З практики пройшло два тижні, а це означає, що, по-перше прийдуть грошики, по-друге, почнуться канікули.
Практика пройшла дещо важко, іноді діставалося по 3 дитячі групи на день і це надзвичайно втомлювало, але за групу давали 100 вон. Сумарно майже всі отримали 2100 вон за заняття, це як стипендія в університеті, а якщо враховувати що декому гроші кидають батьки — то можна вважати, що студент живе на широку ногу.
У неділю, двадцять четвертого числа студенти видихнули, бо завтра довгоочікувані канікули й попереду Новий рік. А в Хьонджина вже куплений квиток додому.
День до від’їзду відчувався якимось особливим, для Хьонджина так точно, він не думав, що його сусіди стануть його друзями, а Фелікс…Неважливо, просто хороший хлопець, чи не так?
Він збирав речі у валізу, йому це хотілося і не хотілося робити водночас, з одного боку він засумував за сім’єю, з іншого сумуватиме за друзями.
— Що ви хочете на Новий рік? – спитав Хьонджин у друзів, поки сортував свої речі.
Це питання було складним, коли ти дорослішаєш то зазвичай ти вже нічого не хочеш, а якщо хочеш, то це відпочити та забитися в глухий кут, а в дитинстві все хочеться і щастя приносять цукерки та іграшки.
— Я хочу або якийсь догляд за своїм обличчям, або…Чашку. – така відповідь почулась від Фелікса.
— Мені б хотілося щось з котиками. – Мінхо завжди відрізнявся любов’ю до котів.
Хьонджин зазначив собі це в голові продовжуючи збирати речі, його потік думок перебив Фелікс:
— А ти що хочеш?
— Я? Я їду додому, це вже мій подарунок. – Хьонджин почекав декілька секунд, щоб подивитися на реакцію друзів, а потім сказав. — А якщо серйозно, то хочу всякої канцелярії, фломастери всякі, ручки якісь незвичайні…Ну таке.
Хлопець вже склав всі свої речі у валізу і підставив біля дверей, він не вірить, що завтра він візьме її знову та поїде додому, у гості.
Вечір відчувався важким для хлопця, він намагався якомога більше провести залишок часу з друзями, на завтра в нього вже заведений годинник на сьому ранку, а потяг приїде о дев’ятій.
Хьонджин хотів дуже спати, тому він перший пішов у ліжко, щоб встати зранку свіжим та повним енергії, хлопці теж довго часу не гаяли та заснули трішки пізніше.
На ранок годинник розбудив всіх, всі встали як підірвані, від такого звуку можна інфаркт заробити.
З’ївши по бутерброду і швидко зібравшись хлопці вийшли з гуртожитку, з дев’ятого поверху було дуже цікаво нести валізу повну речей.
Друзі допомогли Хьонджину донести таку тяжку коробку до першого поверху, далі всі вони втрьох сіли в таксі, щоб доїхати до вокзалу, у машині одногрупники якось не балакали, лише Фелікс та Хьонджина зиркали періодично на один одного.
Вийшовши із таксі перед ним став звичайний вокзал яким скористався Хьонджин коли приїхав сюди. Він був середнього розміру, дещо пошарпаний, а головне — не дуже дорогий, який супер комфорт і швидкий потяг не забезпечений, але можна і у звичайній плацкарті потерпіти.
Хьонджин обміняв електронний квиток на звичайний і очікував з друзями потяг.
У небі всі змішалося в міру масу, дув вітер який неприємно щипав щоки та сушив губи, від такого холоду хотілося швидше скрутитися в клубочок і зігрітися.
Перед від’їздом Фелікс аж сплакнув, таке враження, що Хьонджин не до батьків їде, а в іншу країну.
— Малий, ти чого плачеш?
— Ну ти їдеш, мені буде нудно без тебе. – Фелікс обійняв його міцно-міцно, нехотя відпускати.
— Не плач, а то я зараз плакатиму. – Хьонджин погладив по голові свого друга і тут же приїхав потяг.
На останній ноті вони всі обійнялись і Фелікс сказав “як приїдеш – напишеш!” Після чого двоє поїхали в гуртожиток.
Хлопців чекав той самий прохолодний гуртожиток, де дай Боже дадуть хоч трішки опалення, у кімнаті щільно закривалися вікна з балконом, щоб нікого не продуло.
Без Хьонджина перші години відчувались пустими.
— Мінхо…Ти ж казав, що поїдеш до бабусі на канікули, ти не поїдеш?
— Ні, бабуся захворіла.
— Аа…Зрозуміло, хай одужує.
Феліксу хоч тепер не так нудно буде, уявіть якби він залишився сам на сам?
До Нового року залишився тиждень, тому укутавшись у свої покривали вони проговорили список продуктів, які треба закупити на свято.
Хлопцям у цьому плані пощастило, їм заплатили за практику, а Феліксу пощастило вдвічі — йому іноді батьки щось докидають, тому вони можуть собі дозволити трішки більше.
З продуктами визначилися, Фелікс купує інгредієнти на крабовий і олів’є, а Мінхо на вінегрет і шубу, з напоями пізніше поговорять, скоріше за все це буде дитяче шампанське, або будь-яка водичка з газами.
Увечері Хьонджин відписав що нарешті він приїхав, друзі тепер спокійні.
Гуртожиток перед Новим роком майже став пустим, не дивлячись на дев’ять поверхів пів гуртожитку поїхало додому, а це значить вільний душ і вільна кухня.
Вночі Фелікс стояв на балконі запаливши цигарку, ніхто навіть не здогадувався, що такий хлопець, який все життя присвятив танцям і так здивовано дивився на пиво в руках сусідів візьме цигарку до рота, а він не палив із початку навчання в університеті, просто часу не було вибігти хоча б на перерві.
Тепер він на самоті зі своїми думками курить в сторону вікна.
Мінхо, на щастя, для Фелікса був бозна-де, ніхто не зробить зауваження що в кімнаті стало холодніше.
Докуривши цигарку він поклав недопалок у пачку, не любить він викидати таке з балкона.
Хлопець зайшов до кімнати не закривши вікно, він думав, що так можна залишити хоча б на п’ять хвилин, але почулося клацання дверей в кімнату, це був Мінхо який як тільки зайшов скривив обличчя від запаху, що доносився від Фелікса.
— Це шо?
Від такого питання у Фелікса серце пішло в п’ятки, а його руки нервово намагались сховати за спиною пачку цигарок.
— Аа…
— Чим смердить? – Мінхо все більше підходив до Фелікса і з кожним кроком відчувався цей гидотний запах від одягу сусіда, він ще заплющив очі, а коли Мінхо ледве не стояв перед носом той одне око розплющив і прошепотів.
— Я палю.
Обличчя Мінхо об’єднало в собі дві емоції: шок і відразу ж прийняття.
Хлопці якось самі завели розмову за історію паління блондина, як стало відомо, він палить ще з часів коли жив в Австралії, із батьків і сестер ніхто не знає, палінням хлопець займається нерегулярно і смак у цигарках у нього змінюється кожний місяць, два місяці він може палити дідівські цигарки, потім три місяці не палити, а потім знову запалити, тільки Мальборо червоні.
Таке відкриття здивувало Мінхо, але що він зробить, Фелікс доволі дорослий хлопець і він сам вирішує що робити.
— У тебе через це такий низький голос?
— Можливо.
Такий жарт розвеселив друзів, але блондин відразу ж серйозно подивився на брюнета.
— Тільки не кажи Хьонджину, що я палю, гаразд?
— Гаразд.
Обіцянка серйозна: не ляпати язиком, чи впорається з нею Мінхо?
З цієї розмови пройшов тиждень, а це означає, що сьогодні день Нового року.
Друзі одні з перших встали рано вранці й поперлися в супермаркет за продуктами на салати.
На вулиці йшов сильний сніг, це якось додавало шарму, але ледве не кожен ковзав по ньому.
— Ой блять! – це найчастіша фраза людей, які ледве не падали на цьому снігу, хлопці не виняток, вони сміялись з один одного.
У супермаркеті Мінхо і Фелікс взяли великий візок і пішли в різні відділи за продуктами.
Займались вони всім, але не вибором продуктів, вони катались на візочку, сміялись, знімали якісь смішні відео, кружечки Хьонджину, але явно не купівлею інгредієнтів, коли вже людей стало більше вони почали хоч щось купувати, а не бещкетувати.
Вони уважно обирали продукти, а з напоями вирішили що куплять дволітрову пепсі.
На касі вони стояли довго, авжеж, кожен хотів купити якомога раніше і більше продуктів, у них вийшло по великому пакету на кожного і з цими баулами вони направились у гуртожиток, намагаюсь знову не впасти.
У гуртожитку всі бігли з пакетами на свої поверхи та займати кухні, важко піднявшись до дев’ятого поверху вони сподівались що хоча б кухня буде вільна, на зло — ні, в їхній частині кухня вже була зайнята іншими студентами з поверху нижче.
— Чуєш, якщо вони такі нахабні, то чого ми не можемо піти на чужу кухню? – запитав Фелікс, в його голосі було чутно пропозицію піти на чужі кухні.
— А ти маєш рацію.
Дійсно, поки приготуєш, поки то, пройде весь день і вже буде дванадцята година.
Коли вони пішли в жіночу частину гуртожитку на кухню — їх відразу ж закидали ганчірками й вигнали з криками, на поверсі нижче зайнято, зробивши собі марафон по поверхах вони знайшли кухню на третьому поверсі, далеко, але діватися нікуди, хлопці почали швидко готувати салати.
Каструлі кипіли, кухня вся стала мокрою і приходилося провітрювати її декілька разів, бо у такій бані кружлялась голова. Незадоволені студенти фиркали на Мінхо і Фелікса, а вони своєю чергою раділи такій вдачі та у швидкому темпі готували улюблені страви.
Потихеньку приготувалися крабовий, олів’є, вінегрет і шуба, тільки ввечері вони закінчили з цими салатами і якомога скоріше вони забігли до себе в кімнату зачиняючись на ключ, ніби за цими салатами прийдуть.
На годиннику була лише восьма, до Нового року як до Києва рачки, Фелікс дістав пачку цигарок і глянув на Мінхо запрошуючи на балкон “покурити”. Він погодився і вони разом пішли.
На балконі Фелікс запалив цигарку і затягнувся, він паралельно переписувався з Хьонджином, щоб взнати як у нього справи.
Хьонджин теж во всю готувався до свята, він допомагав батькам тому нерегулярно відповідав.
Мінхо ж спостерігав за реакцією одногрупника, його губи піджались і куточки опустились, обличчя виявляло втому. Фелікс вимкнув телефон і тильною стороною долоні прикрив своє обличчя, сутужно видихаючи.
Хлопець закурив цигарку і на видиху видав неочікуване:
— Мені треба тобі дещо сказати.
Мінхо помітно занервував, він трішки втиснув голову в плечі.
Фелікс для хоробрості докурив цигарку і запалив нову.
— Мені здається, що мені подобається Хьонджин…
Мінхо не встиг оговтатися від новини, що наймолодший палить, тут друга новина як грім серед білого неба.
— Як ти це зрозумів?
— Ой, ну…З часів сесії.
Фелікс все в дрібницях розповів, що коли вони почали разом готувати танець то тоді щось відчув, він зробив акцент на спортивному тілі Хьонджина, а потім на характеристиці. Хлопець назвав його “відповідальним” “розумним” та “цікавим співбесідником”, Хьонджин тоді відкрився з нової сторони для Фелікса, тепер коли його об’єкт симпатії у батьків у того дах зносить.
— Ти розумієш, мені важко без нього, години без нього відчуваються пустими.
— Мг…Ти думаєш, що все може бути серйозно?
— Напевно, не знаю.
Мінхо не знав що відповісти, він абсолютно нормально ставиться до любові між людьми одної статі, але він не думав що така людина може бути поряд.
— Ця розмова залишається між нами, окей?
— Як скажеш.
Забагато за тиждень таких особистих розмов, де просять Мінхо мовчати. Хлопці повернулись до кімнати й сіли за столик, який раніше стояв на балконі, кожен насипав собі по салату і почав їсти, голодні студенти намагались розтягнути задоволення маленькими порціями, щоб до Нового року не з’їсти все.
До свята залишалося зовсім трішки, а деякі студенти на поверхи нижче влаштували вечірки, музика грала і чулися чужі голоси які наспівували пісні, а Мінхо з Феліксом вірно чекають відмітки дванадцятої години ночі, і вони її дочекалися! Цокаючись чашками в яких шипів свіжий напій вони привітали один одного.
А Феліксу прийшло повідомлення від Хьонджина, в якому написано:
” — З новим роком, я бажаю тобі від серця всього найкращого і щоб твої плани здійснювалися, манюня” він усміхнувся і відповів тим же. Мінхо ж помітив цю усмішку у всі тридцять два зуби, яку неможливо сховати.
— Як я за ним сумую…
— Через тиждень побачиш його, не психуй.
Новий рік пройшов в незвичній атмосфері для хлопців, вони сиділи в гуртожитку де на поверхи нижче влаштували вечірки які не переставали звучати до четвертої ранку, виспатися в ту ніч майже нікому не вдалося, але хоча б смачно поїли.
Фелікс прокинувся раніше за Мінхо і відразу ж пішов покурити на холодний балкон, який навіть розбудив першокурсника.
Крижаний вітер вдарив в обличчя хлопця, він з дев’ятого поверху роздивлявся сніжні вулички Сеула, ніби він хотів там щось знайти. Вулиці були пустими, ще з цією похмурою погодою склалося враження що наступив апокаліпсис.
Викуривши цигарку він згадав, що треба купити подарунок Хьонджину, він казав про якусь незвичайну канцелярію, але всі магазини сьогодні закрити.
— Та ну йоб вашу тарантайку. – роздратовано промовив Фелікс кладучи недокурок у пачку, він подивився на неї й помітив що цигарок все менше і менше, що засмучувало хлопця.
Тепер треба і цигарок купити.
Дочекавшись пробудження Мінхо Фелікс йому повідомив про подарунок Хьонджину, той погодився на таку авантюру і сказав дочекатися завтра, коли відчиняться хоч якісь магазини.
Наступного дня друзі пішли в канцелярський магазин за подарунком, вони довго обирали яку ручку, блокнотик, коректор подарувати одногрупнику, вони набрали достатньо канцелярії в один подарунковий пакетик, це буде презент від них двох. Залишилося лише дочекатися Хьонджина.
— Почекай, я цигарок куплю.
— Іди вже.
Фелікс не забув про найголовніше для себе, він без цього помре наступні дні.
— Слухай, як ти Хьонджину розкажеш що ти куриш? Ладно ти переді мною куриш на балконі, а далі?
— Не будемо про це, може розкажу, може ні. – хлопець сам не знав як розказати про це другові, він нікому про свою залежність не говорив окрім Мінхо, і то, якби він не помітив, навряд чи б він дізнався про це.
Через декілька днів хлопці дочекались дня коли приїде Хьонджин, це була неділя десята ранку. Друзі вже стояли на вокзалі з картонкою де написано ім’я “Хьонджин” щоб він міг їх скоріше знайти.
Старий потяг прибув, з вагона вирвався натовп які спішили якомога скоріше вийти з вокзалу, серед них був не виспаний Хьонджин який поглядом шукав своїх друзів.
— Хьонджиииин! – крикнули Мінхо і Фелікс, щоб привернути увагу друга, той підійшов зі своєю важкою валізою і його міцно-міцно обійняли.
Через обійми відчувалося як вони скучили за один одним, обмінявшись декількома словами вони сіли в таксі. У машині ж вони активно розмовляли, було щиро цікаво як вони всі провели канікули, на виході з машини хлопці взяли валізу Хьонджина щоб допомогти йому донести її до дев’ятого поверху, але вона була набагато важче ніж у минулий раз.
— Що ти там із собою взяв?! – обурилися друзі, Хьонджин у відповідь усміхнувся, там є що показати.
У кімнаті Хьонджин розбирав валізу, відповідь на питання чому вона така важка: його мама передала старі каструлі й сковорідку, щоб вони не користувалися чужими, пару тарілок і електронний чайник.
Якби хлопець не намагався вмовляти маму не класти це, вона все одно поклала, але скажемо по чесному — це корисні речі в гуртожитку.
На цьому сюрпризи не закінчились, Хьонджин витяг подарунки друзям, Мінхо він дав подарунковий пакет де було все що пов’язано з котами: наліпки, блокнотик, дармовис і шкарпетки, там навіть була смішна плюшева іграшка у формі котика, а Феліксу він подарував невеликий набір бюджетної, але якісної косметики, там містилась міцелярна вода, тонік і сироватка. У блондина аж очі загорілись, він міцно обійняв друга і подякував за подарунок. Фелікс не забув про сумісний сюрприз з Мінхо, тому вони дістали подарунковий пакет і віддали Хьонджину, там було купа канцелярії яку хотів хлопець, він усміхнувся широко і подякував друзям.
Життя в кімнаті заграло знову новими фарбами, особливо для Фелікса, він особливо радий появі свого об’єкта симпатії.
Вони всі мило спілкувались, цікавились як вони та що вони, але як тільки запитали про майбутнє Хьонджин повідомив:
— Мені прийдеться вийти на роботу…Батьки повідомили, що вони більше не даватимуть гроші.
Новина частково шокувала, але для Хьонджина це був дорослий крок знайти роботу і самостійно оплачувати своє проживання як мінімум, вже не рахуючи їжу і якісь цацки. Тому залишалося побажати лише вдачі хлопцю.
Пройшло два місяці як Хьонджин шукав хоч якусь роботу, частіше всього йому відмовляли через те що він студент, або спочатку казали “ми подумаємо над вашою пропозицією” а потім змінювали своє рішення “ви нам не підходите, ми не хочемо брати студента який не працюватиме на повну ставку” і тому подібне. Сьогодні він йде на чергову співбесіду з надією що його візьмуть.
— Я пішов! Не сумуйте. – викрикнув Хьонджин своїм друзям, виходячи з кімнати.
Фелікс з Мінхо побажали вдачі та залишились на самоті.
— Пішли покуримо.
— Пішли.
Хто б знав, що бездоганним товаришем на такі розмови стане саме Мінхо, хоча він не палить, просто стоїть поряд і розмовляє з другом.
Фелікс з кимось переписувався в телефоні курячи цигарку, його обличчя виражало явне незадоволення, він насупив брови й підтиснув сухі губи.
— Знаєш що?
— Що?
— Мене батьки перестануть гроші кидати.
Якщо чесно, це доволі справедливий крок від сім’ї, бо Фелікс підозрювано швидко витрачав гроші. Місяця не проходило, Фелікс вже писав “кинь гроші, будь ласка”.
Фелікс починає розуміти, що він у човні Хьонджина, йому може так само не щастити з роботою, не влаштувати заробітна плата і графік.
Докуривши цигарку Фелікс потер спинку носа, тепер перед ним стоїть така сама задача як і перед його другом: знайти роботу.
У кімнаті він почав розбирати всі можливі варіанти заробітку для студента, на думку приходили: консультант, бариста, офіціант, промоутер або підлизатися до когось з гуртожитку, щоб йому давали гроші за те що він прибереться, посидить з молодшими та подібне.
Що йому робило легше задачу, це те, що в центрі купа місць для роботи, від обригаловок до елітного закладу.
Ввечері Хьонджин прийшов щасливий у гуртожиток.
— Фелікс! Мінхо! – радісно вигукнув хлопець, заходячи в кімнату, сказати чесно його друзі злякались від такого галасу.
— Мене взяли на роботу! Консультантом! – після цього виникнув плескіт і свист, хлопці привітали радісного парубка, його хоч на якусь роботу взяли.
Хьонджина взяли консультантом в магазин бюджетного рівня косметики та побутової хімії де закупляються всі, він знаходиться недалеко, за бажанням можна три зупинки проїхати.
Його погодилися взяти як студента, його графік це вісім годин роботи, з чотирнадцятої до двадцять другої та в його обов’язки входить підбирати товар покупцям, виставляти товари на полиці та пробивати їх на касі.
А напевно найприємніше для Хьонджина — він професіонал в косметиці, він все ідеально підбере для кожного типу шкіру, волосся та порекомендує найкращу косметику, коротко кажучи, такий консультант на вагу золота.
Фелікс повідомив новину про те, що батьки йому перестали кидати гроші, Хьонджин подивився на нього розуміючим оком і запропонував.
— Слухай, ти не хочеш зі мною піти працювати?
— Та ні, я ж у косметиці не розбираюсь, мене запитають, а я тільки рот розкрию.
— Ну, ладно, подумай.
— Я подумаю.
Перед сном Фелікс глянув в інтернеті декілька вакансій і відгукнувся на них, він написав десятьом компаніям які начебто готові взяти на роботу студента.
Сподіваючись, що завтра буде хоч якась відповідь хлопець пішов спати.
На ранок він завжди пішов на пари, сказати чесно — вони здавалися нудними, забарвлення іноді додавали пари в залі де треба було танцювати, дякувати Богу, пар було дві-три, дуже рідко чотири.
Фелікс на останній парі от-от засне, як на його телефон прийшло декілька повідомлень:
” — Ми готові розглянути вас на роботу! Ви можете прийти на співбесіду о 14:30?”
І таких схожих повідомлень було три, у хлопця аж очі засвітились.
Він відписав роботодавцям і домовився на час зустрічі, сьогодні він піде на дві співбесіди, від перезбудження руки почали тремтіти та на пальцях йшла пульсація.
Після пар він пішов на першу співбесіду на роботу консультанта, тільки є один нюанс: він нічого не розуміє в косметиці…У нього на все життя була одна міцелярка і він періодично крав креми в сестер, єдине що в нього із косметики залишилося — це подарунок від Хьонджина.
Сам магазин знаходився неподалеку від центру міста, до нього можна було дійти за хвилин 25 повільною ходою.
Це був магазин декоративної косметики бюджетного і середнього рівня, Фелікс вже в кабінеті з роботодавцем проходив співбесіду.
Співбесіда була звичайною для всіх тих, хто хотів на роботу, ставились питання скільки вам років, яка у вас форма навчання, на яку ставку хочете працювати і так далі, але одне питання збило з пантелику.
— В яких брендах ви розбираєтесь?
— Еее…Діор.
— У нас нема такого бренду в магазині.
Від такої відповіді на “відчепись” Фелікс почервонів, та і сказати чесно хлопець не розбирається в Діорі, роботодавець видав звук “мг” і відклав папірці в сторону.
— Зрозуміло, ми вам передзвонимо, можете бути вільними.
— Дякую, до побачення.
— До побачення. – і хлопець поквапився на другу співбесіду.
Це вже була кав’ярня неподалеку від магазину, на співбесіді ставили такі ж самі питання, тільки замість косметики прозвучали питання:
— Ви мали досвід з кавомашиною? Ви працювали бариста?
— Ні…
На обличчі роботодавця було з’явилась неприємна гримаса, він сказав те саме.
— Ми вам передзвонимо, можете бути вільні.
Фелікс попрощався та пішов у сторону гуртожитку, на його обличчі намалювався сум, і так було зрозуміло що йому ніхто не перетелефонує.
Зайшовши у сирий і холодний гуртожиток хлопець зайшов до кімнати, там був Мінхо, але не було Хьонджина, це ще більше засмучувало парубка.
— Привіт, як там з роботою? – запитав Мінхо.
— Та й таке, мені не передзвонять сто відсотків, я нічого не вмію.
Мінхо вперше бачив такого зворушеного Фелікса, він запропонував щось разом приготувати, щоб було не так сумно.
Друзі пішли на кухню яка ледве не покривається льодом, там настільки було холодно що від одного перебування руки не рухались.
Хлопці висипали в гарячу воду макарони та декілька сосисок, просто, а головне що смачно!
Студенти стояли біля плити наче перед вічним вогнем, бо це був єдине джерело тепла, успішно приготувавши страву хлопці сіли їсти, тільки от апетиту у Фелікса не було, шлунок благав поїсти, а в горло навіть клятий шматок сосиски не ліз.
— Ти чого сумуєш?
— Я боюсь, що не знайду роботу.
— Знайдеш, Хьонджин же знайшов, і ти знайдеш. – його слова звучало впевнено і мали частка правди, пошуки хоч і тривали два місяці, але ж він знайшов роботу, це трішки заспокоїло хлопця й апетит у ньому прокинувся.
Здавалося, що це найсмачніша страва у світі, блондин з’їв свіжі макарони з сосисками швидше за всіх, ніби з голодного краю виліз.
Мінхо зрадів, що його другові стало легше, вечеря вдалася на славу, тому з набитими животами вони помили посуд і зайшли до своєї кімнати.
На годиннику була майже десята, як тільки Фелікс глянув на годинник йому знову стало сумно.
— Я сумую за Хьонджином…
— Ой господи, романтик ти наш.
Хьонджина всього-на-всього не було день, а Фелікс вже розкис, він не думав, що його симпатія набере такі оберти, з моменту Нового року вона не проходить.
— Лягай спати, твій Хьонджин нікуди не дінеться. – сказав Мінхо, накриваючись покривалом.
— Ні, я його почекаю.
— Ну чекай, а я спати.
Пошуки роботи тривав важкий для Фелікса місяць, вже встигла настати весна та в сирому гуртожитку хоч трішки стало тепліше.
Його не брали через ті самі причини що і в Хьонджина, “Ви студент, розумієте?” “Нам ваша кандидатура не підходить” “Ми не готові брати вас” і подібні фрази звучали раз у раз, ніби вони всі були записані на касету і вивчені всіма роботодавцями, від такого голова йшла колом і думки про те що він бідний студент з’їдали його.
Хьонджин от працює, отримує десять тисяч вон, на цацки авжеж не так вистачає, як раніше, але поїсти є точно, тим паче він чудом не злетів зі стипендії. Сам він витрачав на проживання в гуртожитку, їжу і засоби гігієни по типу зубної пасти, щіток і мила, про косметику прийшлося забути.
Він іноді ділився зі своєю їжею з Феліксом, бо той сумно їв зварену мівіну без нічого і ця картина викликала сум, він же щиро дякував за це, бо язик і шлунок явно вимагали чогось більш корисного і смачного.
Фелікс після пар знову готував собі мівіну, на цій до жаху холодній кухні неможливо було знаходитися, хлопець весь тремтів і рахував кожну секунду поки ця локшина приготується.
Поки він чекав на локшина він гортав сторінку з вакансіями, йому приглянулася яскрава вакансія де виділено “терміново шукаємо офіціанта/офіціантку в ресторан!”
Беручи гарячу тарілку з мівіною хлопець пішов до своєї кімнати розглядаючи телефон.
Відкривши вакансію в ній писалися вимоги:
” — Від 18 років.
— Знання англійської обов’язково.
— Зріст від 170 см.
— Приваблива зовнішність.
— Комунікабельність.”
Хлопець жував локшина і дещо з підозрою глянув на цю вакансію, по зарплаті написаної, що старт від восьми тисяч, але є змога рости.
” — А якщо…” – подумав хлопець і на свій страх і ризик відгукнувся на оголошення.
Поки він доїдав мівіну на його телефон майже відразу прийшло повідомлення про пропозицію провести співбесіду через годину, схоже, вони дійсно шукають офіціантів…
Він написав, що згоден прийти.
Цей заклад знаходиться самісінькому центрі міста і мав у собі два поверхи, Фелікс біля нього багато разів проходив і не звертав на нього уваги, сьогодні йому прийдеться піти туди на співбесіду.
Хлопець усередині розгубився, це був величезний ресторан у білих і золотих відтінках, людей у приміщенні було достатньо і всі їхні погляди були направлені на парубка.
— Добрий день, чим можу допомогти? – всю ситуацію врятувала юна офіціантка.
— Так…Ви можете мене провести до роботодавця?
Жінка відповіла згодою і повела хлопця на співбесіду, очі розбігались поки вони йшли, все так блищало і сліпило очі, все виглядало пристойно.
— Ось, я вас привела.
— Дякую. – хлопець зайшов до кімнати.
Перед ним встала світла кімната середнього розміру, там стояли меблі високої якості, декілька картин, видно, що тут проводився якісний ремонт. За столом сидів високий чоловік європейської й азійської зовнішності.
— Добрий день…
— Добрий, сідайте.
Співбесіда почалась, Фелікс, чесно кажучи, почував себе більш впевнено ніж на перших співбесідах, роботодавець ставив такі самі питання як інші, але ця співбесіда відрізнялась декількома питаннями по типу який рівень англійської має Фелікс, чи стресостійкий він, який у нього зріст та вага.
— Я бачу, що ви нам підходите, не хочете пройти один тест?
— Хочу.
— Тоді за мною.
Високий чоловік повів Фелікса до людей і відразу ж видав форму.
— Прийми замовлення і принеси його якомога швидше. – Фелікс водночас злякався і загорівся, це його відмінний шанс отримати роботу на рівному місці, він швидко переодягнувся. Форма представлена у вигляді білого фартуха, зверху вишита кишеня для блокнота та ручки, а на ній зображений логотип ресторану, форма сіла вона йому ідеально, тісно зав’язані мотузки чітко підкреслював лінію його талії, глянувши на себе він підморгнув і тут же побіг приймати замовлення за столиком.
— Добрий день, що бажаєте? – підійшовши до столика він приготував ручку, щоб записати замовлення.
Це були чоловік та жінка солідного статусу, вони озвучили свої замовлення як Пад Тай, Том Ям і курка в кисло-солодкому соусі. Фелікс у думках здивувався такому набору і навіть зголоднів, але вже був час бігти.
Він впевнено заскочив на кухню, всі погляди були направлені на нього, ніхто не очікував побачити нового хлопця у формі, він крикнув:
— Один Пад Тай і Том Ям, одна курка в кисло-солодкому соусі! – і наклеїв папірець до інших папірців із замовленнями.
Всі переглянулись і провели Фелікса поглядом, той же пішов приймати інші замовлення, він робив це настільки швидко, що власник приємно вразився.
Фелікс став перепочити, як роботодавець сказав:
— Чого стоїш? Бачиш там вільні столики? Прибери за людьми та протри. – вдихнувши в повні груди Фелікс побіг прибирати й протирати столики.
Хлопець настільки сильно хотів роботу що намагався робити її із всіх сил, він навіть сюди не працевлаштувався, а вже б’ється за місце. Руки все швидко хапали, а ноги несли на мийку, була б змога — він би носив підніс на голові.
Парубок прийняв і розніс достатньо замовлень, прибрав вже багато місць, він встав на те саме місце де йому видали форму, він важко дихав і згорнувся поставивши долоні на стегна.
— Тебе прийнято на роботу. – від почутих слів у Фелікса відкрилося друге дихання.
— Година твоєї роботи дорівнює сто вон, у кінці кожної зміни ти отримаєш сімсот вон, графік три на два, влаштовує?
— Так!
— Тоді я завтра чекаю тебе о третій годині дня на роботі. – Фелікс на радощах побіг знімати форму, його вже нічого не хвилювало, він нарешті знайшов роботу, цей факт давав відчуття легкості в області грудної клітини.
Фелікс розглядав себе в дзеркалі, він крутився перед ним доволі довго виражаючи гордість і радість, підморгнувши собі знову він вийшов із туалету, власник зупинив щасливого хлопця який от-от хотів піти.
— До речі, краще візьми форму із собою, бо якщо ти тут її залишиш, то можуть забрати.
— Угу, дякую.
Хлопець вже на крилах радості прилетів у гуртожиток, там як завжди був Мінхо.
Побачивши Фелікса з радісним обличчям і білим одягом на лікті Мінхо поставив очевидне запитання.
— Ти чого?
— Мене на роботу взяли!
— На роботу взяли?! Ким? – Мінхо охопило приємне здивування, Фелікс же сів ближче до друга, щоб розповісти все що відбулося за цей короткий час.
Фелікс розказав це швидко, на емоціях і радісно, такого перезбудженого хлопця давно не було, Мінхо ж щиро зрадів за свого друга, бо шукати роботу для нього було несолодко.
— Хьонджин зараз на роботу пішов?
— Так, буквально тільки що.
Хьонджину на роботі було чесно кажучи несолодко, оскільки він теж працював з людьми йому було складно, спілкуватися і бачити незнайомих людей кожен день це складно.
Він пробивав товар на касі, ставив продукти на полиці та іноді щось радив людям, якщо їм щось дійсно потрібно, оце як раз таки втомлювало найбільше, бо люди є різні, дехто виносив мозок, що помада не така, дехто казав, що порошок не той, людям було все не так, догодити ж було іноді надзвичайно складно.
Хьонджин кожен вечір приходив втомлений, йому хотілося лише поїсти та поспати, тому ніч він не витрачав на розмови з друзями й майже відразу ж лягав спати, іноді через це Фелікс відчував себе самотнім.
І один із сумних пунктів роботи Хьонджина — він не отримував так багато, дев’яносто вон погодинно, графік чотири на два, вісім годин праці.
Хьонджин прийшов як завжди ввечері, на його обличчі намальований сум і втома, він не дуже хотів розмовляти зі своїми сусідами по кімнаті.
Він сидів на ліжку і сховав обличчя в долоні, потім майже відразу взяв себе за голову.
— У тебе все нормально? – стурбовано запитав Фелікс, Мінхо теж під’єднався.
— Дай мені пігулку від голови, будь ласка… – Хьонджин це вимовив пошепки, у нього явно не було сил навіть на те, щоб розмовляти. Фелікс дістав дві пігулки від голови, а Мінхо дав стакан з водою.
Хлопець подякував і прийняв пігулки відразу, швидко ковтаючи прохолодну воду зі стакана.
Вода здавалася найсмачнішою річчю на цей момент, ніби від кожного ковтка додавались роки життя і сили.
Хьонджин витер долонею краплі води які стікали по підборіддю і знову схопився за голову опускаючи обличчя донизу, він не хотів, щоб його таким бачили.
— У тебе точно все гаразд? – Фелікс спитав схоже запитання, не дочекавшись відповіді хлопець почув схлипи.
— Я втомився, розумієш? – Хьонджин це вимовив невиразно, хлопці не відразу зрозуміли про що говорить їхній друг.
Брюнет подивився на друзів очима повних сліз, картинка розпливлася і він не бачив їхніх облич.
Він дихав дуже швидко та жадібно, ніби повітря не вистачало на землі, у голові з новою силою бився пульс і здавалося що вона от-от зірветься, Фелікс обережно поклав голову Хьонджина на свої стегна, хлопець ніжно гладив пальцем вологу щоку свого друга, як тут його прорвало.
Він слізно і невиразно казав про те, як він втомився, його голос готовий був перейти на крик, іноді він слів не міг знайти, щоб описати свої почуття, тільки сльози та здриги, настільки в нього емоції брали вверх над розумом. Фелікс продовжував лагідно гладити пальцем по щоці Хьонджина та іноді витирати його сльози, голос хлопця все ж таки охрип, він закричав поки вимовлявся.
Хьонджин перевернувся й обійняв Фелікса міцно до хрускоту кісток, сховавши обличчя в одяг друга, той не виявляв опір.
Брюнету стало моментально легше, окрім того, що він вимовився, поплакав, він обійняв свого найближчого друга, біля нього світ ніби здавався краще, трава зеленіше і в грудях з’являлося тепле біле світло, а голова швидко пройшла.
— Тобі легше?
— Так. – Хьонджин підійнявся і ще раз обійняв Фелікса, він вже не стримався і зробив те саме у відповідь.
Мінхо ж дивився на них вдвох у шоку, тільки що Хьонджин плакав і скаржився, як йому важко, як тут він вже обіймається зі своїм другом.
” — Як закохані, їй богу, ну один тут точно закоханий.” – подумав Мінхо і почухав потилицю.
Хьонджину стало набагато легше, він уже сміявся та усміхався, Фелікс же не відводив погляд і сам усміхався від того, що його об’єкту симпатію стало краще, він вдивлявся в його риси обличчя та іноді дивився на пухкі соковиті губи, які Хьонджин декілька разів лизнув.
Мінхо періодично зиркав на них, він помітив симпатію Фелікса, його усмішка та очі наповнені енергії видавали його.
” — Цікаво, що буде далі.” – подумав Мінхо і пішов на балкон, залишаючи цих двох.
Додати до улюблених