Імпульс

Ваші бажання розбиватимуться об реальність життя, як хвилі об скелі маяка надії — але потім вони знову стануть єдиними, і зростатимуть доки не затоплять усе узбережжя

© Марк Девольт

Нещодавно виросле листя дерев зривало від раптових поривів вітру. Вони змішувалися на землі зі старим осіннім листям, яке всю зиму намагався вкрити сніг, але по весні забирав кудись розталою водою і брудом.
Морська вода, що хвилями розбивалася об скелю, лише випадково зустрічалася з місцевою флорою. Все відбувалося по волі вітру, він вирішує що і куди спрямувати.

Саме зараз він гойдав неслухняне волосся юнака, що стояв біля старого, оброслого мохом маяка. Символ надії, орієнтир для кораблів, що заблукали в темряві, ця вежа зараз виглядала як ніколи жалюгідно зі своїм згаслим світлом і вицвілою фарбою.
Все було в робочому стані, але металеві огорожі поіржавіли, цегла кришилася і де-не-де випадала. Все це створювало занедбаний вигляд. Чому вона більше не використовувалася за призначенням?

У минулому самотні дерева густо розрослися по ділянці, яка тепер більше нагадувала ліс або навіть заповідник. Від парку залишилася лише назва та кілька лав при вході.
Хлопець ховався тут від зайвих очей, ця частина була закритою. Якщо хоч якихось п’ятнадцять років тому тут було дуже людно, то зараз сюди приходили лише вандали, наркомани та діти без нагляду батьків.

Почалось запаморочення та легка нудота. Все зараз здавалося сном, надто нереальними були відчуття. Хтось забрав його зі справжнього світу і привів сюди, у світ, який тільки здається нормальним і логічним. Дерева поводяться так неприродньо, що від цього аж мурашки пішли по спині. Тополя ​​біля берега дуже галаслива, каже, що так і помре тут. Нікуди не може втекти. Але чому вона росте в сосновому лісі, ось що хотілося від неї дізнатися.

Глибоко зітхнувши, підліток розвернувся і почав спускатися з пагорба ледве протоптаною доріжкою. Ніхто зазвичай не заглядав на цю територію, вони або боялися, або просто не знаходили сюди дороги і побоювалися заблукати. Хлопець, на відміну від усіх нормальних людей, знав дорогу сюди напам’ять ще з дитинства.
З часом все легше приходити в це моторошнн місце, де з крутовини колись можна було побачити рідкісні кораблі. За словами матері, вони були торговими, але дитяча фантазія щоразу відкидала нецікаві факти, і хлопчик щиро вірив у піратів, які захищали місто від глибоководних тварюг.

Дорога назад не давала спокою, весь час виникало відчуття, що за тобою хтось спостерігає. Хотілося обернутися, крикнути щось надто допитливому перехожому в слід. Але навколо, як і раніше, нікого не було, та й кому підозрілий хлопець у трохи пошарпаному спортивному костюмі буде цікавий. А зрадницькі думки про злих лісових духів, мавок та водяників зовсім старанно ігнорувалися. Фантазія весь час заходила занадто далеко в цьому густо зарослому деревами парку, так що довелося пришвидшитись, незабаром все ж таки зриваючись на біг. Потрібно втекти подалі від цього місця, подалі від спогадів, подалі від самого себе. Байдуже навіть на те, що від цього не втечеш, ніколи.

***

У рюкзаку не вистачило місця для улюбленої чорної толстовки, тому Саске вдягнув її поверх футболки. Забрав цигарки, гроші та навушники зі столу, озираючись на своє ліжко, де лежить усе потрібне. Здається, нічого не забув. Хотілося кинути цю ідею, вислухати, і одразу ж забути гнівний монолог батька, побажати доброї ночі матері, що все це ігнорує, лягти спати в рідному ліжку. На ранок зустріти Ітачі, який зайшов їх провідати. Але постійно це терпіти ніхто не зможе, от і він не витримав.

Довелося перестати літати в хмарах, настав час йти. Хлопець закинув рюкзак на плече і вийшов з кімнати, швидко взувши черевики біля дверей. Літо ще не настало, але вже темніло пізно. Сьогодні через похмуру погоду хмари закривали сонце раніше, ніж воно встигало зайти за небокрай. Вітер був порятунком, що допомагав упоратися зі спекою. Завдяки йому після семи вже можна було носити одяг тепліший за майку з шортами. Біля гаража стояла батьківська машина. Вона дуже підходила родині за стилем, особливо, коли ті одягалися офіційно. Іноді здавалося, що якби ця машина була живою, вона мала б такий самий характер, як майже у всієї учихівської рідні. Строгий та безкомпромісний. Саске посміхнувся своїм думкам, зараз такі дурні жарти доречні як ніколи.
Куди йти? Що робити далі? Було придумано вже купу варіантів, але вони не давали гарантії прожити далі самому хоча б місяць. На руку був факт того, що він товаришував не з найприємнішими членами суспільства. Хоч вони й маргінали, та зі своїми квартирами. Хотілось сподіватися, що там ще не організували притон для наркоманів.

***

Різкий звук гальм, шум світлофору, що впав на людній вулиці, звернув на себе загальну увагу.

Винуватець аварії стояв навколішки біля пішохідного переходу, а з машини вийшла потерпіла водійка. Могло здатися, що панянка не місцева, адже виглядала надто охайно для тутешніх, але її видала поведінка з чоловіком на дорозі.

Наруто спостерігав за цим без особливої цікавості, тут щодня аварія трапляється, дивно що цього разу ніхто не помер. Докуривши цигарку, він відійшов від зупинки, прямуючи у бік невеликого парку.

– Сука, ти не намагайся мене наїбати, мужлан! Сам на червоний вибіг, не в мене руки зі сраки ростуть, це блять перша аварія за мої 20 років водіння! – крики було далеко чути, мабуть, у неї видався поганий день. Хоча її можна зрозуміти, напевно, той мужик вирішив, що можна уникнути покарання, раз за кермом жінка. Сьогодні все ж таки без трупа не обійдеться.

У парку лайки не було чути, що не могло не тішити. Голова і так болить, не кожен день доводиться з купою грошей ходити районом, мало хто не рознервується.
Хоч і вибирав людні вулиці, але це не гарантія безпеки.

Нарешті знайшовся потрібний під’їзд, двері в нього не зачиняються, тому можна просто зайти всередину. Потрібно піднятися на другий поверх, 209 квартира. Як завжди, від неї смердить чимось схожим на палену гуму. Дзвінка немає, доводиться стукати, ось тільки щоб відкрили, треба стукати довго та наполегливо.

Не минуло й десяти хвилин, як клацнув замок на дверях. Зі щілини виглянула на вигляд пристойна молода дівчина, якби не почервонілі прикриті очі.

– Швидко давай. – шикнула вона, затягуючи Наруто за комір всередину, і замкнула двері. Той намагався пручатись, але не встиг ані слова сказати.

Додати до улюблених