– Ягідко, привіт. Куди спішиш? – порівнявшись з білявим, сказав Даниїл.
– Мені потрібно до ректора – байдуже відрізав хлопець.
– Ммм, шкода. А я хотів запросити тебе, на побачення.
Повідомив рудий, явно чекаючи реакції від Єсена.
– Зрозуміло. – все ще байдуже промовив він, прискорюючи свій темп, і відриваючись від набридливого хлопця.
Зовсім не здивувавшись такій поведінці своєї ягідки, Даниїло усміхнувся, і пішов назад. А у нього в голові, вже зрів план, як все-таки витягнути його на побачення.
***
Наступного ранку. Сніданок
– Доброго ранку, ягідко. Як спалося? – сівши по правому боці він білявого, сказав хлопець.
– Що ти тут забув? Стіл твого факультету, знаходиться в іншому кінці залу.
– Там сумно, немає моєї ягідки. – на його очах, виступили крокодилячі сльози.
– Ти мене проганяєш? – схиливши голову в бік Єсена, продовжив рудоволосий.
– Добре, залишайся. Тільки годі плакати. – вимушено погодившись, сітхнув хлопець.
А рудий, зрадівши, підсів ще ближче, і опустив голову Єсену на плече.
– Даниїл! Від тебе, тхне цигарками. Ти ж знаєш, що це заборонено правилами? – серйозно спитав хлопець.
– Хах, не спійманий – не злодій!
– Ти ж знаєш, що я староста, і можу поскаржитись на тебе? – зацікавлено оглянувши порушника, промовив Єсен.
– Але ти цього не зробиш. – хлопець усміхнувся, явно впевнений у своїх словах.
Нічого не відповівши, на це зухвале ствердження, тим самим підтверджуючи його, ягідка хотів було прийнятися за свою трапезу, але йому не дали.
– Слухай, а ти вільний після…
– Ні – перебив його білявий, щоб нарешті почати снідати.
***
На обіді, їм не вдалося перекинутися і кількома словами. Бо “його місце”, те саме де він завжди сідав, всупереч усім правилам, зайняв Лука. Досить милий хлопчик. Був би, якщо б не почав фліртувати з Єсеном. З його ягідкою. Від цієї картини, зовсім втративши апетит, Даниїл вирішив вийти на свіже повітря. Тим паче, зараз осінь. А він завжди її любив, вже не так жарко як влітку, й немає снігу як зимою. Все в яскраво жовтих, оранжевих кольорах. Плювати на весь бруд під ногами.
У його фантазіях, де він ходив на побачення, завжди була осінь. Обов’язково йшов дощ і вони разом з ягідкою, ховалися під одним плащем, бо інший вже сильно змок. І обов’язково поцілунки, багато поцілунків.
Поринувши у свої фантазії про ідеальне побачення, Даниїл не помітив, як вийшов на незнайому стежку. Почувши шурхіт листя, він нарешті прокинувся. Прикинувши свою ситуацію, він вирішив повернути назад. Але знову почувши шурхіт, оглянувся, побачивши два силуета між деревами.
“Цікаво, кому так пощастило?” – заздрісно, подумав хлопець, повільно наближаючись до парочки.
Намагаючись повільно, щоб ніяк не видати себе, рудий пробирався за деревами. Хоча вони б напевно не помітили, якби він і пошумів, але ризикувати не варто.
” А то ще подумають, що я якийсь збоченець.” – пронеслось в голові у Даниїла.
Ставши за товстенним дубом, він зміг нарешті побачити обличчя однієї із них.
– Стася? – проти волі, вирвалося у нього їз вуст.
Здається ніхто його не почув, пощастило.
Дівчата, відірвавшись один від одної, могли нарешті віддихатися.
Побачивши другу дівчину, рудий не міг повірити очам.
“Крихітка.Крихітка і Стася.” – шокований хлопець, вирішив пересидіти за деревом, поки дівчата підуть. Щоб не попастися їм на очі.
“Точно подумають, що збоченець.”
***
Після своєї цікавої прогулянки в лісі, Даниїл вирішив ще раз ризикнути, і запросити Єсена на побачення.
Перебираючи місця, де може знаходитись староста, після уроків, він зупинився на бібліотеці.
– Ягідка, я так знав, що знайду тебе тут. – радісний тим, що побачив хлопця, рудий кинувся його обіймати.
– Даниїл, давай пізніше. Я дуже зайнятий.
– Ну коли, пізніше? Ти завжди зайнятий. – у відповідь, йому промовчали.
– Єсене, ти ж мені правда подобаєшся, і я хочу хоч інколи проводити з тобою час. – щиро сказав хлопець, опустивши погляд на підлогу.
Білявий, явно був здивований словам Даниїла, але хлопець цього не побачив. Ще кілька хвилин подумавши, поки той дивився в підлогу. Нарешті подав голос, щось для себе вирішивши.
– Сідай. – Даниїл слухняно сів, все ще не піднімаючи свого погляду.
Зітхнувши, ягідка продовжив.
– Якщо ти мені допоможеш з цими документами, то у мене буде час, сходити з тобою на побачення.
– Звісно, я тобі допоможу! Показуй. – рудий хлопець, зрадів як мале дитя, якому дали улюблену цукерку.
***
Завдяки Даниїлу, у Єсена залишилося ще трохи часу, перед зустріччю з ректором. Тому він відкрив книгу, з наміром почитати. Рудому це явно не сподобалось, так як він почав пропалювати його поглядом.
– Що сталося? – не витримав вже білявий.
– Хтось обіцяв мені побачення, а сам читає якусь книгу. – обурено видав, продовжуючи пропалювати поглядом.
– У мене через 20 хвилин, зустріч з ректором. Зустрінемося після неї.
– Добре. – згодився хлопець, але не спішив нікуди іти.
Зрозумівши, що почитати в нього не вийде, хлопець згорнув книгу. Зітхнув.
Не кажучи ні слова, взяв Даниїла за руку, повів за дальній стелаж. Поставив його спиною до стіни.
–Ти був сьогодні хорошим , і заслуговуєш винагороди. – сказав білявий хлопець, дивлячись прямо на його губи.
Даниїлу, не потрібно було більше ні слова. Він сам піддався вперед, і торкнувся його губ – своїми. Спочатку це був просто дотик. Зовсім невмілий, перший. Але такий гарячий. Потім Даниїл вирішив прикусити губу Єсену, натяючи, щоб той відкрив рота. І він піддався. Рудий почав повільно вилизувати його язик, зуби, десна. Це було, мокро, брудно, приємно. Даниїл водив руками по спині, повільно, перевіряючи, скільки йому дозволено. Єсен його не зупинив, ні коли той гладив його сідниці, ні коли рука перемістилась вперед. Навіть не тоді, коли він поліз нею до спідньої білизни, і вже напів вставшого члена.
-Ммм – почулися, ледь розбірливий стон.
“Ми ще в бібліотеці. Сюди в будь-який момент, може хтось увійти.”
Від однієї думки про це, у Даниїла встав. Не зважаючи на себе, він почав дрочити своєму хлопцю. Грубо, так як любив сам.
“Його стони, такі солодкі”
– Ах-м – з цим стоном, Єсен кінчив.
Уже не втримавшись на ногах, він сповз на підлогу.
У рудого, на руці залишилася сперма, яку він вирішив скуштувати.
– Ммм – радісний хлопець, з радістю лизнув свою долоню.
– Солодкий. Як суниця. – ще радісніше усміхнувшись своїй ягідці. Він виглядав, як людина, яка вперше спробувала десерт.
Весь червоний, Єсен спробував привести себе в порядок.
–Мені потрібно йти. Ректор чекає. – після цих слів, він хотів було піти. Але його погляд погляд, перемістився до паху Даниїла.
“Він кінчив, не торкаючись до себе”
Вже сміливіше, дивлячись в очі, він говорить наостанок.
– Продовжимо ввечері.
Додати до улюблених