Я пам’ятаю ту чудову ніч, коли дивився на зірки, коли від вітру відчував той спокій, коли чув пташків милий спів
Я пам’ятаю бабусі милий голос що кликав мене в дім, що лагідно співав мені колиску я чув її лиш милий голос який лунав мені у сні, він рідний, теплий наче сонце немов вогонь в моїй душі, він грів мене коли сум приходив та зігрівав підчас грози.
Я пам’ятаю очі її сині, сині немов морська блакить, вони дивилися на мене і раділи, радів і я бо бачив їх, такі вже рідні та глибокі та вних вже давно палав вогонь, вогонь щастя та любові що охоплював нас всіх.
Я пам’ятаю її волосся, таке мяке таке чудове, жовте мов колосся, жовте наче любе сонце.
Я пам’ятаю її обличчя, воно приємне, рідне й миле, ніжне, вона постійно посміхалась та сміялась, сміявся й я, бо бачив її щастя й віру в мене та в цей тоді чудовий світ, вона раділа за мене щиро а я радів бо відчував її.
Її нема, давно немає, а серде всеще жметься від скорботи та надії, надії що вона ще поряд, що приїдиш ти до неї знову та почуєш її рідний сміх та голос, побачиш її сині очі та відчуєш ніжні ті обійми які були з тобою все життя…
Лише одне я розумію, для них, бабусь та дідусів ми майже все життя а для нас вони лиш частка, та яка у серці на віки, яка у спогадах на завжди яка з тобою на все життя…
Сумно але щож поробиш? Живіть радійте та кохайте, любіть та час не зволікайте, дзвоніть, пишіть та питайте прямо зараз бо потім може й не настати…
Додати до улюблених