твоя душа десь по той бік від скла
давно втонула у бездонній калюжі,
а навкруги лиш суцільна імла
та обпікаюча шкіру зимова стужа.
у мріях, далеко від тих всіх страждань,
що пожирають, ніби дементори, душу,
ведем танок під дощем вірувань –
всю ніч, аж доки додому йти мушу.
глибокий погляд темно-синіх очей
став враз пустим, як покинута склянка,
може від наших безсонних ночей,
а може то твою душу закрила фіранка.
Додати до улюблених