Наставав ранок а Тигролапка вже оббігала трохи не весь ліс з вранішнім патрулем.
Новачка повільно доїдала зяблика сподіваючись пізніше провалитись в прохолодне мохове гніздечко.
Над табором Вогняного Клану, птахи вже співали нітрохи не лякаючись хижих котів що жили унизу. Гілки дерев повільно погойдувались на вітру. Вдалині поблискувала річка.
Тигролапка запхнула в себе рештки сніданку, і вже збиралась піти відпочити як почула що її кличуть.
— Тигролапко, ходи сюди. – це був її виховник Землешторм. Він сидів біля печерки Вогнезірки разом з провідницею і до цього моменту про щось сперечався з нею.
Новачка побігла до них й з цікавістю поглянула на виховника й одночасно намагаючись стежити за Вогнезіркою.
— Сьогодні ти разом зі мною, Грізнодумкою та Хмарострибом підемо до Прудкозора.
— Це провідник якогось клану? – не розуміючи спитала Тигролапка.
Їй відповіла провідниця.
— Так, він з Льодового. – поморщилась руда воячка.
— Всі подробиці ми розкажемо пізніше – додав Землешторм. – а зараз сходи до Хуртовини й візьми трав подорожуючих, до Льодового Клану далеко.
Тигрова новачка кивнула й побігла до кубла медикішки. Хуртовина жила в невеликій улоговині де акуратно під кущем малини були складені трави. Сама ж кішка спала на відкритому повітрі. Хуртовина була яскраво-білою граційною, з пронизливими смарагдовими очима.
Тигролапка пішла до медикиці біля якої уже стояли двоє вояків.
– Не думаю що це гарна ідея брати з собою новачку – почула киця слова Хмаростриба. – Я б зрозумів якщо Громолапа, але Тигролапку? Їй всього-то…
Його монолог обірвала Грізнодумка:
– Землешторм знає що робить. Він воєвода а вона його новачка.
Тигролапка підійшла до Хуртовини.
– Мені потрібні трави подорожуючих – несміливо попросила новачка.
– Так, ось, бери люба – медикішка показала на згорток з травами. – з’їж це.
Трави подорожуючих пахли дивно але приємно. Тигрова кішечка взяла у рота трохи. Скривилась. Смак був… Жахливий. Але уголос це Тигролапка не сказала.
“Смак це нічого. Потерплю” – вирішила новачка й з гордим виглядом доїла трави.
Тим часом її вже чекали Грізнодумка з Хмарострибом та Землештормом. Воєвода зразу перейшов до справи:
– Біля озера Білих Лілій знайдено запахи ввояків Льодового Клану. Це доволі далеко від їхнього кордону що водночас підозріло і дивно. Нааша задача мирно поговорити з Прудкозором на цю тему. Бійки бути не повинно, – він подивився на Тигролапку, – і вести себе треба ввічливо.
– Як ці мишомізкі волоцюги посміли зайти на нашу територію?! – вигукнула запальна Грізнодумка.
– Спокійніше, ми ще нічого не знаємо. – відповів їй Землешторм, – ходімо.
Воєвода направився до виходу з табору. За ним поспішила невдовлена воячка. Хмаростриб та Тигролапка були позаду.
Вийшловши у ліс тигрова новачка окунулась у цілий вир запахів і звуків: десь шкреблась миша, було відчутно аромати квітів але крізь це пробивався гидкий сморід.
– Що це? – спитала Тигролапка про запах.
– Не знаю – чесно відповів Землешторм й принюхався.
Хмаростриб побіг вперед і щось побачивши завмер.
– Тут хтось недавно їв. Фу! Це ніби хтось з Льодового Клану, але водночас і якийсь самітник.
Всі підійшли до нього.
Під кущем лежали залишки сойки і все довкола смерділо.
– Йдемо швидко до Льодового Клану. Треба з цим розібратись – пробурмотів бурий воєвода – що за чортівня тут твориться!
***
Підійшовши до луків на кордоні з Льодовим Кланом, патруль зупинився. Тигролапка оглянулась. На території Льодового Клану була велика рівнина а на тій її стороні були гори. Як знала новачка: льодові коти були неймовірно сильними й витривалими що дозволяло цьому клану жити й полювати в горах. Вони були трохи підступними й дуже підозрілими.
– Почекаймо тут на патруль – запропонував Землешторм й усівся чекати. Грізнодумка щось там пробуркотіла й теж опустилась на м’яку траву.
Через деякий час коти почули тупотіння лап. Мить, і біля них виринув сірий кіт і темно-сіра воячка. За ними показались невелика сіра киця зі смугами та маленький плямистий котик з сильними лапами.
«Це напевно новаки» – здогадалась Тигролапка.
– Землешторме? – спитав перший вояк звузивши очі.
Вогняний воєвода піднявся. Він підняв голову.
– Вітаю Річкохвосте, нам потрібно до Прудкозора.
– Навіщо? – холодно спитала темно-сіра воячка блиснувши жовтими очима.
Землешторм і оком не змигнув.
– Ми знайшли запахи льодових вояків на своїй території, та рештки їжі.
– Клянуся, ніхто з наших котів не заходив і тим паче не полював на угіддях Вогняного Клану – відповів йому Річкохвіст. – але якщо вам так потрібно до нашого провідника… Ми проведемо вас.
– Дякую, – кивнув воєвода Вогняного Клану й обернувся до патруля – за мною.
Тигролапка піднялась разом з Хмарострибом та Грізнодумкою. Остання злісно дивилась на ворожих вояків.
До тигрової новачки підбігли льодові новаки. Тигролапка з цікавістю їх розгладала.
Сіра, смугаста кицька була набагато старше вогняної і не спішила говорити, а ось інший плямистий котик гордо підняв голову й споглядав тигрову новачку.
– Ти з Вогняного Клану? – спитав він – Я Ягуаролап, а це Лунолапка.
Мовчазна киця кинула похмурий погляд в сторону плямистого сокланівця.
– Я Тигролапка – просто відповіла тигрова.
Ягуаролап усміхнувся.
– Зрозуміло чого тебе так назвали…
– Лунолапко! Ягуаролапе! Йдіть сюди – крикнула темно-сіра воячка.
– Ой, це Морозосмуга – прошепотів плямистий новак і чимдуж побіг до кішки. Лунолапка пішла за ним.
А Тигролапка замислилась про льодових новаків:
«Як цікаво. Цього Ягуаролапа теж звуть як одного з кланів Великих Котів» – киця усміхнулась.
Тим часом вони наближались до гір. Повіяв холодний вітер. Льодові вояки впевнено пробирались через траву. Вогняним котам відкрився дивовижний, гірський краєвид. Видно було що це територія Льодового Клану.
Додати до улюблених