2

Весь день Техьон тримався на власній гордості, сухій ненависті і чужій руці, яка не давала роздерти собі коліна. Тіло гуділо від таких навантажень і він сотню раз встиг пожаліти, що нічого вранці не поїв. Але йшов. Зціпив зуби і йшов уперед, не дозволяючи собі слабкості. Тільки не перед очима цих двох покидьків, що брели позаду.

 

У лісі темніло швидко. Чоловіки обернулись непомітно, так само непомітно переодягнулись у невідомо звідки взяте лахміття.

 

– Зупинимось тут, зимовий.

 

Чонгук кивнув. Вони пройшли критично мало, але стан Техьона продовжувати рух не дозволяв. Омега все частіше спотикався, важко дихав і заледве розбирав, що там у нього під ногами.

 

Вони вийшли на невелику галявину. Альфи пробубніли щось про полювання і зникли поміж густого, чорного листя. Техьону було байдуже. Він впав на вологу траву і швидко кліпав, намагаючись розслабитись.

 

Чонгук швидко зібрав кілька великих полін, між ними накидав купу сухої трави. Запалив сірник, і вже через хвилину на краю галявини горіло невелике багаття. Альфа дістав з рюкзака звичайний спальник і, розстеливши між деревом і вогнем, вказав на нього Техьону.

 

– Сідай сюди.

 

Техьон відкашлявся. Йому зовсім не хотілось рухатись, але…

 

– Мені треба в туалет, – голос від довгого мовчання і вчорашніх криків хрипів.

 

Альфа кивнув і попросив не відходити далеко.

 

Техьон зайшов у найближчі кущі, постійно оглядаючись, щоб не загубити вогонь. Обіцяно зробив свої справи і вже хотів було повернутись назад, але… Перед очима чорнів ліс. Густий, широкий. Якщо в такий втекти, можуть і не знайти. А там… Воля.

 

Він навіть не думав. Діяв скоріше на емоціях. Обережно пішов вперед, подалі від тепла вогнища. Постійно оглядався, прислухався. Адреналін додав сил.

 

Через сотню кроків ідея втечі перестала здаватись такою чудовою. Щільна темрява давила на голову, лякала невідомими звуками.

 

Омега повернувся, щоб подивитись на багаття, та його не було. Нічого не було. Абсолютна пітьма навколо і ні душі поряд.

 

У роті стало сухо. Груди дерло так невчасно збовтаним страхом.

 

Ідіот. Який же він ідіот.

 

Техьон навмання обрав сторону і молив всіх відомих богів, щоб напрямок був правильний. Йшов швидко, не розрахував сил. Спіткнувся об масивний, гіллястий корінь і полетів на землю, боляче вдарившись.

 

Ось так. Втік. Молодець, Техьон. Розуму тобі не бракує.

 

Омега сів, тихо прошипів, струшуючи з рук дрібну грязюку.

 

По всьому лісі ехом пронеслось тягуче вовче виття. Від такого кров у венах стигла, на шиї виступав піт. Знову страх, жах вужем поміж ребрами. Спроба піднятись на ноги, невдача – в темноті блиснули криваві очі. Людини, не вовка. Одного з альф.

 

– А щеня зубки вирішило показати, та? – чоловік йшов тихо, істинно хижаком. Говорив маслянисто, заманливо.

 

– Не підходь до мене, – Техьон спробував відповзти, але права нога не слухалась. Скоріш за все при падінні вивихнув. А альфа напирав, йшов напролом прямо до нього. Підхопив хлопця під пахви і різко смикнув угору, сильно приклавши спиною до дерева. Все повітря вибив.

 

– Не чіпай мене, – крізь зуби вирвалось шипіння, але альфі на це було очікувано байдуже. Що йому це щеня зробить?

 

– А то що? – чоловік, ні, звір, нахилився і провів носом по тремтячому підборідді, змушуючи задерти голову. Техьон стиснув зуби, щоб не закричати. Це погано, це все дуже, дуже погано. Гірше, ніж Чонгук і навіть вінчання.

 

– В мене є пара, – таке небажане зараз стало головним козирем. Закони дикі поважали, це він вже засвоїв.

 

Але альфа тільки хрипко розсміявся.

 

– Ти не мічений, а значить ніякої пари в тебе немає, тому краще не виривайся. Інакше, – він стиснув пальцями стегно, змушуючи Техьона заскиглити. – Мені прийдеться зробити тобі боляче.

 

Чужа долоня ковзнула вгору, задерла худі. Омега смикався, але його знову стряхнули і з силою вдавили у дерево. Поки під прикритими повіками хлюпотіли білі кола, альфа встиг просунути руку під футболку і облапати живіт. Від огиди до горла підійшла гіркота. Техьона нудило.

 

– Такий худий… – якось незрозуміло задумливо у даній ситуації проговорив альфа, торкаючись ребер. – І чим ти так зачіпив зимового, а, щеня?

 

Бордові очі зацікавлено блиснули, а пальці зачепили край штанів. Техьон забився в чужих руках, шипів і намагався кусатись. Зробити хоч щось. Від безсилля хотілось вити.

 

– Не чіпай мене, виблядок! – і байдуже, що крик між прикликати того, іншого. На віях щільною пеленою блистіли злі сльози.

 

– Та чого ти? Вночі ж під Чоном розважався. Я точно буду ніжніший, ніж той дикун, – пальці відтягнули  гумку штанів і ковзнули всередину, стиснули холодну шкіру стегна. Техьон готовий був благати, але…

 

Одна мить – і натиск чужого тіла пропав. Хвора нога підкосилась і омега знову опинився на землі. Він мазнув рукою по обличчю, стираючи сльози. Намагався зрозуміти, що сталось.

 

– Ще раз побачу тебе поряд з ним – горло перегризу, – у темряві сяйнуло срібло чужих очей і на Техьона осіло полегшення. Він тихо схлипнув, намагаючись розгледіти хоч щось. Навіть під залишковою дією блокаторів свідомість вдарило крижаною хвилею люті. Такої чіткої і сильної, що омега мимоволі заскавулів, гублячись у нових відчуттях. Всередині щось смикнулось, змушуючи вже його самого втиснутись в дерево і опустити голову.

 

Почувся шурхіт кроків і щупальця чужої сили поповзли геть, залишаючи свідомість у легкому тумані.

 

– Ей, – його підборіддя зачепили шершаві пальці і Техьон слухняно підняв голову. Очі відводив. Сил не було дивитись.

 

– Ти в нормі?

 

Омега хрипко фиркнув і відвернувся, скидаючи пальці з власної шкіри. Не треба йому чужого хвилювання. Взагалі нічого не треба. Він кілька разів шумно видихнув, глибоко вдихнув, заповнюючи легені чистою, нічною прохолодою. Підтягнув штани, поправив худі і, опираючись на простягнуту руку, встав. Нога нила, але наче нічого критичного з нею не сталось.

 

Оглянувся. Крім сірих очей навпроти нікого не було. Залишалось тільки здогадуватись, куди подівся другий альфа. Хоча ні. Йому байдуже. Нехай хоч зігниє в цьому лісі.

 

– Пішли.

 

На фізичний або хоча б моральний опір сил не було зовсім. Якщо Чонгук захоче – він натисне. І це буде куди неприємніше, ніж просто слухняно йти поруч.

 

Окей, здається нога все таки не в найкращому стані. Техьон шкутильгав за альфою, вдивлявся у темряву перед собою, щоб не загубити чужу спину. Ледве чутно шипів, коли не надто вдало вставав на ногу, але допомоги не просив. Хай вдавляться.

 

До галявини вони дійшли досить швидко. Там окрім слабенького вогню, самотнього, мініатюрного казанка і розстеленого спальника, нічого не було. І нікого.

 

Техьон опустився на землю. Знявши чобіт і теплу шкарпетку, критично оглянув ногу. Навколо кісточки яскравим фіолетом наливався синець, тому скоріш за все це таки вивих. Якби з ним був вовк, відновлення зайняло б не більше години. А так…

 

– Можу вправити, – Чонгук сидів навпроти, прямо на сирій землі, і щось розмірено помішував у казанку.

 

– Якщо заросте так, буде погано. А це «погано» навіть при тому, що вовк у тебе подавлений, наступить не пізніше завтрашнього ранку. Якщо ти не зможеш йти, я піду сам.

 

Техьон підняв голову і втупився у альфу, вражаючись такій паршивій маніпуляції. Насправді той був правий, але невидимі гидкі дотики все ще горіли на шкірі і отримувати нові не хотілось.

 

– Вони повернуться?

 

Чонгук знизив плечима і витягнув гілку, смачно її облизавши.

 

– Не думаю.

 

Посиділи ще кілька хвилин у тиші, розбавленій слабким потріскуванням вогню. Від казанка затягнуло чимось смаженим і Техьон знову відчув, наскільки насправді проголодався. Але мовчав, з-під опущених на чоло кучерів розглядав занятого приготуванням їжі альфу.

 

Це виглядало дивно. У місті стереотипи намагались давити, але навряд чи хоч один альфа в його оточенні ось так спокійно буде сидіти і помішувати вечерю, коли буквально у двох кроках відпочиває втомлений, але цілком дієспроможний омега.

 

– Чому ти робиш це? – за роздумами Техьон не встиг прикусити язика. Чонгук зацікавлено вигнув брову.

 

– Що?

 

Техьон фиркнув, відкинувшись на руки. А що йому втрачати? Його за добу заледве не вбили, хотіли зґвалтувати. Обвінчали з абсолютно чужим альфою, поставили якусь-там недомітку і змусили йти через ліс у незрозумілому напрямку.

 

Він заслужив хоч трохи роз’яснень.

 

– Все це, – омега невизначено махнув рукою, але був певен – Чонгук чудово розуміє, про що йде мова.

 

Тим не менше альфа знову нахмурився і схилив голову до плеча.

 

– Ну навряд чи тобі для чогось знадобилась зовсім безтолкова пара типу мене, – не те, щоб говорити про себе щось таке було найприємнішим заняттям, але хоча б правдивим.

 

– Та і раб з мене такий собі. Я слабкий і вовк мій теж, – Техьон розгублено знизив плечима, присуваючись ближче до багаття. Починав замерзати. Нога набряклою колодою лежала в небезпечній близькості до вогню, але поки сильно не хвилювала.

 

– Скажімо так – мені це не подобається, – досить завуальовано. Але Техьон, якщо вже відчув можливість вивідати побільше інформації, вмів чіпатись п’явкою.

 

– Що саме?

 

Альфа скривився.

 

– Ритуали.

 

– Вінчання?

 

Чонгук гілкою підчепив казанок і відсунув від вогню. Потім абсолютно спокійно тримаючи його долонями, помішав їжу. Техьон про себе підмітив вивідати і цю дивність.

 

– Так. Але не зовсім. Більше те, що вони продовжують викрадати омег.

 

Техьон неочікувано навіть для себе посміхнувся. Альфа на це ніяк не зреагував. Він продовжував щось розглядати в казані, періодично принюхуючись.

 

– Що смішного? – Техьон від такого тону знітився. Ніяково кашлянув.

 

– Ти ж зі мною зараз те саме робиш.

 

Чонгук відсунув казан і сперся на коліна. Підняв очі.

 

– Я тебе відпущу. Тільки доберемося на мою територію, там ти відпочинеш. Тоді поверну тебе назад у місто.

 

Техьон сів, випрямив спину. Недовірливо примружився.

 

– Чому не зараз?

 

Йому або здалось, або кінчики губ Чонгука справді смикнулись, приховуючи усмішку.

 

– Ти вільний йти, якщо хочеш. Але вже ж намагався.

 

Техьон прикрив очі та відвернувся. Його не можна було засуджувати за спробу втечі, але тепер, в міру додаткової інформації, це здавалося дурницею. Звідки ж йому було знати? І зараз… Варто вірити?

 

– Чому ти мені цього вчора не сказав? – хоч якась спроба захистити власну гордість.

 

Чонгук підтягнув до себе рюкзак, витягнув дві тарілки.

 

– У місті вовки слабкі, а тут чують значно краще, ніж ти думаєш.

 

Техьон кивнув, признаючи його правоту. У місті вовки рідко обертались, надаючи перевагу життю лише з людськими почуттями і у людському тілі. Відповідно всі вовчі привілеї з часом просто гасились.

 

Чонгук розкинув їжу по тарілках і протягнув омезі. Це знову була каша, але Техьон з’їв все до останньої крихти. Він би навіть вилизав тарілку, та виховання не дозволяло. Альфа зібрав посуд і пішов мити. Вернувся з повним казанком води і якимись травами. В тишині заварив чай. Вони сіли один навпроти одного, розділені вогнем.

 

– То чому ти опинився у тому крузі? – розмову знову почав Техьон. Боса стопа все ще лежала біля вогню і вже досить сильно нагрілась, але хлопець не наважувався нею рухати.

 

Чонгук насупився, але його плечі і поза видавали абсолютний спокій. Він відсьорбнув чай і кілька секунд потримавши його у роті, ковтнув.

 

– Тому що прийшла моя черга знайти собі пару. А за загальними законами всіх диких це повинно було статись саме так.

 

– Як це – так? У бійці? І що це взагалі за дурнувате рішення – дати омезі ніж? Хіба був хоч один мізерний шанс, що я переможу когось з вас? – запізніле обурення накрило хвилею. Можливо, це просто наслідки перевтоми. Або, може, атмосфера така. Для всіляких вдавано-відвертих розмов.

 

– Насправді омеги в нас не менш умілі у бійках, ніж альфи, – Чонгук виловив пальцем листочок і викинув прямо у вогонь.

 

– Але я ж то міський. В нас так не прийнято.

 

– Добре. Я не розумію цього закону, – чесно признався альфа, зовсім не соромлячись свого невігластва.

 

– Тоді чому приймаєш у всьому цьому участь? – знову сипав питаннями Техьон. Чонгук видихнув, скоріш за все картаючи себе за рішення врятувати конкретно цю людину. У якої, виявляється, язик без кісток.

 

– Тому що такі правила. Якщо я їх не дотримуватимусь, на мою стаю нападуть.

 

Техьон все-таки підтягнув травмовану ногу до себе і обережно обмацав припухлість. Йому не хотілось признавати правдивість слів альфи, але, схоже, Чонгук в цьому добре розбирався. Біль стих, вже не так тривожив, але нога виглядала погано. Альфа більше своєї допомоги не пропонував, даючи вирішити все самому травмованому.

 

Техьон адекватно, вже на більш-менш чисту голову, обдумав свої попередні рішення і підняв голову, зустрічаючи погляд Чонгука. Насмішливий такий. Ніби знав, що омега зараз збирався сказати.

 

Або, може, то Техьон собі придумав.

 

– Поможи мені з ногою.

 

Чонгук навіть не поворухнувся. Задумливо закусив губу, і тільки зараз омега помітив крупні передні зуби. Білі і здорові.

 

– Це наказ?

 

– Будь ласка, – натяк зрозумів правильно. Чонгук зітхнув, відклав горня в сторону і, піднявшись, одним махом переступив багаття. Опустився колінами на землю і обережно перехопив чужу ногу, потягнув на себе. Хто б знав, стільки сил вартувало Техьону не смикнутись і не зарядити цьому недо-лікарю хворою ногою у щелепу.

 

– Я б міг трохи полегшити цю всю ситуацію, але ти все ще під блокаторами, тому нічого не відчуєш. Буде боляче.

 

Техьон прикрив очі і зціпив зуби, руками стиснувши край худі. Йому подобалось, що Чонгук чесно попередив, але від цього приємнішою ситуація не стала.

 

В рот тикнули якоюсь тканиною. Техьон розплющив очі, здивовано оглянув простягнутий шкіряний ремінь.

 

– Щоб язик не відкусив. Хоча… – Чонгук усміхнувся самими кінчиками губ і Техьон якось і про ногу забув. Усмішка, навіть така крихітна, альфу прикрашала.

 

– Ну?

 

Техьон привідкрив рот і зімкнув зуби на шкірі. Знову прикрив очі.

 

– Один… – омега напружився, під повіками замиготіли різнокольорові мушки.

 

– Два… – і найнеприємніший звук, що супроводжувався не менш гучним сопінням. Чонгук задоволено хмикнув, ще раз оглянув ногу і натягнув на стопу шкарпетку.

 

Техьон всі ці кілька секунд ловив відголоски болю і намагався прийти до тями. Коли останні ноти вилились у прохолодне повітря швидкими видихами, він відкрив очі і перевів мутний погляд на сидячого на попередньому місці альфу. Ремінь впав на землю, весь перемазаний слиною.

 

– Дякую? – голос звучав хрипко. Чонгук лише кивнув і продовжив спостерігати за дрібними іскорками вогню.

 

– Лягай спати. Нам завтра треба багато пройти, – це прозвучало дружньою порадою. Техьон завовтузився, натягуючи на голову глибокий капюшон. Ліг на жорстку землю, прикриту спальником, постарався максимально в нього загорнутись. Підставив під голову руку і подивився на альфу. Чонгук чужий погляд на собі точно відчував, але свій від глибини вогню не відривав. Так і дивились – Техьон на Чонгука, Чонгук – на багаття. Дивились, поки омега не прикрив важкі повіки і не провалився в глибокий, міцний сон.

 

Перед тим тихо буркнувши своє ім’я. Вже не побачивши, як чужі губи розтягнулись в іскристій посмішці.

***

 

Ранок зустрів Техьона дзвінким співом птахів і вологою роси прямо на обличчі. Він сонно кліпав, все ще відчуваючи в’язку втому у всьому тілі. Прохолодна свіжість збадьорила і змусила остаточно прокинутись. Мерзлякувато здригнувшись, Техьон сів. Оглянувся.

 

Галявина пустувала. Про недавню присутність тут альфи говорило хіба що невелике вогнище, жваво потріскуюче у ранішньому тумані. Омега сильніше закутався у чужий одяг і підтягнув спальник поближче до вогню. Протягнув долоні.

 

– Добрий ранок.

 

Техьон підняв голову і голосно гикнув.

 

– Це що? – він скривився, оглядаючи мертву тушку… кролика?

 

Альфа не оцінив. Вже встиг підготувати м’ясо, щоб не травмувати делікатну психіку міського хлопця. Спокійно причепив кролика до товстої гілки і, закріпивши, підсунув до вогню.

 

– Ти що… Вбив його? – голос після сну хрипкий і змочений гидливістю. Техьон м’ясо їв, але це було настільки рідкісним явищем, що вже якось забулось.

 

– Ти взагалі вовк? Чи комаха якась? – губи Чонгука затремтіли, ніби він ось-ось збирався посміхнутись. Не посміхнувся.

 

Техьон фиркнув, підтягнувши коліна до грудей.

 

– Але вони ж такі милі… І пухнасті… – пробубнив, невпевнено розглядаючи рожеве м’ясо.

 

– А ти такий голодний. Тому тут або ти, або вони, – безапеляційно відрізав альфа, всідаючись прямо на траву. Йому, ймовірно, мокро, але зазіхати на свій спальник Чонгук не спішив.

 

– Де твоя територія? Далеко? – Техьон швидко перевів тему, подумки вимолюючи прощення у тваринки.

 

– Десь день ходьби, – Чонгук повернув кролика. – Як  нога?

 

Техьон скосив очі на ногу. Припідняв і легенько повернув.

 

– Болить, – невдоволено заключив, нарікаючи на власну дурість. Але хто б не спробував втекти у такій ситуації? Робити це вночі, звичайно, досить по-дурному. А ще більш ідіотсько думати, що від диких взагалі можна втекти. Був би з ним вовк…

 

Техьон прислухався до себе. Він так давно не відчував звіра, що вже й не пам’ятав, як це. Але зараз, у лісі, коли поряд справжній перевертень, а у сумці не валяються блокатори, всередині чомусь розливалось фантомне відчуття самотності. У місті такого не буває. У місті всі такі. Звірів ховають, намагаються від них позбутись всіма доступними методами.

 

Можливо, це не наймудріше рішення розвинутого світу. Можливо, якби з ним вчора був вовк, йому би вдалось втекти.

 

– Тоді нам скоріше за все прийдеться і сьогодні заночувати у лісі.

 

Техьон присоромлено опустив очі, але не те щоб йому справді намагались дорікнути.

 

Біля десяти хвилин вони просиділи мовчки. Омега розглядав ліс навколо, а Чонгук спостерігав за майже готовим м’ясом. Коли воно посвітліло і покрилось золотавою скоринкою, альфа дістав із рюкзака трави, щедро обсипав ними сніданок. Спокійно перехопив пальцями гілку, спокійно розділив очевидно гарячу тушку на двох.

 

– Не пече? – добре, довго мовчати Техьон не вмів. І без того майже тиждень не говорив. А зараз вроді як… Можна?

 

– Я зимовий. У нас, ем… Внутрішній холод? – не зовсім впевнено і зовсім незрозуміло.

 

– Але ти теплий, – а Техьон хотів зрозуміти.

 

– Мені важко пояснити. Я не особливо розуміюсь на фізіології, там якась штука з температурою і рецепторами. Просто не пече, – Чонгук протягнув йому тарілку з акуратними, чистими шматками світлого м’яса. Омега кілька секунд вивчав страву. Закрив очі і сунув кролика в рот.

 

Гаряче, трохи жорстко, але в таких умовах – майже ідеально.

 

– Смачно, – признав чесно. Техьон взагалі чесний, а ще може зовсім трохи дурний. Сидить собі посеред лісу з абсолютно незнайомою людиною, і його це навіть не хвилює.

 

Не дурний. Довірливий дуже.

 

В альфи знову затремтіли губи, але посмішка у черговий раз не з’явилась.

 

Вони їли у комфортній тиші. Ситий і задоволений, Техьон зовсім розслабився. Відкинувся на спальник і ліниво слідкував за альфою. Чонгук вимив посуд, поставив його сохнути. Знову дістав трави.

 

– Чому ти не кажеш готувати мені?

 

Чонгук відліпив погляд від вогню і схилив голову в мовчазливій цікавості.

 

– Ну, я ж омега. У цих, – Техьон махнув рукою, маючи на увазі селище, з якого вони пішли. – Все робили омеги. Та і в місті, якщо чесно…

 

Чонгук знизив плечима. Пасмо, що вибилось із хвоста, підстрибнуло смішною пружинкою.

 

Техьон тільки зараз помітив, що волосся в альфи не просто світле – чисто біле, наче сніг. А очі, вночі срібні, зараз були цілком собі звичні, карі. У самого омеги в ті часи, коли з вовком все було нормально, звірині райдужки прокльовувались виключно при вібраціях емоційного фону. Як це працює у диких – без поняття.

 

– Пари, яка б допомагала у побуті, в мене немає. А просити чужих якось ніяково. Є руки – от і роблю.

 

Омега тепло посміхнувся, приємно вражений такими простими, але дуже глибокими насправді словами. Як би вони не тягнулись до прогресу, ситуація залишалась такою ж. У містах заледве знайдеться кілька альф, які дійсно вважають омег рівними собі. Решта – точна копія дикунів. Трохи хіба інтелігентніших. Тому так, Техьон приємно вражений.

 

– У тебе гарна посмішка.

 

Тепер Техьон зніяковілий. Щоки ледве відчутно потепліли і він поспіхом повернувся у сторону лісу. Йому і раніше робили компліменти, але чути їх зараз чомусь… Дивно.

 

– Неможна таке так просто говорити, – пробубнів під ніс.

 

– Чому? – альфа здавався розгубленим.

 

– Тому що… – Техьон, власне, теж. Так бог його знає, чому.

 

– Це надто ніяково. І інтимно.

 

Що в простому компліменті інтимного, Техьон сам не знав. Але це перше, що спало на думку.

 

– Чому ж? Я просто озвучив факт. Ти ж дійсно гарний, – на останньому слові голос альфи дещо зтишився. Він кашлянув і відвернувся, оглядаючи ще сонний ліс. А Техьон поспішив приховати незручність доброю насмішкою.

 

– То чого тоді відвернувся?

 

Щоки альфи залив рум’янець, яскравий і напевне теплий.

 

– Я ліс оглядаю.

 

Техьон закивав мовляв так, вірю звісно, але всередині все розцвіло весною. Якщо цього альфу так легко засоромити, то не такий він вже й страшний.

 

– Розкажи мені, що означає зимовий, – Техьон розкинувся на спальнику і все ще задоволено жмурився. Чонгук повернувся до нього лицем. Рум’янця на щоках ніби й не було.

 

– Нашу територію.

 

– А де ваша територія? – боже, з цього альфи кожне слово треба витягувати. Техьон завовтузився, влаштовуючись зручніше. Взяв простягнуте горня ароматного чаю. Глибоко вдихнув. Суміш запахів неймовірна і омега залишив собі в голові нотатку випросити у Чонгука трохи цих трав. Таких у місті не знайдеш.

 

Зараз Техьон почував себе прекрасно. Ліс сяяв чистими променями ранішнього сонця, пестив слух приємним співом птахів і тихим шелестом листя. Нічна пітьма зникла, поступаючись новому дню. Разом з нею зникла тривога. Дикі залишились далеко позаду, а поруч з Чонгуком Техьон почував себе як мінімум у безпеці. Вітряна свідомість вирішила розцінювати ситуацію не інакше, як насичену емоціями пригоду. А пригоди омега любив. Тому вирішив отримати від цієї максимум.

 

– Ми живемо біля гір. Там сніг цілий рік, зими суворі і… – Чонгук почухав потилицю, розтріпавши волосся ще більше. – У наших вовків шерсть зовсім біла.

 

– Ніколи не бачив білого вовка, – чесно признався омега, зовсім не сподіваючись на те, що альфа зараз йому продемонструє свого звіра. Не прогадав. Чонгук дійсно не збирався нічого показувати. Витягнув ноги і спокійно пив чай.

 

– Побачиш, коли доберемось.

 

Вони мовчали кілька хвилин. Чонгук розглядав пташок на деревах і зовсім не відчував дискомфорту від тиші. А у Техьона язик чухався від кількості питань. Йому все це нове, невідоме, а тому неймовірно цікаве. Вже забув і про університет, у якому взагалі-то навчання скоро почнеться. І про друзів, і навіть про тата.

 

– Що там на поляні була за традиція? Що в ідеалі я мав би зробити?

 

Чонгук видихнув.

 

– У будь-якому випадку повинна пролитись кров, я тоді не збрехав. В ідеалі? – альфа хмикнув і ковтнув чай, змочуючи горло. – В ідеалі ти дійсно мав битись. Якщо б вдалось мене зачіпити – сам би вибирав, йти зі мною чи чекати наступного. Відшив би мене – тоді в круг виступив би наступний по списку альфа.

 

– Звідки список?

 

Чонгук скривився.

 

– Ти ж бачив, що у кожного з нас були якісь рани. До того, як на галявину приводять омегу, альфи б’ються між собою. Це довго і важко, але таким чином вибудовується черга. Альфи втомлюються, тому в омег справді з’являється шанс виграти.

 

Техьон кивнув. А потім насмішкувато вишкірився.

 

– Значить, ти найсильніший?

 

– Значить, мені повезло, – Чонгук не виглядав ніяково, хоча питання цілком підходило під опис легкого флірту. Не те, щоб Техьон справді хотів цього, але…

 

– Мені продовжувати?

 

Омега активно закивав.

 

– Все зазвичай продовжується до конкретного моменту. Якщо омезі вдається поранити кожного альфу – він виходить переможцем і може або вибрати собі пару, або взагалі відмовитись від вінчання. Хоча на моїй пам’яті схожого не траплялось, – Чонгук знизив плечима. – І скоріш за все не трапиться по очевидних причинах. Якщо ж омега програє, тоді слово за альфою. Згоден вінчатись – церемонія. Не згоден – у круг заходить новий.

 

– Чому омег крадуть?

 

Чонгук зітхнув.

 

– Традиція. Вважається, що якщо викрасти омегу, якого вовк знайде за запахом, тоді союз буде міцним, а потомство – сильним.

 

Техьон відклав горня, потираючи теплі долоні.

 

– Ми ж всі на блокаторах були. Ти що, відчуваєш мене?

 

Чонгук кілька секунд жував губу, розглядаючи власні пальці. Потім підняв очі.

 

– Ні, не відчуваю. І вони теж не відчували. Раніше було інакше. Альфи шукали істинних за запахом. І зрозуміло, чого такі союзи були міцними. Природа підбирала найбільш підходящих один одному. А зараз… Зараз це просто дурнувата традиція, яка ламає долі і психіку людей.

 

Техьон все ще не розумів.

 

– Тобто вони просто крадуть людей?

 

– Ага, – Чонгук кивнув.

 

– І змушують омегу битись незалежно від того, хто саме його знайшов?

 

– Так.

 

– І ви вірите в істинність?

 

– Звичайно.

 

Техьон поблажливо посміхнувся. Ніби з дитиною говорить.

 

– Справді? Хіба вона існує?

 

Чонгук відірвався від чаю і розтягнув губи у чомусь дуже схожому на усмішку. Зовсім не щиру.

 

– Існує. Тільки і лісові, і ви також про це забули. Лісові бавляться у мисливців, їх це під’юджує і веселить. У містах ви давите звірів, тому просто фізично не можете відшукати наречену пару. А у нас це відбувається… Трохи інакше. Я не кажу, що у мене в стаї всі істинні, звичайно ні. Але таких пар багато, справді багато.

 

Питань з’являлось все більше.

 

– Чому ти у це віриш?

 

Чонгук перевів погляд на свої ноги.

 

– Я вірю у природу. Вважаю, що вона на всіх рівнях життя створила істинність. Якщо віддалитись від романтичних або психологічних поглядів на це все, то такі пари просто ідеально гармоніюють для того, щоб продовжити рід у найкращому вигляді. Найсильніше і найбільш пристосоване потомство. У звірів це працює на сухих інстинктах. У людей додаються всілякі заморочки.

 

Техьон відклав чай на землю.

 

– Тобто пари, які у місті – погані?

 

– Ні, звичайно ні, – Чонгук похитав головою. – Немає поганих або хороших. Головне, щоб людям було комфортно один з одним. Просто я точно знаю – у випадку з істинними у тебе не виникає сумнівів, що от ця людина – твоя. Більше того, мені добре відомо, що життя наречених завжди зіштовхує. Їхня справа – помітити це або проігнорувати. Тому я думаю, що якщо б у містах люди почали випускати звірів, вони б здивувались, скільки насправді сімей побудували істинні.

 

– У тебе навіть нікого немає. Чому такий впевнений?

 

Чонгук мовчить майже хвилину. Дивиться прямо в очі, про щось думає. Техьону від цього погляду якось незатишно. Він мне спальник, знову хапає горня, лише б чимось зайняти руки. Чай майже вистиг, значить часу на розмови залишилось не так багато.

 

– Це легко зрозуміти. Треба просто захотіти, – альфа піднімається і обтрушує штани.

 

– Нам час.

 

– Але ти так і не пояснив! – Техьон зовсім сміліє. Йому ж дійсно цікаво. Так, в місті до цього всього ставляться простіше, але який омега з дитинства не мріяв про таку магічну істинність? А раптом існує? Раптом йому вдасться відшукати того самого?

 

Чонгук фиркає, натягуючи взуття. Виливає залишки чаю у вогнище. Вогонь невдоволено шипить, намагається боротись, але міцна підошва чобота не залишає жодного шансу.

 

– Нам треба йти.

 

– Але… – Техьон теж встає.

 

– Нам справді час йти. Обговоримо це пізніше, – альфа ховає очі, але Техьон встигає помітити в них дивне мерехтіння. У Чонгука з істинністю зв’язана якась історія, і тепер про це хочеться дізнатись ще більше. Але омега не напирає. Покірно натягає на все ще ниючу ногу чобіт і починає збиратись.

 

Вони заходять у ліс через кілька хвилин. Чонгук поправив рюкзак, втягнув носом повітря, точніше визначаючи, куди їм йти. Техьон повертів ногою, зважуючи свої шанси на швидку ходьбу. Наче не критично.

 

Альфа йшов попереду. Техьон плівся слідом, розглядаючи навколишні дерева. Листовий ліс зовсім скоро змінився чистою хвоєю. У повітрі відчутно тягнуло прохолодою.

 

Омега прислухався до себе. Кликав свого вовка, намагався достукатись до його свідомості, але звір все ще дрімав. Техьону від цього ставало зовсім сумно. Йому хотілось, вперше за багато років, щоб замість рук-ніг – міцні лапи, щоб ніс міг втягнути цей свіжий аромат і розібрати у ньому сотню інших. Щоб гнучке тіло широкими стрибками розпушувало землю і відчуло ось це. Волю.

 

Вовку у місті зовсім погано. І Техьону, який виріс у селищі, теж насправді. Їх давило бетоном, забивало ніс смогом. Замість чистих галявин, широких озер у доступі були лише спеціально відгороджені парки – бідні на дерева, повні міського сміття. Після свіжих полів, затіненого лісу біля самого селища місто видавалось золотою, але кліткою. Повною можливостей для реалізації людини і в’язницею для волелюбного звіра.

 

Перші кілька років Техьон щиро намагався. Кожен тиждень довгих три години їхав до тата у селище. Вечорами ходив у найближчий парк. Навіть вдома, у маленькі квартирі, випускав вовка хоча б на кілька годин.

 

Потім стало складніше. Вже не було стільки часу на прогулянки, не було можливості їздити на вихідні у рідні місця. Звір все частіше відмовлявся бігати. Лягав на траву і просто спостерігав. Шерсть перестала здорово сяяти, лапи швидко втомлюватись. Ніс не міг вловити навіть найзвичніші аромати.

 

І Техьону… Йому треба було зробити вибір. Такий ж, який робило багато знайомих. Заради мрії, не просто так. Тільки звідки їм, народженим у цій клітці, знати, як боляче кожен день присипляти свого вовка? Не мати можливості злитись з ним, стати знову одним цілим?

 

І зараз, чемно крокуючи за альфою у такому місці, Техьон би багато віддав, щоб перевернутись. Його вовк, його омега був би щасливим. Вперше за багато часу.

 

Від важких роздумів відірвав Чонгук.

 

– Тобі не холодно?

 

Техьон прислухався до себе. Худі, штани і чоботи непогано гріли, але пальці вже ледве згинались. Як тільки не помітив?

 

Омега видихнув. Біля лиця розвіялась невелика хмара пари.

 

– Хіба що у долоні, але це не страшно.

 

Чонгук скосив очі на його руки, вже заховані у широкі кишені. Кашлянув.

 

– Ми вже майже на кордоні. Але через деякий час будемо знову влаштовуватись на ніч.

 

Техьон кивнув. А що йому ще залишалось робити?

 

Йти у повному мовчанні – це назагал непогано. Можна багато чого обдумати. Тільки от думати Техьон більше не хотів. Не тоді, коли вовк все ще спав. Про інше зовсім не думалось, а тому омега вчепився за те, про що хотів запитати ще вчора.

 

– Чонгук.

 

Альфа моментально повернувся, оглянув ліс. Навколо темніло і глибину його очей розмивало сріблястим пилом.

 

– Можна спитати?

 

Попереду почувся тихий сміх.

 

– А якщо відмовлю, ти не запитаєш?

 

Техьон опустив очі. Альфу його питання цілком очевидно могли вже дістати. Чонгук не складав враження надто відкритої людини.

 

Але Техьон все одно запитав.

 

– Звідки у тебе рюкзак? І одяг? Вони ж… Нормальні.

 

– Ну, єдине що нас від вас відрізняє – це бажання жити у гармонії з самими собою і природою.

 

– Це означає…

 

– Це означає те, що я сказав. Ми не печерні люди, Техьон. Тобі не повезло потрапити до лісових – вони прогрес заперечують. Але не ми.

 

Техьон зупинився і оглянув чужу спину. Придивився. На Чонгуку цього разу були дещо поношені, але цілком звичайні джинси і темне худі. З загальної картини вибивались хіба що чоботи.

 

Хлопець стиснув руки у кишенях і пробіг трохи вперед, доганяючи альфу.

 

– То ви живете, як ми? Є інтернет? – Техьон усміхнувся, бажаючи підколоти. Не зі зла, просто розбавити атмосферу. Чонгук хмикнув і кивнув.

 

– Звичайно. І телефони є, і всяка різна техніка. І навіть кілька фанатів к-попу.

 

Техьон вигнув брови. Справді?

 

– Ти скоро сам все побачиш, – Чонгук зупинився і оглянувся. – А зараз нам варто зупинитись. Холодає.

 

Техьон сильного перепаду температури не відчув, про що поспішив повідомити.

 

– Ми просто йшли. Ще відчуєш. І краще у цей момент бути біля вогню.

 

Сперечатись омега не став. Вони ще деякий час йшли, перш ніж альфа кивнув у сторону темних кущів.

 

– Будемо ночувати там.

 

Де це «там», Техьон зрозумів через кілька хвилин. За широкими гілками сосен височіла гора з невеликим, темних заглибленням. Печерою.

 

Всередині було сухо і смерділо прілим листям. Омега не розумів, чим це місце краще за будь-яку галявину під відкритим небом, але не заперечував. Цю територію Чонгук знав краще, тому мало що там.

 

Вони спільними зусиллями розклали спальник, витягнули казанок.

 

– Я піду по дрова. Сподіваюсь, – у темряві сяйнуло чисте срібло. Техьон здригнувся.

 

– Цього разу без пригод, так?

 

Омега поспішив завірити, що так, втікати він більше не збирається. Чонгук пішов, а Техьон всівся на спальник. Стягнув чобіт, перевірив ногу. Набряк спав, болю не було. М’язи після цілого дня ходьби приємно тягнуло. Вже через кілька хвилин Техьон зрозумів, про що говорив альфа. Морозяне повітря, таке незвичне на сході весни, повільно пробиралось під худі, холодило спину і босі стопи. Не рятували ні шкарпетки, ні навіть капюшон, натягнутий до самого носу. Хлопець підтягнув до себе краї спальника і накинув його на спину. Справді холодно.

 

Зі сторони лісу почувся шурхіт і у темряві з’явились сірі очі. Чонгук мовчки кинув на землю свою ношу. Мовчки витягнув із загальної купи кілька гілок якоїсь хвойної рослини і, відсунувши Техьона, застелив ними землю. Розвів багаття.

 

Розмовляти не хотілось. Техьон слідкував за кожним рухом альфи, підсунувшись поближче до вогню. Крутився, намагаючись відігріти всі сторони змерзлого тіла. Не дуже успішно.

 

Чонгуку холод був ні до чого. Він спокійно промив у крижаній воді кашу, прилаштував казанок. Дістав з рюкзака посуд. Сів прямо на землю і широко зівнув, прикривши очі. В оранжевому світлі вогню блиснули білі ікла.

 

Техьон здригнувся. Він не боявся Чонгука, не боявся зі вчорашньої ночі. Але спокійно дивитись на ось такий вияв звіра все рівно якось не по собі. У місті альфи зточували ікла, а в омег вони назагал були не надто помітні. Техьон ковзнув язиком по власним зубам. Нічого особливого.

 

– Холодно?

 

Техьон розсіяно кивнув. Альфа нахмурився.

 

– Погано. Зараз поїси. Стане краще.

 

Техьон кивнув знову, піднявся.

 

– Мені потрібно в туалет, – відповів на запитання у чужому погляді, не відчуваючи ніякої ніяковості. Єдине, що є доброго у місті – стираються ось такі межі. Хоча цілком ймовірно, що і у членів стаї їх немає.

 

– Піти з тобою?

 

Техьон заперечно хитнув головою, натягуючи чобіт. Шкіра встигла охолонути і зараз навіть крізь товсті шкарпетки затягувало колючим морозом.

 

Омега далеко від печери не відходив. Намагався не упустити мерехтливі відблиски вогню. Скривився, натягуючи штани. Він не купався цілу вічність і зараз точно продав би абсолютно все за теплий душ. Волосся, як гніздо, а вже про запах немає чого казати.

 

У печеру повернувся швидко. У лісі холодно і сухо – за ті кілька хвилин, поки був назовні, встиг зовсім змерзнути.

 

Знову сів на спальник, миттєво себе ним вкриваючи. Вогнище зовсім крихітне, але Техьон тішився і цьому. Дякуючи гілкам від землі було не так холодно, але все рівно неприємно.

 

Йому мовчки сунули в руки кашу і так, після їжі справді стало трохи тепліше. Розніжений і ситий, Техьон тільки зараз відчув, як сильно втомився. Повіки ставали все важчими.

 

– Лягай спати.

 

Техьон припідняв голову і смішно нахмурився, фізично відчуваючи, який холодний у нього ніс. Пальці, що стискали спальник, відчувались дерев’яними. Холодно. Дійсно холодно.

 

У будь-якій іншій ситуації він би такого не попросив. Але зараз…

 

– Ти не міг би лягти зі мною? Дуже холодно… – голос наситився втомою і серед потріскування гілок був ледь чутним. Чонгук здихнув, відклавши пусту тарілку в сторону. Мочити руки не хотілось, і альфа нахмурився розуміючи, як важко завтра буде віддирати залишки пізньої вечері. Перевів погляд на омегу. Техьон зовсім сонний, тремтить, кутається у спальник і ховає лице у зігнутих колінах.

 

– Звичайно.

 

Чонгук піднявся, підкинув у вогонь ще трохи дрів, залив посуд водою, що залишилась і присів, щоб розплутати сонний клубок. Техьон вже зовсім не розбирав, що відбувається. Не противився, коли альфа ліг поряд і притягнув його до себе. Бездумно ткнувся носом у широкий комір худі. Чуже тіло майже гаряче і хлопець задоволено притиснувся сильніше.

 

Вже засинаючи відчув, як його з головою накрили спальником. Як обережно обняли і щось шепотіли прямо у волосся. А ще навкруги витав приємний, заспокійливий запах трав.

Додати до улюблених