Чуя звичайний студент, який підробляє у квітковому магазині у свої вільні від навчання години. За весь час, що він там провів, юнак бачив різних людей. Дуже різних, повірте. Він бачив вічно поспішаючих, яскравих, радісних, нетерплячих, спокійних, задумливих осіб. Були й нещасні , розчаровані життям, ранені своїм горем люди. Квітковий магазин і справді може зібрати в собі усіх за один раз, і це буде нормально.
Так одного, достатньо дощового та похмурого дня, Чуя зустрів загадкового незнайомця.
Рудий як завжди щось крутив за прилавком, розставляв на полички нові вазочки та горшечки, поки двері крамниці не відчиняються. Покупець проходить одразу в глиб прилавку, тому Чуя не встигає навіть глянути у його бік. Але через деякий час до нього все таки підходять, щоб запитати про квіти, але… Обоє наче проковтнули язики..
Чуя дивиться на незнайомця та буквально їсть його очами. Другий робить так само.
Це був достатньо високий, худощавий, втомлений життям брюнет. Його очі відливали кольором коньяку, і честно..
Щось у них було. Принаймні Накахарі так здалося. А ще він схожий на студента. Як і Чуя.
А потім їх відволікає випадково випущений із рук горшечок із кактусом.
— А щоб тебе підняло і гепнуло! От трясця із цим кактусом..
О ні… Чому у нього такий голос.. Чуя, візьми себе в руки.
— Ох, нічого, все в порядку.! Я зараз приберу.
Рудий трохи незграбно рухається до столу за віником, але все-таки виграє битву у своїх ніг. Тим часом незнайомець просто спостерігає, честно. Він не їсть Чую очами, що ви.
Через 5 хвилин все прибрано, а хлопці знову дивляться один на одного. Дощ починає йти тільки дужче.
Зрозумівши, що пауза затягнулася, Чуя вирішує все-таки спитати:
— Так.. Вам щось підказати.?
Брюнет прокашлявшись відповідає:
— Так я… Хочу підібрати квіти для.. Мами.
На останньому слові хлопець став ще більш похмурим та нещасним.
— У вашої матері є якісь вподобання? Може є якісь квіти, які їй подобаються?
— О, вона любить дзвіночки.. Фіолетові.) Точніше любила.
Оу. Любила.? Чуя за раз не відчував стільки болю за незнайомця.
— Я зрозумів, зараз, почекайте. Залишилися наче останні..
Чуя намагається не спішити, але це ж він. Тому спотикаючись, виносить кляті дзвіночки.
— І можна ще будь-ласка ромашки.
— Для.?
— Батька. – хлопець важко зітхає.
Він реально обійме зараз цього хлопця. Без жартів.
Якщо честно, то Чуя завжди був достатньо емпатичним до оточуючих, але вважав, що це заважає в дорослому житті, тому позбавився цієї звички.
Принаймні він так думав..
— Скільки з мене?
Чуя нервово смикає свій синій фартух та дивиться прямо в очі навпроти.
— Ніскільки.
— Як це.? Я ж..
— Не питайте, можете взяти просто так.
Що ти коїш, Чу? Тебе вб‘є хазяїн якщо ти…
— Але чому? Якщо ви будете так кожному дарувати букети то можете залишитися без роботи.. Я ж ще і цей кактус клятий розбив, так не можна.. – скептично глянувши сказав брюнет.
— Краще не сперечайтесь зі мною. Просто прийміть. Я бачу що у вас був важкий день. І ми можемо перейти на Ти доречі.
— О.. Тоді я просто зобов‘язаний пригостити тебе кавою. Я збігаю у сусідню кав’ярню. І навіть нічого не кажи про дощ. Я тобі зобов‘язаний, це факт.
— Нуууу навіть не знаю – з посмішкою відповідає Накахара.
— Гадаю, що не відверчуся від тебе у такому випадку. А як тебе.?
Чуї дуже ніяково. Дазаю теж.
— Дазай. Дазай Осаму.
— А мене Чуя. Чуя Накахара.
Квіткова крамниця та дощ коять дива)
Додати до улюблених