Вбиральня на заправці була маленькою, брудною і темною. Дві кабіни, у однієї з яких вибиті двері, смерділи. Біля дзеркала стояла дівчина.
Вчепившись пальцями в умивальник, вона дикими очима дивилася на своє відображення. Її захльостували спогади, які не давали виділити жодної конкретної думки.
– Ти чудовисько, – прошепотіла Джоана. У очах защипало.
Вона завжди була ним. Для всіх. У далекому минулому, коли її сили ще ніяк не проявилися, вона почувала себе щасливою. Іскра поринала в ці спогади кожного разу, коли вогонь виходив з-під контролю. Висока трава у полі, сліпуче сонце і сміх матері зігрівали її понівечене серце.
Джоана забувала той злощасний вечір, коли вбила власну матір і потрапила до рук Гідри. Ті два страхітливі роки, коли її намагалися зробити бездушною зброєю. Але у результаті ці спогади завжди виривалися назовні і топили дівчину у вирі ненависті.
Пальці стиснулись ще сильніше, вени роздулися і Джо відчула неприємне поколювання, а потім легке печіння. Вона опустила погляд на свої руки і побачила помаранчеве мерехтіння. Вогонь горів, але не спалював. Задихаючись, дівчина відпустила умивальника і відійшла від нього.
Вона пам’ятала кожну мить.
***
Гуркіт грому застав її несподівано. Від магазину до будинку залишалося зовсім небагато. Тоді Джоана і її мати з бабусею жили у бідному районі. І, якщо чесно, вона вже не пам’ятала в якому з тих сотень міст і штатів, між якими вони весь час перебиралися.
Цей район був таким, як і всі інші. Картонні однотипні будинки, запущені подвір’я і зламані життям люди.
Дівчина закуталась щільніше в тонку куртку і перехопила пакет з речами. Вона знала, що хтось йде за нею.
Ще декілька поворотів і вона опиниться у безпеці. “Це просто перехожий” – крутилося тоді в її голові. І раптом цей перехожий схопив її за руку, змусивши впустити пакет з продуктами. Він не вимовляв ні слова, поки тримав перелякану Джоану. Вона не сміла зайвий раз поворушитися, тому що знала – якщо зробить це, спалить найближчі декілька будинків.
Коли незнайомець потягнув її в провулок, Джо спробувала вирватися, але за це отримала лише грубий удар по обличчю. Від чоловіка смерділо, вона відчула це, коли його обличчя виявилося зовсім поряд з її. Холодні пітні руки нервово стягали з неї одяг. Дівчина стиснулася і заскиглила, коли чоловік навалився на неї.
Ще мить і все залило світлом. Розплавився метал, спалахнуло дерево, а повітря стало тягучим немов патока. Передсмертні крики помираючого в полум’ї чоловіка дзвеніли у вухах Джоани, яка, спотикаючись, мчала додому.
***
Тихий схлип вирвався з горла дівчини. Вона сиділа на брудній підлозі, обіймаючи себе за коліна. Полум’я охопило її руки і плечі, але не торкалося одягу та шкіри.
– Ти кляте чудовисько, а не моя дитина, – тремтячим голосом вимовила Джо.
***
Все троє були на задньому дворі: її мати, бабуся і сама Джоана. Біля будинку навалені речі, а посеред невеликого пустиря стояв всього один стілець. На нім і сиділа дівчина.
Ханна Тезір стояла навпроти:
– Ти! Ти кляте чудовисько, а не моя дитина! – жінка тримала в руках каністру з бензином, з якої весь час крапала горюча рідина, – Як міг твій батько створити щось подібне? Маленька тварюка, монстр!
Мати Джо трусилася від гніву. З кожним її рухом дівчина все більше і більше притискалася до старого стільчика. Одразу після того, як вона прибігла додому, мати схопила її і притягала сюди, змусивши слухати себе. Хвилини перетворилися на години. Але це ніяк не закінчувалося.
Бабуся, що спочатку намагалася стримувати свою дочку, зараз лише мовчки спостерігала, стоячи на ґанку.
Після того, як сили Джоани вперше дали про себе знати, Ханна втратила розум. І з кожним роком їй ставало все гірше і гірше.
– Дивися на мене, мерзотнице! Не смій відводити погляд! – мати підняла каністру з бензином над собою. – Мене ти теж спалиш? Як тих дітей в школі? Чи того покидька сьогодні?
Похитуючись, вона облила себе бензином, відкинула ємність що з гуркотом вдарилася об загорожу, і почала повільно підходити до Джо. Бабуся кинулася до неї, намагаючись утримати дочку за рукав. Але та грубо рвонула рукою і зло заричала.
– Подивися на себе! Ти сидиш, боїшся. Але це тебе повинні боятися! Ніхто не має бути наділений тією силою, що маєш ти!
– Мамо. – це все, що Джоана встигла сказати, перш ніж мати схопила її за руку. І другий раз за ніч все залило яскравим світлом.
***
Іскра насилу піднялася і знову сперлася на умивальник. Вогонь тепер лише злегка тлів на її руках.
– Сумне видовище, – гмикнула вона, дивлячись на своє відображення.
Крижана вода приємно обпалила обличчя. З дратівливим звуком на телефон, що лежав на підлозі, прийшло повідомлення. Обтрусивши мокрі руки, Джо нахилилася до нього. На екрані горіло одно єдине повідомлення з невідомого номера.
– “Ініціатива “Месники”. Зараз”, – задумливо промовила дівчина. – Цікаво.
Додати до улюблених