5

Фелікс спіймав мандраж по тілу, бо сьогодні це його перший робочий день, він підготував форму офіціанта і бейджик зі своїм ім’ям.

На роботу він прийшов за двадцять хвилин до своєї зміни, у туалеті він переодягався не один, з ним був ще один хлопцем, форма на ньому відрізнялась від інших.

Якщо у Фелікса був просто білий фартух з кишенькою, то у цього хлопця червона сорочка високої якості, на якій вишитий логотип, і чорний фартух з тим самим логотипом, такого дрес-коду він не бачив серед своїх нових колег, всі як один ходили в тому самому що і він.

З цим хлопцем вони обмежились лише зирканням, коли прийшов момент їхніх змін Фелікс поглядом прослідкував куди пішов цей молодий чоловік, він направився на другий поверх ресторану.

” — Цікаво…” – подумав про себе Фелікс, що там, на другому поверсі?

Зміна Фелікса настала, він бігав по великому приміщенню, щоб прийняти замовлення, рознести страви та прибрати за людьми.

На такій роботі почнуть через декілька годин нити ноги, зато схуднеш на п’ять кіло, якщо будеш так бігати.

Фелікс бігав так декілька годин, іноді йому давалася вільна хвилинка, щоб постояти та видихнути.

За цю вільну хвилину він спостерігав за оточенням в залі, він помітив, що контингент увечері дещо змінився, як і бажані страви.

Днем приходили молоді парочки які замовляли щось звичайне для побачення, типу курки в медовому соусі та келихи шампанського, ще в додаток легкий салат і чизкейк. Ближче до вечора приходили пузаті дядьки з молодими жінками біля себе, напевно, це коханки.

Тут вже замовлення ставали дорожчими: міцне вино яке зроблено з унікальних сортів винограду, джунгджонг, свіжі морські вушка і креветки, що подаються з гірчицею, соєвим соусом і соусом чилі й корейські водорості, яловичі ребра на пару.

Від такого почутого із меню потече слина, як же хотілося скуштувати хоча б шматок чогось такого.

Також Фелікс краєм оком помічав, як з кожною годиною більше з’являлося офіціантів які йшли на другий поверх ресторану, всі вони одягнені так само як хлопець якого він бачив зранку. Що там, на другому поверсі? Чому в них такий дрес-код?

Наступила перерва в офіціантів, зміна майже закінчилася, залишилося відробити всього-на-всього три години, а піти покурити хотілося найбільше, хоча б на п’ять хвилин.

Фелікс пішов за частиною офіціантів, які йшли на вулицю подихати свіжим повітрям.

На вулиці вже було темно і прохолодно, ноги зрадницькі боліли і хотілося впасти, хлопець приглянувся до своїх колег і побачив, що деякі з них теж палять, і, не довго не чекавши підійшов до таких самих як він.

Вони спочатку недовірливо глянули на нового хлопця, але побачивши що він теж палить і тягнеться до розмови розслабилися.

Фелікс вмів показати себе з хорошої сторони, він легко привертав увагу людей до себе, миле обличчя та усмішка робили все.

Хлопець розговорився з компанією і запитав те що його цікавило найбільше.

— Друзі, ви знаєте, що це за офіціанти на другому поверсі? – блондин затягнувся цигаркою, дивлячись на компанію й очікував відповіді. Ті ж подивились на нього круглими очима.

— Не знаю що вони там роблять, але ходять чутки, що вони заробляють більше за нас. – лише від одного поступила відповідь.

— А ще щось знаєш?

— Ну…Начебто там лише дві зміни, коли в нас три.

— Це які?

— Якщо у нас ранкова, вечірня і нічна, хоч і не так часто, у них так само, тільки ранкової нема.

Фелікс трішки здивувався такому, але подякував хоч за якусь інформацію. Ні, йому все-таки цікаво, що там на другому поверсі?

Після завершення перерви вони докурили цигарки та повернулись до роботи, залишилося нещасні декілька годин.

Хьонджин прийшов після роботи й щиро здивувався, коли не побачив Фелікса в кімнаті. Там лише був Мінхо.

— А де Фелікс? – стурбовано спитав Хьонджин.

— На роботі.

— На роботі?

Мінхо розказав другові, що Фелікс нарешті знайшов роботу і через годину буде.

— Зрозуміло…Слухай, зробимо чаю?

— А ну, я не проти.

Хлопці пішли на кухню зробити чаю, чесно кажучи це було незручно так бігати кожен раз на кухню, вже треба купити електронний до себе в кімнату, все одно кімнату не перевіряють.

Друзі з гарячими чашками повернулись у кімнату і зайшли на балкон.

З балкона видно нічний Сеул, багато ліхтарів освітлювали місто і сліпили очі, фари від машин додавали блиску. У Кореї вночі життя тільки починається, тому всі можливі паби та кафе освітлюватимуть країну ледве не до ранку.

Хьонджин так теж хотів би відпочити, піти кудись, випити пива чи соджу і погуляти.

Хлопець вдивлявся на місто за вікном, ніби він шукав Фелікса, видихнувши він відпив трішки теплого чаю.

— Знаєш…Оскільки ти став мені близьким другом, я б хотів тобі дещо сказати… – таким реченням Хьонджин заінтригував Мінхо, він помітно напружився і захрустів пальцями.

— Я думаю, що мені подобається Фелікс.

У Мінхо з’явились флешбеки перед очима, він на тому самому місці, тільки стоячи вислуховував Фелікс і о його симпатії до Хьонджина, і зараз все з точністю навпаки.

— Ти коли це зрозумів?

І в Хьонджина почалася та сама пісня що та у Фелікса, він так само відчув симпатію коли готувався до сесії.

Він казав, як йому подобається ластовиння на обличчі Фелікса, худорляве тіло та усмішка, таке миле лице не залишило Хьонджина байдужим.

Мінхо уважно слухав друга згадуючи схожі слова Фелікса, він пообіцяв, що не розкаже про почуття нікому, як Хьонджин попросив:

— Не розказуй це нікому, окей?

— Як скажеш.

Хлопцю як током вдарило, він стримав себе, щоб не показати це, по пальцях пішло поколювання, двоє закоханих сусідів по кімнаті в нього перед носом, які не здогадуються про почуття.

Мінхо удав, що все гаразд.

— Як ти думаєш, є сенс почекати Фелікса?

— Можеш почекати, йому напевно приємно буде, а я спати.

Мінхо дійсно ліг спати, а Хьонджин чекав на друга з роботи.

Як тільки ручка дверей смикнулася брюнет підірвався на зустріч блондину, той втомлений не очікував такого прийняття.

Фелікс поклав руку на спину Хьонджину.

— Ти чого?

— Ти як?

Це було дійсно несподівано, такий прилив ніжності на порозі від друга відчувався якось дивно, але блондин не виявляв опір, у такому положенні в обіймах вони пройшли в кімнату.

Фелікс нарешті сів, його ватні ноги гуділи та вимагали відпочинку.

— Як твій перший день на роботі?

— Ой, блять…

Фелікс через втому коротко розповів про те що в нього було на роботі, він затирав свої очі й неодноразово позіхав, Хьонджин же уважно його слухав, йому щиро цікаво, як у нього пройшов день.

— Поговорімо завтра про це, я спати хочу… – блондин вхопився у свої тканину своїх штанів, ніби це йому дасть сили встати та піти в душ.

— Як скажеш. – брюнет допоміг встати хлопцю і пішов теж у душ помитися, хоч-не-хоч, спати вже дійсно хотілося.

На наступний день все було так само: всі відсиділи пари і пішли хто куди, хто додому, хто в гуртожиток, а хто спішив на роботу.

Хьонджин перед дзеркалом приводив себе у порядок, він сховав своє обличчя і відтягнув шкіру вниз, закочуючи очі.

— Як мене все дістало. – на видиху втомлено промовив хлопець.

Він освіжив свою шкіру кремом і губи бальзамом, зробив порядок на голові і вийшов на роботу.

На роботі його ж чекали звичні прилавки які встигли стати пустими, сьогодні на щастя для покупців новий завіз, на жаль для Хьонджина треба це все розпакувати.

Хьонджин одягнув бейджик зі своїм іменем на білу сорочку і відразу ж пішов на склад за коробками. Відкриваючи коробку він помітив різного роду косметики, вона приємно блищала на світлі та мала приємний запах, хлопець іноді думав що забрав би парочку хайлайтерів чи олівців для брів, але він слухняний громадянин, тому робив свою роботу розкладання товару.

Під погляди покупців хлопець розкладав товари, спина віддавала щемлячим болем, він носив ці коробки туди-сюди та готов був когось грохнути хто не так на нього подихає.

— Вибачте… – почувся жіночий підлітковий голос, Хьонджин готовий був вбити на місці, як він підняв голову і перед ним встала постійна клієнтка.

Це дівчинка-підліток, вона завжди заходить до магазину, щоб купити косметику, сама вона має кругле обличчя і пофарбоване волосся у блонд, вона завжди купувала рум’яна і підводки для очей, іноді помади та блиски для губ, коли вона побачила Хьонджина вперше то сильно соромилась попросити допомоги, чоловіка консультанта не так часто побачиш у таких магазинах, але в той же день хлопець вирішив сам допомогти цій лялі, з цього дня вони вже вважалися друзяками.

— Що тобі, мала? – так називав він цю дівчинку, він поряд з нею відчував себе старшим братом.

— Я сьогодні хочу собі купити підводку, рум’яна, блиск і помаду, ще хайлайтер, ви допоможете? – підліток порахував на пальцях продукти для обличчя, а в Хьонджина аж очі загорілися від такого комплекту.

— Гаразд, тобі мама грошей дала? – зі сміхом запитав хлопець.

— Та як ви вгадали!

Хьонджин встав і швидко підібрав продукти для малечі, він вже знав її тип обличчя та які макіяжі вона робить, все було в максимально ніжних тонах, як для принцеси. Але він не міг знайти для неї хайлайтер, як він глянув у коробку, яку не до кінця розібрав.

” — О!” – подумав про себе хлопець і схопився за хайлайтер, який здається світить навіть на в космосі.

— На, візьми, тобі дівчинка проб’є на касі. – він швидко віддав набірчик дівчинці та вона пішла на касу, Хьонджин же продовжив ставити залишки косметики далі.

На роботі він не забував думати про Фелікса, розставивши майже всі продукти він сидів за касою, дивлячись на двері через які було видно вечір.

” — Я сподіваюся, ти хоч на секундочку мене згадуєш.” – подумав Хьонджин опираючись щокою на кулак.

І він цілком має рацію, Фелікс який нісся зі всіх ніг, щоб прийняти та рознести замовлення навіть теж у ці миті згадував Хьонджина.

На перерві Фелікс став під стінку і запалив цигарку, він лопнув зубами фільтр який залишив посмак апельсина на язиці, спочатку смак здався занадто солодким від чого обличчя хлопця скривилося, але зробивши ще пару тяг він звик і продовжив палити.

Хлопець любив робити трюки з димом, тому щоб розважити себе він робив всяке, поки йому не прийшло повідомлення на телефон.

“Хьонджин: як ти?”

Він усміхнувся, щічки стали рожевими та очі засвітились.

“Фелікс: та нормально, зараз перерва, скоро знову за роботу, ти як?”

У Хьонджина так само з’явилась усмішка у всі тридцять два зуби, вони перекинулись декількома словами в листуванні й кожен пішов працювати, тільки от Хьонджину скоро з роботи йти, а Фелікс ще працюватиме.

Хьонджин у гуртожитку знову чекав Фелікса з роботи, він як і вчора пив чай з Мінхо, він своєю чергою теж був не проти.

Почувся звук відкривання дверей, від чого Хьонджин швидко повернув голову в ту сторону.

Фелікс зайшов таким самим втомленим і сів на ліжко, він дуже хотів спати.

Друзі вийшли до нього привітатися, хлопець зморено відгукнувся і ліг на плече Хьонджина, ну ж сильно він хотів спати.

Брюнет погладив блондина по голові.

— У тебе скоро вихідні? – запитав Хьонджин.

— Через два дні.

— У нас один вихідний збігає, підемо гуляти?

— А пішли. – Фелікс хоч був і втомлений, але погодився на таку авантюру, бо вони дійсно давно не гуляли.

Цей день був не теплий, але світлий, нарешті почала прокидатися весна і показувати свої промені сонця.

У такий день хотілося піти погуляти, хоча б кафе посидіти, що збиралися зробити Хьонджин і Фелікс. Вони до речі довго обговорювали це і ніяк не могли погуляти: то треба ще зміну взяти, то викликають, то прикрити треба, от все що завгодно, але не прогулянка.

Фелікс закріпився на роботі офіціанта в тому самому ресторані, його відзначали як усміхненого, швидкого та гарного зовнішньо парубка, останнє до речі йому грало на руку, деякі дуже щедрі люди залишали чайові.

У день прогулянки хлопці домовились прогулятися після дванадцятої дня, спочатку підуть у кафе, потім якщо буде тепло, то пройдуться по парку. Хьонджин сказав, що йому треба піти зранку, але він встигне до часу прогулянки.

Вже була приблизно десята ранку, Фелікс сам стояв на балконі та курив цигарки апельсинового смаку, щоб розважити себе він робив трюки з димом.

Хьонджин буде не скоро, тому він щиро впевнений, що зможе приховати запах. Пускаючи останнє кільце солодкого диму у вікно почувся звук відкриття двері, Фелікс подумав, що це Мінхо, але до кімнати зайшов Хьонджин.

— Фелікс, ми йде… – брюнет обірвався на пів слова, коли побачив блондина з цигаркою в руках.

Вони дивились на один одного очами повних копійок, у Фелікса відчутно піднялась температура, по його лобу потекли крапельки поту, а піжама пекла плечі, які встигли за такий короткий час стати пекельними.

Він не знав, що казати, як реагувати, він просто дивився на Хьонджина в повному шоку.

Хьонджин так само був у шоку, тільки його голову пекло від злості, ніздрі розширились і роблячи гучний вдих він підійшов до друга.

— Ти палиш? – видихаючи повітря з носа запитав Хьонджин, він стояв близько до обличчя Фелікса, той же розумів що йти нікуди.

— Так.

— І як давно? Чому цього я не знаю? – брюнет навіть не знав від чого більше злитися, від того що його друг так приховував таку звичку, чи від самого факту що він палить.

— Ну Хьонджин…

Обличчя брюнета змінилося на більш агресивне, широкі брови насупились і нижня щелепа посунулась уперед.

Хьонджин грубо вихопив пачку цигарок з кишені блондина, той викрикнув “Гей!”.

— Ну, як давно ти куриш?

— Та давно! Віддай!

— Чому я про це не знаю?

На це і Фелікс не міг знайти відповіді, йому в цей момент хотів забрати цигарки поки Хьонджин тримав руку високо.

— Віддай! Ну віддай! – блондин вставав на носочки та підстрибував, він відчував себе маленькою дитиною в якій забрали іграшку чи цукерку.

— Поки ти не відповіси я не віддам.

— Я вже не мала дитина, Хьонджин!

Обличчя молодшого аж почервоніло, його надзвичайно дратувало коли його порівнювали з маленькою дитиною, таке враження, що якщо ти маєш миленьке обличчя, то ти автоматично янгол.

Фелікс вже втомився від стрибків щоб забрати цигарки, як Хьонджин змінився в обличчі.

— Значить палити ти більше не будеш. – і він викинув повну коробку цигарок з дев’ятого поверху.

У Фелікса очі наповнились жахом, авжеж, у курця забрати тютюн це як людину позбавити сну.

Цигарки розлетілися на поверхні землі, а сама коробка впала в багнюку.

Фелікс злісно подивився на Хьонджина і крикнув.

— Що ти зробив?!

— Так чого ти палиш?! Ти хочеш у тридцять років від раку легень померти?!

Здавалося, їхні крики чути на весь гуртожиток який от-от розсиплеться, якщо не весь Сеул, бо вікна з балконом були відкриті.

Вони перекрикували один одного, агресивно та активно жестикулювали, вони б напевно ще б і побилися, поки Фелікс не пішов з кімнати крикнувши:

— Я не хочу з тобою розмовляти!

Хьонджин залишився сам на балконі, він жадібно вдихав повітря, поки він вдихав його плечі підіймалися й опускалися з грудною клітиною, обличчя було червоним від суперечки. З вулиці подув прохолодний вітер який зняв почервоніння і збив температуру, до хлопця почала приходити усвідомлення, що він наробив…

Фелікс же стояв за дверима кімнати. Сховавши обличчя в руках і спустивши все повітря з легень він відразу ж пішов вниз. У його голові прокручувалися всі сказані слова під час сварки, крики та як Хьонджин викинув цигарки з балкона.

Хлопець хотів вже нормально поговорити з другом, але як тільки він відчинив двері від Фелікса і сліду не залишилося.

У темному коридорі гуртожитку Хьонджин намагався знайти поглядом Фелікса, ніби він був там, він сподівався, що Фелікс от-от вийде як тільки брюнет кидав погляд у темряву.

— Блять… – тихо промовив Хьонджин заходячи в кімнату. — Що я наробив… – і схопився за голову.

Фелікс вже фланірував на вулицях Сеулу, він не хотів згадувати що сталося буквально декілька хвилин тому, йому в додачу до цього хотілося палити, а гроші він збирав на оплату гуртожитку, тому він не міг собі дозволити купити пачку.

Від цього ставало ще більш злісно.

Нахиливши голову донизу він йшов багатолюдними вулицями столиці, йому навіть вдалося декілька людей зачепити, чим викликав роздратування.

Він так йшов невідомо скільки, але можна сказати точно: з таким успіхом він міг би обійти весь Сеул.

Сівши на лавочку він глянув на час, була вже друга половина дня.

” — Ого.” – подумав про себе блондин, чухаючи потилицю. Треба було вже йти в гуртожиток.

Хьонджин за цей час встиг себе накрутити як тільки можна: від тривоги він ходив по кімнаті, дрижав ногою і хрустів пальцями. Його дихання та серцебиття було настільки швидким, останній раз він себе відчував так у школі перед випускними екзаменами.

В області серця все стиснулося, по тілу проходив неприємний холод, від чого хлопець іноді здригався. Він сидів на ліжку і тремтів ногою, як почув звук відкриття дверей, він подумав, що то Фелікс, але то був Мінхо.

Мінхо глянув на Хьонджина, помітивши стан одногрупника він запитав.

— Все окей? – і повішав куртку.

— Мінхо… – сиплим голосом відгукнувся Хьонджин, на його очах готові піти сльози.

Мінхо підсів до друга, того ж прорвало відразу, і двічі не треба повторювати що сталося.

З гіркими сльозами на очах хлопець розказував всю ранкову історію, він розповідав іноді нерозбірливо і болісно стогнав, через що йому приходилося зробити павзу, щоб вдихнути повітря і хоча б на мить заспокоїтися. Мінхо намагався зрозуміти кожне слово друга попри таку істерику, ніби він людину вбив.

— Почекай, дивись. – Мінхо зупинив потік слів Хьонджина, дивились йому прям в очі. — Це авжеж не дуже, що ти посварився через таку дрібницю з Феліксом, але дуже добре що ти зрозумів свою помилку, розумієш? – Мінхо намагався підштовхнути до світлої думки свого друга.

— Тобто, те що я визнаю свою провину це дуже добре?

— Отож-бо.

Хьонджину це підняло трішки настрій, все ж таки, він не такий демонічний як представив себе у цій ситуації.

— Я думаю, мені треба Фелікса виловити коли він буде в нейтральному настрої, там вже і нормально поговоримо… – приглушено промовив Хьонджин витираючи сльози.

— От, так і зроби. – вдаривши друга по плечу Мінхо додав. — Все буде гаразд.

Хьонджин заспокоївся і ліг спати, у нього спостерігалась така звичка що після того, як він плаче його тягне в сон.

Незабаром прийшов Фелікс, його обличчя виражало втому і незадоволення, він побачив перед собою сплячого Хьонджина і Мінхо.

Мінхо вирішив удати, що нічого не знає, тому запитав.

— Як ти?

— Та нормально, ти як?

— Та начебто не погано.

Таким сухими реченнями вони обмінялись і кожен робив свої справи.

Правда кажучи, у них нічого не було нового за цей вечір, всі лягли спати й раніше всіх встав Хьонджин, який побачив що його сусіди ще сплять. Сьогодні знову на роботу.

Хьонджина весь день крутило від вчорашньої ситуації, на роботі він думав, як поговорити з Феліксом про це. До кінця робочого часу залишилася нещасна година, хлопець дрижав ногою паралельно пробиваючи товари.

На годиннику стукнула десята вечора, Хьонджин зібрався до гуртожитку, одягнувши свою молочну куртку він вийшов з магазину, на вулиці вже був вечір, ліхтарі освітлювали шлях до житла. Хлопцю не так далеко йти до гуртожитку, тому він швидко подолав шлях і повільно піднявся на дев’ятий поверх будівлі.

Після важкого дня підійматися на останній верхній поверх будівлі — каторга, на ватних ногах Хьонджин зайшов до кімнати, там як завжди був Мінхо, вони лише привітались, хлопець зняв куртку і сів на ліжко.

— Котра година? – запитав Хьонджин.

— Двадцять два тридцять.

— Дякую.

Для Хьонджина ці тридцять хвилин здавались важкими і вирішальними, він собі вигадував як пройде їхній діалог, що він скаже і в якій атмосфері все це відбуватиметься.

Він заглянув у телефон, щоб глянути, коли Фелікс був онлайн, на контакті відображалося “Фелікс 17:44”.

Це збило з пантелику Хьонджина, Фелікс у такий час не заходить у телефон, бо в нього нема перерви.

” — Дивно…” – подумав Хьонджин, глянувши на годину в телефоні.

Двадцять третя нуль нуль…Залишилося дочекатися Фелікса, а нога Хьонджина здригається ще сильніше.

Але проходить десять хвилин, двадцять, Фелікса все нема, напружений стан хлопця неможливо було не помітити, Мінхо ввічливо поцікавився як він.

— Фелікса досі нема… – голос Хьонджин от-от зірветься на плач.

— Почекай трішки, не кіпішуй так.

— А якщо з ним щось сталося?

— Ну не може так бути, не бери в голову.

Хьонджин від нервів грав своїми пальцями й кусав губи, від укусів вони стали червоними та на них з’явились ранки.

Хлопець не стримався, з його очей полилися реальні сльози та він видав:

— Він у мережу заходив ще до перерви, може хтось взяв його телефон? Він нікому свій телефон не дає, може він собі під час роботи когось знайшов… – він сховав обличчя в долоні. — Він розказував, що там працюють доволі красиві дівчата, завжди доглянуті та з свіжим макіяжем і зачісками. – від цієї думки він почав сильніше плакати, Мінхо на нього дивився в повному шоку, як так можна себе накрутити? Але Фелікс явно затримується, це і Мінхо не подобалося, тому він взяв свій телефон щоб зателефонувати другові.

З телефону йшли мляві гудки, за кожний гудок хотілося тріснути Фелікса.

” — Чому ж цей ідіот не бере трубку?!” – розлючено думав Мінхо, протираючи долоню своє стегно.

Фелікс не взяв слухавку, Хьонджин заплакав ще сильніше, а в Мінхо очі стали як п’ять копійок від злості.

Але тут ще одна проблема: У сльозах Хьонджин. Тому Мінхо кинувся заспокоювати його.

На щастя, Мінхо має чудний дар заспокоювати людей, буквально декількома словами, без тактильності він хоч якось заспокоїв Хьонджина.

Але залишалася ще одна проблема: скоро дванадцята, а Фелікса нема.

Фелікс своєю чергою спеціально затримався на роботі щоб не бачити Хьонджина, тим паче йому заплатили на сто вон більше, а зайшов він у мережу до перерви, бо молодша сестра вже який раз наярювала, їй дуже захотілося поспілкуватися з братом, на що та отримала крики й слова “Я працюю!!!”, після цього вона напевно довго не телефонуватиме.

Близько до дванадцятої Фелікс вийшов з роботи, а ресторан ще продовжував працювати, навіть можна сказати більше – у ресторан заходили офіціанти, які приходили працювати на нічну зміну.

Фелікс не відійшов далеко від місця роботи, він дістав цигарки які випросив у колег і закурив, діставши телефон.

Він помітив пропущений від Мінхо, чому здивувався, він йому ніколи не телефонував.

” — Ви сьогодні вирішили всі про мене згадати?” – подумав Фелікс затягуючи цигарку. Смак цигарки був не дуже, воно хоч і зі смаком ванілі, але відчувалося дуже солодко та нудотно, тепер він зрозумів смаки колег ближче.

Потушивши цигарку він натягнув капюшон і пішов у гуртожиток, пройшовши не великий шлях по освітлених вулицях Сеула він дістався дев’ятого поверху і кімнати.

Перед собою він побачив сплячих Мінхо і Хьонджина, але світло в кімнаті горіло, що здивувало Фелікса.

Фелікс вимкнув світло і ліг на своє місце спати, за його рухами з-під вій спостерігав Мінхо, який би хоч зараз вдарив Фелікса за таку поведінку.

Він не бачив, як Мінхо заспокоював Хьонджина й уклав його спати щоб істерика не продовжувалась, попередньо до цього напоївши його заспокійливими, хлопцю самому було нервово від того де Фелікс, а він взяв і прийшов ніби нічого не було.

Такі вчинки неодноразово відбувались зі сторони Фелікса, він всіма можливими способами уникав Хьонджина, то затримається на роботі, то його просто нема в гуртожитку, то його знову десь носить, він не давав Хьонджину хоч на секунду розслабитися.

Хьонджину не солодко було, він себе із разу в раз накручував питаннями “Де Фелікс?” “А може в нього хтось з’явився?” “Чому він не хоче зі мною спілкуватися?”.

Якщо перший раз у Хьонджина сталася істерика, що Мінхо дав йому заспокійливі й уклав спати, то наступні рази Хьонджин міг себе заспокоїти.

Мінхо помічав його знервований стан, образливо за хлопця, що він і поговорити не може, і відштовхнути теж, а від поведінки Фелікса ставало бридко, таке враження, що він спеціально мучив Хьонджина.

Пройшов тиждень з мовчанки Фелікса, а він взагалі відчував себе добре: йому стали давати більше чайових на роботі, з колективом все складається, він почав відкладати гроші.

Що не скажеш про Хьонджина, у нього то все було гаразд, тільки один блондин зводив з розуму, він вже на хороше не сподівався, напружені взаємини не давали спокою.

Вони перестали сидіти разом і стояти в шерензі, блондин навіть не дивився в сторону брюнета, такі маленькі деталі били по-больному.

В один день, коли в хлопців збіглися вихідний Хьонджин тоді пішов по магазинах за продуктами, а його сусіди залишились у кімнаті на балконі.

Фелікс як завжди позвав “покурити” Мінхо, вони розмовляли про навчання, як складно вчитися з роботою, особливо коли тобі платять стипендію, страшно злетіти.(Мінхо на жаль, а може і на щастя не розуміє)

— Ти чому так пізно приходиш з роботи? – це питання від Мінхо трішки поставило в ніякове положення Фелікса, він замовк на декілька секунд щоб придумати відповідь.

— Затримують, дуже багато клієнтів в останній час.

— А зараз ти мені не бреши. – брюнет вдарив влучно, у блондина аж волосся дибки стало, поки він не відійшов від шоку він продовжив. — Тобі робота і цигарки важливіше за Хьонджина, скажи мені?! Ти його стан не бачиш? – Мінхо перевів дихання. — Ти ж казав, що ти його так кохаєш! Що, вже не кохаєш?

Фелікс дивився на друга очами як п’ять копійок, намагаючись переварити всю інформацію, той по звичці затягнув цигарку і від нервів стиснув її зубами, буквально через пару секунд він отримав потиличник що аж цигарка вилетіла з рота.

— Ти мене чуєш взагалі?! – цей крик роздався ехом у голові блондина, по потилиці пройшовся тупий біль від удару.

— Коротше, нічого не знаю, якщо ви сьогодні не поговорите як дорослі люди. – на останніх двох словах Мінхо зробив акцент. — То я не знаю що з вами зроблю, я піду на годину-дві щоб ви поговорили. – і брюнет дійсно вийшов із кімнати залишивши блондина сам на сам.

У Фелікса все знову пройшло перед очима, Мінхо дійсно мав рацію у своїх словах, хлопець поводив себе крайнє егоїстично по ставленню до Хьонджина, мучити мовчанням не найкраща тактика щоб розв’язувати проблеми, і не дуже доросла. Але хлопцю вдалося достукатися до друга, у його душі щось смикнуло, піднявши цигарку з підлоги він поклав її у коробку, аж курити перехотілося.

Хлопець розмірковував про слова друга, все що сказав Мінхо — жорстока правда, Фелікс не може так постійно тікати від Хьонджина залишаючи його на нервах, треба бути дорослішим і поговорити.

” — Я почну розмову сам.” – подумав хлопець, стиснувши рожеві губи.

Хьонджина довго чекати не прийшлося, він повернувся з невеликим пакетом продуктів, Фелікс відразу ж підбіг з питанням:

— Тобі допомогти? – у відповідь Хьонджин підозріло глянув, але кивнув.

Блондин взявся за їжу і розклав її, у пакеті були базові продукти по типу хліба, масла, сосиски, декілька макаронів(мівінка теж) і два питні йогурти, не густо, але це краще ніж сидіти голодним.

Хьонджин з недовірою дивився на Фелікса, поки той розкладав продукти.

— Хьонджин… – першим почав розмову блондин, брюнета як током вдарило, він повернув голову в сторону друга, нічого не відповівши.

— Я хочу з тобою поговорити, пішли чай зробимо, і поговоримо…

У брюнета аж дар мови відняло, але він кивнув і вони пішли разом робити чай. Зробивши його вони повернулись у кімнату на балкон і сіли на стіл.

— Нууу? – недовірливо протягнув Хьонджин, насупивши брова.

— Я б хотів поговорити з тобою про цю ситуацію, з цигарками… – Фелікс відвів погляд, бо відчував сором за свою поведінку. — І попросити вибачення за свою поведінку…

Хьонджин вдивлявся в кожну рису обличчя, як змінювались кути очей і губ друга.

— Я хотів з тобою теж поговорити про цю ситуацію…

У Фелікса з’явилась хоч якась надія в очах, а він навіть не здогадувався що Хьонджин намагався спіймати його весь тиждень.

Напруга між ними поступово пройшла, за теплим чаєм вони обговорили ту саму сварку без криків і дорікань, хлопці попросили вибачення за свої поведінки й зійшлися на тому, що Фелікс може палити, але не при Хьонджину.

— І все-таки як ти почав палити? Як давно? Батьки знають? – у брюнета було купа запитань, цей би потік міг продовжуватися ще якби його не перебили.

— Стій-стій, я тобі розкажу.

І Фелікса пробило на історію з підліткового віку, коли він жив в Австралії, там він почав палити з 15 років. А якщо чесно казати, у нього життя на Батьківщині було цікавим:

Постійні вечірки, випивка в ранньому віці, паління і ранні статеві стосунки (про ранній секс він вирішив змовчати).

Він неодноразово приходив п’яний додому, чим шокував батьків і сестер, дівчатам же приходилося декілька разів прикривати Фелікса, брехати що він нікуди не ходив, був вдома з ними, він не п’яний. На фоні таких яскравих приходів додому члени родини не думали що їх син і брат палить, їм би буйного хлопця заспокоїти який випив не мало.

Спогади з Австралії:

” — Я значить йому кажу: чуєш! А ти не…

— Лягай спати. – сестри несли п’яне тіло до його кімнати.”

Все ж таки, спогадів з Австралії залишилося багато, і коли Фелікс заявив про наміри вчитися в Кореї це і скидало з батьків тягар, а водночас виникало почуття сумніву чи поводитиме себе син пристойно.

Про його шкідливу звичку знає тепер лише Мінхо і Хьонджин.

— Я навіть подумати не міг що ти таким був, тебе від Корони розморило. – спантеличено висловився Хьонджин, на що Фелікс лише усміхнувся кутком губ.

— Ти б…Ну, не хотів би повернутися до такого життя знову?

— Якщо чесно, то ні, я б може зараз десь би й погуляв, туснув у клубі, але один разочок. – позіхнувши відповів Фелікс. — Ти так кажеш, ніби в тебе навіть першого поцілунку не було.

Хьонджин засоромився і розсміявся, через сміх говоривши. — Був!

Вони вдвоє засміялись, можна зробити висновок — їхня розмова пройшла вдало.

Далі вони займались своїми справами, навіть пішли разом готувати на кухню, приготувавши макарони з сосисками вони повернулись у кімнату, де вже був Мінхо, побачивши їхні веселі обличчя і тарілки з теплою стравою він все сам зрозумів, не марно він достукався до Фелікса.

Додати до улюблених