Подяка: Всім підписникам мого ТГК, друзям, колишній подрузі Христині. Фанфік не має нічого спільного з реальністю, взято зовнішність та ім’я айдолів. Початок написання фанфіка: 26.04.2024.
Дякую за те, що читаєте!
***
Джісон навчається на першому курсі в університеті. Літо минуло, треба починати жити по-новому. Нові друзі, нове місто, нове місце проживання. Найголовніший страх хлопця життя з незнайомцями в одній кімнаті.
***
Хан виходить із автобуса. Навіть не віриться – хлопець там, де мріяв бути завжди.
-Я У Сеулі! – щосили крикнув хлопець. Люди стали дивитися на нього косо, але яка йому різниця, коли його мрія нарешті здійснилася.
Маючи кілька тисяч в кишені, Джісон замовляє таксі. Сьогодні, м’яко кажучи, хлопець “багатий”.
-Ну що ж, Сеуле, зустрічайте нового творця вашої історії. – Здається собі в голові Джісон. Тихо підстрибуючи від щастя, хлопець іде до місця, де його забере машина, і з усмішкою до вух сідає до неї.
***
Віддавши частину свого бюджету водієві, хлопчик крокує до університету, з величезними валізами в руках. Хан підходить до реєстраційного столу, тримаючи у зубах свої документи. Нарешті, поставивши валізи на маленький диван, дає жінці на рецепції паспорт та всі пом’яті та непотрібні йому папери.
Хан Джисон, правильно? – Запитує в нього чорнявий азіатка. -Звичайно!
-Добре, гуртожиток у вас оплачено, ось ваш ключ.
-Дякую. -Джисон взявши, намагається розглянути на ключі номер кімнати, але це йому вдається не дуже, цифри стерті майже до кінця.
Через 10 довгих хвилин мук, хлопцеві таки вдається розглянути число 13, і знову взявши себе в руки, бере п’ятикілограмові сумки і тягнеться на 7 поверх.
-Ну чому не можна зробити ліфт?обурюючись, бурчить собі під ніс Джісон.
-Та я сам у шоці. -Чує такі слова Хан за спиною. Хлопець повертається назад, і бачить блондина схожого на цуценя.
-Оу, добрий день, чи не могли б ви мені допомогти?
-Звичайно, вам на який поверх потрібно? -Ввічливо запитує той.
– на 7, бажано.
-Ци означає ви зі мною на одному поверсі живете?
-Хех, думаю так!
-Чудово, а кімната?
-13. -Сказав Джісон.
-Ми з вами ще й в одній кімнаті живемо! – радісно проголосив незнайомець.
-О, це дуже прикольно!
-Ну що ж, ми вже прийшли, заходьте.
-Дякую!
Джісон заходить до кімнати, і бачить два двоповерхові ліжка. На одній із них уже лежить хлопець.
-Привіт!-радісно каже Джісон, побачивши ще одного сусіда.
-Привіт!
-Ну що ж , давайте знайомитись !- сказав блондин.
-Я Ян Чонін!- сказав хлопець на ліжку.
-Хан Джісон .
-Кім Синмін.
В кімнаті застигла довга пауза.
-Ну що, може замовимо щось поїсти? -сказав Джісон щоб перервати незручну тишу.
-Давайте.
Хан взяв телефон і замовив доставку сушів і кімчі з колою.
-Так, кур’єр приїде через двадцять хвилин.
-Трохи довго.-сказав Кім.
-Ех, які ви не терплячі!-сказав Чонін.
-Хех!
***
Двадцять хвилин, дзвінок в двері.
-Доброго..-Джісон відкрив двері, і побачив перед собою гарного хлопця з фіолетовим волоссям.
-І вам , ви ж замовляли їжу?
-Так…я!- Хан задивився як дитина на бажану іграшку, таке відчуття,наче в животі з’явилися метелики.
Хлопець почав діставати їжу з сумки, і раптом розлив колу.
-Ееей!
-В..вибачте, я просто перший день на роботі..
-І що мені тепер робити?
-Я можу за все заплатити, пробачте .
-Добре, не потрібно.
-Дякую, як я можу вам віддячити?
-Дай свій номер телефону.
Ось така частина вийшла, маленька, але маємо що маємо.
Додати до улюблених