нехай ревнує весь світ! — звучало, як переконання.

Драко закрутив Герміону, а потім відпустив убік.

— Герміоно, — схвильовано почав Мелфой, стаючи на одне коліно, і дістав з кишені обручку, ту саму. Дівчата вигукнули з подиву, а Герміона прикрила рота від несподіванки. Вона розуміла, що це станеться, але не думала, що сьогодні.

— Дозволь мені бути людиною, яка обійме і скаже — все буде гаразд. Дозволь мені бути сильним біля тебе та наших дочок, і дати право побути тобі слабкою.

Голос Мелфоя був ніжним і несміливим. У грудях у Герміони виникало знайоме, приємне хвилювання.

— Не можна повернутися в минуле і змінити деякі моменти, але нумо стартувати зараз, змінюючи свій фініш, роблячи його спільним, — його голос став тривожнішим, але очі переливалися тим самим радісним блиском. — Я люблю тебе! Ти станеш моєю дружиною?

— Так! Так! Люблю тебе! — тремтячим голосом вигукнула Герміона.

Драко одягнув обручку на палець і притулився ніжним поцілунком до пальців. На її обличчі градом лилися сльози щастя, посмішка стала ще ширшою, а очі були ніжними, радісними.

— Якщо ти надумаєш зняти цю каблучку ще хоч раз, я приклею її магією навіки! — застерігає він.

— Мамочко! Татку! — дівчата з обіймами кинулися до батьків. — Ми такі щасливі! Вітаємо!

За вікном почулися звуки феєрверків!

— З новим роком!

— З новим щастям!

За цими поздоровленнями ховається дюжина невисловлених емоцій, головними серед яких є надія. Цієї ночі існує велика сила оновлення та початку нового. Змінюється рік, змінюються люди, змінюються думка та погляди на речі. Так і у Драко з Герміоною все змінюється і починається продовжується.

Ліра з Еріданом сиділи на дивані й скоса милувалися утішливими й боязкими торканнями батьків, трохи бентежачись, але дуже радіючи за них. Герміона дивилася у вікно, а Драко обнімав її ззаду, поклавши руки на талію, схиливши голову до маківки.

— Знаю, що бажання не можна говорити вголос, але думаю, що його треба загадувати не Санта Клаусу, — з усмішкою протараторила Драко, схиляючись до вуха Герміони. — Загалом, я хочу сина.

— Мелфой! — ошелешено гукнула шатенка, обертаючись і шаленіючи до самих вух.

— Що, Мелфой? Я думав, що вже давно для тебе «Драко». А бажання це не тільки моє, — відмовив блондин, зиркаючи на дочок.

— Тату, мамо, щось ми втомилися сьогодні, — зніяковіло пробурмотіла Ері.

— Так, Ері. Ходімо в кімнату. Дуже багато вражень, — погодилась із сестрою Ліра.

Вони поцілували батьків і зникли у своїй кімнаті.

— Які в нас розумні доньки, наче в мене, — потішно сказав Мелфой, гордо підвівши ніс.

— Хвастуне! — шатенка закотила очі. — Але справді вони дуже кмітливі.

Вона стала ближче до Драко і млосно прошепотіла йому на вухо, погладжуючи його груди.

— Бажання має виповнитись цього року. Треба постаратися.

Драко швидко закинув Герміону на плече. І під її заливний сміх вони попрямували у бік спальні.

Щастя — це коли не треба брехати, що тобі добре. І зараз усі в цій квартирі були найщасливішими — доньки раділи возз’єднанню батьків, а ті нарешті оживали в обіймах коханої людини.

Доля заборгувала їм щастя!

︵‿୨💗୧‿︵

Додати до улюблених