一 Як думаєш, цього разу зілля подіє?
Анна закотила очі та відсторонено мугикнула. Це вже третя спроба її тітки зварити зілля, щоб у її колишнього коханця не вставав член. Таке воно відьомство у XXI столітті. Не те щоб тітка Марта була геть нікудишня відьма, що не може зварганити таке просте зілля 一 просто її царина лікування та чистка, а не прокльони чи щось в такому дусі, попри те, що вона найменує себе відьмою.
一 Анно, погоротай книгу прокльонів, може справа в тім, що ми читали не той прокльон, що треба.
一 Скільки можна говорити, звертайся до мене “Аню”.
一 Цить!
Якогось дива тітка вважає, що ім’я-паліндром племінниці має впливати на її відьмацькі здібності і звертатись до неї потрібно винятково повною формою.
Анна почала гортати пожовклі від часу сторінки, ліниво шукаючи якийсь підходящий прокльон:
一 Тут є прокльон-відворот.
一 Та нащо він мені треба,— пробубніла Марта. — Все одно Олег від мене вже пішов.
一 Боже, навіть не віриться, що ти хочеш проклясти чоловіка на ім’я Олег, — закотила очі Аня.
Чесно кажучи, їй вже остогидло робити вигляд бурної діяльності і вдавати, що вона не знає, який прокльон підійде. Справа в тім, що тітка Марта вчила лише зцілювати, а прокльонів — ні, бо вважала, що практикування чорної магії може накликати біду. Але Аню це не зупиняло і вона потайки все ж досліджувала чорну магію, але палитись перед тіткою не варто.
一 Твоя мама колись проклинала твого батька за те, що забрав замість тебе чужу дитину з садочку і, здається, це був прокльон з третього розділу. Пошукай там ліпше.
Аня скривилась від згадки батьків — вони загинули, коли їй було 4, тому вона майже не пам’ятала їх і чути про них не бажала. Через це вона й не думала сказати, що справа не зовсім у прокльоні, а в зіллі: замість квашеної квітки папороті треба додавати мариновану, але буде-як-буде. Має ж Марта колись здатись.
一 Та ну його в баню! Гап-тьфу! — зненацька крикнула тітка. — Щоб я ще раз повелась на простолюдина. Ні, закрутити роман там із знахарем чи, на крайній випадок, чорнокнижником, а оце полізла в нетрі і відцапала якогось гітариста!
一 Марто, та заспокойся вже,— від крику в племінниці розболілась голова. — Давай ліпше поїдемо на виклик, одна жінка підозрює, що підчепила домовика. Вона не з бідних і щедро нам заплатить.
一 Ади на неї, навіть не приховує, що заради грошей хочеш чистку зробити. Наше ремесло — благородне! І гроші то не головне. Ти не маєш бути такою меркантильною.
Аня з-під лоба глянула на тітку. Минулого разу, коли їм заплатили подвійну ціну за те, що вилікували чоловіка від вурдалацтва, Марта ледь з штанів не вистрибувала, така була рада. От чому вона така вимоглива? Хіба погано — прагнути заробітку?
***
— Взяла звіробій?
— Взяла.
— А стружки заліза?
— Взяла.
— Чистотіл?
— Та я все взяла, скільки можна.
По дорозі до пункту призначення Марта встигла погиркатись з Анною, бо та забула почистити ритуальні ножі, хоча раніше вони домовились, що це відповідальність тітки. Тож доки вони доїхали до будинку замовників, тітка вирішила влаштувати перевірку, чи, часом, не забула Анна ще щось взяти чи зробити.
Будинок виглядав справді по багатому: він виглядав доволі готично, складався з двох поверхів, які були оббиті деревом, пофарбованим у темно зелений колір, а до дверей простяглась стежечка з пожовклого листя з дерев, що височіли біля будівлі.
一 Таке відчуття, що тут живуть чорні відьми, 一 випалила Марта. 一 Не доведи Господь цей будинок колись їм належав, тоді не здивована, що там завівся домовик. Треба якось вивідати без відома власниці, Марії, хто в ньому жив до цього, бо моя чуйка вказує на чорну відьму.
Анна лиш змучено видихнула. Скільки вона вивчала чорну магію, жодного разу не підчепила ні домовика, ні покутника, ні годуванця. Таке упереджена ставлення до чорної магії, чесно кажучи, трішки розчаровувало дівчину.
Не встигли вони дійти до сходинок, як двері відчинила висока жінка з білявим волоссям з приємною зовнішністю:
一 Вітаю! Це я вам телефонувала щодо нашої проблеми. Дуже дякую, що приїхали, ми вас так чекали.
一 Добрий вечір! Це моя племінниця Анна, вона моя асистентка та теж непогано справляється з роботою. Думаю, можна зайти в будинок і просканувати його на наявність домовика, 一 тиснучи руку Марії, сказала Марта.
一 Так, звісно.
Зайшовши в будинок, Анна відразу відчула чиюсь присутність, проте точно не змогла збагнути та класифікувати сутність. Тітка дістала один з ритуальних ножів, обтерла його звіробоєм та почала водити по стінам.
一 Як давно почали пропадати речі і які зникли?, 一 спитала Марта.
一 Десь зо два тижні тому зникли прапрабабусині сорочки, яким є добра сотня років.
Марта, ховаючи ножа, авторитетно сказала:
一 Немає тут домовика. Навіть натяку на білу магію немає. Це швидше щезун чи явида. Перший біс спричиняє хвороби, а другий любить ховатись та робити всілякі пакості.
一 Але ж зникнення сорочки… ви впевнені? 一 засумнівалась Марія.
一 Ці біси теж можуть красти речі, особливо останній. Ви не перша, хто викликає нас, бо думає, що має домовика, а в результаті ми чистимо дім від біса. Нам треба провести ритуал, аби остаточно класифікувати сутність і тоді ми можемо її позбутись. На жаль, ми трохи попсуємо ваш паркет, але це ж заради благого діла.
Раптово у приміщенні пропало світло. Анна відчула мороз, що прокрався їй під шкіру. Це не було схоже на щезуна, а тим паче на явиду.
一 Пѣснь, 一 прошепотіла Аня, стискаючи лезо ритуального ножа так, що кров скрапувала на підлогу.
Дівчина побачила перед собою дуже високий образ жінки, яка не мала обличчя. Її довгі руки тяжіли до землі, а біла сукня обривками заплуталась між ногами. Це була далеко не щезун чи явида, це була Мара 一 чорний дух темноти, хвороби та смерті. Вона почала швидко наближатись до відьми, не торкаючись ногами підлоги.
一 Ити!, 一 скрикнула Анна.
Дух враз зник перед лицем дівчини. У той ж момент з’явилось світло. Аня підняла очі до тітки. Її вираз обличчя не віщував нічого хорошого. Вона потягнула племінницю за руку до іншої кімнати та випалила:
一 Якого біса ти користувалась чорною магією!? Де ти цього навчилась? Ти розумієш, що могла постраждати? Поглянь на свою руку, вона вся у крові!
一 Марто, я сама навчилась. Чорна магія не така вже й погана, просто треба навчитись нею користуватись. Взагалі, коли ми лікували того чоловіка від вурдалацтва, я теж послуговувалась чорною магією.
一 Не вірю своїм вухам!
一 Марто, я така, якою я є. Я 一 чорна відьма.
З сусідньої кімнати донісся крик. Дівчата одразу ж кинулись на звук і побачили, як Мара простягала свої пазурі до Марії. Марта вскочила перед духом та кинула в нього металеві стружки, та Мара тільки ще більше розізлилась та кинула тітку об стіну. Анна не могла просто стояти осторонь. Вона знов дістала ритуальний ніж, провела ним по руці, а кров’ю скропила підлогу під ногами духа.
一 Оумрѣи! 一 сказала Анна, кинувши ножа прямісінько в Мару. Дух почав кричати в агонії та розмахувати руками. Зрештою він розчинився в повітрі і ніж впав на підлогу. Відьма поринула до тітки, яка лежала, схопившись за голову, з якої струменіла кров. Племінниця взяла чистотіл, приклала до ран та сказала “лѣчись”. Рани миттєво почали загоюватись.
一 Дякую, 一 прошепотіла Марта, стиснувши руку Ані.
***
Як виявилось, бабуся Марії була чорною відьмою і частенько контактувала з духами, але наклала слабкий захист на Мару, яка через 20 років звільнилась з пут. Жінка щиро подякувала відьмам за рятунок та заплатила з надбавкою. По поверненню додому, Марта вибачилась перед племінницею:
一 Пробач, Анно. Я подумати не могла, що чорна магія може так допомогти і бути корисною. Поміркувавши, я дійшла висновку, що непогано було б підівчити дещо з чорної магії! 一 усміхнулась тітка.
一 Що ж, спершу тобі на майбутнє Марто: для того зілля треба було використовувати мариновану квітку папоротті, а не квашенку, 一 з приязню сказала Анна.
Дівчата розсміялись та обійнялись. Хто знав, що чорна магія може так гарно вплинути на стосунки?
Додати до улюблених